Хай живе корупція! Хай живе Україна!
Колись довелося побувати в маленькому сицилійському селищі Корлеоне. Весь світ знає про нього з фільму "Хрещений батько". В селищі є музей мафії. Тут я зустрівся з головою "сільради", вперше не пов'язаному із мафією. Цей чоловік докладно розповідав скільки будинків він оздобив системою опалення, у скількох проведено централізовану каналізацію... "Це захоплює, шановний пане, – кажу йому, – Розкажіть як ви долаєте мафію?" Набравши повітря в груди, він веде далі – про заасфальтовані вулиці, про проведене освітлення. Перебиваю: "Радію за ваших односельців, але як ви знищуєте мафіозне коріння у цьому прославленому селищі?" Й отут голова карлеонської сільради підбиває риску: "Так це все і є боротьба із мафією! Ми конкуруємо, змагаємося із мафією в ефективності. Надаємо людям якісніші, дешевші послуги – мафія втрачає популярність й програє".
Ми до нестями ненавидимо корупцію й сповнені рішучості її здолати. Не поспішайте, панове! Разом із корупцією можна позбутися держави.
Тут ось яка історія. Корупція розповсюджена у недорозвинутих суспільствах зі слабкими державними інституціями й традиціями крадійства й кумовства. Для таких країн корупція не лише біда, а й порятунок.
Поспілкуйтеся із діловими українцями, які починали бізнес у скажені 90-і. Тоді все контролювала оргзлочинність. Потім силовики перемогли рекет й посіли звільнене місце. Я питався у бізнесових: з ким легше "вирішувати питання"? Більшість вказувала на злочинців: ті діяли швидше, грошей брали менше, "відповідали за базар". А оці ментівсько-прокурорські брали грубі гроші, питання не вирішували, нічого не повертали. Я навіть не згадуватиму тих, хто намагався вирішити проблеми за законом, й що вони про це говорили.
Чому в нас популярна корупція? Слабка держава. Українці не її не людблять й не поважають закон. За хуторянською ментальністю все звикли вирішувати через кума-свата, "віддячувати", навіть якщо людина отримує зарплатню за роботу. За звичкою українці несамовито беруть й дають хабарі. Я особисто ні за яких обставин хабарів не даю, бо відчуватиму себе приниженим. Але більшість скаржиться на засилля хабарників у владі й... сує у кишеню кожному чиновнику.
Наявність зарплати передбачає виконання чиновником своїх обов'язків. Умови оплати не влаштовують? Нема проблем – звільняйся й шукай гідну тебе посаду. Або йди у бізнес – там хабарів не дають, але все що заробиш – твоє.
А хто ж ці чиновники, які будують палаци на корупційні гроші? Ба, та це ті самі маленькі українці, які стали великими панами. Насмілюся припустити, що той, хто без сумлінь совісті дає хабарі у якості прохача, ставши начальничком, неодмінно їх братиме. Отака діалектика.
То чи потрібно боротися із корупцією? Треба. Але ця боротьба має бути природньою. Дуже гучні голоси тих, хто закликає до непримиренної війни з корупцією до переможного кінця. Але здебільшого волають отримувачі грантів з країн сталої демократії. В цих країнах держава міцна, закони й інституції ефективні. Але якщо завтра ми переможемо корупцію – зникне українська держава, бо альтернативнних управлінських структур часто-густо не створено. Корупціонер своєю діяльністю підміняє державну інституцію, якої немає, яка крива та неефективна.
За моїми спостереженнями, корупції в країні меншає. Особливо у галузях, де розпочалися реформи. Згадаймо сферу охорони здоров'я. Попри шалений тиск й звинувачення Уляна Супрун встигла дещо зробити – хамства, хабарів, черг в медицині поменшало, ефективність зросла. Буде більше реформ й більше фінансування – справи підуть ще краще.
Формула боротьби з корупцією має бути такою: чим більше реформ, якісних законів та ефективних інституцій, чим багатша держава, отже – краще фінансування – тим менше корупції. Це два пов'язані процеси. Якщо почнемо давити корупцію щосили, не зміцнюючи державне управління – втратимо керованість. І тоді запанує хаос. Й на цю територію неодмінно прийде той, хто створить державу за власними законами. Називатиметься вона якось інакше.
