Адам Міхнік: Не сперечаймося про те, хто більше завинив
Минулої суботи у польській "Газеті виборчій" появилася знакова стаття видатного польського інтелектуала, редактора газети Адама Міхніка, що стосується 70 роковин українсько-польського конфлікту на Волині 1943 р. Ось текст, який, гадаю, важливий для українського суспільства:
"Про минуле, зокрема, оте жорстоке й довговічне, можна міркувати по-різному: тямкувати про власні кривди, леліяти мрії про помсту, плекати біль і культивувати ненависть до переслідувачів. Можна також – а це далебі важче – переступити крейдове коло взаємної недовіри й ворожості, щоб створити інше майбутнє в ім'я порозуміння й примирення.
У польсько-українському минулому можна апелювати до кошмарних сцен антипольської акції на Волині та сцен польської помсти. Українці часто згадують, що колись значна частина польської громадської думки не вважала їх нацією, але "русинами", різновидом польської нації. Це ранило українську національну гідність, хоча не виправдовує жорстоких убивств і звірств на Волині. Про ці події пам'ятатимуть завжди.
Однак, можна також нагадати слова архієпископа львівського Андрея Шептицького, котрий тоді в пастирському посланні "Не убий" звернувся до української громади: "Людина, що проливає неповинну кров свого ворога, політичного противника, є таким самим чоловіковбивником, як людина, що це робить для рабунку, і так само заслуговує на кару Божу і на клятву Церкви".
Ті сильні й красні слова були актом розпачливої турботи духовного лідера греко-католицької громади, але, мабуть, лише їх міг запропонувати той пастир своїй пастві. Адже то були жахливі часи.
Варто нагадати про ці слова, щоб риторики нової ворожості на опанувала польсько-українських відносин. Добре, що українські єпископи Греко-католицької Церкви багато років згодом промовили подібною мовою.
Польські та українські історики розділилися в своїх оцінках різанини на Волині. Це зрозуміло, адже польська та українська точки зору різні. І зрозуміло, що одні та другі шукають головних винуватців на боці супротивника. Знову й знову виринає питання про причини цього жахливого конфлікту.
Юзеф Лободовський, наполегливий захисник ідеї польсько-українського примирення, запитував уже в 1952 році на шпальтах паризького часопису "Kultura": "То яким же є вихід із кривавого кола ненависті, що породжує подібні трагедії? Без кінця сперечатися про те, хто почав першим, хто завинив більше, хто пролив більше крові? Чи, може, спокуситися можливістю стати першим у іншому – в першості простягнутої руки?"
Це питання знову й знову повертається в річниці волинської різанини."
Далі тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
