Важливо, щоб Дональд Трамп не повторив помилку Невілла Чемберлена

У той час, коли Дональд Трамп заявив, що його адміністрація вже провела "дуже серйозні" обговорення з країною-агресором Росією, остання нанесла черговий масований ракетний удар по мирним містам України: Одесі, Миколаєву, Харкову, Полтаві.

На фото: наслідки удару Росії по Полтаві 1 лютого 2025 року. Фото: ДСНС України

Росія знищує Україну на очах у всього світу, здійснюючи у 21-му столітті геноцид, Голокост і намагаючись повторити голодомор – руйнує діючу інфраструктуру і створює проблеми із постачанням. Щодо Голокосту – це не перебільшення. Про це у німецькому Бундестазі нещодавно сказав 88-річний одесит Роман Шварцман на засіданні в пам'ять жертв націонал-соціалізму: "Мене намагався вбити Гітлер за те, що я єврей, а зараз вбиває Путін за те, що я українець".

Цікаво, чи буде коли-небуть суд на російським диктатором Путіним і керівниками Російської Федерації, які створили новий напрямок нацизму? Який в Україні називають рашизмом.

Подяка від українців

Звісно, українці мають дякувати за допомогу, надану Україні партнерами. І це правильно. Світ західних цінностей – справді, не Амазон, на якому можна замовляти все необхідне, як про це сказав свого часу міністр оборони Великої Британії. Треба дякувати за все. За шість застарілих F-16, за новітні системи IRIS-T. За Цезарі. За все. При цьому не варто згадувати про роззброєння України на початку 1990-х в обмін на визнання незалежності. Бо це часто дратує наших західних політиків, які цілком резонно тепер можуть говорити: "Ну припиніть вже про цей Будапештський меморандум з його слабенькими гарантіями безпеки. Ви ж самі підписали ці папірці". Так, керівники України підписали. Але – під сильним зовнішнім тиском і, фактично, в обмін на гарні стосунки із Заходом.

Україна прагнула відповідати стандартам цивілізованого світу. Й відмовилась не лише від стратегічної й тактичної ядерної зброї. А ще й від стратегічного запасу протипіхотних мін. Які зараз би зупинили російське просування вглиб української території.

Війна на виснаження

Війна в Україні триває 11-й рік. Вона є сумішшю новітньої війни дронів і систем штучного інтелекту з окопною війною часів 1-ї Світової. Безпілотні системи досі не можуть витіснити людину з цієї м'ясорубки. Війна Росії проти України потребує свіжої крові й людського м'яса. І в цьому вимірі вже йде війна, яку часто не помічають на Заході. Дедалі частіше звучить ідея мобілізації українців з 18-річного віку. У той час, як росіяни атакують силами мобілізованих злочинців й декласованих елементів.

Це війна двох виснажених армій (так, і російська армія теж виснажена). Це війна, у якій під час штурмів часто використовують вже не важку бронетехніку, а будь-що, що знаходять в розбитих російським вторгненням домогосподарствах: мопеди, мотоцикли, квадроцикли, навіть електросамокати й гольф-машини з розорених гольф-полів.

Російський "реванш" і роззброєна Україна. Як відсутність протипіхотних мін змінює малюнок війни

Самі російські окупанти у своїх відео в соцмережах фіксують ще один тренд цієї війни: вони посилають на штурми поранених російських військових на милицях і штрафників-дезертирів, яких відловлюють поблизу лінії фронту. А навіщо лікувати поранених, якщо їх можна утилізувати в бою – мабуть такою є логіка російської машини війни.



Скріншот з російських ресурсів

Тож якщо ви думаєте, що перемогти Росію на полі бою можна лише за допомогою високих технологій, це не повна картина. Україні явно не вистачає й простих боєприпасів з минулого. Скажімо – протипіхотних мін, щоб зупинити ці "м'ясні" штурми. І тут ми з вами знову повертаємось до питання роззброєння України, яка, згідно "Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення", виконала положення Оттавської конвенції: Україна відмовилась й утилізувала 3 мільйони протипіхотних мін.

А Росія не підписала згадану конвенцію й зберегла власні арсенали протипіхотних мін, якими й зупиняла український контрнаступ 2023 року. Тобто, українські солдати буквально йшли по замінованим Росією територіям. А власні міни було знищено на підтвердження серйозності намірів України стати частиною західного світу. Звісно, ви запитаєте – навіщо Україна виконувала рекомендації іноземних політиків-пацифістів, які навіть уявити не могли рівень російської загрози? Все дуже просто і очікувано: наївна Україна виконувала параметри цивілізованих світових інституцій: ОБСЄ, ПАРЄ, зрештою – ЄС і НАТО. Адже на Заході чомусь вирішили, що після холодної війни Росія не вдасться до реваншу. Та росіяни вважають, що програли у мирному протистоянні. Знищуючи Україну, Росія отримує не лише задоволення, а й моральну перемогу над Європою і США. Але зупинити російську армію, яка також в стані занепаду, фрустрації і виснаження, цілком можливо. Аби Україна отримала від партнерів більшу кількість ракет з касетними боєприпасами, які мінують значні території, лінію фронту вдалося б стабілізувати і зупинити повільне просування й тиск росіян вглиб України.

Велика війна – наслідок слабких рішень і політичної колаборації з агресором

Причинно-наслідкові зв'язки існують. Після узгодженої з Гітлером і Муссоліні здачі під окупацію Третім рейхом Чехословаччини, в Європі не настав мир. Фраза Невілла Чемберлена, після повернення з переговорів з фюрером у Мюнхені й адресована британцям: "Я привіз вам мир" виявилась фейком. Чемберлен притягнув у свою країну спустошливу війну. Як і французький прем'єр Едуар Даладьє, який вже незабаром побачив німецькі танки, що колонами рухались на Париж.

Дональд Трамп збирається говорити з Владіміром Путіним. 47-ий Президент США націлений оголосити, що він здобув Європі і світу мир. І це добре. Стікаючій кров'ю Україні потрібен мир. Але важливо пам'ятати помилки лідерів демократичного світу у протистоянні із світом диктатур і вбивць. Мир, про який говорить Трамп, має бути справжнім. Його не можна підмінити списком капітуляційних вимог, які озвучує Росія.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.