Вручення ''Ордена за інтелектуальну відвагу''
Попри всі труднощі і складнощі в нашій країні 20 грудня у Львові в Палаці Потоцьких відбувся традиційний прийом Журналу "Ї" "Межа року – 2014" і вручення "Ордена за інтелектуальну відвагу" середовища "Ї". Цього року відзнаку згодилися прийняти польська громадська активістка та авторка Богуміла Бердиховська та український філософ Сергій Дацюк.
Інтелектуальна робота це теж фронт. Про що й сказав у своїй промові номінант нагороди філософ Сергій Дацюк:
"Інтелектуалізм людини дуже часто народжується покликанням від Бога, генетикою чи вихованням від батьків в сім'ї. Інтелектуалізм не передається в освіті, не формується професійним чином, не купується за гроші чи інші ресурси.
Інтелектуалами народжуються чи виховуються або інтелектуалами стають самостійно у інтуїтивному потязі до інших інтелектуалів, яких все одно має поталанити зустріти по життю. Навчити інтелектуалізму не можна, але інтелектуалізму можна навчитися.
В цьому розумінні дуже часто вроджений інтелектуалізм є тягла родова традиція, яка сягає глибини віків і древніх родів, якщо ми навіть про свої коріння не знаємо.
Важко стати інтелектуалом, якщо в роду не було інтелектуалів. Але це можливо, якщо є таке покликання, а доля підкидає інтелектуала, який може стати взірцем та вчителем.
Набутий інтелектуалізм можливий якщо той, хто має задатки інтелектуала, зустрічає і може мати за приклад якого-небудь інтелектуала – тобто людину, яка здійснює інтелектуальні зусилля не для вирішення якої-небудь проблеми, а постійно, раз з разом, надлишковим чином, долаючи спокусу ліні, щоденних рутинних справ, обивательського кепкування та інтелектофобної ненависті.
Водночас походження інтелектуала не гарантує збереження позиції інтелектуалізму протягом всього життя.
Ренегати інтелектуалізму зустрічаються доволі часто, особливо у кризові часи.
Ренегатами інтелектуалізму стають ті, хто не витримав тягаря постійних інтелектуальних зусиль, тягаря піклування про сім'ю, хто спокусився владою чи грішми, хто зайшов у глухий кут потурання власним примхам, порокам чи ледащам.
Інтелектуальне ренегатство надзвичайно потворне і небезпечне для інтелектуалізму, бо ніхто так не ненавидить інтелектуалів, як відступники від інтелектуалізму.
Помста інтелектуалам від колишнього інтелектуала буває дуже скандальна і марнославна.
Саме тому інтелектуалізм існує не завдяки, а наперекір, потребує особливих зусиль, особливої позиції, яку, зайнявши одного разу, інтелектуалові доводиться тримати, як би важко це не було.
Отже інтелектуалізм це послідовність, завзяття і саморефлексивність позиції інтелектуала.
Позиція інтелектуала за своєю суттю сягає фундаментальних засад людства.
Якщо людство це концептуальна сукупність виду Homo Sapiens, то інтелектуал це той, хто підносить свої зусилля над розумом, щоб розум продовжував своє існування в якості родово-видової відзнаки.
Інтелектуалізм закладено в родову сутність Homo Sapiens як умова його розвитку та експансії.
Вид Homo Sapiens може зберігатися і без тяглого інтелектуалізму, демонструючи його час від часу. Але розвиватися та вести часово-просторову експансію вид Homo Sapiens може лише завдяки інтелектуалізму.
Інтелектуалізм завжди невчасний, невмістний і недоречний.
Інтелектуалізм в суспільстві буває де завгодно.
Серед філософів, вчених, митців, політиків, бізнесменів, журналістів, двірників і сантехніків є інтелектуали. А є і не інтелектуали.
Інтелектуалізм має справу з фундаментальними засновками та масштабними перспективами і не може бути легко прийнятним в соціумі.
Функціоналізовані в соціумі інтелектуали це креативний клас – креакли.
Креативний клас це квазі-інтелектуали, які спрощують свою інтелектуальну здатність до ремесла, які в цей момент втрачають здатність сягати онтологій і транзитологій.
