https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/63e7b186cd45d/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Sat, 11 Feb 2023 16:17:26 +0200 Така вже, очевидно, планида Бандерівських Читань – проходити на тлі визвольної боротьби, пожеж війни і полум'я вогнів, – цілком відповідно до життя того, кому вони присвячені. Перші Бандерівські читання народились серед бур Революції Гідності. Минулорічні Дев'яті читання проходили, коли з трьох сторін над Україною чорною тінню нависала загроза повномасштабного вторгнення московитів. Нинішні – Десяті ювілейні бандерівські читання відбуваються, коли нація зосередилась, щоб вогнем і залізом, напружуючи всі сили, відбити чергову спробу наступу загарбника. Ця війна – це битва за минуле, за сьогодення і за майбутнє. На полі бою вирішується справа первородства і спадщини Княжої Держави – Руси-України. Як і вісім століть тому орда спопеляє наші міста, а кремлівський шизофренік намагається повторити Батия. Навіть шамани у нього ті ж самі. Але цього разу ми вистоїмо. Сьогодні на бойовищі вирішується, бути чи не бути нашій нації. Коронний номер москалів – підступ і обман, терор і масові вбивства, концтабори, етноцид і геноцид. Але на цей раз ми переможемо, і вони сповна заплатять за все. В цій війні вирішується майбутнє народів Східної Європи і Північної Євразії – чи стануть вони поживою геополітичного упиря, чи піднімуться до свободи і незалежності. Ми переможемо, і допоможемо поневоленим народам вирватися з кривавого болота московського рабства. Як це заповідав Степан Бандера. Бо з бандерівської точки зору – нашою перемогою стане розвал московської імперії і творення низки національних держав. Ця війна змінює все. І насамперед нас. Рік, що пройшов, поставив екзистенційні питання, ситуація або-або заголила суттєве і вічне, відкинувши вторинне і минуще. Вся нація і окрема людина перевідкривали себе заново, переглядали свої цінності і пріоритети. За рік, що минув нація подолала великий шлях до саморозуміння, до відповіді на питання "чиї сини? яких батьків? ким? за що закуті?". Цей рік відповів. Загарбник, мародер, варвар, ґвалтівник і кат – всі ці одвічні складові потворної московської душі проявили себе без масок, і світ побачив реальне обличчя читачів пушкіна, толстоєвського і булґакова, поціновувачів чайковського та глядачів большОго тєатра. За цей рік мільйони українців прозріли, усвідомили і переоцінили. За цей рік елементи нашої націоналістичної ідеології стали загальновизнаними у суспільній думці, більше того – вони стали самоочевидними "загальними місцями". Те, що ще недавно вважалося гіперрадикальним, а тому – сумнівним, нині поділяється переважною більшістю українців. Люди, які ще недавно боялися не те, що говорити – а й думати про щось, що може "аскарбіть" москву і тутешніх українофобів, сьогодні голосно називають речі своїми іменами. Шкода, що це прозріння нам коштує великої крові, руйнувань і численних жертв, жертв кращих з нас. І тут варто б згадати, про що націоналісти доводили роками, у чому десятиліттями переконували громаду. Ми завжди наголошували, що росія це смертельний ворог, який планує і готується до агресії і поглинання України. Ми говорили, що будь-яка росія є ворогом, бо без огляду на режим – чи то царський, большевицький, єльцинський чи путінський, бо змінюються лише кольори прапорів, але не її московська імперсько-ординська суть. Ми говорили, що захист мови – це питання державної і національної безпеки. Ми вимагали декомунізації і дерусифікації вулиць і площ, звільнення українського інформаційного простору від московської отрути. Не покидає відчуття, що якби націоналістичні ідеї громада сприйняла раніше, московити б не зважились на напад. Але брак націоналізму в Україні, дезорієнтованість народу і хитливість як наслідок, нестача принципового ставлення до їх "язика" і "культури" – дали московитам підстави сподіватися остаточно асимілювати українців після загарбання України. Наші ідеї – це наша головна сила. Сьогодні окремі наші ідеї стали всезагальними в Україні. Але нашим завданням є просувати і поширювати націоналістичну ідеологію як цілість. Просувати і поширювати всюди – на фронті, в тилу, в усіх прошарках суспільства, в політиці і культурі. Не дати забалакати їх, підмінити або оголосити вичерпаними. Ми маємо просувати нову візію України. Нести нації наші ідеї, нести ідеї Бандери, достукатися