Геннадій Москаль просить Януковича з власної ініціативи помилувати Луценка й Кавуна
Нардеп Геннадій Москаль направив президенту України Віктору Януковичу депутатське звернення, яким пропонує підкоригувати положення президентського Указу "Про помилування"
- Згідно з пунктом 27 статті 106 розділу 5 Конституції України, президент України здійснює помилування, – йдеться в зверненні. – На жаль, Верховна Рада не прийняла Закон України "Про помилування", тому це питання знаходиться виключно у компетенції президента країни.
16 вересня 2010 року вами видано Указ N 902/2010 "Положення про порядок здійснення помилування". Пропоную після пункту 4 цього положення ввести пункт 4 (1): "Президент України може сам скористатися правом, передбаченим пунктом 27 статті 106 Конституції України, і помилувати громадян України та громадян інших держав на будь-якій стадії кримінального провадження: досудового розслідування; судового слідства, а також помилувати засуджених осіб, стосовно яких вирок суду набрав законної сили". Оскільки Положення затверджується особисто президентом, Конституція України дозволяє вам помилувати будь-яку особу на будь-якій стадії кримінального провадження.
Враховуючи принципи гуманізму, справедливості та людяності, йдучи назустріч настроям громадян України, прошу вас здійснити помилування засудженого Юрія Луценка, а також Едуарда Кавуна – мешканця м.Червоноармійське Донецької області, котрий працює шахтарем, має позитивні характеристики, і котрий, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, перевищивши необхідні межі оборони, завдав тяжких тілесних ушкоджень ґвалтівнику-маніяку, внаслідок яких той помер. Дії Едуарда Кавуна набули широкого розголосу в Україні, при цьому громадськість не засуджує його вчинку, тому притягнення до кримінальної відповідальності не відповідатиме суспільним настроям та уявленням громадян України про соціальну справедливість.
Обґрунтування та історична довідка
Інститут помилування виник задовго до появи самого поняття "права людини". Однак акт помилування в давнину не був юридично інституалізований. Хоча й тоді подекуди існували звичаї, які можна визначити як з'єднання рис амністії та помилування. Саме такого роду звичай згадується в Євангеліях від Матвія і Іоанна: "На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в'язня, якого хотіли" (Мф. 27:15); "Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; хочете, відпущу вам Царя Юдейського?" (Ін. 18:39).
З розвитком європейської державності (X-XVII сс.) питання про помилування з області приватного поступово переходило у сферу публічного. Помилування здійснювалося на основі одноосібного і довільного (абсолютного) владарювання і отримувало закріплення у кримінальному законодавстві. У цей період воно не мало формального визначення, а також законодавчого закріплення стадій його застосування й видів. Під помилуванням зазвичай розумівся акт милосердя, заснований на почуттях християнської любові і співчуття до злочинця, протилежний суворої ідеї кримінального покарання.
На рубежі XIX-XX ст. у багатьох країнах було вироблено єдине розуміння помилування, визначено види та стадії його застосування.
У деяких державах помилування було правовим чином відмежоване від амністії і отримало конституційне закріплення. З'явилися різні форми: безумовне помилування – звільнення від відбування покарання; диференційоване помилування – скорочення терміну (заходи) покарання; альтернативне помилування – заміна покарання більш м'яким його видом; помилування, що усуває наслідки засудження – зняття судимості. Але головне тут у тому, що помилування розглядається саме як право держави (як правило, в особі його вищого представника) в індивідуальному порядку вирішувати питання про звільнення від відбування покарання або про його пом'якшення.
З середини XX століття починається нова хвиля гуманізації як відповідь на жахи Другої Світової війни. Серед іншого вона проявляється і в тому, що в правовому обороті набуває поширення ідеї як загальної гуманізації кримінального покарання, так і неприйнятність смертної кари. Це обумовлено підвищенням цінності людського життя, незалежно від того, що мова йде про життя злочинця. І хоча населення майже в усіх країнах у своїй більшості виступало і виступає за збереження смертної кари, проте, деякі міжнародні акти про права людини (зокрема, Протокол N6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.), і конституції низки держав проголошують скасування смертної кари або прагнення до її скасування.
