17 березня 2015, 15:44

Проблема німецького вибору у російсько-українській війні

До написання цього тексту мене підштовхнула дивна зустріч. Прилетівши до Берліна, першим, кого я зустрів в аеропорту був колишній канцлер ФРН Ґерхард Шрьодер. Він самотньо і відчужено сидів за столиком – і, якось ніхто до нього не підходив.

Попередньо я мав нагоду з ним бачитись під час його державного візиту до України 1999 року. Зустріч була на кілька осіб. І та сама відстороненість. Неначе вина чи розуміння того, яку політичну опцію він займає щодо України.

Ні для кого не є секретом складність для німецького політичного класу знайти найбільш адекватне для німецьких економічних і політичних інтересів позиціонування в російсько-українській війні.

Ця складність для українського політичного класу, здається, і досі є не осмисленою і незрозумілою. Щоб пояснити перманентну німецьку двозначність наводяться найрізноманітніші аргументи – від психологічних до ментальних.

Я спробую запропонувати ще одну версію, яка, гадаю, має право на життя.

При цьому спробую відштовхнутися не стільки від сьогоднішніх політичних викликів, а від більш фундаментальніших політичних трендів та конструкцій, які керують німецьким політичним класом принаймні вже протягом півтора століття.

Німеччина, в силу обставин та через своє геополітичне положення і величини, раз за разом опинялася у центрі процесу творення обєднаної Європи. Тому її лідерство таки має об'єктивні причини.

Отже, нічого дивуватися, що як тільки минули безпосередні наслідки Другої світової війни, домінуючий вже друге століття політичний тренд Сполучених Штатів Європи повернувся. В іншій формі, звісно. Кожна епоха породжувала свої, адекватні до часу, форми цього об'єднання.

Також нічого дивуватися, що Німеччина, попри всі свої комплекси та спроби применшити свою роль в процесі об'єднання рівних, обманути навіть саму себе, відіграє зовсім іншу роль, ніж багато-хто з тих "рівних".

Об'єднання Європи є однією з головних політичних ідей Німеччини.

Розумію, що багатьом це формулювання не подобається. Мені теж це не подобається. Однак рекомендую їм кинути оком на господарчі виміри Європейського Союзу. Частка Німеччини у ВВП ЄС є левовою – 20%. Про політичну роль Німеччини можемо судити з того, хто відіграє головну роль в скрутних ситуаціях грецької фінансової кризи, югославської чи російсько-української війни.

Хоче вона того чи ні, але саме на Німеччині лежала і лежить найбільша відповідальність за успіх чи провал чергового європейського проекту. Ну і, звісно, від франко-німецького поєднання, польсько-німецького примирення, британської участі у проекті, іспанського внутрішнього примирення і т.д.

На цьому місці вже просто мушу віддати належне всім іншим учасникам "європейського концерту" – Франції, звісно, і всім іншим "рівним серед рівних" (без іронії).

Однак ця політична ідея є не єдиною, яку плекав і плекає політичний клас Німеччини. "Німецькі землі" у нові часи традиційно і приростали, і користали з ресурсів, які були на Схід від них. І не йдеться про сумнозвісний "Drag nach Osten". Йдеться про те, що технологічна Європа нагально потребувала для свого розвитку ресурсів. А вони були як на широко тлумаченому Сході, так і конкретно в Росії. Йдеться про Росію у всіх її формах – Російську імперію під скіпетром "онімечених" Романових, Совєтський Союз, і врешті теперішню Російську Федерацію.

Якщо говорити про форми цього "черпання ресурсів", то звісно воно дуже нагадувало стосунки інших імперій (Британської, Французької, Нідерландської чи Бельгійської) з їхніми колоніями. Звісно, Росія-СССР-РФ ніколи не були колоніями Прусії-Німецької імперії-ФРН. Однак з Росії-СССР-РФ Німеччина дійсно головно черпала ресурси. Тоді як Росія-СССР-РФ з Німеччини-ЄС черпала технології для свого цивілізаційного розвитку. Стосунки були і є двосторонньо цинічними. Якщо говорити про минуле, то, здається, всім все зрозуміло – заперечень навряд чи можна очікувати. Однак, коли йдеться про теперішні "взаємовигідні" стосунки Німеччини-ЄС з РФ, то можуть бути заперечення.

