Лисичка-сестричка та вовчики-братики. Українська народна казка для дітей і для людей
Жив ото собі дід та баба. Дід Павло, Павло Іванович, а бабу на ймення люде й не пам'ятають. І був він гороський чи обласний голова. А мо' й вище. Таки вище...
Ото якось дід каже бабі:
- Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани, поїду по рибу. Собі наловлю та начальству підкину. Бо ж рости ж мені тра... А без того, щоб на гору подать, не мона...
Поїхав. Наглушив риби повен віз. Їде додому, аж глип: лисичка згорнулася кубельцем та лежить собі на дорозі.
Звали лисичку, звісно, Юля.
Дід зліз із воза, підійшов, а Юлька не ворухнеться, лежить, наче нежива. Ну прямо -"Берите меня, я вся ваша".
"От добра знахідка! Буде моїй старій комір на шубу", – подумав дід Павлуша. Взяв Юльку на воза, а сам пішов попереду. Бо ж звісно – голова!
Юлька ж вибрала хвилинку та й почала викидати з воза рибку за рибкою. Всю рибу повикидала, а тоді й сама зіскочила з воза і нишком втекла.
Приїхав Павло Іванович додому й кличе бабу:
- Диви, стара, який гарний комір привіз тобі на шубу! Підійшла баба до воза, глядь: А там ні коміра, ані риби!
А тут судові виконавці з понятими. Мовляв за розкрадання... Коротше – пішло-поїхало. Кинувся в біга – так зловили. Аж неприємно згадувать.
А Юлька тим часом зібрала на дорозі всю рибу, сіла, вся від Louis Vuitton, та й їсть.
Аж підходить до неї вовчик-братик. На ймення Вітя. Вітя Андрійович...Пристойний такий. До сміху:
- Добридень, кумонько, хліб та сіль! – інтелігенствує.
- Я їм свій, а ти подалі стій.
- Чи не даш рибки?
- Сам лови.
- Та я ж не вмію.
- То давай навчу. Тільки ж рибку – навпіл. "В каоліції, в одній команді, так сказать". Ти, Вітя, піди на річку, опусти хвіст в ополонку, сиди та й приказуй: "Ловися, рибко, і велика, і мала; ловися, рибко, і велика, і мала!". От риба сама на хвіст і поначіпляється. Як довше посидиш, так більше й наловиш.
Пішов вовк до річки, опустив хвіст в ополонку, сидить і приказує:
- Ловись, рибко, все велика та велика! Ловись, рибко, все велика та велика!
А Юльця ходить довкола Вітька і приказує:
- Сяйте, сяйте, зірки на небі! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Сидів Андрійович цілу ніч біля ополонки. А може й не ніч, а й більше. От хвіст і примерз до льоду. Схотів підвестися – не може. Голосів в коаліції бракує. Люде підкрадають де можуть. Час злетів. Тай воріженьки не дрімають. "Ого, скільки риби наловилося, – думає, – аж витягти важко!"
Тим часом почало розвиднятися. Ідуть люде з відрами по воду. Побачили Вітьку – а далі ясно... Бо ж злі – саме перший раз москалі газ перекрили – холодно...
Вітьок туди-сюди, не може хвоста витягти! Задовго сидів на морозному льоду. Рвався, рвався, півхвоста відірвав... А тут рейтинги, каденція, коаліція...
А лисичка тим часом забралася в порожню хату, бо ж хазяїв катма, наїлася тіста з макітри, голову собі тістом вимазала, вибігла на дорогу, впала та й лежить, стогне.
Аж тут назустріч другий Вітьок – братан Андрійовича. Хоча не любляться – страх. Вітьок Фйодорович. Сіроманець простий і без вимахонів. Горщиків не збирає. Голою дупою на льоду не висиджує. Промишляє по-чесному. Трудяга. Тут барана підріже, там телицю задре. Териконами гонить, а на шапку й не стача. Благо, що хоч барани не переводяться:
- Хоч я Андреїча й не люблю, та й мені за вовчий рід обидно, що ти так навчила мого братана рибу ловити? Через тебе йому всі боки обламали, хвіст обірвали... Ти ж і мене так здурити готова.
А Юля:
- Ой, Вітя! Через мене? Самому думати тра... В нього хвіст обірвали, зате голова ціла, а мені голову розбили, бачиш – аж мозок тече, насилу плентаюсь. Ціле літо він мене за той хвіст гноїв. А як з прем'єрів виганяв! Позорив солідну жінку.
- Ай справді, не одну тебе гноїв – от і мене пробував притягнути за якихось там нещасних баранів. На розтерзання тому ж стаду баранів виставив. Я ледве кігті не зірвав – так виривався. З президентством опозорив. З прем'єрів в чотири вирви випер. А я шо – я вовк. Мені положено. – каже їй Фйодорович. – Бідна ти, Юлько, нещасна, сідай на мене, я тебе підвезу! Шахтер девчонку не обидит!
- Але давай якось конфеденційно, щоб Андрійович не пліткував, що ми з тобою плутаємося, бо ж я жещина солідна. Тай що люди скажуть – знову ж – у мене дуже вже нацстурбований електорат – баранів за людей вважає.
Всілася Юльця на Фйодоровича. Він її й повіз. Тайно, так сказати, підтримав. А та помуркує. Тихесенько:
- Битий небитого везе, битий небитого везе!
- Що ти, кумонько, співаєш? – питає вовк.
- А я, Фйодорович, отаке співаю: "Битий битого везе!" – бо ж нас обох Андрійович зобижа. В нього каденція й так гаплик. От поділимо всю рибку на двох. По-чесному. Ти ж мене знаєш. Я не підведу.
А сама знову нишком заводить:
- Битий небитого везе, битий небитого везе!
Аж жаль вовчиків. Тай діда... Той вже навіть сів. Хоч може йому й повезло – за кордоном все ж і у теплі...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
