Чому нас (не) навчить історія з Всеволодом Князевим?
Історія з хабарем голові Верховного суду Всеволоду Князеву не просто показова, а навіть повчальна.
Вона має навчити українців і "всезнаючих антикорупціонерів", що оце "наберіть нових людей/створіть новий орган і дайте їм великі зарплати" – не панацея від корупції. Бо боротьба з корупцією ніколи не дасть 100% результатів.
Ставку потрібно робити не на боротьбі з корупцією, а на її попередження. Міняти принципи роботи держави з бізнесом і громадянами. Взагалі, по-хорошому, держави має бути мінімум. Чим менше взаємодії держави з бізнесом і людьми, тим менше потенційних випадків корупції.
Тому нагадую золоту формулу антикорупційної політики:
1. Дебюрократизація – відмінити застарілі і вже не потрібні процедури, дозволи, перевірки і іншу хрєнь. Мінус одна бюрократична процедура – це мінус один ризик вимагання хабаря.
2. Діджиталізація – все, що не можна відмінити треба перевести в діджитал. Мінус один папірчик – це мінус один корупційний ризик.
3. Можливо, збільшення відповідальності за корупційні злочини. Але якщо зробити правильно і по-порядку два попередні пункти, то корупції і так стане менше.
Я рада, що цю стратегію, яку я свого часу запропонувала тоді ще кандидату в Президенти Володимиру Зеленському, нам навіть вдається (частково) втілювати в життя. Успіхи Міністерства цифрової трансформації, наприклад, це якраз цей другий пункт. Шкода, що перший ще трохи шкутильгає. Але вірю, що і з ним колись впораємось.
То чи навчить нас чомусь історія з головою Верховного суду Князевим? Поки питання риторичне.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