У цьому сенсі варто звернути увагу на те, що вигоду від цих стосунків, коли "Росія" постачає в Німеччину-ЄС нафту та газ отримує малесенька групка компрадорів на чолі з Путіним. З цього погляду вони нагадують африканських царьків, які продають своїх підданих в рабство білим работоргівцям. Царьок ділиться зі своїми європейськими партнерами колоніальною рентою.

Причому ділиться царьок цією рентою не лише з Німеччиною. Але, з огляду на об'єктивні обставини – з нею найбільше.

До певного часу це всіх задовольняло. Ну не зобов'язаний Європейський союз виставляти на кін своє існування за всі несправедливості, які чиняться у світі – у Північній Кореї чи Туркменістані, наприклад.

Тому політична ідея об'єднання Європи благосно впродовж двох десятиліть після розвалу СССР співіснувала з цинічним зніманням колоніальної ренти з російських копалин разом з російськими самодержавцями.

Провідниками обох трендів були і є німецькі політики найвищого рівня.

Сьогодні провідником ідеї об'єднання Європи, безсумнівно, є канцлер Німеччини Ангела Меркель. Її роль у "збиранні", "зміцненні" та "збереженні" європейської єдності незаперечна.

Нещодавнім провідником ідеї глибокого симбіозу з Російською Федерацією та опори на колоніальну ренту також був колишній канцлер Німеччини Ґерхард Шрьодер – тепер найнятий "Газпромом" на посаду голови комітету акціонерів (виконавчої дирекції) North European Gas Pipeline Company, компанії-оператора Північно-Європейського російсько-німецького газопроводу "Nord Stream".

Певним чином ці два тренди наклалися на політичний клас сучасної ФРН.

Цей поділ, звісно, умовний. І він би нас не надто цікавив, якби не ті реалії, в яких опинилася постМайданна Україна.

Однією з причин теперішньої війни на Донбасі, як не парадоксально, є конфлікт цих двох глибоко закорінених в європейській та німецькій історії та політичній культурі трендів.

Стався конфуз. Пересичений колоніальною рентою місцевий царьок вирішив кинути відведену йому роль. Якісь його уявлення про світ і порядок у світі інспірували його до того, щоб змінити правила гри. Він почав загрожувати головному політико-економічному європейському, читай німецькому, тренду створення політично об'єднаної і економічно інтегрованої Європи. Царьок почав торпедувати Європейський проект, блокувати його розширення (асоціацію України та ЄС), пробувати зруйнувати цю європейську/німецьку мрію (вбиваючи клина між країн-членів ЄС).

Коротше кажучи – Путін почав нищити головний європейський/німецький політичний тренд.

Далі повний текст статті тут

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про мобілізацію та альтернативну службу

Здається, тепер уже всім стало зрозумілим, що російська агресія щодо України – це надовго, якщо не назавжди. Тобто нас чекає всім відома доля Ізраїлю...

"Morituri te salutant!"

Суспільні, політичні, інтелектуальні, мистецькі процеси останнім часом неймовірно прискорилися. Відносно відсторонене споглядання цих процесів (наскільки це можливо) знову і знову повертає мене до начебто знаної досвідченій інтелектуальній спільноті теми народження/розвитку/розквіту/занепаду/смерті величезних історичних культурно-цивілізаційних формацій...

Промова на Межу року

Щороку у Палаці Потоцьких у Львові відбувається особлива церемонія вручення Орденів "За інтелектуальну відвагу" – саме за інтелектуальну... Ця Церемонія відбувається вже чверть століття – тобто вже є давньою традицією про яку можна дізнатися тут...

Як Олег Іванович та Іван Володимирович Церкві землю не давали. Провінційна історія

Нарешті сталося! Всенародно обрана громадою Жовківська міська рада на чолі з самим паном головою, що ним є Олег Вольський, нарешті показали своє єство – у не такій вже й великій справі, але в ній, як у краплині води, відобразилося все наше сьогодення...

Відвага українців дозволила бути відважним світові

Культуролог та політолог, генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв Тарас Возняк в інтерв'ю Миколі Вересню на телеканалі Еспресо розповів про убезпечення ціннісних експонатів, український феномен, наслідковість воєн та різницю культурних парадигм України й Росії Пане Тарасе, ми довго знайомі...

Майбутнє вже входить в нас

17 грудня 2022 року Капітула Незалежного культурологічного часопису "Ї" традиційно провела церемонію вручення Ордену "За інтелектуальну відвагу"...