Юрій Опока про Війну українських популізмів
Щойно на сайті Zaxid.net появився системний текст, який ще раз виопуклює те, чому український народ, як той одноокий кінь вже всоте кружляє одним і тим самим колом. І перспектив вирватися з нього неначе й не видно. Важко втриматися, прочитавши такий текст, не перепостити його для українського загалу
Однак навіщо переказувати. Дам кілька фрагментів. а решту читайте на Zaxid.net.
Проте кілька фраз для зацікавлення подаю:
"Отто фон Бісмарк казав, що люди найбільше брешуть перед одруженням і виборами. Україна перманентно перебуває у передвиборчій кампанії, де надмірна брехня та спекуляції – не рідкість.
Дивує тільки рівень інструментальності, якого наші політики зуміли надати неправді та маніпуляціям. Пустопорожня риторика перетворилася на зброю, якою вони воюють проти своїх опонентів, здобувають та утримують владу. Популізм став філософією їхнього життя...
Релігія популістів тримається на кількох слонах, точніше сказати – богах. Першим богом популістської риторики є народ. Він є альфою і омегою для всіх популістів. Таке "поклоніння" народові опирається на кілька незворушних постулатів: народ володіє одвічною мудрістю й ніколи не помиляється. Народ є найбільшою святістю для популістів. Тут навіть присутні всі ознаки святості: вічність, безсмертя, всесильність, іманентна мудрість і катарсис, що народ, в окремих випадках нація, пережили у складні, страсні часи. Тому він і святий. А ще він завжди абстрактний. Політики змагаються за нього в його ім'я, тоді як сам народ має до влади тільки умовний стосунок...
Іще одним популістським богом є мораль. Це сфера, де йдеться, головно, про добро і зло. Будь-яка боротьба за владу, а згодом за її утримання та здійснення не відбувається без звертань до принципів справедливості й наділення когось "добрими", а когось "злими" характеристиками. Фаховість чи досвід за таких обставин згадують рідко...
Популісти дуже люблять демократію. Бо вони представляють інтереси народу, а він і є основою демократії. От тільки, прийшовши до влади, більшість популістських політичних сил починають різко заперечувати важливі елементи сучасної демократії, як-от права опозиції або захист меншості. Дуже часто такі політичні сили навіть вдаються до референдуму, як до засобу справжньої, "прямої" демократії. Володіючи адмінресурсом та тримаючи всі необхідні для маніпуляцій важелі у своїх руках, такі політичні сили здатні навіть через народне волевиявлення розвернути політичний режим у бік авторитаризму. Мовляв, оскільки народ вже при владі, тепер йому треба більше повноважень...
Інший бог порожньої риторики – антиінтелектуалізм. Такі "народницькі рухи", окрім політичних опонентів, завжди мають додаткових "ворогів народу" – інтелектуалів. Адже апелюють такі політики не до інтелекту та знань, а до абстрактних цінностей. Наприклад, таких, як справедливість. Антиінтелектуалізм спрямовується на те, щоб скомпрометувати людей, які раціонально підходять до оцінки політичного процесу і здатні виявити симуляції в діях народних "оборонців". Зазвичай тут дістається всім – "клістирній інтелігенції" та тим, хто сміє інакше думати, аніж народні вожді, ворогам реформ ("кравасісям") та української незалежності ("агентам Кремля"), нації – "ліберастам" та всім іншим "ворогам народу".
Останній та, мабуть, один із найсвятіших богів популізму – лідер. Без нього – нікуди й ніяк. Кожна партія чи рух повинні мати більш-менш харизматичного провідника. Такий "батько" має володіти сильним характером і бути здатним поконати численних ворогів свого народу. Все, що він потребує, – повноважень. Найчастіше він творить себе сам і має багатющий досвід боротьби. Поряд із його персоною блукає месіанство. Більшість великих політичних партій України – партії харизматичного типу, що будуються довкола провідника...
Бачимо лише зміни популістських риторичних фігур під акомпанемент чергування прізвищ президентів: Кравчук – Кучма – Ющенко – Янукович...
Після того, як бізнесмени повністю "вросли" у владу в Україні, "дозрів" інший вид політичної поведінки – правий популізм. У перехідний від радянського до незалежного час він був корисним для формування підвалин незалежної України та мобілізації людей. Проте вже після 1991 року його роль стала швидше деструктивною. Адже активний розвиток власне українського правого популізму спровокував реакцію й прогресування аналогічного російського руху зі схожими, тільки діаметрально протилежними ідеями та заявами. Національний тип політичного популізму поки тільки піднімає голову, проте прихід партії "Свобода" в парламент й зростання її рейтингів вказують на ймовірність розширення українського замкнутого кола і виникнення нової формули чергування популізмів: політичний – економічний – національний."
Отож повністю текст читайте тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
