Лист "колишнім" або міфи про монобільшість
Мені часто доводиться відвідувати ефіри політичних ток-шоу. Тому доволі часто я бачу, як мої опоненти в ефірах переходять межу, та спостерігаю шалену, я би навіть сказала, тваринну агресію в бік "Слуги народу". Я довго не могла знайти цьому пояснення, однак згодом зрозуміла: так виглядають втрачена влада та амбіції.
На президентство Володимира Зеленського у 2019 році покладали великі надії не лише український народ. Не менші сподівання покладали на нього й представники старих політичних еліт, яких я умовно називаю "колишніми". Це народні депутати попередніх скликань, колишні міністри, посадовці високого рівня, які все ще не можуть змиритись з тим, що вони – колишні, а їх час – минув.
Після обрання Володимира Зеленського вони розраховували швидко повернутись у гру. Однак цього не сталося. Тому зараз всі розчаровані взяли стратегію сіяти смуту та "хитати" монобільшість. При цьому, напевне, найбільшою фантазією колишніх є розпад монобільшості.
Навколо цього питання створюються міфи, спробую розвінчати найпопулярніші з них.
Міф 1: "В монобільшості сформувались депутатські групи, які не слухають президента"
Фракція "Слуги народу" сьогодні – це 248 депутатів. Як і в будь-якому великому колективі, у фракції люди поділилися за інтересами, фахом та і просто симпатією. Подібні процеси можна побачити в будь-якому великому колективі. Так, у нас є дуже різні люди всередині монобільшості.
Проте, "Слуга народу" реально відображає усе суспільство з різними точками зору в ньому. Ми не КПСС, аби думати однаково. Тому й для голосувань фракцію потрібно об'єднувати дискусією та переконувати аргументами.
Так, всередині нашої команди є авторитетні депутати, які можуть формувати думку колег з того чи іншого питання. І про які б групи впливу всередині фракції не говорили, найбільша група у "Слузі Народу" – це група президента Володимира Зеленського. Для нашої команди він є беззаперечним авторитетом та головним лідером. У цьому ми залишаємось єдині.
Міф 2: "У монобільшості не вистачає голосів"
Якщо парламент не підтримав програму уряду або певне кадрове рішення – це означає лише одне: навколо цих питань продовжують шукати консенсус. Повторюсь, ми – не КПСС, і всі голосування проходять попередні обговорення у фракції.
У цьому парламенті саме завдяки робочому настрою монобільшості рекордна кількість рішень ухвалюється 300 голосами і більше.
За рік ця Верховна Рада вже ухвалила низку історичних законів, як, до прикладу, скасування депутатської недоторканності або земельну реформу. Цього не вдавалося зробити жодному з попередніх скликань. А важливі президентські ініціативи знаходять і будуть знаходити підтримку сесійної зали.
Міф 3: "На осінь готуються чергові позачергові вибори"
Видавати бажане за дійсне – must-do "колишніх". Тому міф про позачергові вибори як даність – ще одна нав'язлива фантазія, заради втілення якої працюють різні групи впливу в Україні.
Сьогодні для проведення позачергових виборів немає ані підстав, ані потреби. Президент чітко і недвозначно сказав про те, за якої умови може відправити Верховну Раду на дострокові вибори: якщо перестануть голосувати за необхідні для країни рішення. В іншому разі жодної потреби у перевиборах парламенту не буде.
І на останок зазначу. Так, процес боротьби за владу у політиці – безперервний, в цьому і є суть політичних змагань. Не кожен вміє програвати. Але деяким політикам з минулого цьому варто повчитись. Тому що через чиїсь амбіції та спроби дестабілізувати політичну ситуацію страждає, в першу чергу, наша країна.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
