Завтра, сьогодні, вчора
Зупинилася на фразі в одному із західних ЗМІ: "Війна показала, що треба вміти вести бойові дії завтрашнього дня, вчорашнього та сьогоднішнього".
Вона була сформульована в контексті слів голови військового комітету НАТО, адмірала Роба Бауера про те, що "альянс має продовжувати готуватися до майбутніх битв".
Дуже точно, на мій погляд, про завтрашні та водночас сьогоднішні і вчорашні практики. І це стосується всіх. Не лише Росії.
Тяга Росії до імперського минулого – очевидна. "Діди воювали", "повернення Криму", "один народ" і тд – все це проявилось у весь зріст і вагу. Загалом головна проблема Росії в тому, що її еліти не можуть дати чіткої оцінки складним періодам своєї ж історії/конкретним подіям, назвавши біле білим, а чорне чорним, і йти далі, легко і сміливо, у майбутнє. Але ні, вони вибудовуватимуть нескінченні штампи, замусолюючи і перемусолюючи навіть переможні події свого минулого, спростивши їх спочатку до онуків із зображеннями мертвих дідів, а потім, після вторгнення в Україну – і до живих дідів із мертвими фотокартками онуків. Жоден концепт вони не можуть довести до позитивного результату, оскільки це лжеконцепти – передусім, стосовно самим себе.
Але з Росією все зрозуміло.
Як і закономірно, що елементи минулого є і у України. Не на рівні бачення майбутнього – ми як здоровий організм прагнемо майбутнього, а не минулого. І не у військовій тактиці та стратегії – на щастя, ми швидко вчимося (поєднуючи використання старих та нових зразків озброєнь), бо іншого виходу для збереження Української державності у нас немає, окрім як спочатку вижити, а потім перемогти. Елементи минулого є на рівні багатьох інституцій держави, що закономірно – це спільна проблема всіх пострадянських держав. Саме тому важливо, щоб після війни інерція військових перемог продовжилася і на рівні внутрішніх перетворень. Не думаю, що в Україні є ризик має скочування в авторитаризм. Але ризики не довести внутрішні перетворення та трансформації (ті самі довгі реформи) – є.
І про Захід. Парадокс, але ця війна показала, що, маючи сучасну зброю, розвідку, тощо, Захід довго жив на рівні політичної позиції, політики як такої, що відображає процеси 20 століття. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну було чимало ознак недієздатності міжнародного права та збоїв на рівні глобального порядку, а реакція була не надто уважною, що призвело до недооцінки наслідків. Скільки тільки одних напівгібридних міграційних криз було ще з моменту війни в Сирії. Це не критика, якщо що. Просто згодна з тим, що одночасно у цій війні є елементи майбутнього, минулого та сьогодення. У результаті багато проблем, не тільки у сфері глобальної безпеки, а й в інших, накопичилися і розвиваються з різним темпом і ризиком. А це означає, що навіть у післявоєнний час на нас справді чекають роки турбулентності.
