20 серпня 2015, 14:22

Про могилу невідомого воїна

"Невідомий і вже всім відомий. Загиблий і той, завдяки кому ми живі".

З напису на Могилі невідомого солдата у Лондоні


Навіть у війнах ХХІ століття, навіть у найсучасніших арміях трапляються випадки, коли неможливо ідентифікувати загиблого солдата. Навіть ДНК-експертиза не дасть результату, якщо її не порівняти із даними когось із родичів.

В сучасній війні з Росією це далеко не єдина причина (згадайте перших добровольців, яких тоді ще навіть не обліковували), завдяки якій ми будемо мати неопізнаних вояків.

Ми повинні до останнього боротися, аби ідентифікувати кожного, хто віддав своє життя за нашу країну. Їх імена слід не лише надрукувати у книгах, але й вибити в камені на пам'ятниках.

Але не маємо права забути й тих, хто залишиться невідомим, їм має належати наша найбільша пошана як символу усіх загиблих.

Культ могили невідомого солдата – це не українське ноу-хау і не радянська традиція. Вперше Могила невідомому солдату була встановлена під Тріумфальною аркою у Парижі 11 листопада 1919 року, у річницю завершення Першої світової війни.



Наступного, 1920 року, в той же день британці поховали Невідомого воїна у Вестмінстерському абатстві – соборі із спеціальним статусом королівської церкви, місці коронації і спочинку багатьох англійських королів, а також найвідоміших британських державних діячів, представників науки та культури.



Ще через рік, в той же день, Могила невідомого вояка постала в США на військовому кладовищі в Арлінгтоні.



В 1925 таку могилу облаштовано в колонаді королівського палацу Варшави. Після Другої світової війни традиція поширилася по всьому світу.



Могила невідомого вояка – одне з головних місць країни, куди приходять її керівники та гості найвищого рівня. Так має бути і в Україні.

В нашій столиці нарешті має з'явитися Український національний пантеон – місце, де ми можемо вшанувати борців за незалежність від давніх часів до теперішньої війни з Росією. Вшанувати тих, хто своїм внеском в нашу культуру, науку, політику дозволив нам розвиватися і творити самобутність України.

В центрі Українського національного пантеону слід відвести місце для невідомого вояка сучасної незавершеної війни. Воїна, який віддав життя, захищаючи незалежність та справу попередників, котрі воювали за її здобуття.

І не варто чекати коли завершиться нинішня гібридна війна для того, щоб творити меморіали її героям. Адже вони щодня дають нам можливість жити і творити зміни в країні. Пошана до внеску воїнів у творення вільної демократичної України ані не перекреслює необхідності докладати зусилля кожного до справи перемоги, ані не забере надто багато часу чи ресурсів.

Пантеон героїв -це справа честі.

Адже цілком можливо, що від від того, як ми вшануємо цих чоловіків і жінок та їх попередників, залежатиме, як закінчиться ця війна.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Війна за війну

Як тільки "перестануть стріляти", незалежно від того буде це тимчасова заморозка чи спроба зупинити війну якимось тривалішим миром, почнеться війна довкола цієї війни...

Про звернення до ЮНЕСКО проти деколонізації

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову...

Якби не було УПА

Історики однаково не люблять обидва питання: "що буде" і "що було б, якби". Історія має справу тільки з об'єктивною реальністю і тому намагається відповісти лише на питання "що було"...

Заборона консульського обслуговування українців за кордоном є відверто протиправним і винятково шкідницьким кроком.

Заборона консульського обслуговування українців і видачі паспортів за кордоном є відверто протиправним і винятково шкідницьким кроком. Оскільки багато хто сприйняв цю новину швидше на емоціях, не усвідомивши її змісту й реальних наслідків, поясню по пунктах чому нічого, крім шкоди, це рішення не принесе...

Про бюджет культури на 2024 рік

З одного боку, проєктом бюджету на наступний рік передбачене деяке зростання видатків на культуру порівняно з нинішнім, і це, безумовно добре...

Рішення комісії зі стандартів дежавної мови дискредитує процес деколонізації.

Kомісія зі стандартів дeржавної мови має пeрeглянути своє нeдолугe рішeння, а її члeнам час іти у відставку. Рішeння Національної комісії зі стандартів державної мови про пeрeймeнування півтори тисячі насeлeних пунктів (включно з містом Запоріжжя) викликало справeдливe обурeння...