13 липня 2022, 22:37

Эффект бабочки

А, знаете, эта фраза Путина: "Мы ещё ничего всерьёз не начинали", на самом деле, очень выдаёт настрой и планы Кремля.

Она выдаёт ненависть и готовность идти дальше в своей адовости. У него там zвиздец по плану расписан. Они "глубинный народ" в России без исподнего оставят, но будут и дальше убивать Украину.

Маньяк в этом смысле последователен в своих действиях. Идёт вразнос. И мы этим пользуемся, насколько можно внешне судить.

Российские оккупанты опять заходят вглубь, увеличивая и растягивая линию фронта. А в это время взрываются российские склады боеприпасов и ломается их логистика.

В Кремле, видимо, так и не поняли, что зайти на территорию и удержать территорию – не одно и то же. Более того, можно так зайти – что потом стать мишенью. Это такая покупка места мишени в тире.

Для Путина проиграть Украине – экзистенциальное поражение всей истории. А он проиграет. А мы выиграем. В любом случае. Вопрос только, какой ценой. А мы за ценой стоим.

Но это стремление Кремля уничтожить Украину приводит к неизбежным ошибкам. С самого начала. Ещё и Лукашенко приобщил. Это так хрупко в отношении Беларуси, когда все строится на одном человеке. Думаю, Лукашенко каждый день трясётся, причём ожидая подвоха отовсюду.

В долгосрочной перспективе судьба России – позор и презрение. Все мозги уехали. Все технологии ушли. А русские аж настолько великие, что за одну турбину Сименс на все готовы. Великая цивилизация бьется за турбину Сименс. Масштаб.

Но об этом в России не думают. Там думаю о "зимней стадии" войны, которая предполагает экономическое изматывание Украины и Запада (из-за цен на энергоресурсы). Не опасаясь того, что сами россияне а большинстве своём привыкли к нищете. Бедные станут беднее. А богатые и так найдут, где достать условный Электролюкс. И зря.

Ведь, как это часто бывало в истории России, они сами себя разрушают изнутри. Большая страна, многонациональная, много проблем, но Путин живет манией уничтожить Украину. Так можно и просмотреть своё центробежное событие на уровне какого-то субъекта РФ.

Это называется "эффект бабочки" (свойство некоторых систем, когда незначительное влияние может иметь большие и непредсказуемые последствия).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...