КОМЕНТАР ЩОДО СТАТТІ НА УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ
Нещодавно в шанованому мною виданні "Українська правда" вийшов великий матеріал під назвою "Американська мрія Юрія Мірошниченка", що стосувався мене і моєї родини. Оскільки я не мав можливості висловити свою точку зору на викладену інформацію під час підготовки цього матеріалу, вважаю за необхідне його прокоментувати.
По-перше, відразу хочу зазначити, що з великою повагою ставлюся до свободи слова і права журналістів висвітлювати життя політиків. Обравши цю сферу діяльності, я розумів, що подібні матеріали можуть з'являтися.
Не вважаю такий інтерес свідченням переслідування опозиційного політика або намаганням завдати шкоди моїй репутації. Адже, вірю, автор статті, не зважаючи на певний емоційно-забарвлений стиль викладення (як і саму назву статті), не припустилася навмисної неправди.
Протягом усієї своєї політичної кар'єри я був і залишаюся переконаним прихильником європейських цінностей демократії. Ніколи не дозволяв собі переходити межу неповаги до думки опонентів, тиску на пресу, а тим більше збагачення за рахунок бюджету або будь-яких публічних коштів. І це не лише питання репутації, але, в першу чергу, моїх внутрішніх переконань. Я не йшов в політику збагачуватись і не сприймаю її як бізнес. Для мене політика – це сфера об'єднання інтересів людей і інструмент облаштування життя громадян в Україні не гірше, ніж у Європі або Америці. Заради цього працював, працюю і буду працювати. Вдячний Оксані Коваленко і всій "Українській правді", що саме це не було поставлено під сумнів. А те, що моя особа стала цікава такому авторитетному виданню сприймаю за визнання мого статусу, як загальнонаціонального політика з одного боку, і як необхідний елемент ознайомлення українського суспільства з обставинами свого життя – з іншого.
Саме тому, хотів би прокоментувати інформацію, викладену в матеріалі. Це, сподіваюсь, усуне неточності, які справляють негативне враження.
Щодо будинку в селі Підгірці
Так, дійсно у 2008 році я купив у фізичних осіб кілька земельних ділянок, на яких з того часу поступово будувався. Пройшло вже майже 7 років, будівництво ще не завершено, але протягом цього періоду кілька раз виникали емоційні дискусії, судові позови і негативні публікації. За цей час, не бажаючи бути учасником скандалів я, навіть, намагався відмовитися від цього проекту. Але ніхто не готовий був повертати мені кошти, витрачені на благоустрій та берегоукріплювальні роботи, які були зроблені за приписами і стандартами та коштували значних, як для мене, коштів.
Не зважаючи на це, я намагався допомагати розв'язати деякі спільні проблеми і моїм сусідам – дачному кооперативу "Арсеналець-6". Серед них – юридичний супровід оформлення частини землі, що її займає кооператив, не маючи на це законних підстав. І під'єднання газової мережі кооперативу до труби середнього тиску, яку було проведено на мою ділянку, щоб підвищити тиск у ній і дозволити опалювати будинки тим мешканцям дачного кооперативу, які проживають у них протягом усього року (до цього тиск газу був недостатній, оскільки їхня мережа проектувалася як для літніх садових будинків). Після звернення профільної газової організації я дозволив закільцювати газову мережу дачного кооперативу з моєю трубою і навіть оплатив ці роботи (не знаючи про цю обставину, автор статті і витлумачила її некоректно). Подібна ситуація виникла і з дитячим майданчиком, який був розташований не на моїй земельній ділянці, а на приватній землі моїх сусідів. Розуміючи обурення "дачників", з одного боку, і поважаючи право приватного власника користуватися своєю ділянкою, з іншого; враховуючи, що я є публічною особою, до якої громадяни зверталися з проханням відновити місце відпочинку дітей, я ініціював спорудження нового дитячого майданчика на земельній ділянці загального користування, обраній територіальною громадою села Підгірці. Ще минулого року він був споруджений і переданий дачному кооперативу. Моя співпраця з "Арсенальцем-6" могла би бути більш плідною, якби в середині цього колективу не існував гострий конфлікт між діючим і попереднім керівництвом, що в свою чергу, не дозволило досі підготувати проектну документацію на недооформлену кооперативом землю. Поважаю право сусідів самим розібратися у своїх суперечностях і завжди готовий бути для них корисним.
Ще одне уточнення до тексту статті, де йдеться про кримінальну справу.
За моєю інформацією, Прокуратура Київської області дійсно вивчає обставини дотримання законодавства посадовими особами під час виділення земельних ділянок, які пізніше були придбані мною. І не заважаючи на те, що я не є, та і не можу бути, фігурантом цієї справи, наявна у мене документація, починаючи від правовстановлюючої, закінчуючи проектною, була надана прокуратурі. Від себе скажу, що всі норми закону під час виділення зазначених ділянок, всі погодження і проектні документи були зроблені відповідно до законодавства. Ще у 2010 році цілковита законність виділення цих ділянок була підтверджена рішенням адміністративного суду.
