Як інститут геронтології може допомогти українським військовим, які отримали поранення в результаті російської агресії проти України? Частина 2.
На сьогодні в інституті є методики лікування людей після отриманих контузій, бажання науковців і лікарів це спільно робити. Тим більше, що попередня практика довела ефективність відновлення людей після тяжких баротравм. До того ж, є всі підстави вважати, що значна кількість наших цивільних співгромадян отримали такі ж травми. І, на жаль, це ще не завершення війни, себто, поранених буде більше.
Що спільного між битвою на Авдіївському напрямку й інститутом геронтології?
Кількість українців, які отримали баротравми у розпал боїв на Авдіївському напрямку, на жаль, суттєво зросла. Адже росіяни останнім часом масовано застосовують керовані авіабомби. Знаєте, що це таке? Це – фугаси, вагою 250, 500, й, навіть 1000 кг. Ось що повідомляють про наслідки застосування таких боєприпасів військові: щоб вивести з ладу людей, їм навіть не потрібно точно влучати в розташування підрозділу. КАБ, який прилітає в радіусі сотні метрів, завдає людям тяжкої контузії. Враження вибуховою хвилею призводить до втрати дієздатності людьми, які потрапили під її удар. Це трагічно, але кількість людей, які потребують лікування після контузій є великою і буде збільшуватись: війна триває і російські окупанти не припиняють обстріли як українських міст, так і фортифікацій і ліній оборони України. Щоб з'ясувати зацікавленість військової медицини у взаємодії з інститутом геронтології, я зв'язався з представниками Центрального клінічного госпіталю, які співпрацювали з інститутом, рекомендуючи поранених до лікування в цій установі й здійснювали функції членів ВЛК. Полковник медичної служби, начальник клініки амбулаторної допомоги Головного клінічного військового госпіталю Сергій Агрепишин сказав, що "не хотілося б втратити інститут в якості установи, яка лікує поранених". Й зазначив, що тенденцію до сповільнення співпраці з інститутом помітив десь з осені минулого року. А результати лікування оцінив, як позитивні: "гарне відновлення у пацієнтів з цефалгічним синдромом (головний біль), ставали меншими парези (зниження м'язової сили з обмеженням обсягу довільних рухів), фантомні болі в пацієнтів-ампутантів проходили в процесі лікування, з'являлись рухи у пацієнтів із спинальними травмами – ми бачили під час проведення військово-лікарських комісій, що результат спостерігався непоганий, бачили прогрес у лікуванні".
Ірина Лисак – полковник медичної служби, неврологиня: "В основному, ми направляли хворих неврологічних, з черепно-мозковими травмами, внаслідок мінно-вибухових поранень. Все було на пристойному рівні. Останнім часом є певні труднощі, тому що ми стали менше направляти. Там зміна керівництва, нові, можливо, правила, тому наразі направляєм набагато менше пацієнтів. Хотіли би і далі направляти". Ірина Лисак відзначила ще одну обставину – певні складнощі, пов'язані з тим, що "не всі діагнози можна вилікувати за 2 тижні, як це керівництво вирішує, але є певні труднощі направлення. Тому ми хотіли би й надалі працювати, наскільки це можливо". Ідеться про те, що відтепер термін госпіталізації й курсу лікування складає 2 тижні замість 3-х, як це було раніше.
Чому важливий зв'язок науки і лікарської практики?
Україна має передові наукові методики лікування людей з наслідками контузії. В попередній публікації я наводив приклад військового, який більше року страждав від фантомних болей. Головні болі, як свідчить Дмитро Кривошей, були такі, що "жити не хотілося". Застосуванням в інституті відповідних методик вдалося повернути людину до активного життя. Я сьогодні (28 лютого 2024 року) розмовляв з Дмитром. Він повернувся на службу. І це – попри втрату ноги. Себто, вдалося повернути людину до лав ЗСУ. Адже, бойовий досвід багато важить.
Так, російські окупанти перетворили Україну на полігон. На якому випробовують нову зброю, й модифікують стару. Теж саме стосується й наукової й військової медицини. Мабуть, жодна країна світу не має нині такої кількості поранених, зокрема, з баротравмами. І це означає зростання в геометричній прогресії досвіду українських науковців у вивченні й лікуванні цих поранень. Певно, вам відомо, що в країнах Заходу не відривають науку від виробництва, або освіти. Передові компанії мають досконалі лабораторії, в яких відпрацьовують новітні методики.
