1 листопада 2013, 10:41

Спільна поминальна молитва на українських військових меморіалах та польських військових меморіалах

Сьгодні 1 листопада у День всіх святих поминають тих, що відійшли. Традиція давня у всій Європі, і в Україні. Сьогодні багато хто у Львові відвідає хоча б подумки своїх рідних, яких вже немає у цьому світі. Але не тільки рідних, але й тих, кого просто шануєш.

Тому вже одинадцять років поспіль у Львові на Личаківському цвинтарі – місці, де знайшли спокій і колишні друзі, і колишні супротивники – відбувається дивовижний, як на наші часи, захід – спільна поминальна молитва української та польської спільнот Львова на українських військових меморіалах та польських військових меморіалах. Спільна молитва на могилах тих, хто у більш нерозумні часи поборював один одного.

От і цього року щиро запрошуємо тих, хто має таку можливість, хто є у Львові, і львів'ян і гостей міста прийти на Личаківський цвинтар. Цієї ночі він буде палати більшою кількістю вогнів, ніж саме місто – десятками, якщо не сотнями тисяч свічок.

Сентименти – скаже хтось. Може й так. Однак ці сентименти дозволяють дивитися не так у минуле, як у майбутнє. І сьогодні на Личакові напевно не буде поховання, на якому чиясь, не обов'язково рідна, але й зовсім чужа рука не поставить свічки.

А насамкінець пропоную текст Олеся Пограничного "Залишите минуле історикам та святому Петрові":

"Одинадцять років тому, коли в одержимих конфронтаційною риторикою середовищах Польщі та України роздмухувався конфлікт навколо польських військових поховань на Личаківському кладовищі, група людей доброї волі з обох країн знайшла в собі мудрість і силу подати один одному руку примирення і спільно помолитись за взаємопрощення та взаємопримирення. 1 листопада 2002 року відбулася знакова Польсько-українська зустріч за участю кардиналів Любомира Гузара та Мар'яна Яворського, Яцека Куроня та Михайла Гориня і ще близько сотні громадських лідерів з України та Польщі. (детальніше – тут). Ця зустріч розпочалася круглим столом "Що нам робити із своєю історією" а закінчилася спільною молитвою на Меморіалі воїнам УГА та Цвинтарі Орлят. Мета була прозора і далекоглядна – на місці, з котрого почав розгорятися конфлікт, створити ще одну платформу до поєднання і порозуміння.

Рідний брат Єжи Гедройця написав тоді до учасників зустрічі листа, в якому сказав, "Люди доброї волі з обидвох боків польсько-українського кордону, а зокрема інтелігенція, не можуть залишатися байдужими стосовно виявів злої волі та ксенофобії, позаяк пасивність може бути потрактована як згода". А професор Гарвардського університету, знаменитий історик-візантолог Ігор Шевченко зазначив: "Обидві сторони повинні визнати за своє гасло: "Дивитись уперед, а не назад".

Ця миротворча ініціатива виникла тоді в середовищі Українського Католицького університету та Журналу "Ї". Відтак щороку 1 листопада представники української та польської громади Львова спільно моляться на цих скорботних для обох історичних пам'ятей місцях.

В історії часто недалекоглядні ігри патріотів закінчувались плачем вдів і сиріт. Люди, котрі цього не розуміють, провокують конфронтації. Людям, котрі плекають у собі відповідальність за майбутнє свого роду і своєї землі, належить постійно підтримувати мир і прагнути до порозуміння.

Одного разу мій добрий приятель сказав: залишите минуле святому Петрові та науковцям-історикам, віддайте майбутнє в руки Всевишньому, самі ж гідно і в мирі живіть нині, бо тільки так зможете забезпечити собі по смерті прихильність св.Петра перед брамою вічності...

Цього року традиційна спільна молитва на українських і польських військових похованнях Першої світової війни відбудеться 1 листопада.

Збір о 14:00 біля головного входу Личаківського цвинтаря."

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Занепад Заходу чи піднесення Сходу?

Сьогодні вже стало певним кліше писати про те, що Захід у тому вигляді, яким ми його знаємо, знову переживає занепад і, здається, поступово згасає – неначе вкотре заходить за обрій, як це свого часу описав Шпенґлер (Oswald Arnold Gottfried Spengler, 1880-1936)...

Європа, що тріумфує

Я з відомим львівським політологом Антіном Борковський, в день уродин визначного польського митція зламу XIX-XX століть Юзефа Мегоффера, відштовхуючись від його картини "Европа, що тріумфує" дискутуємо про сьогоднішню долю того, що ми називаємо Европою, Трампа, Бреттон-Вудську угоду та що з цього випливає...

Остання людина?

Останнім часом ми спостерігаємо тривожні процеси – стрімке зниження рівня когнітивних здібностей людей, зокрема таких як розуміння, пізнання, навчання, усвідомлення, сприйняття та здатність обробляти зовнішню інформацію...

Епоха хама

Спостерігаючи за дивною динамікою еволюції гомінідів, ланок у поставанні сучасних людей, які зʼявлялися мільйони років тому, а згодом зникали без сліду, не залишаючи прямих нащадків і поступаючись місцем іншим підвидам антропоморфних істот, я все частіше замислююся над траєкторією розвитку homo sapiens...

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...