Удар ''Орєшніком'' по Україні: так що ж Путін хотів цим показати?
Забагато реакцій в інформаційному просторі щодо того, "що хотів показати Путін" ударом балістичною ракетою середньої дальності по Україні... Ніби ви досі не зрозуміли, чого хоче Путін. Думаю, це штучно створений міф про "загадкову" голову Путіна і про те, що ніхто не може "туди влізти" і що цей старий офіцер КГБ-ФСБ є абсолютно загадковою істотою. Та Путін, як дисциплінований продукт своєї системи, діє за відпрацьованими ще радянськими чекістами схемами. І використовує практики нацистської Німеччини. Для розв'язання війни він застосував інформаційну кампанію в стилі "Гляйвіцької" провокації, обгрунтовуючи війну і "сво" тим, що українці погані і, взагалі, "нацисти". Йдучи на "бліцкриг", він повністю копіював дії Гітлера з анексії Австрії і неодноразово озвучував росіянам гасло 3-го Рейху, яким гітлерівці користувались під час захоплення цієї меньшої німецькомовної країни: "Один народ, один Рейх, один Фюрер" ("Ein Volk, ein Reich, ein Führer").
Скажіть, чим це відрізняється від концепції Путіна про "один народ – російський", що унеможливлює існування українців на своїх історичних, споконвічних територіях? Схоже, Путін може погодитись на існування українців лише десь в далекій Канаді. В націоналістичній традиції Росії її диктатор також не винаходить велосипед. Він намагається відновити одну з форм російської імперії – Радянський Союз. Навіть удар стратегічною балістикою по Україні – це ж не щось нове в техно-війні дронів, РЕБів, РЕРів й систем мережевої війни. Цей удар – відрижка часів холодної війни. Дещо переробленою радянською ракетою. Путін мислить шаблонами російського націоналіста, якому наплювати й на втрати власного народу, бо "мы за ценой не постоим". І критеріями радянського офіцера спецслужб, в голову якого з лейтенантських часів (насправді, ще зі шкільних уроків ленінізму) закладали непохитний імператив про необхідність перетворення Америки на "радіоактивне згарище". Насправді, в цій системі координат немає нічого нового. Війська сучасної Росії в районі Бахмута за своїми діями і наслідками цих дій, мотивацією й ідеологічною "прокачкою" нічим не відрізняються від військ радянської Росії у Харкові, Полтаві і Києві у січні 1918 року, коли російський полковник Муравйов влаштував різанину і масові страти на вулицях українських міст та нашої столиці.
То які загадки ви бачите в голові Путіна? Що саме неможливо "прорахувати"? Звідки цей ореол загадковості навколо старого кагебіста?
Путін нагадує грабіжника-вбивцю, який вдерся в чуже помешкання, але не зміг швидко повбивати всіх, хто там знаходився і швиденько переписати нерухомість і майно на себе. Його бліцкриг з ганьбою провалено. Колони спаленої російської бронетехніки українські збирачі металу завантажували на лафети ще під час бойових дій в районі української столиці.
Путін справді сподівався на бліцкриг і "Киев за три дня". І що потім з ним відновлять спілкування західні лідери, бо війна- це погано, але все – одно все вже скінчено і дим розвіявся. Але прикінчити Україну Путіну не вдалось. І це приносить йому самому неймовірні страждання. Він змінився, постарів, і схожий на розбійника, якого застукали на гарячому, а він не знає куди сховати ніж – знаряддя вбивства. Метушиться, щось говорить, обіцяє всіх повбивати. Бо коли його т.зв. "сво" пішла шкереберть, він усвідомив, що Україна його доведе до міжнародного трибуналу. Психологи кажуть, що російський диктатор – істота не емоційна й не імпульсивна. Він дуже раціональний. І тому розуміє, що єдиний варіант для нього залишитись живим й контролювати Росію – це продовження тактики серійного кілера. Що робить професійний вбивця? Так, зачищає сліди свого злочину. Тож Путін націлений на вбивство України як держави і знелюднення її території. Шляхом знищення громадян України російською армією і витіснення решти людей за межі України. Захоплені українські активи, територія і природні багатства України, на думку російського фюрера, цілком компенсують російські втрати і збитки у цій війні. "Игра стоит свеч" – будьте певні, це він навіює своєму найближчому політичному і військовому керівництву та олігархату.
Російські керівники звикли різати Україну на шматки, розподіляючи захоплене між собою. Тож всі ці карти розчленованої кремлівськими "чорними трансплантологами" України – цілком в парадигмі їхнього мисленні і світогляду. У такій системі мислення заселення росіянами території України, зроблять Путіна героєм російської історії. Тож Путін зовсім не нагадує істоту, яка, під впливом протидіючих сил схильна зупинитись. Він, радше, нагадує собаку бійцівської породи, яка вхопила жертву смертельним хватом і розтисне свої щелепи лише коли отримає кулю в голову. Такий сценарій здається малоймовірним. Але... не поспішайте. Стривожений такою перспективою "міністр оборони Росії Андрій Бєлоусов особисто звертався до міністра оборони США Ллойда Остіна з проханням переконати Україну утриматися від проведення операцій на "День ВМФ" у Росії".
Росіяни всерйоз боялись такої операції українських спецслужб ГУР-СБУ, результатом якої міг стати не лише зіпсований учасникам параду настрій. А й загроза життю і здоров'ю російського верховного головнокомандувача.
Путін, який, як істота раціональна, усвідомлює масштаби здійсненого ним воєнного злочину, не придатний до переговорів. Абсолютно. Не потрібно витрачати час на цю ілюзію. Проблема Росії і Путіна потребує не переговорів. А протидії. Чіткої, сміливої, добре продуманої. Росія має надзвичайно вразливі місця, які мають стати мішенями для скоординованих дій й ударів по ним – як високоточними ракетами, так й заходами економічного характеру. Наприклад, використання американських запасів нафти і газу – політика, яку гендиректор нафтосервісної компанії Canary LLC Ден Еберхарт назвав філософією "бури, крихітко, бури", може стати доволі перспективним напрямком, який розвиватиме адміністрація 47-го президента США Дональда Трампа. Звісно, це має відбуватись синхронно з збільшенням витрат на оборону країн НАТО (хоча б до обумовлених параметрів Альянсу) й допомоги Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
