Політика й англійська мова

Останнім часом стали популярними кпини над мовою наших можновладців. Класиком жанру є Микола Азаров, який, як виявляється, навіть на рівні фонем не здатний вивчити будь-яку мову. Перед новим роком появилося кілька пародій на новорічну промову Віктора Януковича. Правда кпилося не лише над його мовою, всіми тими "йолками", але й змістом його глибокодумних промов. Ну дуже туго "виходить на гора" чергова думка.

Разом з тим я пригадав стиль мовлення його попередника Віктора Ющенка. Його вітієваті і безглузді рєчєнія так само не потрібно було пародіювати. Їх просто побуквенно записували і виставляли в Інтернет. Ще за рік до президентських виборів 2004 року я пробував вникнути у їхню суть. І не дав ради: " Як досконало мудрий Далай Лама, Віктор Ющенко головно багатозначно мовчить, а якщо висловлюється, то принаймні я його не розумію, хоч неначе й володію українською мовою." (більше тут). Стаття називалася "Уроки російської" – малося на увазі – мови. Вже тоді я задумався над тим, чи то у них каша у голові і вони не можуть висловитися, чи вони таки тримають свою думку при собі, але мови не знають. Друге радше підійшло б Юлії Тимошенко. Однак зв'язок мови та думки не такий простий. Людина, яка наполовину володіє мовою, а якщо говорити про наших політиків, то саме так і є, так само наполовину володіє й думкою. Одним словом – погана мова це тільки симптом. Хвороба полягає у каші в голові. Причому все це стосується не того, що наші політики називають українською мовою. Те саме стосується і російської. Свого часу російський телеведучий Доренко іронічно зронив: "Если они считают это русским языком, ну что ж". Характерно, що якщо людина добре говорить однією мовою, то так само добре вона говоритиме – і думатиме! – й іншою.

Та ця хвороба, як виявляється, не тільки наша. Джордж Орвелл (так-так – саме той, що написав "Скотоферму" з якою сьогодні цілком слушно порівнюють Україну) ще у 1946 році побачив симптоми цієї деградації роду людського, де б ви думали, в англійській політиці та англійській мові: "Більшість із тих, хто взагалі цікавиться цим питанням, визнають, що англійська мова переживає злигодні, хоча загалом вважається, що ми свідомими діями нічого не можемо з цим зробити. Міркування такі, що наша цивілізація занепадає, і наша мова неминуче повинна зруйнуватися під час загального краху. Звідси випливає, що будь-яка боротьба проти недоречного вживання мови – це сентиментальний архаїзм на кшталт використання свічок замість електричного світла чи двоколісних повозок замість літаків. В основі цього лежить напівсвідома віра в те, що мова – сутність, яка змінюється природно, а не інструмент, який ми самі пристосовуємо до наших цілей.

Тепер, зрозуміло, що глибинні причини погіршення стану мови повинні бути політичними та економічними: справа не просто в поганому впливі того чи іншого окремого письменника. Але наслідок може перетворитися на причину, тим самим підкріплюючи початкову причину та призводячи до того самого наслідку в посиленій формі, і так далі до нескінченності. Людина може почати пити через усвідомлення власних невдач, а потім зазнати ще більших нищівних невдач через своє пияцтво. Щось доволі подібне відбувається з англійською мовою. Вона стає потворною та неточною через недолугість наших думок, але через неохайність нашої мови ми легше народжуємо недолугі думки. Суть у тому, що цей процес можна розвернути. Сучасна англійська, тим більше писемна англійська, сповнена поганих звичок, котрі поширюються через імітацію і котрих можна уникнути, якщо мати волю зробити необхідне зусилля. Коли людина позбудеться цих поганих звичок, вона зможе думати більш ясно, а ясне мислення є необхідним першим кроком до політичного відновлення. Тобто боротьба проти поганої англійської не є чимось дріб'язковим і не повинна хвилювати виключно професійних письменників. " (переклад Артема Пулемйотова, Чикаго)

Стаття називалася "Політика й англійська мова" – повністю її можна знайти тут

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.