Серед усіх земельних ділянок навколо штучно створеного водного об'єкту з власною назвою "Голубе озеро" навряд чи у багатьох власників наскільки прискіпливо вивчались документи правоохоронними органами і судом.
Разом із тим, постійне намагання зробити будівництво мого будинку, на яке має право кожна родина, предметом публічних спекуляцій довкола мого імені, змусили мене минулого року його продати. І хоча правочин по його продажу ще не завершено повністю, сподіваюсь, що крапку в цій історії ми вже поставили. Не хочу більше до цього повертатися.
Тепер щодо "Каліфорнійського раю".
Так, дійсно, Каліфорнія – прекрасне місце. З чудовою природою і красивими будинками, де мешкають, у тому числі, і люди з індустрії кіно й телебачення. Але крім того це ще і штат, в якому розвинута система допомоги дітям з психічними розладами. За кілька десятиліть там склалася ціла система закладів науки і практичної реабілітації дітей-аутистів. В загальних публічних і безкоштовних закладах освіти створені спеціальні програми, які дозволять таким дітям максимально адаптуватися до життя.
Вже кілька років разом з активістами Асоціації батьків дітей-аутистів ми намагаємося створити щось подібне і у нас в Україні. Певні успіхи є, але я не думаю, що автор статті, або будь-хто з читачів "Української правди" дорікне мені, як батьку, або моїй дружині за те, що ми намагалися допомогти нашому синові-аутисту. А частково і донці, яка хоч і не мала такого діагнозу, але значно відставала у розвитку. З 2009 року, коли ми дізналися про аутичний синдром у нашого сина, ми намагалися дати раду нашій дитині, але, на жаль, в Україні аутизм не визнавався навіть як окрема нозологія, не говорячи вже про системну реабілітацію. Ми вимушені були піти, врешті-решт, на важкий, як для нас крок, розділивши родину. Я залишився в країні, дружина з дітьми поїхала у США. Забігаючи наперед скажу, що вони повертаються додому, оскільки за цей час нам дещо вдалося зробити в Україні у сфері освіти та реабілітації аутистів. І хоча українські реалії ще надто далекі від американських, все ж таки за цей час прогрес значний. Сподіваюсь, ми не пошкодуємо про це.
Тепер щодо будинків, фотографії яких були наведені у статті. Так, дійсно, протягом кількох років моя сім'я проживала у кількох помешканнях. Світлини деяких з них опубліковані у статті.
Щодо купівлі будинку, то можу сказати лише одне: ані я, ані моя дружина не купували згаданий будинок у Каліфорнії. І хоча моя родина мешкає там певний період часу, власниками його ми не є. Більшого повідомити не можу, адже ця інформація стосується третіх осіб, які не давали мені дозволу на розголошення особистої інформації.
При цьому, хотів би додати, що це звичайний будинок в тому районі. Головний для нас аргумент у виборі місця проживання – була можливість відвідувати публічну безкоштовну школу, в якій є клас для дітей-аутистів.
З приводу згаданої в статті компанії, то можу сказати, що моя дружина вже давно в ній не працює, а це чітко видно, навіть, в схемі, наведеній в статті, і не є її власницею.
І останнє, щодо статків і декларацій
Автор правильно відмітила, а це свідчить про її журналістський досвід, що з 2009 року (розпал світової і української кризи в сфері нерухомості) і аж до 2012 року я багато позичав коштів і вкладав їх в нерухомість. Розрахунок полягав у тому, щоб, купивши її, здавати в оренду, повертаючи позики, і мати дохід для родини. Оскільки, згідно законодавства народний депутат не має права займатися бізнесом, я брав позики як фізична особа. За домовленістю об'єкти нерухомості були об'єктами застави. На жаль, ситуація в Україні, особливо за останній час, в частині вартості оренди значно погіршилася. Минулого року я вимушений був всі заставлені об'єкти нерухомості передати в рахунок погашення боргу. Дещо вдалося продати. Саме цей процес і має відображення в моїх деклараціях з 2009 до 2014 року.
І на останок, хочу ще раз подякувати авторові публікації за персональну увагу до мене і читачам за терпіння дочитати мій коментар до кінця. Особливо вдячний багатьом знайомим і незнайомим людям, які висловили мені підтримку після цієї публікації.
P.S. Не можу сказати, що мені було легко перегортати всі ці сторінки мого особистого життя. Особливо болючі такі речі для родини. Але якщо суспільству це потрібно – я мав надати інформацію. Думаю, тема розкрита і більше до неї повертатися не буду.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
