Орест Друль, Роман Кечур: Коли ми діждемось де Голя
Ледь не десять років тому Орест Друль та Роман Кечур написали текст, який напередодні чергової річниці Незалежності практично не втратив своєї актуальності. Для світу, для держав, які динамічно хоч кудись розвиваються, 10 років це ціла епоха. А у нас все стабільно – стабілізець якийсь – десятирічні тексти актуальні як ніколи – знову шпагат Росія-НеРосія, Європа-НеЄвропа і т.д. Вони написали текст "Коли ми діждемось де Голя?" Дійсно – коли? І чи діждемось колись? Тарас Григорович запитував те саме "Чи діждемось ми Вашингтона...?" І що півтора століття вальнуло – а ми знову там само?
Отож сам текст:
Почнемо з кінця: унітарній Україні потрібен м'який авторитарний режим.
Цю результуючу думку зацікавлений читач зможе знайти у пропонованому тексті самостійно, ближче до кінця. Однак, ми надто цінуємо час шановного читача і надто скептично оцінюємо фактор допитливости у сучасному світі, щоби винесену тезу – доволі, на наш розсуд, актуальну і парадоксальну – віддавати на долю ймовірностей читацького інтересу. І тепер, довівши її (думку) до відома широких читацьких мас, з легким серцем можемо перейти до викладу альтернатив до цього твердження, а заодно і суті гіпотези.
Реґіональний пейзаж
Україна, звичайно, соборна. Соборність, звичайно, найбільша державна цінність, рівна з незалежністю, а в нас, може, і дещо більша.
Україна також є різною, і різноманітність теж є її цінністю. Та нефортунним чином політичний аспект різноманіття надто сконцентрований за етнічній (точніше – мовній, як більш мінливій та індикативній) ознаці, а ця, своїм чередом, надто сконцентрована територіально, що призводить до зрозумілих електоральних результатів. Не впадаючи в оригінальність, наведемо (рис. 1) графічну ілюстрацію з останнього туру останніх президентських і останніх парламентських виборів.
Мова як така проблемою не є, в нормальній ситуації різномовні громадяни України завжди порозуміються одне з одним. Проблема з'являється тоді, коли мова стає маркером найархаїчнішого антагонізму "свій-чужий". Такого роду антагонізм, нагадаємо, і був покладений – з причини некритичного осмислення вітчизняної електоральної історії – в основу виборчкампанії одного із кандидатів наших сакраментальних президентських виборів.
Та мовно-етнічний – це лише один аспект електоральної диференціації нашої Вітчизни.
Аналіз результатів виборів останніх років (див., напр., рис. 2) засвідчує постійну наявність у країні трьох груп областей з близькими електоральними преференціями: південно-східні реґіони, центральна Україна і західні (точніше, галицькі) області. На кожних виборах дві з цих груп можна, у свою чергу, об'єднати в одну – і те, до якої групи примкне центр України, визначає, фактично, результати виборів.
Численні результати соціологічних досліджень показують, що сутність електоральної диференціації цих груп таїться у різній природі домінуючої там політичної культури: постсовєтської (Південь/Схід), протоевропейської (Захід) і проміжної провізантійської (дещо ближчої до постсовєтської) у Центрі (у дужках зазначимо, що домінування однієї політичної культури зовсім не означає відсутности в реґіоні елементів иншої).
Природу цієї диференціації дивовижно яскраво продемонструвало недавнє опитування УЦЕПД ім. Разумкова ("Дзеркало тижня" від 19 серпня ц.р.)
Нагадаємо: респондентам запропонували оцінити за 10-бальною шкалою, наскільки близькі їм за характером, звичаями, традиціями мешканці певних обраних країн і реґіонів.
Про те, що практично у кожній області знайшлася країна, ближча, ніж окремі реґіони не такої вже й неосяжної Батьківщини, і що в більшості знайденою країною виявилася Росія, вже писалося. Ба, навіть більше: виявляється (рис. 3), що, оцінюючи близькість, респонденти розділяють об'єкти на дві групи: a) країни, що сприймаються як "далеке зарубіжжя", до яких всі реґіони виявляють солідарну близькість, і, скажімо так, нейтральність ("і це нормально"), та б) реґіони плюс Росія з Бєларуссю, про близькість яких міркується не безпосередньо, а виходячи із їх подібності до Росії. Для Заходу це чинник, звісно, відштовхуючий ("ми на Росію не схожі – подивимося, наскільки неподібні на неї инші"), для Сходу – привабливий ("ми на Росію доволі подібні – глянемо, наскільки подібні на неї інші"); Центр, дивним чином, солідарний з обома.
Знову фактично виходимо на вісь протистояння "русофобія – русофілія".
І так завжди: при всій багатобарвності й різновекторності політичного життя нашої країни ця вісь залишається незмінною і домінуючою. Які б проблеми не актуалізувалися у політичному просторі – кореляційний аналіз результатів соціологічних опитувань незмінно вказує, що вони неухильно проектуються на вісь ставлення до Росії.
Далі, якщо цікаво ТУТ
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
