Василь Богдан: Щодо безпеки України
У надзвичайно тяжких умовах зовнішнього і внутрішнього спротиву відбувається процес набуття фактичної незалежності та соборності України.
Понад два десятиліття на світовій мапі "де юре" існує визнана світовою спільнотою Українська держава. Але протягом всього цього періоду не припинялися спроби її руйнації і підпорядкування північним сусідом у вигляді такого собі маріонеткового адміністративного утворення сірої чи буферної зони.
Остаточного оформлення така антиукраїнська стратегія Росії набула після приходу до влади в Росії В.Путіна, націонал-шовіністичний режим якого з огляду на потужний ядерний і енергетичний потенціал взяв курс на відтворення глобальної неоімперії не тільки на пострадянському, але й на постсоціалістичному просторі.
Навіть найортодоксальнішим вітчизняним і зарубіжним скептикам вже зрозуміло, що президента Росії ні в якому разі не влаштовує цивілізаційний про європейський вибір української нації. І тому Кремль всіляко намагається зашкодити його реалізації.
Здавалося такі наміри могли увінчатися успіхом, коли маріонетковий режим Януковича, узурпувавши владу і нехтуючи національними інтересами держави в угоду Москві відмовив нації у європейській інтеграції та взяв курс на Митний і Євразійський союзи. Наслідки такої антинародної політики загальновідомі.
Революція гідності в особі потужної, патріотичної частини українського суспільства змела колабораційну владу. У горнилі цих подій загартувалися вже відомі політики і сформувалися нові провідники, які створили проукраїнський уряд і очолили пріоритетні напрями подальшого розвитку Української держави і нації.
Проте, як відомо, кожна революція має свою контрреволюцію, що породжує громадянську війну та іноземну інтервенцію.
Не стала виключенням і українська революція. Анексія Криму Російською Федерацією та розв'язана Кремлем у Східних регіонах України так звана гібридна, асиметрична війна, а також відверто антиукраїнські дії окремих політичних сил і п'ятої колони загалом – яскраві тому свідчення.
Чи передбачали, чи прогнозували такий перебіг подій новітні Українські революціонери? Здебільшого видається, що це питання риторичне.
Хоча хто міг розраховувати на те, що одна із країн – гарантів безпеки України, скориставшись своєю значною військовою перевагою і тимчасовими труднощами у формуванні в Україні нової управлінської системи координат, особливо у знекровленому і дезорганізованому режимом В.Януковича, секторі безпеки – брутально порушити всі двосторонні і міжнародні домовленості.
Тим не менше, фактично формуючи із коліс боєздатні військові підрозділи та приводячи до тями спеціальні служби і правоохоронні органи країни, очільникам держави все таки вдалося (при міжнародній підтримці) попередити і не допустити масштабні втрати для країни.
В загальнодержавних заходах протидії зовнішній агресії і внутрішньому сепаратизму важливу роль відіграють СБУ, МВС, окремі підрозділи оборонного відомства, державна прикордонна служба та розвідувальні органи України.
Вказане не означає, що дії зазначених структур є бездоганними і повністю влаштовують суспільство і державу, не дивлячись на необхідність врахування силовиками інтересів мирного населення. Цілком зрозуміло, що українська громада очікує швидких, професійних і ефективних акцій з боку антитерористичної операції, у якій тою чи іншою мірою задіяний сектори безпеки України.
Але в цьому контексті дещо контрпродуктивною вбачається позиція окремих політиків та колишніх очільників міністерства оборони та спецслужб України, які протягом останнього часу у вітчизняному медіапросторі систематично і послідовно піддають критиці роботу силовиків і розвідорганів країни в ході проведення антитерористичної операції.
Не володіючи у повному обсязі інформацією, щодо дійсного стану справ, фактами щодо особливостей і змісту антитерористичної операції, ці статусні особи із одного боку безпідставно заявляють по неспроможність зазначених структур діяти ефективно, а з іншого прозоро натякають на те, що лише вони знають і можуть належним чином організувати протидію сепаратизму і тероризму.
Безумовно, в демократичному суспільстві вони мають право на критику, особливо в контексті забезпечення громадянського цивільного контролю за діяльністю спецслужб і сектора безпеки в цілому. Хоча, військові професіонали і колишні керівники силових структур, як правило, уникають публічної критики своїх колег у час, коли країна знаходиться у стані війни з підступним і безпринципним ворогом. І, звичайно, не на телешоу повинні вирішуватись специфічні, закриті відповідно до чинного законодавства аспекти діяльності сектору безпеки при веденні бойових операцій. Що, однак, не виключає конструктивної і професійної критики і професійних порад у вузькому непублічному колі колег.
Як вбачається, в сучасних умовах зусилля політичних сил, органів державної влади і управління та громадського суспільства повинні бути спрямовані на консолідацію та і мобілізацію всіх ресурсів країни на подолання зовнішніх та внутрішніх загроз суверенітету та територіальній цілісності України. Тим більше, що спеціальні органи та пропагандистська машина країни агресора при проведенні інформаційно-психологічної війни проти України питанням деморалізації та дезінтеграції українського суспільства і дискретизації діяльності сектора безпеки нашої країни, особливо в частині проведення антитерористичної операції, приділяє першочергове значення.
Повертаючись до питання про громадські права, доречним є наголосити на тому, що багатий досвід окремих політиків, колишніх очільників оборонного відомства і спецслужб повинен трансформуватись у конструктивні пропозиції керівництву держави та силового блоку щодо форм, методів та шляхів подолання сучасних загроз Українській держав та нації. Тим більше, що їх суспільний статус не лише надає їм такі можливості, але й зобов'язує так діяти, бо у такій надзвичайно важливій справі, як національна і державна безпека не повинно бути місця популізму, позерству, демагогії та кар'єрній кон'юктурі. Синдром "Два українці – три гетьмани" повинен раз і назавжди відійти у минуле.
Є очевидним, що суспільство і влада у цьому питанні повинні досягти гармонійного консенсусу. Такий алгоритм дій є над актуальним ще й тому, що історична ретроспектива, досвід вітчизняних національно-визвольних змагань дає підстави мотивовано прогнозувати, що в довгостроковій перспективі зовнішній і внутрішній спротив розбудові та утвердженню української держави та національній ідентичності лише посилюватиметься. Чого лише варті зазіхання сусідньої "неоімперії зла", окремих націонал-радикальних сил суміжних країн та українофобської п'ятої колони.
Влада, політики і суспільство повинні чітко усвідомити нинішню реальну всеоохоплючу загрозу нашій державі і виявити пильність, негайно вжити своєчасні адекватні заходи задля ефективної протидії. Надзвичайно важливою у цьому контексті є виважена і професійна оцінка діяльності усіх елементів системи безпеки України.
І на завершення.
Нарешті Президентська кампанія завершилася. Країна має легітимно обраного Главу держави. У нас знову з'явився шанс, який дозволить нам вирватись із цього замкнутого порочного кола, коли всяке повстання чи національно-визвольна війна за свободу і незалежність України, неминуче закінчувались поразкою. Нині весь світ, за винятком сусіда-агресора, є на нашому боці. Не змарнуймо цей дар Божий. Давайте перестанемо воювати один із одним, забудемо за особисте, за власні інтереси і вигоди і разом розпочнемо будувати наш дім, який називається Україна. Давайте разом працювати на безпеку, на процвітання і розвиток нашої Держави.
Слава Україні!
Ветеран Зовнішньої розвідки України
Генерал-лейтенант Василь Антонович Богдан
