12 січня 2012, 18:44

Андрій Юраш: Украинская миссия ''Равноапостольного'' Кирилла: миссия невыполнима

Андрiй Юраш

Отцвели уж давно хризантемы в саду... или украинская миссия "Равноапостольного" Кирилла: Миссия невыполнима


Отшумели и уже стали частью церковной истории летние, горячие (в прямом и переносном смысле) события в УПЦ МП, одно из которых было давно планируемым и ожидаемым, а второе – возникло и пронеслось так же неожиданно, как непредсказуемо рождаются и уходят в небытие песчаные бури в пустыни. Понятно, что под упомянутыми быстротечными, разогретыми под обильным летним солнцем событиями мы имеем ввиду, соответственно, очередной пропагандистско-показательный визит в Украину Патриарха Кирилла и предварявший его несколькими неделями раньше Поместный собор УПЦ МП.

В принципе, два эти события – совершенно различного характера и значения. Но если посмотреть на них повнимательней и более системно, то и их хронология, и объективное содержание, и даже кажущаяся неожиданность и стремительнось в подготовке и проведении Поместного собора УПЦ МП станут совершенно объяснимы, понятны и, что не менее важно, абсолютно логическими и связанными как друг с другом, так и с развитием ситуации в церковной плоскости в целом.

Но начнём всё же с более пристального рассмотрения последнего события – шестого по счёту, декларируемого в качестве "пастырского" визита Патриарха Кирилла в Украину. Если признаться откровенно, то, в конечном итоге, мне стало жалко времени, затраченного на отслеживание деталей визита. Если бы мне не удалось прочитать ни одного сообщения о визите в прессе, не прослушать ни одной речи Патриарха, не посмотреть ни одной трансляции Богослужения с участием высокого гостя, то я бы мог с точно такой же уверенностью, как и после внимательнейшего изучения всех нюансов пребывания главы РПЦ в Украине, комментировать это событие. Определённо ничего нового в контексте осмысления современных украинских реалий патриарх Кирилл не сказал, не сделал, не предложил! В очередной раз украинская публика стала пассивной слушательницей всё новых вариантов и интерпретаций идеи "Русскаго Мира", концепции Святой Руси, сущность и содержимое которой каждый восточный славянин должен "впитывать с молоком матери".

Самым оригинальным и наиболее цитируемым в украинских медиа фрагментом из патриарших речей стала подсознательно, но весьма красноречиво произнесённая фраза о "святом равноапостольном Кирилле" по завершении молебна на Владимирской горке в Киеве у подножия памятника Святому Равноапостольному Князю Владимиру. Конечно, патриарх Кирилл сразу же исправился, но все, и апологеты Русского мира, и его оппоненты, прекрасно поняли, какую себе роль подбирает и реализует Московский Предстоятель: Равноапостольный Князь Владимир был Крестителем "Святой Руси" и её, в соответствии с патриаршей концепцией, создателем, а современный Московский патриарх видит себя "Святым Равноапостольным" собирателем и объединителем народов и государств, которые ощущают себя наследниками и продолжателями традиции Владимирового крещения.

Представляется безусловным, что в Украине уже все сделали адекватную переоценку роли и значения визитов Патриарха Кирилла. Не понимает или не хочет этого понимать только сам Патриарх и его окружение. Все ещё чудесно помнят, с каким трепетом, ужасом и помпой все ожидали и встречали, одни – с предвкушением вселенского чуда, а другие – библейского катаклизма, Патриарха Кирилла во время его первого приезда в качестве главы РПЦ три года назад. Тогда первые лица государства, начиная от самого президента, выстраивались в очередь, чтобы приложиться к руке Святейшего. Сегодня же Патриарх сам вынужден без протокольных процедур за несколько часов до начала официальной программы, преодолевая тысячи дополнительных километров, без журналистского эскорта, роты почётного караула и красных дорожек, почти инкогнито летать в Крым, чтобы посетить президентскую резиденцию и, на этот раз, самому подержаться за мощную и авторитетную президентскую руку и удостовериться, не изменились ли у высшего руководства государства планы относительно обустройства церковной жизни и желания принадлежать не к враждебному и богомерзкому Европейскому Союзу, а великому наследнику Святой Руси – богоспасаемому Русскому Миру.

продовження можна знайти тут

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...

Про мобілізацію та альтернативну службу

Здається, тепер уже всім стало зрозумілим, що російська агресія щодо України – це надовго, якщо не назавжди. Тобто нас чекає всім відома доля Ізраїлю...

"Morituri te salutant!"

Суспільні, політичні, інтелектуальні, мистецькі процеси останнім часом неймовірно прискорилися. Відносно відсторонене споглядання цих процесів (наскільки це можливо) знову і знову повертає мене до начебто знаної досвідченій інтелектуальній спільноті теми народження/розвитку/розквіту/занепаду/смерті величезних історичних культурно-цивілізаційних формацій...

Промова на Межу року

Щороку у Палаці Потоцьких у Львові відбувається особлива церемонія вручення Орденів "За інтелектуальну відвагу" – саме за інтелектуальну... Ця Церемонія відбувається вже чверть століття – тобто вже є давньою традицією про яку можна дізнатися тут...

Як Олег Іванович та Іван Володимирович Церкві землю не давали. Провінційна історія

Нарешті сталося! Всенародно обрана громадою Жовківська міська рада на чолі з самим паном головою, що ним є Олег Вольський, нарешті показали своє єство – у не такій вже й великій справі, але в ній, як у краплині води, відобразилося все наше сьогодення...