до кожного українця. З москалями немає спільної мови! москва впаде! І українське сонце зійде над світом! Бандерівське сонце! Слава Україні! https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/63e7b186cd45d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61f26b5018c9e/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Thu, 27 Jan 2022 10:52:16 +0200 Заява очільників органів місцевого самоврядування, обраних від ВО "Свобода", про відсіч вторгненню московського агресора. Восьмий рік триває московська агресія проти України. Окуповані Крим, частини Донецької і Луганської областей. Протягом останнього року Москва цілеспрямовано нагнітає ситуацію на кордонах України, концентруючи найбільше з 2014 року угрупування своїх військ, демонструючи наміри продовжити вторгнення в Україну. Щоденно обстрілює українські території, вбиває українців, погрожує геноцидом. У цей час все суспільство має бути єдиним у готовності відбити можливий московський наступ, в якій би частині України він не відбувався. Ми переконані: Росія не збирається зупинятися. Її мета – знищити Українську державу і повернути українців у новітній совєтський союз з усіма руйнівними для нашої нації наслідками. Маємо пам'ятати: жоден "мирний план" (чи це капітулянтські мінські домовленості, чи інші московські "мирні ініціативи") не гарантує миру і спокою для України. Лише негайні конкретні кроки влади, спрямовані на захист нації та держави допоможуть вистояти Україні у цей критичний момент. Ми, як очільники органів місцевого самоврядування, керуючись ст.14 закону України "Про основи національного спротиву", вживаємо всіх належних заходів, щоб підготувати наші територіальні громади до спротиву агресору. Водночас вимагаємо від центральної влади: 1. Невідкладно провести позачергову сесію парламенту і ухвалити закони про збільшення оборонного замовлення, зокрема закупівлю ракетних систем українського виробництва ("Сапсан", "Вільха", "Нептун"); про цивільну зброю та боєприпаси; про кримінальну відповідальність за колабораціонізм; про збільшення військового збору для олігархів; 2. Звернутися до Великої Британії, США, Польщі, країн Балтії та інших союзників із пропозицією укладення окремої оборонної угоди поза межами НАТО; 3. Негайно розпочати роз'яснювальну роботу серед цивільного населення через ЗМІ про поведінку в умовах воєнної загрози. Способи протидії поширенню дезінформації. Забезпечити чіткими інструкціями та методичними матеріалами лікарів, працівників сфери освіти та працівників критично важливих підприємств щодо того, як поводитися в умовах воєнної загрози; 4. Доручити правоохоронним органам та спеціальним службам посилити охорону критично важливих об'єктів інфраструктури населених пунктів, які забезпечують постачання води, електроенергії та інших важливих підприємств, посилити патрулювання вулиць із метою уникнення провокацій та терактів; 5. Провести навчання резервістів. Забезпечити підтримку добровольчим об'єднанням у військовій підготовці добровольців із цивільного населення. Провести загальнонаціональні навчання цивільної оборони. Забезпечити фінансування курсів із початкової військової підготовки та курсів надання домедичної допомоги для добровольців із цивільного населення за місцем постійного проживання; 6. Зупинити "п'яту колону" в Україні, зокрема заборонити діяльність громадських організацій, політичних партій, ЗМІ та публічних осіб, які прямо закликають до порушення територіальної цілісності та суверенітету України. Закликаємо очільників територіальних громад по всій Україні підтримати наші вимоги до центральної влади та підписати відповідну заяву. Закликаємо всіх українців зберігати спокій, бути пильними та готовими в будь-який момент дати відсіч ворогу на всіх ділянках. Тільки в повній бойовій готовності та єдності суспільства ми досягнемо миру на українських умовах. Слава Україні! Підписанти: Голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич Голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків Тернопільський міський голова Сергій Надал Хмельницький міський голова Олександр Симчишин Перший заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук Заступник голови Рівненської обласної ради Олексій Бучинський Кам'янець-Подільський міський голова Хмельницької області Михайло Посітко Конотопський міський голова Сумської області Артем Семеніхін Калуський міський голова