Саме такій гуманізації зобов'язане закріплення в ряді конституцій та міжнародно-правових актах права засудженого просити про помилування. Однак це право є індикатором державної філософії гуманізму, ніж дійсно правом, що забезпечує надання якогось соціального блага. Адже цьому праву кореспондує лише обов'язок розглянути прохання, не більше того. Тому суттєвого юридичного змісту за відповідною конституційною нормою не вбачається. Не випадково, ряд цілком демократичних держав (наприклад, ФРН, Іспанія, США), яких важко запідозрити у відсутності гуманізму в їх правових системах, в своїх конституціях взагалі не закріплюють право просити про помилування, а тільки вказують на можливість самого помилування, причому в статтях, присвячених не правам людини і громадянина, а закріплюють компетенцію глави держави.
Отже, помилування і право просити про помилування історично ніяк не пов'язані.
Право глави держави милувати відрізняється від всіх інших його повноважень тим, що при його здійсненні він не пов'язаний законодавчими рамками і має право прийняти або не прийняти до уваги будь-які обставини: характер злочину; особу засудженого; хід процесу; думку громадськості і т.д.
Саме так було сформульовано це право в законодавстві Російської Імперії. Стаття 165 Уложения о наказаниях уголовных и исправительных 1885 г. гласила: "Помилование и прощение виновных лиц ни в коем случае не зависит от суда. Оно непосредственно исходит от Верховной Самодержавной власти и может быть лишь действием монаршего милосердия".
Саме таким же чином охарактеризував його Конституційний Суд РФ, вказавши, що "осуществление помилования является закрепленной непосредственно в Конституции Российской Федерации исключительной прерогативой Президента Российской Федерации как главы государства. Акт о помиловании действует самостоятельно, не требует для своего исполнения принятия какого-либо судебного решения, реализуется вне рамок отправления правосудия по уголовным делам".
Президент країни вправі здійснити помилування незалежно від стадії кримінального процесу та прохання засудженого, яке виступає всього лише факультативною підставою помилування. Швидше, навіть не підставою, а одним із джерел ініціативи для початку розгляду питання про помилування. Одним з...!
Помилування як виняткове повноваження Глави держави, може здійснюється як на його безпосередній розсуд, так і за клопотанням суду, адміністрації або приватних осіб. Акт помилування може видаватися без клопотання, без згоди, без схвалення і навіть всупереч волі засудженого.
При цьому зазначаємо, що мова тут йде саме про засудженого, щодо якого вирок вже набув законної сили. З'ясування ж волі підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного (у формі його згоди на припинення кримінальної справи), тобто особи, щодо якої вирок ще не вступив у законну силу, звичайно, потрібно, оскільки кожен має право наполягати на своїй невинуватості і вимагати розгляду судом кримінальної справи по суті. Однак, якщо право на справедливий суд є фундаментальним і не підлягає обмеженню, то жодна сучасна держава не визнає і не може визнавати якесь "право на знаходження у в'язниці", яке нібито могло б бути обмежене актом про помилування засудженого і вимагало б згоди або волі останнього.
Президент США Джеральд Форд, як Глава держави, 8 вересня 1974 року прийняв рішення, "проявляючи милосердя", за власним розсудом цілком і повністю, і беззастережно помилувати свого попередника Річарда Ніксона за всі злочини, які Ніксон "скоїв або міг скоїти" за час свого президентства (див. "Прокламація Президента Джеральда Р. Форда від 8 вересня 1974 року N4311, що дарує помилування Річарду Ніксону" http://www.fard.utexas.edu/LIBRARY/speeches/74006l.htm).
В зв'язку з цим всі розслідування причетності Ніксона до Уотергейтської скандальної справи були припинені. При цьому до кінця своїх днів, Р.Ніксон заперечував свою причетність до злочинів, пов'язаних з цією справою.
Крім того, акт помилування засудженого, який реалізував своє фундаментальне право на доступ до судді, не може бути залежним від волі який здійснює помилування, або його ставлення до пред'явленого звинувачення, оскільки є не актом правосуддя, а "актом милосердя". Так, між іншим, 8 березня 2003 р. Президентом Росії були помилувані 97 жінок, кандидатура жодної з них не розглядалася в регіональних комісіях про помилування. І це не єдиний випадок.
В обох останніх випадках помилування може бути повне, безумовне, яке скасовує всі покарання, з усіма наслідками його, або часткове, умовне, тільки пом'якшує строгість покарання. При помилуванні після судового вироку про згоду на те того хто здійснює помилування не може бути й мови, бо вона стосується особи, яка вже визнана винною і засуджена до покарання.
Згідно статті 8 Конституції України: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії".
Оригінал тексту тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
