Чергова ''Священна війна з поляками'' по-львівськи
У Олеському та Золочівському замках змонтовано дві баталії Мартина Альтамонте "Битва під Віднем" та "Битва під Порконь"
Монтаж баталій викликав значний суспільний резонанс. Коштом Республіки Польща та ЄС, а також за участі як польських так і українських реставраторів, ці картини були ґрунтовно відреставровані. На це пішли роки. Польська сторона оснастили їх чи не єдиними в Україні сучасними рамами, які реагують на тепловий режим, зміну вологості.
До "комплекту" картин, що висіли у Жовкві відносять ще дві баталії меншого розміру "Битва під Клушино" Симона Богушовича та "Битва під Хотином" Андрія Стеха й Фернанда Ван Кесселя. Однак питання про їх реставрацію зависло у повітрі – українська сторона не має грошей, а польська призупинила свої дії – очікує, що ж буде з двома попередніми баталіями. А з ними трапилося ось що:
Попри те, що ці картини є і будуть власністю держави Україна, Львовом почали ширитися чутки, що картини хочуть "віддати полякам". Яким чином – невідомо. Очевидно ці "поляки" засіли у костьолі св. Лаврентія у Жовкві – хоча прихожанами там є звичайні громадяни України – головно наші класичні бабусі. Одним словом "Україна у небезпеці" – ляхи наступають. А тому баталії, щоб вони не повернулися на своє історичне місце – у Жовкву та до "поляків", слід негайно змонтувати в Олеському та Золочівському замках – попри те, що для таких величезних картин (близько 8х8 метрів) там немає місця. Як немає умов для них і у костьолі св. Лаврентія – це теж правда.
Неодноразово лунали голоси, що ці баталії слід повернути до Жовкви – і не обов'язково до костьолу, чого так бояться "патріоти".
Для тих, хто поза контекстом – дискусія щодо цього розпочалася ще 2002 року, коли йшло активна реставрація самого міста Жовква. Причому йшла вона на найвищому державному рівні. Хоча ще при злочинному режимі Кучми.
Повернення баталій розглядалося як спосіб привернути до Жовкви увагу громадськості – ревіталізувати Жовкву як місто. Бо одного відновлення архітектурних пам'яток було б замало, щоб привернути до Жовкви потік туристів. Однак "боротьба за Україну" перед виборами до Верховної ради важливіша, ніж якась там Жовква та її ревіталізація. А тому у Львові розпочалася чергова "Священна війна з поляками" – одним словом – газават.
"Патріотичний чин" все таки було здійснено – картини "полякам" не віддали. Частина львів'ян торжествує – "ми перемогли – не віддали полякам їх баталій"!
З розпачу перемоги навіть на День Конституції збирають громадськість, щоб безоплатно відвезти на "поле бою" до Олеського та Золочівськог замків:).
У Львівській обласній раді відбулося історичне засідання, яке освятило цей чин. Яка відвага!
Всі фракції як на диво одностайно, засвідчили свій патріотизм – що не зробиш в обороні батьківщини від "поляків".
Гадаю, що всіма цими "зусиллями патріотичної львіської громади" ми таки не дамо їм, тим осоружним "полякам", відреставрувати дві останні баталії – таки наше буде зверху – і сміх, і сльози. Дійсно, коли Бог хоче когось покарати, то забирає у нього розум.
Цікаво – а що було б, якби так само "у боротьбі за Польщу", і поляки не визнавали хоч якусь причетність українців до лемківських ікон, що розсипані по музеях сучасної Польщі.
Що вийшло з того "патріотичного чину" – можна побачити тут:
Олеський замок
У ньому змонтовано баталію Альтамонте "Битва під Віднем", яка була написана для костьолу св. Лаврентія у м. Жовква.
Розмір баталії близько 8х8 метрів.
Картину можна оглянути у маленькій кімнатчині з віддалі до 5 метрів!
Золочівський замок
У ньому змонтовано баталію Альтамонте "Битва під Порконь", яка була написана для костьолу св. Лаврентія у м. Жовква.
Розмір баталії близько 8х8 метрів.
Демонструється з двох рівнів – на першому та другому поверхах – для того проломили перекриття історичного замку!
Картину можна оглянути з віддалі до 4 метрів!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
