Конституція, на яку кладуть не лише руку
Текст Конституції і її існування – гарна справа. Але не єдино потрібна для існування і розвитку країни. Британці, у яких немає якогось окремого, кодифікованого документу, це добре знають. Як і ми знаємо, що правильно і красиво прописані речення про права і свободи, ще не гарантують їх виконання. Адже за пафосними формулюваннями про народ, як джерело влади й про те, що все навколо належить цьому самому народу, цілком може приховуватись цинізм тих, хто розуміє, що реальних механізмів виконання проголошених гасел просто не існує. Наприклад, коли в країні не реалізовано принципи правосуддя. Тож, за яскравою вітриною, насправді, легко може приховатися щось інше. Наприклад – концентрація влади, ресурсів і активів в руках доволі обмеженого кола персонажів.
Сьогодні свято Конституції. Яка не працює. Бо не може працювати документ, коли рівень довіри до судів бовтається на межі соціологічної похибки. Бо в такому разі ні в кого ні до кого немає довіри. А Конституція – це саме про довіру. Це наша угода про те, що вони – ті, хто там, на горі, не крадуть в захмарних масштабах і залишають бодай щось на розвиток країни. А ми – сплачуємо податки і теж дбаємо про свою країну. Своєю небайдужістю, зокрема. Реагуємо, якщо хтось намагається їй зашкодити будь-якими діями. Навіть, якщо він просто хоче вирізати шматок мідного кабелю, залізничної рейки, хитро приєднатись до електромережі, чи врізатись у газову трубу. Чому в багатьох країнах такі справи не проходять? Бо відповідальні громадяни відчувають себе співвласниками своєї країни. І розуміють, що цей шматок мідного кабелю крадуть не у якоїсь далекої і незрозумілої "держави", а у них особисто.
А якщо хтось захоче мене переконати, що Конституція у нас працює частково, то я скажу, що це теж фікція і фейк, яким виправдовують нинішній стан справ. Конституція, як і вагітність, не може бути частковою. Вона або працює, або ні. Наприклад, нібито існуюча свобода слова на підконтрольних олігархам каналах – явище доволі умовне. У таких, і подібних випадках, швидше, йдеться про імітацію багатьох важливих речей і явищ. А те, що Конституція не працює, я вам легко доведу на прикладі звичайного паркану, який обмежує ваш доступ до водних ресурсів. Цей паркан, обвішаний з усіх боків камерами відеонагляду, і є тією червоною межею, яка ділить світ навпіл: з одного боку – володіння, думаю, дуже відомої й впливової людини, на величезній території якої завжди безлюдно й порожньо. На відміну від території з іншого боку, завжди щільно заповненої його виборцями.
Про те, що Конституція не працює, вам розповість і фермер, з яким я вчора розмовляв. Його ділянку з врожаєм регулярно "помилково" переорює мега-холдинг відомого мільярдера, й відтискає у власника двох тракторів і вантажівочки гектари землі, перерізаючи йому дорогу до власної ділянки. Латифундисти при цьому радять фермеру купити вертоліт і возити повітрям зібраний врожай. Чому фермер не іде в суд, запитаєте ви. Гарне питання. Бо грошей на "судову війну" з холдингом у нього немає. А судитиме його, цілком ймовірно, людина в мантії, яка навіть комісії з доброчесності не може пояснити природу своїх статків.
Повертаючись до Конституції. Це гарний документ. Який, думаю, потребує змін. Але найбільше, чого він потребує – це створення дієвих механізмів (державних інститутів), які забезпечать її виконання. Бо народ, звісно, може періодично збиратися на майданах, підбурений сильним відчуттям несправедливості. Адже неприємно відчувати, що твоя країна, насправді, захоплена вузеньким прошарком "найрівніших людей", які утворили тіньову державу, у якій їм комфортно, зручно і заможно живеться. Але ж це – не життя – від бунту до бунту. Ми циклічно ходимо по колу, щодня переживаючи "день сурка" й проклинаючи вже тих, хто на кістках і крові прийшли до влади. Замість того, щоб винаходити вакцини, добудувати міст на Троєщину й хоча б кілька нових станцій метро. Я вже не кажу про висадку на Марсі. Цю парадигму треба змінювати. І це – наше завдання на наступні роки Незалежності. Створення стабільної системи, здатної до саморозвитку.
Сьогодні відомі політики, із сльозами на очах, будуть згадувати, як цілий день і цілу ніч приймали Основний закон. Ми все це в надцятий раз будемо слухати. Але в країні має знайтись хоч хтось, хто голосно скаже те, що відомо багатьом: "Наша Конституція не працює!". Це не військова таємниця. Але майже всі продовжують вдавати, що так і має бути. Та й зайвий вихідний день ще нікому не заважав. Ні, шановні, так не повинно бути. І так не буде. Ми маємо перейти на наступний рівень нашого розвитку: зробити так, щоб Конституція була діючою. А не тільки красивим виданням, інкрустованим дорогоцінним камінням, на яке обрані нами особи періодично кладуть не лише свою руку. Отже, з Днем Конституції! Справжньої і дієвої!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