Звісно, можна все роз'єднати і забюрократизувати, але ці паралельні треки, швидше за все, не дадуть позитивного результату. Бо наука заради науки, без практичного використання, більше схожа на освоєння бюджетів і отримання звань. А ми не маємо великого запасу часу і ресурсів на розвиток виключно теоретичної науки. Бо країна – у стані війни і має інші потреби. Як в інституті напрацьовують новий науковий досвід лікування людей з баротравмами й фантомними болями? У цьому відео – робота того самого енцефалографа, про який розповідала професорка Світлана Кузнецова в першій частині розповіді про ситуацію в інституті геронтології. Це той самий енцефалограф, який вона отримала від німецьких колег у відповідь на прохання не платити їй гроші за лекції й наукову роботу, а надати цей апарат. Який, наскільки мені відомо, проведено на баланс інституту. Той, хто працює з пораненими, знає про ще одну проблему людей, які залишились без кінцівок. Це фантомні болі, які завдають пораненим значних страждань.
Лікування фантомних болей. Історія воїна ЗСУ Михайла Лупейка
Михайло Лупейко пішов на війну у далекому 2014 році. Під час однієї з бойових операцій на Світлодарській дузі, у 2016 році, він виконував завдання з нейтралізації ворожого кулеметника. "Покошмарив" його і вже повертався до наших позицій, коли потрапив під ворожий мінометний вогонь. Уламками мін буквально обрубало обидві ноги, Михайло отримав поранення руки. Нині в інституті геронтології науковці і лікарі допомагають йому подолати фантомні болі. Думаю, це відео буде цікавим для всіх, хто стикався з проблемою фантомних болей та втрати координації й розбалансуванням вестибюлярного апарату внаслідок травм, поранень, або хвороб. Подивіться.
Нещодавно в агенції Укрінформ відбулись слухання щодо новітніх методик лікування баротравм.
Йшлося про набуття українською наукою методик і досвіду лікування поранених з баротравмами. Зокрема, науковці говорили про спеціальну наукову монографію на цю тему, яка виходить у світ цими днями. Цю наукову монографія, у якій йдеться про методики лікування, зібрані на основі досліджень й лікувальних практик за роки війни, починаючи з 2014 року, очікують як українські лікарі, так і їхні закордонні колеги. Тобто, навіть в умовах війни, українська, явно недофінансована наука, демонструє результати, які можуть збагатити світовий досвід у лікуванні людей, які зазнали контузій.
Що змінилось після першої публікації
Я свідомо зробив паузу між першою публікацією і наступною. Дав можливість посадовцям різних рівнів, і відділів, керівникам НАМНУ вплинути на те, на що можна вплинути. Почну з позитиву. В.о. Борис Маньковський повернувся із США і вперше зустрівся з професоркою Кузнецовою. Це добре. Наскільки мені відомо, на цій зустрічі мова йшла про "припинення війни" в межах інституту. Але, на мою думку, для зменшення конфронтації в інституті потрібно, зокрема, вирішити питання функціонування інституту як науково-лікувальної установи. І активізувати допомогу пораненим військовим Сил Оборони України. Чого досі не відбулось.
Я розумію, що поранені військові – це особлива категорія людей. Як би це правильно сказати – не комерційна. Але, думаю, ви погодитесь, наскільки важливо відновити фізичний та психічний стан здоров'я людей, які захищають нашу країну. Бо будь-які гроші й відремонтовані директорські кабінети нічого не будуть варті, якщо Україна не переможе, або тисячі людей будуть продовжувати страждати від болю та безсилля після Перемоги. Яка обов'язково буде. Мені довелося бачити лікарні на сході нашої країни (в Бахмуті, Попасній), які були нафаршировані дорогим обладнанням і надавали допомогу місцевим мешканцям. Знаєте, що з ними зробили російські окупанти? Спалили до фундаментів. А дороговартісне обладнання вивезли, і воно, ймовірно, працює. Десь в москві чи деінде на росії. Такі реалії.
