Уолтер Рассел Мід: Повернення Геополітики
ПОМСТА РЕВІЗІОНІСТСЬКИХ СИЛ
Досі, 2014 рік був неспокійним, оскільки геополітичне суперництво вирвалося знову на перший план. То російські війська захопили Крим, то Китай поводить себе агресивно в прибережних водах, то Японія напористо відповідає, або ж Іран намагається використати свої зв'язки з Сирією та Хізбаллою і встановити своє панування на Близькому Сході – старі силові сценарії повернулися у сферу міжнародних відносин.
Нарешті Сполучені Штати та ЕС визнали такі тенденції тривожними. Та краще б вони не звертали стільки уваги на геополітичні територіальні питання і питання своєї військової міці, а натомість зосередилися на питаннях світового ладу та глобального управління: лібералізації торгівлі, нерозповсюдження ядерної зброї, питаннях щодо прав людини, верховенства права, зміни клімату, і так далі. Дійсно, з кінця Холодної війни, найважливішою ціллю зовнішньої політики США і ЕС було змінити цілі міжнародних відносин. Втягнення в старомодний конфлікт, такий який відбувається в Україні, не просто відтягує час і сили від важливих питань; він також змінює характер міжнародної політики. Оскільки атмосфера стає все напруженішою, зміцнювати і підтримувати світовий порядок стає все складніше.
Але Захід ніколи не повинен був надіятися, що старомодні методи ведення геополітики відійдуть у минуле. Їхня помилка полягає у тому, що вони помилково були переконані, що розпад Совєтського Союзу означав ідеологічний тріумф ліберальної капіталістичної демократії над комунізмом, а не безнадійне старіння політики грубої сили. Китай, Іран і Росія ніколи не вдавалися до геополітичного врегулювання конфліктів і це призвело до Холодної Війни, і тепер вони все рішучіше намагаються переграти ситуацію, що склалася на свою користь. Цей процес не буде мирним, і чи досягнуть ревізіоністи успіху, чи ні, їх дії вже змістили баланс сил і змінили динаміку міжнародної політики.
ПОМИЛКОВЕ ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ
Коли закінчилася Холодна Війна, в основному найнеприємніші геополітичні питання, здавалося б, були вирішені.
Коли закінчилася Холодна війна, багато американців і европейців вважали, що найприкріші геополітичні питання були в певній мірі врегульовані. За винятком жменьки відносно незначних проблем, таких як питання колишньої Югославії та Ізраїльсько-Палестинський конфлікт, вони припускали, що найважливіші проблеми у світовій політиці більше не будуть стосуватися кордонів, військових баз, національного самовизначення, або сфери впливу.
Ніхто не може звинувачувати людей з огляду на те, що вони мали певні сподівання. Після закінчення Холодної війни Захід склав наявну констеляцію світових реалій завдяки зміні сенсів, і тепер важко зрозуміти як можна досягнути світового балансу не перейшовши від геополітичної конкуренції до створення ліберального світового порядку. Проте, Захід часто забуває, що цей проект спирається на конкретний геополітичний фундамент, закладений на початку 1990-х.
У Европі, врегулюванню ситуації після закінчення Холодної війни сприяло об'єднання Німеччини, розпад Совєтського Союзу та інтеграція країн колишнього Варшавського договору і країн Балтії в НАТО та ЕС. На Близькому Сході, це призвело до зміцнення впливів Сунітських держав (Саудівської Аравії, та її союзників у Перській затоці, Єгипту та Туреччини), які були союзниками Сполучених Штатів, а також подвійне стримування Ірану та Іраку. В Азії, це означало незаперечне домінування США, закріплене в серії угод у сфері безпеки з Японією, Південною Корею, Австралією, Індонезією та іншими союзниками.
Цей порядок відображає реалії впливів у сьогоденні, і він є настільки стабільним, наскільки є стабільними відносини на яких він тримався. На жаль, багато спостерігачів пов'язували тимчасові геополітичні обставини миру після Холодної війни з остаточною перемогою в ідеологічній боротьбі між ліберальною демократією і совєтським комунізмом. Відоме формулювання політолога Френсіса Фукуями, що кінець Холодної війни означає "кінець історії" є твердженням, яке стосується ідеології. Але для багатьох людей, розвал Совєтського Союзу не тільки означав, що ідеологічна боротьба людства закінчилася назавжди; вони вважали, що геополітика також себе вичерпала.
