Портніков – наш президент!
Діяльність Віталія Портникова, зізнаюся, не відслідковую. Хоча, так сталося, що ми тривалий час йшли паралельними курсами. Спочатку – в декількох газетах, потім – на радіостанції.
Але не слухати-не чути Портнікова сьогодні практично неможливо. Його в ефірі багато, я б сказав – дуже багато. Можливо це заслужено й корелюється з його рейтингом.
Портніков гіпнотизує аудиторію нестримним потоком слів, іміджем людини, яка знає відповіді на всі запитання. Для закріплення ефекту він за будь-якого приводу не забуває повторювати мантру: я ж це неодноразово передбачав! Відверто кажучи, коли людина дуже багато говорить й коментує все й завжди, неодмінно знайдуться його слова, які співпадають з нинішньою ситуацію. Це відомий трюк. Його так само вміло використовує Дмитро Гордон. Він теж вміє закохати в себе аудиторію. Щоправда, амплуа у двох медіагуру дещо різні, отже – й склад шанувальників.
Коли слухаю Портнікова, уява малює образ сучасного Троцького – енергійний, багатослівний, начитаний. Його пам'ять буквально набита різноманітними фактами. Людина схоже непогано знається на історії, відстежує новинну стрічку й події міжнародної політики. Всім цим він невпинно бомбардує слухача. Аудиторія надзвичайно широка, зароблена багаторічною працею фрілансера у співробітництві із масою медіа, тривалою роллю першої скрипки на "Еспрессо ТВ", участю у нескінченних ефірах різних каналів.
Професійні здібності колеги оцінювати не стану, політика – не моя тема. Його виступи мені нагадують проповіді: жодного сумніву у своїй правоті, відсутність потреби у співрозмовнику, навіть у його запитаннях. Слід просто слухати й благоговіти.
Сьогодні Портніков здолав черговий щабель популярності, ставши лауреатом "Шевченківської премії". Ця новина вчергове посилила моє припущення: Портніков – потенційний кандидат в президенти України. Щоправда, вікіпедія мовчить про його громадянство й останні 10 років проживання в Україні, але підозрюю, що із цим все гаразд.
Я не впевнений, що на Портнікова зроблено остаточну ставку – тут багато залежить від політичного моменту, ситуації після завершення війни й настроїв у суспільстві. Але ж учасників кастингу готують заздалегідь.
Чи це гідна кандидатура? Хто зна... Троцький теж був майстром слова. Але коли справа дійшла до вирішальної боротьби за демократію на 15 з'їзді партії з неуком й бандитом Джугашвілі, Троцький в кампанії апаратників Зінов'єва й Камєнєва розгромно програв цю битву. Організатор й тактик з Троцького виявився ніякий. Чи має Портніков здібності, необхідні для керівника-державника – невідомо. В нього не було шансу їх продемонструвати. Втім, в нас траплялися президенти з повністю атрофованими здібностями бійців-апаратників...
Як на мене, в період післявоєнного відновлення країни потрібний президент-господарник, який знається на економіці. Отут у Портнікова за моїм рейтингом – нуль, що не дивно для гуманітарія. Напевно він це знає, тому не часто згадує за економіку, а коли згадує – то краще б цього не робив. Але кого це хвилює? Є популярний публіцист, який не лізе за словом в кишеню, а економістів йому знайдуть.
Уявімо на хвилинку: Портніков – президент, прем'єр – Наєм, Шабунін – генпрокурор, Лєщенко – міністр інфраструктури. Чому б ні: розкручені, балакучі, мають досвід перебування в міністерствах й наглядових радах, непримиренні борці з корупцією, не люблять олігархів. Прогресивна команда, народу подобаються несистемні керманичі. В решті-решт партнерам потрібні контрольовані чиновники в країні, в яку вгачена сила-силенна мільярдів, й після війни слід захищати інтереси західних компаній, які вливатимуть грубі гроші у відновлення України...
