А за Александра Сергеича обидно
Нещодавно появилася новина, що президент Російської Федерації нагородив медаллю Пушкіна пятьох українських громадян – згідно з указом Путіна до нагороди представлені автори законопроекту про мови Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко та їхні колеги з фракції Партії регіонів – Олег Царьов і Дмитро Шенцев, а також колишній депутат від цієї фракції заступник голови громадської організації "Шлях православних" Юрій Болдирєв. Нагорода присуджена "за великий внесок у збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном".
Відзначимо, медаллю Пушкіна нагороджуються російські громадяни і іноземці за заслуги в галузі культури і мистецтва, освіти, гуманітарних наук і літератури.
Не нам, чужинцям, вказувати, кого має відзначати Російська Федерація. Але "за Александра Сергеича обидно". Ну чому так зневажливо ставитися до його пам'яті та його імені. Ну назвіть медаль медаллю Фелікса Дзержинського чи Лаврентія Берії – і все стане на свої місця. Ну як можна відзначати іменем Пушкіна, будь-що-будь геніального поета, таких... як би це делікатніше сказати – хай буде орків.
Блискучий поет – і орки.
І задаю сам собі запитання – а чи насправді є росіяни в Україні, чи тільки безголосе "русскоязычное население" – це вони так думають, що вони "русские" "расейцы", як кажуть брати білоруси, а насправді...
Ну невже не соромно, невже нічого ні в душі, ні у серці не ворухнулося, коли оголосили цю "благую весть"?
Що – в російськомовній і власне російській громаді України немає достойних людей? Людей, що пишуть, людей мистецтва і культури, які справді показують краще, що є в російській культурі світу. Чому саме ці орки? Неграмотні і злобні. Люди, які відштовхують від російської культури цілі нації.
Розумію – блюдолизи з посольства зробили таке подання. А ми, холопи, – і далі за текстом...
А жаль. Дуже жаль, що холопи...
Не всі холопи – про це можете почитати тут.
Останніми зимами мене чомусь пробило на поезію. Перечитую вечорами великі поеми ХІХ століття. В тім і "Евгения Онегина" – кожен вік відчитує по-іншому. Може через двадцять років перечитаю ще по-іншому.
Тому на знак протесту, проти традиційного "государственного идиотизма", щоб спокутувати гріх перед Александром Сергеевичем – візьміть якось ввечері томик "Евгения Онегина" і просто перечитайте пару сторінок. Для себе.
Може гидь і відійде.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
