Тарас Возняк www.ji-magazine.lviv.ua

Стагнація культурних стратегій в Україні

10 червня 2015, 00:30

Після Майдану Гідності та досить тривалого, як на реалії революції, перебування при владі неначе нових людей, все більш помітними стають напруги між суспільством, яке очікує змін та владної верхівки.

Причому суспільство не очікує змін, а здійснює їх – в тому і через різного роду волонтерський рух, який охоплює величезний спектр суспільних активностей від допомоги армії до формування стратегем культурної політики країни.

На це інерційний державний апарат, попри зміну людей, реагує або в'яло, або й насторожено. Ба, більше – інколи він абсолютно точно відтворює не те що стратегії часів Януковича, але й СССР. Що не роби – виходить або КПСС, або автомат Калашнікова.

Очевидно справа не в людях. Навіть найбільш патріотичні особи, попадаючи в механізм, створений ще при СССР, починають діяти за логікою КПСС. І що ще гірше – пробують укладати національні українські стратегії у прокрустове ложе совєтського тоталітаризму...бо що таке культура – так – дурничка, предмет міжпартійного договорняка правлячої коаліції...

Ці міркування є вступними. Про все – від допомоги війську до медицини говорити немає сенсу. Хоча методологічною причиною пробуксовування реформ у всіх без винятку царинах суспільного життя є одне і те ж – самовідтворення совєтських логістичних схем.

Я б хотів поговорити про проблеми в царині культури.

...

І досі ні до кого не дійшло, що те, що чиниться на Донбасі, має причиною не стільки злі помисли Путіна, скільки відсутність української перш за все культурної ідентифікації значної частини населення Донбасу. Причому інколи не залежить від етнічного походження чи мови – нещодавно ліквідований лідер одного з бандформувань Мозговий був з крові і кості українець та ще й мовою виспівував неабияк. А от щодо ідентифікації – то "конечно русский".

А у нас знову культура вторинна – вона знову є цариною, де можна "економити". Під час Другої світової війни Вінстону Черчілю пропонували "зекономити" на культурі, закрити Британський музей – на це він відповів "Тоді за що ми воюємо?". У нас всі 23 роки незалежності "економлять". А потім платять кров'ю. І сьогоднішня влада на жаль не виняток.

Отож – совєтчина відтворюється і сьогодні. І це головна причина стагнації культурних стратегій у вкотре post-Майданній Україні.

...

То що ж робити, коли зміна людей на керівних посадах нічого не змінює? Напевно, в корені змінювати стосунки культуро творчих середовищ та держави. А якими вони бувають?

Є три види регуляцій культуро творчих активностей і різного типу державах.

У державах з глибокою демократичною традицією, великим соціальним капіталом довіри та солідарності, яка спрямовується на розвиток культури, достатньо діючого (справді діючого, а не імітативного) законодавства та мережі громадських, акціонерних і приватних інституцій.

Громадські інституції і приватні спонсори фінансово підтримують інституції культури. Акціонерні товариства часто і є тими інституціями культури. Приватні інституції культури створюють культурний продукт і продають його на ринку.

...

В країнах, які мають за собою глибоку державницьку традицію, яка сягає абсолютиських монархій, як от Франція, ситуація дещо інша. Абсолютний монарх регулював культурні стратегії – варто згадати хоча б Короля-Сонце Людовіка XIV. Він задавав тон не лише у моді, театрі, музиці, живописі чи архітектурі, а буквально у всьому, що стосувалося культури – до найменших дрібниць. З часом Короля-Сонце замінив не менш деспотичний король – ринок. В країнах, де культурний продукт є одним з головних експортних позицій, як у Франції, Іспанії чи Італії, міністерство культури дуже важливе. Воно зосереджує свою увагу не стільки на формуванні культурних націє творчих стратегій, скільки на підтримці, виробництві і, що головне, експорті культурного продукту.

...

А є країни тоталітарні, які використовують культуру для "формування" ментальності, політичних поглядів як свої громадян (Третій Райх, Північна Корея), так і громадян іноземних (сучасна Росія Путіна, яка прикриваючись Петром Чайковським та Валєрієм Ґерґієвим пробує втягнути весь світ у Третю світову війну).

В таких авторитарних країнах культура є інструментом, широко використовується у пропаганді і навіть політичній маніпуляції (ну як країну Достоєвського/Чехова чи Ґете/Шиллера можна вважати варварською).

Міністерство культури СССР (а також національних "республік") були саме такими пропагандистськими машинами, які обслуговували комуністичний режим.

...

А що ж Україна? Україна успадкувала від УССР клієнтистське Міністерство культури. Це був і є розподільник, який ділить ресурси між інституціями культури. А де щось ділиться, там і уділяється. Там і усушка, утруска, фаворитизм, утискання неугодних, політичне маніпулювання – одним словом – корупція.

...

І ніхто на тогочасному владному олімпі навіть не задавав собі запитання – а чи маємо ми "формувати" чи "сприяти" формуванню культурних практик в незалежній Україні? І взялися "формувати" так само, як в УССР – благо, що інструмент – Міністерство культури – збереглося неначе не минуло й півтора десятиліття, як СССР упокоївся.

Зберігся цей інструмент і досі.

Повністю стаття тут

powered by lun.ua
Україна та Європа1104 Aтака Путіна1245 Корупція1366 Уряд реформ410 Зеленський41
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter