30 липня 2022, 03:23

''Азовсталь'', где Россия изрезала себе карму на 100 лет

"Азовсталь" изрезал карму россиянам на 100 лет наперед ещё тогда. В Мариуполе. Во время блокады.

Но, видимо, России этого показалось мало. Они давно утратили какие-либо критерии, различия

между миром по истине и миром по само/мнению (а, может, и не видели их изначально). И пошли дальше во "вметалливании" в преступления. Эта магма потом зальёт огнём их самих. Ее уже не остановить.

Ну и показали свой изначальный замысел – хотели "азовцев" убить ещё тогда, в Мариуполе, но не смогли, не получилось. Хотя всячески пытались – как вы помните, тогда со стороны России в качестве варианта действий публично звучало даже возможное использование химического оружия. И вот решили сейчас таким образом, подло, по принципу "а вы ещё докажите, что это мы". Все как всегда – "за спинами". "Вторая армия" она такая.

Я уже писала, что самое тяжелое лично для меня в этой войне – это инвалиды и психологически травмированные после российских убийц. Женщины, мужчины, дети. Изувеченные, изнасилованные, израненные. В разных городах больницы и бывшие дома отдыха переоборудованы под центры реабилитации. Одно дело общая статистика, другое – личные истории. Эти истории – гораздо страшнее, чем общие кадры и картинки. Потому что за каждой физической историей есть судьба. Конкретного человека, близких людей. Но в России этого не понимают.

Происходящее – это сумерки. Которые Россия, судя по всему, вообще хочет превратить в конец времён. Они давно дошли до формулировки Тэннесси Уильямса, что "ад – это мы сами". Они давно его носят с собой.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...