На який пам'ятник заслуговує Луценко?

Прочитав сьогодні таку на перший погляд веселу та безневинну новину:

14 квітня Міністерство внутрішніх справ відкрило пам'ятник героям-сищикам роману Аркадія та Георгія Вайнерів "Ера милосердя" Глібу Жеглову та Володимиру Шарапову, на честь 90-річчя створення кримінального розшуку органів внутрішніх справ

та черговий раз прийшов до висновку, що в нашій країні робиться все навпаки та й назвати її нашою подекуди буває важко.



Якщо говорити про двадцяте століття, то державі Україна не варто забувати, що українські державні традиції пов'язані не тільки й не стільки з традиціями Радянського Союзу та його колоніальним урядом в Україні, а перш за все з УНР та Українською Державою Павла Скоропадського, власне за правління якого й почав працювати вітчизняний карний розшук:

9 серпня 1918 року Рада Міністрів Української Держави ухвалила Закон про статус Української державної варти, згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при державній варті створювалися карно-розвідувальні відділи. Їх було тимчасово підпорядковано Міністерству внутрішніх справ, а надалі вони мали перейти до Міністерства юстиції. Карно-розвідувальні відділи були автономними. Їх начальники призначалися за згодою прокурора відповідного окружного суду і безпосередньо підпорядковувались у губерніях губернському старості, в отаманствах – міському отаману, у повітах – повітовому старості. Загальне керівництво здійснював інспекторський відділ Державної варти. Склад карно-розвідувальних відділів наочно ілюструє, наприклад, штат Одеського губернського карно-розвідувального відділу, який складався з начальника відділу, трьох його помічників, 11 начальників району, 22 їх помічників, 60 агентів, завідувача антропометричної частини, двох його помічників, фотографа, його помічника, завідувача столу приводу, дресирувальника собак, секретаря і скарбника.

За Директорії карно-розвідувальні відділи були перейменовані на карно-розшукові відділи і входили до складу народної міліції.

А відтак, було б логічно і правильно для України, якщо б співробітники карного розшуку усвідомлювали себе не спадкоємцями комісарів в шкірянках з маузерами, для яких кримінальним елементом був кожен, хто розмовляв українською мовою або ходив у вишиванці, а з тими представниками правоохоронних органів,які визнали існування незалежної України ще на початку минулого століття і попри політичні розбіжності охороняли безпеку громадян.

Але міністр внутрішніх справ Луценко та й вся правоохоронна система України, в його особі, святкують інші ювілеї:

Правовою базою для організації кримінального розшуку в УРСР став декрет Ради Народних Комісарів від 16 квітня 1919 року "Про організацію карного розшуку", видання саме цього декрету окупаційною владою і є сьогодні підставою для відзначення 90-річчя створення кримінального розшуку.

Воно й, не дивно, що пам'ятник героям фільму "Місце зустрічі змінити не можна" Жиглову та Шарапову, які працювали в Московському (!!!) карному розшуку (МУР), ставить такий міністр МВС як Луценко. Таким чином він зайвий раз демонструє свої цінностні позиції,з якими, до речі, вже давно все зрозуміло. Важко забути як рік тому Юрій Віталійович відкрив в Одесі пам'ятник герою серіалу "Ліквідація" Давиду Гоцману, який воював з українськими націоналістами. Чи не занадто міністр МВС захопився радянською міфологією та навіть міфотворчістю?!

Що ж стосується самого пам'ятнику, то до нього жодних претензій. Хоча, звісно, було б більш логічно, якби він був встановлений в Москві, оскільки Глєб Жиглов і Володя Шарапов стали символами Московського управління карного розшуку.

Звичайно, що чиновники, які ставили пам'ятник відомим радянським сищикам в центрі Києва, відзначаючи 90-річчя з моменту створення кримінального розшуку не замислювались про історію його виникнення. Їм і в голову не могло прийти, що крім радянської міліції є інша історія, але цей випадок є дуже символічним. Адже, українська влада від карного розшуку до парламенту усвідомлює себе спадкоємницею радянської влади в Україні. А українське суспільство, нажаль, на це не реагує. Сподіваюсь, так буде не завжди.