В історії з Довженко-Центром винен у тому числі ОАСК

Пам'ятаєте історію про кіно і кінологів?

Так от і тут не обійшлося без сумнозвісного ОАСК.

Нагадаю, ще задовго до того як Центр "очолила" знавиця сімейства собачих, у 2021 році, відбувся конкурс на генерального директора цього найбільшого в Україні кіноархіву. І тоді "правильні люди" хотіли поставити своїх людей. Але в конкурсі перемогла Олена Гончарук, яку висунув колектив Довженко-Центру.

Але тут один із кандидатів на пост керівника ДЦ – Алєксєй Душутін (біглий громадянин РФ, що розкрадав російську оборонку, власник кінного заводу в Рязані) заявив, що його права на конкурсі були порушені. І він подав позов... звісно ж, до ОАСК. Це стало формальним приводом не призначати Гончарук на посаду гендиректора Довженко-Центру і залишити її в статусі в.о. Щоб у будь-який зручний момент зняти.

І ось нещодавно цей момент прийшов, а далі ви знаєте

"Але це ще не все".

На зливних бачках, а тепер і навіть у деяких поважних медіа з'являються публікації такого собі Сергія Козлова, голови "Асоціації судових репортерів", про яку ніхто ніколи не чув. А хто чув – знає, що сам Сергій Козлов (він же "Іван Правдін") – це ручний пудель Павла Вовка. Він же, наприклад, в розпал судової реформи 2017-2018 років намагався дискредитувати Громадська рада доброчесності. Він же подавав позов проти Андрія Козлова, єдиного достойного і самостійного члена колишньої ВККС, якого Вовк і Ко таки зняли тоді з посади.

Висновків тут три.

1. Історія з Довженко-Центром – це не просто якесь непорозуміння, а спрямована атака росіян, в тому числі через їхній дорогий ОАСК, який влада уже півтора роки "не може" ліквідувати.

2. Не нове, але вкотре – сам ОАСК – агенти на службі в росіян і загроза нац. безпеці.

3. "Я в суди не ходжу" не працює. Від того чи вдасться нам судова реформа залежить буквально все. В тому числі безпека. І наявність або відсутність у нас національної пам'яті.

fb автора