На перший погляд, цей висновок виглядає як екстраполяція аргументу Фукуями, а не його деформація. Зрештою, ідея кінця історії трималася на геополітичних наслідках ідеологічної боротьби з тих пір як німецький філософ Георґ Вільгельм Фрідріх Геґель вперше дав її дефіеіцію її на початку XIX століття. Для Геґеля це була битва при Єні, в 1806 році, яка опустила завісу на війні ідей. В очах Геґеля, повне знищення Наполеоном Бонапартом прусської армії в цій короткій кампанії було торжеством французької революції над найкращою армією яка могла тільки бути в дореволюційній Европі. Це, як стверджував Гегель стало кінцем історії, тому що в майбутньому, тільки держави, які прийняли принципи і методи революційної Франції могли конкурувати і вижити.
Адаптований до світових реалій після Холодної війни, цей аргумент означав, що для того щоб не відставати в майбутньому, держави повинні були прийняти принципи ліберального капіталізму. Закриті, комуністичні суспільства, такі як Совєтський Союз, виявилися занадто нетворчим і неконкурентноздатними в економічному і військовому плані в порівнянні з ліберальними державами. Їх політичні режими також були хиткими, оскільки жодна громадська форма, окрім ліберальної демократії, не надає достатньо свобод і гідності для сучасного суспільства.
Для успішної боротьби з Заходом вони повинні стати такими як Захід, і якщо це станеться вони стануть невиразним, пацифістським, сором'язливим суспільством, яке не захоче воювати взагалі. Небезпека для світового спокою буде загрожувати з боку країн-ізгоїв, таких, як Північна Корея, і хоча такі країни можуть кинути виклик Заходу, вони є занадто сковані своїми застарілими політичними і соціальними структурами (звісно якщо вони не розроблять ядерну зброю). І таким чином колишні комуністичні держави, такі як Росія, опиняються перед вибором. Вони могли б вскочити на модернізаційну підніжку і стати ліберальними, відкритими і пацифістськими країнами, або ж будуть змушені міцно вчепитися за свою зброю, і світ обійде їх стороною.
Спочатку все це здавалося б мало спрацювати. З закінченням історії, фокус змістився від геополітики до розвитку економіки та нерозповсюдження ядерної зброї, і зовнішня політика сконцентрувалася навколо таких питань, як зміна клімату і торгівля. Суміш кінця геополітики і кінця історії запропонувала особливі привабливі перспективи для США: ідею того, що країна може почати вкладати менше зусиль і ресурсів у міжнародну систему світу і більше отримувати від неї. Це могло б призвести до скорочення витрат на оборону, скоротити витрати на Держдепартамент, знизити потребу у присутності у світових гарячих точках – і світ ставав би все більш процвітаючим і більш вільним.
Такого бачення майбутнього притримувались в США і ліберали, і консерватори. Адміністрація президента Білла Клінтона, до прикладу, урізала бюджети Департаменту Оборони і Державного Департаменту, і заледве переконала Конгрес і далі продовжувати сплачувати внески США до ООН. Водночас, політики передбачали, що міжнародна система ставатиме все сильнішою і все ширше відповідатиме інтересам США. Республіканські неоізоляціоністи, такі як колишній представник Техасу Рон Пол, заявляли, що враховуючи відсутність серйозних геополітичних викликів, Сполучені Штати могли б значно скоротити як військові витрати, так і міжнародну допомогу і продовжити отримувати вигоду з світової економічної системи.
Після 9/11, Президент Джордж Буш побудував свою зовнішню політику на переконанні, що близькосхідні терористи звичайно ж є небезпечним супротивником, і розпочав проти них довготривалу боротьбу. У деякому розумінні, здавалося, що світ повернувся в минуле до сфери історії. Але в адміністрації Буша були переконані, що демократичні цінності можна швидко привити на Арабському Близькому Сході, в Іраку – все свідчило про їх глибоке переконання, що в цілому ситуація розвивається на користь Америки.
У дуже різні способи Китай, Іран і Росія прагнуть переглянути статус-кво.
Президент США Барак Обама побудував свою зовнішню політику на переконанні, що "війна з тероризмом" була перебільшена, що історія дійсно закінчилася, і що як і в роки правління Клінтона найважливішими пріоритетами Сполучених Штатів є популяризація ліберального світового порядку, а не гра в класичну геополітику. Адміністрація сформулювала вкрай амбітну програму на підтримку цього порядку: блокування розробки Іраном ядерної зброї, вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту, переговори щодо договору зі глобальної зміни клімату, разючі Тихоокеанські і Атлантичні торговельні угоди, підписання договорів з Росією щодо контролю над озброєнням, відновлення відносин США з мусульманським світом, допомога в сфері прав секс-меншин, відновлення довіри европейських союзників, і завершення війни в Афганістані. У той же час, Обама планував різко скоротити витрати на оборону і зменшити участь США на ключових світових сценах, таких як Европа та Близький Схід.
Далі тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
