Станіслав Федорчук: про шельмування внутрішньо переміщених осіб
Продовжуючи тему ситуації з втікачами з Донбасу та Криму, яку вже здається заговорили, пропоную статтю теж внутрішньо переміщеної особи Станіслава Федорчука: "Внутрішньо переміщені особи: від медіа-образу до реальності":
Роль медіа у формуванні суспільної думки та функціонуванні державних інститутів важко переоцінити у наш час. Ми живемо у добу, коли телевізор є небезпечнішим за летальну зброю – оскільки остання може вбити лише один раз, в той час як маніпулятивнє використання медіа з метою пропаганди ворожнечі, національної та расової нетерпимості отруює життя не одного суспільства щоденно.
Факт існування війни в Україні досі не визнаний офіційною владою. Тому навіть сама назва "внутрішньо переміщені особи" не відповідає дійсності: втікачі від війни навряд чи є тимчасово переміщеними особами, вони залишаються повноцінними громадянами, які на довший час втратили власне майно та домівки. Однак, в межах зручної політичної риторики, яка поширюється у тому числі в медіа, питання відповідальності за долю більше ніж 1,5 млн. осіб розмивається офіційним дискурсом влади.
Відсутність державних інститутів, які б цілеспрямовано займалися окупованими територіями Криму (згадаймо хоча б успішно поховану прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком пропозицію чотирьох фракцій коаліції створити інститут віце-прем'єра з цих питань чи невідому долю 27 радників з питань переселенців при міністрі соціальної політики), а також внутрішньо переміщеними особами, говорить про спробу органів виконавчої влади самоусунутися від відповідальності.
Але повернімося до роботи медіа та висвітлення образу внутрішньо переміщених осіб протягом часу окупації Криму та початку окупації частин Донецької та Луганської області.
Здійснюючи моніторинг місцевих та загальноукраїнських медіа, хотів би приділити увагу наступним тенденціям, які мали місце:
1. Створення образу ворога, в якому переселенець несе провину за окупацію території малої батьківщини, оскільки не доклав достатньо зусиль для перешкоджання діям окупантів та їх посібників;
2. Переселенці розглядаються як суспільно небезпечні елементи, які беруть участь у вигаданих чи реальних протиправних діях, становлять загрозу суспільному порядку та безпеці на нових місцях проживання;
3. Внутрішньо переміщені особи виступають в ролі нахабних, невдячних осіб, які не можуть самостійно вирішувати питання працевлаштування, пошуку житла, тобто є тими, хто намагається підступом та агресивною поведінкою здобути матеріальні або соціальні преференції;
4. Поширення інформації про те, що соціальні пільги, запропоновані урядом переселенцям, суттєво погіршують можливості місцевих мешканців, обмежують їхні можливості доступу до дитячих садочків або доступного соціального житла;
5. Використання неправдивої інформації про переселенців, поширюваної у соціальних мережах для створення сюжетів новин або інформаційних повідомлень, в тому числі такої, яка містить мову ненависті або заклики до дискримінації;
6. Плекання негативних очікувань від переміщених осіб, в тому числі, через актуалізацію окремих випадків порушення громадського спокою або правил дорожнього руху вихідцями з окупованих регіонів;
7. Вживання мови ненависті безпосередньо у журналістських матеріалах, оціночних та емоційних суджень. Гомогенізація образу переміщеної особи з наголосом на потенційній шкоді від проживання переміщених осіб в межах громад;
Попри численні звернення до журналістських середовищ, Міністерства інформації, а також до місцевих та загальноукраїнських органів влади про необхідність збалансованої інформаційної політики щодо переселенців, жодна відповідальність за поширення матеріалів дискримінаційного характеру не настала.
Далі тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