Тож надання допомоги пораненим військовим, на мою думку, має бути серед головних пріоритетів будь-яких структурних змін і реформ в інституті. Але з сумом констатую, що кількість поранених українських бійців в інституті геронтології, який підготував базу для прийому поранених ще з 2021 року, лише зменшена до мінімуму. Нагадаю, що під час моєї розмови з в.о. директора Борисом Маньковським, який перебував тоді у відпустці в США, він поінформував про те, що щоденно, "по кілька годин спілкується з працівниками інституту", але не зміг відповісти на питання, скільки військових на той момент перебувало на лікуванні в інституті. Чому б, спілкуючись з тими, хто здійснює оперативне управління установою, не поцікавитись цим важливим питанням?
Після повернення із США, в.о. директора інституту Борис Маньковський провів зібрання з працівниками інституту. У своєму виступі, серед всіх задач, які стоять перед установою, він ЖОДНОГО РАЗУ не згадав про лікування поранених військових Сил Оборони України. Між тим, у виступі директора було все: про гроші, електроенергію, відповідальність начальників відділень. Натомість, питання лікування поранених захисників знову залишилось поза рамкою відвертої розмови з працівниками інституту. Дивно.
Водночас, у своєму зверненні до Президента України, професорки Єна Л.М. й Кузнецова С.М. зазначили наступне, цитую: "З приходом в.о. директора Б. Маньковського, який оголосив на засіданні Вченої ради, що "військові – не наша проблема", ситуація кардинально змінилась. Вкрай цинічною виглядає усна заборона новопризначеного головного лікаря Кузьменка С.О. не приймати військовослужбовців та здійснювати щодо них лікувально-реабілітаційні заходи".
Позиції сторін конфлікту (він реально існує в інституті)
Позиції сторін конфлікту в інституті геронтології опоненти висловили в інтерв'ю, які я записав з професоркою Ларисою Єною. Вона розповіла про існуючі нині труднощі у госпіталізації військових й про епізод, коли військовослужбовця відмовились госпіталізувати, бо у нього не було мокрої печатки від військової частини, а було лише направлення від Центрального військового шпиталю в електронній формі – смартфоні (тут я чомусь згадав про "країну у смартфоні"). Щодо співпраці з військовим шпиталем, професорка відповіла питанням на питання: "Якщо у нас лише двоє поранених на лікуванні, яка ж це співпраця?" На думку Лариси Єни, з госпіталя все рідше звертаються тому, що отримують відмови у госпіталізації. Хоча вільні місця у стаціонарі інституту є.
Звісно, я записав повноформатне інтерв'ю з в.о. директора інституту геронтології Борисом Маньковським, у якому він відповів на більшість питань, які стосуються роботи інституту в умовах воєнного стану:
Нагадаю (про це йдеться в першій частині мого допису), що на моє питання щодо політики інституту й кількості військових, які перебувають на лікуванні, в.о. директора Борис Маньковський відповів наступне: "Ми будемо навіть раді, і це не такі високі слова, але, дійсно, ми не в лавах Збройних Сил України і ми хочемо допомагати всім, чим ми можемо":
Борис Маньковський порадив за точною інформацією щодо поранених військових, які проходять лікування в інституті, звернутись до головного лікаря установи Сергія Кузьменка. Що я і зробив. Й отримав наступну відповідь: станом на 9 лютого 2024 року, в інституті перебувало 4 військових.
З інформації, яку я отримав від джерел в інституті, йдеться про одного ветерана і трьох військових, які брали участь у бойових діях після масштабного вторгнення росіян 22 лютого 2024 року. Згодом, як мені повідомили працівники інституту, 2-х військових було виписано, й в установі залишилось двоє поранених захисників.
Припускаю (і це підтверджується моїми розмовами з медичним персоналом), що двоє чи навіть четверо військових на весь інститут геронтології з його 7 відділеннями і 2 лікувальними корпусами – це якось дуже скромно. Адже саме під час війни в лікувальних установах знаходять додаткові можливості. Інколи навіть в коридорах кладуть поранених. Тож, якщо у лікувальних корпусах стоять порожніми палати (чекають на платоспроможну публіку? По 4500 грн за два тижні лікування (раніше курс лікування був три тижні), 500 грн на добу за одномісні, й по 250 грн на добу за двомісні палати), це, на мою думку, не лише не відповідає складності моменту, а й в принципі не правильно. Так, всі ми живемо у матеріальному світі, у якому не ми винайшли гроші. Але є встановлений чинним законодавством порядок про затвердження певних платних послуг в державних установах і він має дотримуватися. І, як на мене, було б добре, аби комерція й допомога військовим (в державній установі, нагадую, а не в приватній клініці) була б розподіленою за формулою 50/50. Або в якійсь іншій пропорції. Зважаючи на загальну кількість ліжок в стаціонарі інституту, лише 2, 3, або й 4 місця виділяти пораненим військовим – це якось дуже скромно. Припускаю, що можливості установи у цьому напрямку є більшими.
Якою є позиція Національної Академії Медичних Наук України?
На моє звернення до Національної академії медичних наук, до структури якої належить інститут геронтології, я отримав наступну відповідь, у якій повідомлено, що в НАМНУ ознайомлені з ситуацією в інституті й сформували спеціальну комісію для перевірки фактів, які наведено в заявах (скаргах) співробітників Державної установи "Інститут геронтології ім. Чеботарьова", які надійшли до Президії НАМН України. А про результати роботи комісії мене поінформують додатково. Терміни здійснення перевірки не зазначено.
Враховуючи строки розгляду звернень, встановлені Законом України "Про звернення громадян", максимальні терміни розгляду заяв співробітників інституту вже завершені.
За отриманою інформацією члени Комісії були присутні в інституті один день, потім зробили перерву в роботі. Сподіваюсь, представники НАМНУ зроблять об'єктивні висновки, зокрема, щодо позитивного вирішення питання лікування більшої, можливо навіть – значно більшої кількості українських воїнів у лікувальних корпусах інституту.
Звісно, існують в інституті ще безліч питань, які потрібно вирішувати. Наприклад, у питанні оплати деяких керівників клінічної частини інституту й лікарів – науковців. Адже серйозні відмінності у цій справі викликають не лише питання, а й деморалізуюче діють на колектив інституту. Відповідний запит щодо цієї проблеми я надіслав головному лікарю Сергію Кузьменку.
Наскільки мені відомо, існують суперечки щодо роботи харчоблоку. Працівників якого звільнено, а їжу, яку готували відповідно до дієтичних приписів лікарів, тепер замовляють у однієї з кейтерінгових компаній, яка поставляла готові продукти ще до проведення тендеру. У вигляді стандартних наборів, в пластикових контейнерах. Після перемоги за результатами проведеного тендеру (без конкурентів) вона продовжує це робити. За моїм припущенням, та з врахуванням того, що це державна установа, це також питання для відповідної перевірки.
Існують й питання звільнення працівників, які "не витримали хамства", ще багато інших питань і проблем. Але головною, як на мене, є тема активнішого залучення інституту та його спеціалістів для надання допомоги пораненим бійцям Сил Оборони України – з використанням новітніх методик й обладнання, які надають можливість це робити. Адже поява просто ще однієї комерційної лікарні на базі державної установи навряд чи стане кроком вперед у забезпеченні медичними послугами учасників бойових дій, кількість яких постійно збільшується. Тим більше, що інститут геронтології – це не просто ще одна лікарня комерційного типу. Це наукова установа, яка розробляє нові методики і впроваджує їх у життя, допомагаючи пораненим захисникам і постраждалим з числа цивільного населення (треба розуміти, що і таких багато), рухаючи вперед українську і світову науку.
Думаю, логічно буде, якщо держава активніше використовуватиме такий актив, як науковий потенціал інституту геронтології, який є державною установою. Яка має науково-клінічну базу, професійний колектив і напрацьовані методики. Адже нам ще довго доведеться заліковувати поранення і травми війни фашистської росії проти України. З чим і звертаюсь до Ради Національної Безпеки і Оборони України, експерти якої мають можливість вивчити ситуацію й прийняти необхідні рішення на користь держави. І такі рішення треба приймати терміново, аби зберегти колектив, який підтвердив свою кваліфікацію, у тому числі, й у співпраці з військовими медиками. Адже "залізо" й обладнання можна докупити, або отримати від партнерів. Можна навіть зробити ремонти, починаючи з директорського кабінету. Але головне – зберегти "золотий" фонд науково-лікарського складу інституту, аби люди не звільнялись під впливом тиску і вкрай несприятливих для роботи факторів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