Креативний клас це клас, який ідеями та технологіями підтримує процес споживацтва, зокрема обслуговує процес створення та збереження багатства багатих і влади тих, хто владарює.
В цій функції креакл втрачає інтелектуальну свободу і перестає бути інтелектуалом.
Справжній інтелектуал має самовизначатися в дистанції від креативного класу.
Так само вільний інтелектуал не належить ні роду, ні групі, ні партії, ні нації, ні державі, ні людству, ні навіть цілому світу.
Світ має ловити інтелектуала. Але інтелектуал не має права бути впійманий світом.
Водночас є два екзистенційних часи, коли інтелектуал може дозволити собі стати на позицію світу, що змінюється, – це революція та війна.
Часи не обирають, в них живуть і вибирають: померти чи здолати смерть інтелектуальним зусиллям.
У важкі смутні перехідні часи позиція інтелектуала стає вирішальною для гідного подолання цих часів. Саме тому позиція інтелектуала опиняється в центрі уваги в такі часи.
Інтелектуал може і повинен стояти на боці революції, бо в ній народжується новий світ, а це умови нових помислів для самого інтелектуала.
Саме тому в революції інтелектуал зобов'язаний дбати про суть, смисли та перспективи революції, а не про поточні завдання чи вирішення актуальних проблем.
Інтелектуал може і повинен стояти на боці істини у війні, бо саме так народжуються нові перспективи, до війни не знані, як новий простір свободи для інтелектуала.
Істина – у війні, а не істина в вині. Істина народжується в суперечці. Війна це найбільша суперечка, і в війні народжується велика істина.
Саме тому інтелектуал як найбільш войовнича позиція повинен завжди самовизначатись у війні. Інтелектуал завжди повинен намагатися зрозуміти і розказати іншим – що це за війна, хто вороги у війні, за що іде війна, які перспективи цієї війни.
Робота інтелектуала у війні полягає у тому, щоб знайти велику істину. Оскільки за велику істину війни заплачено багатьма життями, її потрібно роздивитися, віднайти, відкрити.
Війна інтелектуала це інтелектуальна війна, консциєнтальна війна, концептуальна війна.
Публічний інтелектуал під час революції має бути першим революціонером. Публічний інтелектуал під час війни має ставати першим воїном. Але воїном чого?
Найлегше у відповідальній позиції це взяти зброю і померти за нові цінності. Найважче у відповідальній позиції це сконструювати, осмислити і просунути ці нові цінності, коли весь світ їх не хоче бачити, не хоче знати, не хоче приймати.
Інтелектуал це той, хто має волю вільно переглядати засновки, рамки та перспективи, регулярно, знову і знову, затрачуючи зусилля на пошук нових підходів, ходів думки, уявлень, ідей, моделей, концептів, теорій, транзитологічних перспектив та мотивацій.
Інтелектуал мислить непомислене, недомислене, нерозмислене. Інтелектуал відчуває невідчуте, недовідчуте, нерозчуте.
Інтелектуал це той, хто мислить і відчуває наперед вільно і самостійно – без попереднього суспільного запиту, безвідносно до матеріальних компенсацій за свою працю, перемагаючи байдужість обивателів і знущання інтелектофобів, без сподівання на розуміння, відгук та оцінку.
Зрештою інтелектуалізм в свої суті це і є інтелектуальна відвага.
Чому я прийняв відзнаку за "інтелектуальну відвагу у формуванні новітніх українських дискурсів" від Капітули журналу "Ї"?
Прийняти відзнаку за інтелектуальну відвагу це тим самим не тільки погодитися з тим, що ти вартий цієї відзнаки. Це також означає визнати для себе право тих, хто оцінює і відзначає, оцінювати і відзначати.
Прийняти відзнаку за "формування новітніх українських дискурсів" це значить визнати, що в Україні можна поєднувати інтелектуалізм та патріотизм.
Прийняти відзнаку за інтелектуалізм це значить продемонструвати іншим, зокрема і молодому поколінню, що інтелектуалізм в Україні може бути позитивною життєвою стратегією і може заслуговувати на відзнаку інших інтелектуалів."
