Василь Богдан: Щодо союзників України
Що хоче зберегти Європейський Союз і Західний світ у цілому, тривалий час зволікаючи із наданням конкретної військово-технічної допомоги стікаючій кров'ю Україні, та постійно відкладаючи введення третього секторального етапу жорстких санкцій проти країни-агресора Росії?
Можливо в силу якихось латентних домовленостей мається на меті збереження параноїдального обличчя пігмея-псевдодімператора В. Путіна, який знищуючи все святе і праведне, веде до катастрофи свій народ, намагаючись реалізувати маніакальні амбіції на світове панування.
Чи все-таки, демократичний світ розглядає Україну, як достойного і бажаного партнера та важливого суб'єкта міжнародних відносин, і готовий не лише підтримати її цивілізаційний вибір, але й всіляко сприяти збереженню її державності, суверенітету та територіальної цілісності.
Здається, що з огляду на перебіг глобальних і регіональних процесів, які тою чи іншою мірою стосуються й України, однозначної відповіді на таке питання у сучасних умовах знайти неможливо. Тим не менше, чомусь все очевидніше спадає на думку версія про те, що Україною спільно чи одноосібно намагаються маніпулювати потужні світові гравці у власних імперських інтересах. Наштовхують на таке припущення їх дії з мінімізації наслідків кризи у світовій економіці та фінансах.
Так, попри всі оптимістичні оцінки і прогнози, глобальні кризові явища залишаються визначальним чинником міжнародних відносин, що суттєво впливає на дво- та багатосторонні стосунки країн різного рівня розвитку економіки та демократії. Закономірним наслідком кризових явищ стали ріст безробіття. суттєве падіння рівня життя населення більшості країн та зростання напруги і протиріч між найманими працівниками та роботодавцями. Через це світова громада радикалізується, набувають усталеної тенденції суспільно-політичні процеси та національна самоідентифікація у більшості країн близького і далекого зарубіжжя. Перефразовуючи відомого класика, є підстави стверджувати, що " по світу блукає привід революції". Яскравим свідченням зазначеного є нещодавні події у країнах Північної Африки, на Близькому Сході та врешті-решт і в благословенній Україні. Не потрібно бути супераналітиком і стратегом, щоб не розуміти, що такий стан та очевидні революційні перспективи розцінюються провідними гравцями світу як загроза існуванню не лише окремих одіозних режимів, але й розвинених демократій. Зазначене спонукає правлячі кола певних імперіалістичних країн до пошуку придатних шляхів виходу із такої загрозливої ситуації, особливо у частині упокорення власних народів. За класикою жанру перш за все задіюються механізми відволікання громадськості від внутрішніх проблем та переключення уваги населення на пошук зовнішніх ворогів, які і призначаються основними винуватцями усіх бід та негараздів суспільства.
Поряд з цим, формується вітчизняне псевдоправове підгрунтя щодо захисту в інших країнах представників власного етносу та якихось надуманих і міфічних національних інтересів, які "дозволяється" відстоювати і шляхом військової агресії щодо суверенних держав. Тому світова громадськість сьогодні є свідком нової фази перерозподілу потужними державами сфер впливу, міжнародних ринків, вкрай необхідних ресурсів та транснаціональних комунікацій їх транспортування. Схоже на те, що у цьому глобальному протистоянні Україні відводиться роль країни, яку намагаються використати шляхом втягування в орбіту тієї чи іншої держави та об"єднання, особливо не турбуючись про її міжнародну суб'єктність, суверенітет та територіальну цілісність.
Звичайно молода Українська держава, з огляду на існуючі рудименти недалекого минулого, має безліч вад і не сумісних з цивілізаційним цінностям недоліків, що заважають її сприймати як надійного партнера. Чого лише варті: незавершеність конституційної реформи, недосконалість вітчизняної моделі ринкової економіки, повільне впровадження у життєдіяльність країни демократичних засад, відсутність незалежної судової системи. що унеможливлює торжество верховенства права, а також масштабна, поки що нічим не обмежена корупція, яка як шашіль нестримно підточує фундамент державної будівлі та розкладає мораль і патріотичну ідеологію українського суспільства. Але після подвигу "Небесної сотні", в Україні про це не тільки відкрито говорять, але й вживають конкретні заходи щодо подолання таких негативних явищ. Владою рішуче впроваджується курс на євроінтеграцію та набуття Україною фактичної незалежності та соборності. Спостерігається потужне піднесення патріотизму і готовності громадян зі зброєю в руках захищати свою країну. Консолідуються гілки влади, еліта і суспільство загалом навколо вирішення ключових проблем, що стосуються національних інтересів держави.
