Джордж Фрідман: За що б'ються Росія і США в Україні
Я подорожував країнами від Польщі до Азербайджану під час того рідкісного періоду, коли сили, що зараз формують Европу, саме перебували в русі і більшість країн, які я відвідав, активно переглядали свої позиції. Я був свідком приголомшуючого занепокоєння. Оглядачі деяких країн, наприклад Польщі, його навіть не приховували. Інші, наприклад у Туреччині, яка є більшою країною, і не відчуває безпосередньої загрози для самої себе, бачать в українських подіях не стільки основну тему для обговорення, скільки загальну тенденцію. Але від Польщі до Азербайджану я чув лише два запитання: невже росіяни пішли у наступ? І ще одне – що ці країни можуть зробити, щоб себе захистити?
Москва теж стривожена і ті росіяни, з якими я спілкувався, не приховуючи висловлюють свої почуття. З їх точки зору, Европа і США зробили те, з чим Москва ніколи не зможе змиритися: привели до влади в Києві прозахідний уряд. Для них визнання народного повстання в Україні Заходом пов'язане з діяльністю неурядових організацій, які фінансуються тим самим Заходом і, на їх думку, саме вони відіграли головну роль у підтримці руху по поваленню уряду. Але це не головне. Головне те, що зараз саме прозахідний уряд контролює Україну, а це означає, що Російська Федерація в небезпеці.
Погляд на захід з Росії
Коли росіяни дивляться на карту, ось що вони бачать: прибалтійські держави вже в НАТО, Україна прагне на Захід. Антизахідний режим у Білорусі під загрозою і, якщо Мінськ впаде, то потенційні вороги росіян просунуться майже також глибоко до серця Росії, як це зробили нацисти. Саме таке порівняння я кілька разів чув від росіян. Для них Велика Вітчизняна війна, що коштувала життя більш ніж 20 мільйонам совєтських людей, є яскравою і живою пам'яттю, точно так само, як і зрада Гітлера. Росіяни люди недовірливі і у них немає причин не бути такими. Те ж можна сказати і про жителів Центральної Европи, а також турків і кавказців. Ніщо в їх минулому не дає їм підстав бачити в кому-небудь виключно найкращі якості.
За останні три тижні остаточно прояснилися три речі. Перша – росіяни не вводитимуть війська в Україну. Ви не зможете окупувати майже 50-мільйонний країну 50-ма тисячами солдат, яких мобілізувала Росія і навряд чи ви дійсно вважаєте, що окуповане населення вас вітатиме. Росіяни позиціонували себе як домінуючих гравців у регіоні, але американська загроза складам боєприпасів та можливі повітряні удари по паливних складах – це не те, що не можна не брати до уваги – так само, як і загрозу народного невдоволення – ось що змусило їх, росіян, бути обережними.
Абсолютно ясно, що в Европі немає сили, здатної захистити кордон, що простягнулася від Польщі до Румунії, немає тієї домінуючої потуги, яка була б здатна відбити атаку росіян – та й навіть просто підтримати ці країни в ситуації, коли Росія чинитиме на них тиск, а вона потенційно здатна повалити існуючий в них лад. Німеччина в цьому сенсі – ключова країна, але Берлін чітко визначив межі своїх можливих дій у відповідь на події, що стосуються України, а також можливі кроки, які він готовий зробити для захисту східного флангу НАТО і Евросоюзу. Берліну не потрібна ще одна Холодна війна. Німеччина залежна від російських енергоресурсів і абсолютно задоволена поточним станом справ.
І нарешті, стало ясно, що єдиною підтримкою для східної Европи є США. Останнім часом Вашингтон переконував у своїй зацікавленості дві ключові країни – Польщу та Румунію. Президент Барак Обама відвідав Польщу, а віце-президент Джо Байден вирушив до Румунії і, хоча обидва лідери підкреслювали свою увагу до національної безпеки Польщі та Румунії, подробиці цієї підтримки не розголошувалися. Подібна відсутність деталей не дивина – Сполучені Штати все ще придивляються до ситуації. Вашингтон ще не готовий чітко позначити вид і ступінь своєї участі, а з американською точки зору, поки росіяни зайняті Україною, є ще час все обміркувати.
Логічно, що головною темою для занепокоєння США могла б стати безпека Польщі, найуразливішої країни на Північно-Европейській рівнині. Але на разі відстані і проблеми з постачанням військ обмежують здатність росіян погрожувати Польщі. Стабільність прибалтійських держав – ось головна проблема регіону і загрозою тут є не стільки вторгнення росіян, скільки їх підривна діяльність, а з цією загрозою броньованим з'єднанням не впоратися.
Ще більш важливим є те, що зобов'язання перед Польщею, змушують альянс захищати її територію. Це мало сенс в часи Холодної війни, коли совєтські збройні сили були куди численнішими і мали кращу дислокацію. Але сьогодні Росія набагато слабкіша, тому в цьому випадку більш відповідною буде більш агресивна стратегія, наприклад, створення певних ризиків для Росії з одночасним захистом ключових позицій.
