Про концесіонування Підгорецького замку

Для американського універсальне солдата завдання – перемогти і вижити. Здається, що для деяких наших чиновників – концесіонувати будь якою ціною і вижити.

На тлі спектаклю епохальних виборів у США Україна спостерігала за драмою боротьби народного депутата Ірини Подоляк проти спроби негайної "концесіоналізації" перлини світової історичної спадщини Підгорецького замку (і не такої публічної, проте теж ефективної боротьби інших депутатів – дякую їм) – сьогодні він є у користуванні ввіреної мені Львівської національної галереї мистецтв ім Б.Г.Возницького. Тому за посадою мовчати не маю права. І неначе першу атаку відбили. Та не даваймо себе приспати, гадаючи, що спроба концесіонувати Підгорецький замок (і не тільки) зупинена. Так, перша спроба стала явною і призупинена як незаконна бо не відповідає Закону України Про концесії і ще багатьом речам (про які потім). Однак у надрах Кабінету міністрів України зараз готується нова версія Закону України Про концесії, який може чи має відкрити "концесіонерам" шлях до "концесіонування", а по-суті приватизації, будь-чого – в тому і таких об'єктів, як Підгорецький замок. Група, яка кинула оком на цей ще не приватизований ласий шматок не зупинилася. Уважно слухайте коментарі представників влади (див. інтерв'ю Олега Синютки 24 Каналу). Вони не відмовилися від плану, а лише хочуть ввести його в законне русло. Про неоціненну національну вартість пам'ятки не йдеться, так само, як і про її значення для історичної пам'яті народу, для його самоповаги чи виховання нових поколінь не кріпаків, які ходитимуть попідтинню під тими замками, в яких жируватимуть новітні магнати – головне "правильно"її "концесіонувати", тобто прихватизнути. Тому потрібна вся можлива пильність громади, народних депутатів (дякую їм, а їх немало, які й пригальмували процес), ЗМІ. Мусимо самоорганізовуватись. І самоорганізовуємося. Ми знову доходимо до моменту, коли наші можновладці скидають маски, а за ними подобизна Ніколая Яновича Азарова, який перший "концесіознув" історичні пам'ятки. Ніколай Янович просто безсмертний і сьогодні виступає під іншими прізвищами. Якими? На разі краще не припускати. Може таки одумаються. Хоча жадоба – справа нездоланна... Далі буде.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.