Позиція Президента та Уряду України щодо створення сприятливого інвестиційного клімату у державі, забезпечує відновлення довіри зарубіжних партнерів та реалізацію програми модернізації України. У процесі проведення антитерористичної операції досягаються оптимістичні результати. Тобто, вірна своєму вибору Україна діє і бореться, маючи політико-дипломатичну підтримку країн-союзників європейського та американського континентів. Проте, нерішучість, зволікання, а подекуди й неадекватність дій відносно російського агресора західних союзників, що спостерігається останнім часом, фактично залишають Українську державу наодинці із озброєним до зубів агресором. Нарешті нашим союзникам необхідно усвідомити собі, що у Донецькій та Луганській областях домінують агентура Кремля, диверсійно-розвідувальні загони ГРУ, ГШ та ФСБ РФ, а також російські кримінальні покидьки-найманці та місцевий декласований люмпен, що заробляє гроші на крові співвітчизників. Більш виваженими повинні бути і заяви окремих політиків міжнародного рівня, які на один щабель осуду ставлять трагічну загибель від рук терористів 49 українських військовослужбовців і акцію протесту біля посольства Росії у Києві.
Невже, прагматичні бізнесові інтереси та російські преференції є домінуючими у європейської та американської сторін при вибудовуванні союзницьких відносин з Україною. Якщо це так, то має право на життя озвучена версія про ймовірне існування якихось латентних домовленостей Заходу із Росією, і Україна є просто розмінною картою у цій глобальній грі. Однак у такий відвертий цинізм якось не хочеться вірити. Вірогідніше за все, заколихані матеріальним благополуччям та ілюзорною відстороненістю від подій в Україні, західні демократії не спроможні чи не бажають реалістично оцінити загрозу, що несе світовій цивілізації імперіалістичний курс нинішнього російського режиму, який взяв на озброєння не гуманні словянські традиції Київської Русі, а варварську та загарбницьку політику "Золотої орди" та Московії. Які ще докази потрібні західному світу на підтвердження викладеного? Чи йому не вистачає Придністровя, Чечні, Грузії, України, демонстративного порушення повітряних і наземних кордонів країн-членів НАТО, цинічного ігнорування міжнародного права та нехтування дво і багатосторонніми угодами? Це лише невеликий перелік того. що дозволяє собі режим В. Путіна. Аналогії очевидні. Так діяв А. Гітлер, який і став основним ініціатором і винуватцем Другої свтової війни. Невже бездіяльність та нерішучі кроки Заходу задля умиротворення російського агресора у черговий раз втягнуть людство у світову війну.
Судячи з усього, можна зробити саме такий чіткий і зрозумілий висновок. Для попередження світової катастрофи європейським та американським союзникам потрібно вжити заходи по рішучому стримуванню агресивної політики Росії та невідкладному наданню Україні необхідної військово-технічної та політико-дипломатичної допомоги. Нарешті, союзники повинні надати Україні в рамках двосторонніх угод міжнародні юридично зобов'язуючі гарантії безпеки, що включатимуть також надання військової допомоги. Суттєво вплинуло б на стримування путінського режиму поширення вже існуючої практики позбавлення Росії голосу чи членства у впливових міжнародних організаціях.
