4 травня 2012, 00:28

Взбесившаяся олигархия

Ото неначе й бачимо, що відбувається з країною, нашою країною – однак, неначе у тумані. "І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю..." (І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні).

Втрачаємо країну – а все в безпам'ятстві. Не вперше ж бо.

Вже пів світу рже з нашої чергової невдатної спроби. А нам і діла до того нема.

А все ж так просто. Так звичайно. Все як завжди. Все як в в сусідів. Хоч за паркан би зазирнули. Та де там – "всякому городу нрав і права..."

Одним словом – читаймо:) Вибачте, що не на державній:)

Егор Холмогоров

Взбесившаяся олигархия

"Главная причина по которой демократические движения (социальные, национальные, либеральные или какие еще) в ХХ веке постоянно оказываются под огнем острой критики, это широкая распространенность тезиса: "Вы все говорите о власти народа, а сами стремитесь лишь к своей собственной. Чем вы лучше этих?". "Великая ложь нашего времени" – точнее – ХХ века – это т.н. политологический закон Михельса, или "Железный закон олигархии". Его предложил немецкий социолог социал-демократ Роберт Михельс, изучавший политическую эволюцию социалистических партий и задавшийся вопросом, почему во главе любой народной партии рано или поздно оказывается кучка продажных негодяев и соглашателей, которые отчаянно цепляются за свою власть и охотно договариваются с режимом о всевозможных компромиссах.

Михельс сделал вывод, что любая политическая структура – будь то демократия или, напротив, автократия, непременно в итоге вырождаются в олигархию – власть немногих вождей, спаянных между собой круговой порукой и стремлением ни с кем властью не делиться и никого в свой слой не впускать.

Власть автократа делится между советниками и, рано или поздно, свита начинает играть короля. Народ же вынужден делегировать непосредственное выражение своей воли немногим лидерам, которые быстро создают аппарат, который обеспечивает их выдвижение почти до бесконечности и контролирует движение масс. И в том и в другом случае реальные властные рычаги оказываются под контролем небольшой кучки. Олигархия вечна, всесильна и самовоспроизводима.

"Железный закон олигархии" Михельса сыграл весьма серьезную роль в социологической и политологической дискредитации демократии в ХХ веке. Демократию начали рассматривать как фикцию, как мнимость, как ширму, за которой благополучно устраивается та или иная олигархическая элита. Стремление к демократии стало считаться чем-то неестественным, а демократические ожидания – глупостью. Ибо, якобы, сущностно никакой разницы между демократией и авторитаризмом нет.

Мало того, зародилась паранаучная традиция в исторической публицистике любые демократические движения трактовать как движения тех или иных олигархических элит. В частности – любые антидеспотические выступления – такие как революция в Нидерландах, Английская революция, ВФР – это все "заговоры олигархических элит" против благодетельных самовластных и самодержавных монархов, а народные интересы были нипричем, или даже выход из под власти благодетельных деспотов шел народу во вред. В консервативной публицистике тезис, что деспотизм народен, а демократическое движение есть скрытая форма антинародной олигархии, занял свое почетное место.

Роль теории Михельса в дискредитации демократии трудно переоценить. Интересно, что сам Михельс в конечном счете стал фашистом, поддерживал Муссолини и фашизм в котором видел идею последовательной реализации "власти лучших", которая оказалась в рамках его теории единственным и безальтернативным способом осуществления реальной власти.

Однако, так ли все просто с этим "железным законом"? "

далі тут (якщо не надоїло:)) – " всяка ж імеет свой ум голова"...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Занепад Заходу чи піднесення Сходу?

Сьогодні вже стало певним кліше писати про те, що Захід у тому вигляді, яким ми його знаємо, знову переживає занепад і, здається, поступово згасає – неначе вкотре заходить за обрій, як це свого часу описав Шпенґлер (Oswald Arnold Gottfried Spengler, 1880-1936)...

Європа, що тріумфує

Я з відомим львівським політологом Антіном Борковський, в день уродин визначного польського митція зламу XIX-XX століть Юзефа Мегоффера, відштовхуючись від його картини "Европа, що тріумфує" дискутуємо про сьогоднішню долю того, що ми називаємо Европою, Трампа, Бреттон-Вудську угоду та що з цього випливає...

Остання людина?

Останнім часом ми спостерігаємо тривожні процеси – стрімке зниження рівня когнітивних здібностей людей, зокрема таких як розуміння, пізнання, навчання, усвідомлення, сприйняття та здатність обробляти зовнішню інформацію...

Епоха хама

Спостерігаючи за дивною динамікою еволюції гомінідів, ланок у поставанні сучасних людей, які зʼявлялися мільйони років тому, а згодом зникали без сліду, не залишаючи прямих нащадків і поступаючись місцем іншим підвидам антропоморфних істот, я все частіше замислююся над траєкторією розвитку homo sapiens...

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...