Природа корупції – контраверсійні міркування
Одним із стереотипів нашого суспільства є те, що ми свято переконані, що корупція – це лише хабарництво. Тобто, плата за неіснуючі чи фіктивні послуги, або ж просто уступка чиновнику, який ставить прохача чи споживача послуг у безвихідну ситуацію. Або даси, або справа твоя гибла.
Здебільшого ми маємо справу саме з цим примітивним хабарництвом. Причому, воно може мати найрізноманітніші форми і розміри – від 50 гривень ДАІшнику тільки за те, що він вас зупинив – про всяк випадок, і до мільйонних сум за прохідне місце у списку кандидатів до Верховної Ради від тієї чи іншої партії. Всі ми з цим стикаємося кожного дня. Зрештою, цього ніхто і не приховує – ба, навіть цим хизуються.
Звичною реакцією на це ганебне явище є безнадійні спроби достукатися до совісті і тих, хто отримує хабарі, і тих, хто їх дає. Інший варіант – таке ж безнадійне залякування, за яким немає ніяких реальних дій. Ще б пак, дії мали б вчиняти ті, хто і є, як правило, бенефіціантом завдяки тим самим хабарам. Одним словом, млява імітація якоїсь боротьби з корупцією. Ба більше – на цій "боротьбі з корупцією" своєю чергою розкрадаються кошти та розбудовуються корупційні схеми – так зване "відкупне". Хоча, про людське око, всі неначе й згідні з тим, що корупція – це зло, і його слід викорінити аж до пня.
Однак давайте подивимося на хабарництво під іншим кутом зору. Уявімо собі, що за чарівним помахом палички раптом всі громадяни України усовістяться і перестануть брати, вимагати та давати хабарі. Що ж станеться? Невже, крякнувши заскрипить і швидше запрацює наш ще постсовєтський державний апарат? Корпускулярні тітоньки у паспортних столах, жеках, різного роду конторах, замшілі дядьки у кабінетах, складах та пропускних пунктах, "ім'я яким легіон", раптом перетворяться на чарівних фей та ельфів і почнуть граційно пурхати над клієнтами, споживачами послуг незліченної кількості контор? І все запрацює, й настане "рай на землі", званій Україною. Все це, звичайно, іронія. Однак ця метафора покликана не просто показати безглуздість такої кількості запірних механізмів, вентилів і клапанів, якими і є ці люди та їхні контори, а й те, що, якщо б вони навіть хотіли працювати швидше і без "хабарницької змазки", то за умови збереження нашої постсовєтської дозвільної бюрократичної системи це технічно не можливо. Скажу більше, якщо б раптом у настільки забюрократизованій і, відповідно, корумпованій країні, як Україна, раптом ця "хабарницька змазка" щезла, то наш державний механізм знову, цього разу востаннє, крякнув би і зупинився. Зупинився б назавжди. Тому на сьогодні, як це не парадоксально, для окремих громадян і навіть для суспільства у цілому "корупційна змазка" – єдиний порятунок від титанічного свавілля і непрацездатності постсовєтського бюрократичного монстра.
Далі, якщо інтригують ці дійсно контраверсійні висновки – тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