Водночас, без сумніву можна стверджувати, що основний тягар у відбитті російської агресії та ліквідації терористичних банд, диверсійних загонів і агентурної мережі Росії в Україні лягає на плечі вітчизняних військових формувань та спеціальних і правоохоронних органів. У загальновідомій праці Н. Макіавеллі "Володар" великий італієць зазначає, що "успішним є той, хто наступає, а не той, хто обороняється". Тому контрпродуктивною виглядає тактика окопної війни, середньовічних тривалих осад міст та перманентного відбиття атак терористів на блокпости, що застосовуються АТО у місцях бойових дій. Така тактика підриває бойовий дух військовослужбовців, затягує до незрозумілих термінів проведення АТО та дозволяє терористам своєчасно перегрупувати, накопичити сили і ресурси для подальшого спротиву. Очевидно. що вже назріло проведення завершальної масштабної військової операції по відновленню конституційного порядку на території Донецької та Луганської областей.
Безумовно. що відповідно до плану мирного врегулювання Президента України оперативно повинні вирішуватись і політико-дипломатичні заходи. Але при цьому, українській владі треба чітко визначитися з ким вести переговори, на яких умовах і в якому статусі. Вкрай недопустимо, щоб Україна була втягнута у двосторонні переговори з Росією за участю терористів, тим більше, як країна, що потерпіла поразку у військовому протистоянні. Бо такі намагання вже спостерігаються з боку окремих гламурних псевдопацифістів з депутатськими мандатами, які годуються з Кремлівської кормушки.
Влада і моральні авторитети суспільства повинні посилити роботу із адекватною частиною еліти та населення Донецької та Луганської областей для формування у них більшої довіри до Української держави та не терпимості до агресивної політики Росії і терористичної діяльності сепаратистів. Настав час, поряд з існуючим закликом " Україно, почуй Донбас" рішуче впроваджувати меседж "Донбас почуй Україну". Без зволікань, за дорученням Президента України відповідними органами державної влади та управління повинні бути підготовлені нові "Стратегія національної безпеки України" та "Воєнна доктрина України", в яких чітко визначатимуться внутрішні та зовнішні загрози, пропонуватиметься всебічний розвиток вітчизняного військово-промислового комплексу, шляхи модернізації сектора безпеки та приєднання країни у середньостроковій перспективі до Євроатлантичної системи колективної безпеки. З метою попередження терористичної і диверсійної діяльності, саботажу і державної зради, суттєвого посилення потребує у країні адміністративний та контрозвідувальний режим, а також запровадження режиму оборони державного кордону на східному напрямку. Для активізації боротьби із корупцією у належні терміни повинна бути проведена переатестація та люстрація особового складу збройних сил, правоохоронних, спеціальних і контролюючих органів та держслужбовців України.
З огляду на деформацію суспільної моралі і патріотичної ідеології, що вкрай негативно впливає на консолідацію української громади та її мобілізаційний дух, назріла необхідність розробки і затвердження національної гуманітарної стратегії, у якій нарешті повинна бути сформульована національна ідея, визначені ключові напрями збалансованої кадрової політики, врегулювання міжетнічних і міжконфесійних відносин та забезпечення інформаційної безпеки держави. Ситуація в Україні та навколо неї вимагає також створення "Міністерства гуманітарної та інформаційної політики".
На завершення є всі підстави висловити впевненість у тому, що Україна, маючи потужну ресурсну базу, колосальний інтелектуальний потенціал і патріотичну обґрунтовану суспільну мотивацію, вже восени 2014 року проведе дострокові парламентські вибори, що дозволить у короткостроковій перспективі здійснити необхідні реформи, гармонізувати систему противаг і стримувань між гілками влади та мобілізувати суспільство на успішну відсіч зовнішньому агресору та внутрішньому сепаратизму.
Проте на даному доленосному етапі, виборювання незалежності та утвердження держави, буз конструктивної, рішучої і дієвої, а не декларативної підтримки західних демократій, Україна власними силами ще неспроможна відстояти свій суверенітет і територіальну цілісність. Європейський "плач Ярославни" у формі перманентного обурення експансією Кремля лише заохочуватиме російського агресора до нарощування загрози міжнародній безпеці і, врешті-решт, призведе до Третьої світової війни.
У союзників України ще є час, сили, ресурси і мотивація для того, щоб не допустити краху надій людства на мир, прогрес і процвітання.
Слава Україні!
Ветеран зовнішньої розвідки
генерал-лейтенант Василь Богдан.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
