Хто планує зірвати приватизацію "Більшовика?"
Попри заяви президента Зеленського, прем'єр-міністра Шмигаля та інших урядовців щодо необхідності "Великої Приватизації", є серйозні підозри вважати, що цей проєкт – під загрозою.
Нагадаю, місяць тому суд за клопотанням Держбюро розслідувань наклав арешт на 100% акцій статутного капіталу Першого київського машинобудівного заводу. Того самого "Більшовика" (нинішня назва "Перший Київський машинобудівний завод"), приватизованого наприкінці жовтня 2021 року. Тепер же намаганнями, в тому числі й ДБР, його можуть перетворити на найбільшу ганьбу "Великої приватизації".
Останні новини від Бюро – слідчий суддя 26 січня наклав арешт на будівлі та споруди ПАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик". Тобто, цехи та адмінбудівлі заводу. Причина – підозри ДБР, що стартова вартість "Більшовика" була начебто занижена на 3 мільярди гривень – через те, що будівлі заводу були оцінені як склади й переможець аукціону отримав не лише будівлі заводу, а й фактично 35 га землі.
Наскільки я пам'ятаю, "Більшовик", як завод не функціонує вже років 15, якщо не 20. Виробництво давно зупинили, штат працівників скорочено до кількох сотень, а борги перевалили за позначку 800 млн грн. У такому стані конкурувати з технологічнішими й сучаснішими заводами неможливо. Особливо, враховуючи нинішню вартість енергоресурсів.
Отже, на початкову ціну заводу впливала купа різних факторів. По-перше, треба було взяти до уваги, що це "промислова" земля, та ще й не оформлена належним чином. По-друге, на покупця мали "повісити" боргові зобов'язання та соціальну відповідальність за працівників. По-третє, навколо "Більшовика" останніми роками велася судова тяганина щодо кількох приміщень. Ну і зрештою, треба було вирішити питання з цехом N5 ПКМЗ, який не дозволяє київській міській владі завершити будівництво Шулявського шляхопроводу.
В результаті аукціон відбувся, інвестора зобов'язали погасити багаторічні борги перед колективом майже на 800 тисяч гривен та перенести частину виробництва на дочірнє підприємство у Жашків. І все це відбувалося під пильною увагою ДБР. Представники якого, разом із представниками KPMG-Україна, БДО "Корпоративні фінанси", Cushman & Wakefield, Asset Expertise входили до складу аукціонної комісії. Ніяких зауважень ні щодо прозорості процесу, ні щодо стартової ціни об'єкту у ДБР, я так розумію – не було. Судячи з того, що проведення конкурсу не було заблоковано, а умови – скориговано. І тому дії силовиків вже після проведення конкурсу не можуть не викликати питань.
А результатом може бути удар по тому, що називають "інвестиційною привабливістю" країни. Про цю саму привабливість в умовах зовнішньої агресії взагалі важко говорити, погодьтеся. Але точно не можна подібними кульбітами валити проголошену серед пріоритетів державної політики програму приватизації. Адже, як каже керівник аналітичного департаменту ІК Concorde Capital Олександр Паращій: "Якщо ми, як держава переглядатимемо, блокуватимемо конкурси, це нічим хорошим не закінчиться. Це тільки відлякає інвесторів від приватизації в Україні" ("Фокус", 14 січня 2022 року).
І ще важливо, аби ДБР, як орган, який мав займатися справами виняткової важливості за участю високопосадовців, не перетворився на банальний інструмент для рейдерського захоплення! Адже підозра у тому, що розслідування ДБР має якусь іншу мету, але аж ніяк не спробу "відновити справедливість" і продати завод за умовні 15 мільярдів, на жаль, має місце.
Не виключаю, що відтепер цей приклад "великої приватизації" перейде у стан довготривалих судових процесів з апеляціями і розглядами в судах різних інстанцій. Під супровід розмов про те, що залишки заводу "Більшовик" – це є найцінніша реліквія доби соціалістичного реалізму і має коштувати в рази дорожче. Разом із землею, на якій можна звести житлові комплекси. В тому числі й заради існування якого, я вважаю, кияни залишились без сучасної кількарівневої транспортної розв'язки на Шулявці, й отримали морально застарілу конструкцію радянського зразка, з ремонтом шляхопроводу, вартість якого зросла з 600 мільйонів до майже 2-х мільярдів гривень.
Схоже, що ми всі намагаємось їхати вперед із затягнутим ручним гальмом. Під промови президента і прем'єра про "Велику приватизацію". Тобто, витрачаємо час і ресурси на імітацію цього руху. Мене взагалі цікавить – чи хтось оцінює не лише старі стіни колишніх активів і землю під ними, а й цей час, який складається у роки і десятиліття бездіяльності? Поки світ навколо йде вперед.