Яка вимальовується стратегія на Чорному морі?
Саме тому ми бачимо, яку стратегію обрали Сполучені Штати на Чорному морі – а це стратегія опори на Румунію. Росіяни вчепилися в Севастополь, оскільки військово-морські сили на Чорному морі для них критично важливі. Модернізація військово-морських сил Румунії паралельно з розміщенням військово-повітряних сил США в регіоні створить загрозу російському флоту. Вона ж збільшить можливість захистити Грузію, одночасно прикривши шлях транспортування ресурсів з Азербайджану, який не має альтернативи. Простіше кажучи, сильний флот на Чорному морі може створити для Росії проблеми, особливо в тому випадку, якщо уряд України встоїть, а Крим і далі залишиться в ізоляції. Візит міністра оборони США Чака Хейгела до Румунії ясно вказує на важливість цієї країни – Ромунії – для стратегів США.
Важливо відзначити безперервні дипломатичні контакти між США і Туреччиною, а також між лідерами Туреччини, Польщі та Румунії. Турки уразливі до припинення поставок енергоресурсів, тому Анкара не хоче розглядати Чорне море як поле бою. Водночас, Туреччина неодмінно хотіла б бути частиною будь-якої союзної структури, яку створює Америка в цьому регіоні. Зрештою, Туреччина глибоко зацікавлена в енергоресурсах Іраку та Ірану і не довіряє намірам росіян.
Ми бачимо, що регіональні гравці творять нові союзні структури. Процес ще в зародку, але він вже змушує росіян прогнозувати своє майбутнє в цьому регіоні. Додатковий вимір – це, звичайно, енергоносії. І начебто у росіян тут є перевага: багато країн, бояться Москви, бо вони залежні від її природного газу. Але в цьому і слабкість росіян. Природний газ – сильний, але не особливо прибутковий важіль. Бюджет Росії, та по правді кажучи, вся їхня економіка, вибудувана на нафті. Головна небезпека для Москви полягає в тому, що вона не контролює її ціни. Радикальна зміна ціни "чорного золота" як мінімум призведе до стагнації економіки Росії. І Обама не дарма вказав на цю можливість. Він дав зрозуміти Путіну, що знає про "ахіллесову п'яту" російської економіки.
Отож розміщення військових з'єднань не є ключовим елементом стратегії, яку розробляє Захід. Обвал ринку нафти – ось ключовий її елемент, але навіть розуміння цього робить її реалізацію неймовірно важкою для реалізації. Схоже, що як тільки Тегеран досягне з Вашингтоном угоди щодо ядерної зброї, то одразу ж відкриється доступ до нафтових ресурсів Ірану і таким чином для світу стане доступним основне джерело нафти. До того ж на світовий нафтовий ринок потраплятиме й іракська нафта, а незабаром відновиться ще й видобуток нафти лівійської. Та й сам Вашингтон володіє цією зброєю: США в змозі змінити свою політику і дозволити експорт нафти і зрідженого природного газу.
Разом з тим йде й інша підкилимна гра. Нещодавно, після того, як прем'єр-міністр Болгарії зустрівся з трьома американськими сенаторами, Болгарія оголосила про призупинення спорудження газопроводу "Південний потік", предмету особливої уваги росіян. У короткостроковій перспективі ця стратегія може обмежити російський контроль над поставками енергоресурсів до Европи. У довгостроковій перспективі ця стратегія могла б дестабілізувати російську економіку.
Ніщо з вище переліченого не представляє в даний момент безпосередньої загрози для Росії. Пройдуть роки, перш ніж ці та інші альтернативні джерела енергії вийдуть на сцену. По правді кажучи, деякі з цих кроків можуть і зовсім не бути зробленими, в короткостроковій перспективі ця стратегія криє в собі чимало проблем. Американські компанії, а також союзники США, які займаються видобутком нафти, теж залежні від високих цін на нафту і будуть терпіти ті ж збитки, що і Росія – і це побічний ефект такої політики. Крім того, зробивши нафту настільки легкодоступною у всьому світі, буде складно домогтися зворотного ефекту. Російська стратегія повинна бути зосереджена навколо зменшення залежності геополітичних дій Москви від ціни на енергоресурси. Росіяни знають про це, тому їх метою є диверсифікація економіки в достатній мірі в наступні 10 років для зменшення її вразливості від коливання цін на ринку енергоресурсів. Загрозою Москві може стати сплеск поставок енергоресурсів з подальшим зменшенням ціни на нафту до того, як Росія цей процес завершить.
Для Сполучених Штатів гра полягає не в масованому озброєнні Польщі, не в побудові в Румунії потужного флоту і не в змінах на світовому нафтовому ринку. Все куди простіше: Вашингтон хоче показати, що готовий на це піти. Ця демонстрація змусила росіян переглянути свої наміри, до того, як ці загрози стали реальністю. І не те щоб Вашингтон блефував – просто там хотіли б досягти своїх цілей, не докладаючи надзусиль і, відверто кажучи, без торпедування ціни на нафту.
Далі тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