Івано-Франківської області Андрій Найда Косівський міський голова Івано-Франківської області Юрій Плосконос Долинський міський голова Івано-Франківської області Іван Дирів Монастириський міський голова Тернопільської області Андрій Старух Кременецький міський голова Тернопільської області Андрій Смаглюк Белзький міський голова Львівської області Оксана Береза Глинянський міський голова Львівської області Володимир Чорнопис Голова Тернопільської районної ради Віктор Козорог Голова Івано-Франківської районної ради Василь Попович Заступник голови Львівської районної ради Марта Ільчишин Заступник голови Рівненської районної ради Олег Карпяк Заступник голови Луцької районної ради Волинської області Сергій Сівак Заступник голови Стрийської районної ради Львіської області Михайло Галущак Заступник голови Калуської районної ради Івано-Франківської області Андрій Паньків Секретар Львівської міської ради Маркіян Лопачак Секретар Івано-Франківської міської ради Віктор Синишин Із повним списком підписантів можна ознайомитися на офіційному сайті ВО "Свобода": https://svoboda.org.ua/news/zayava-ochilnykiv-organiv-mistsevogo-samovryaduvannya-obranyh-vid-vo-svoboda-pro-vidsich-vtorgnennyu-moskovskogo-agresora/268959/. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61f26b5018c9e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61c969c8639d2/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Mon, 27 Dec 2021 08:22:48 +0200 Де на міжнародній арені є українські союзники? І головне – що слід зробити, щоб виграти дипломатичну війну проти Москви? Восьмий рік поспіль влада веде цю політику, м'яко кажучи, провально. Від самого початку війни вони провадять перемовини з Путіним у так званому нормандському форматі – за участі Німеччини та Франції. Переконують, нібито саме ці дві країни – "наші найбільші стратегічні партнери". Нібито тільки вони здатні принести мир в Україну дипломатичним шляхом. І ось-ось це відбудеться. А альтернативи нормандсько-міському формату, начебто... НЕМА! Але по факту – війна триває. Триває вже довше, ніж Друга світова. Загинули понад 15 тисяч людей. А Німеччина з Францією як у 2014-му, так і тепер – поводяться не як союзники України, а як бізнес-партнери Кремля. Самі подивіться. Ще у 2008 році Німеччина заблокувала нам вступ у НАТО. Очевидно – посилаючись на прохання Москви не розширювати склад НАТО на схід. Речник тодішнього уряду Меркель навіть відкрито заявив, що Московія має "законні інтереси безпеки" в цьому питанні, і союз НАТО мусить (!) брати їх до уваги. Колишній канцлер Німеччини, попередник Меркель – Герхард Шредер і взагалі так відкрито обстоював інтереси Путіна, що його внесли до бази "Миротворця". Передавши посаду Меркель, він працевлаштувався в московський Газпром. І почав керувати будівництвом Північного потоку. Спочатку першого, а потім – другого. Ці газопроводи неймовірно збиткові для України й загрозливі для всієї Європи. Але влада Німеччини на чолі із наступницею Шредера, комсомолкою Меркель – дозволила ввести їх в експлуатацію. Франція це підтримала. А потім вони ще й звернулись до США з вимогою НЕ накладати санкції проти Кремля. Ще ж Мінські угоди. Я нагадаю, що вони передбачають. Це амністія терористам. Це імунітет депутатам, "обраним" під їхнім контролем. Це обрання серед них керівників прокуратури і судів, а також створення "народної міліції". Це сприяння московській і знищення української мови. Це прямі зв'язки Донбасу з РФ. І за все платити має Україна. Мінські угоди – це капітуляція України. І Німеччина з Францією 8 років змушують нас до виконання умов цієї капітуляції. А Штайнмаєра пам'ятаєте? Тепер вже колишнього голову МЗС Німеччини. Того, що написав "формулу" із виконання цього ж таки Мінська. Написав акурат після відвідин Кремля. І потім разом зі своїм французьким колегою змусив Україну погодитись на її реалізацію. І найцинічніше. Німеччина заблокувала передачу нам нової зброї, вже КУПЛЕНОЇ за НАШІ ГРОШІ через структуру НАТО. За інформацією німецького видання Bild, таку вказівку ще в травні особисто дала канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Ще й Нідерланди затягла на свою сторону, бо не хотіла створювати враження, що Німеччина – єдина, хто виступає проти продажу. Зараз, бачу, міністр оборони обурюється: як, мовляв, так? Як Німеччина це собі дозволяє? Все правильно. Як кажуть, з такими друзями і ворогів не треба. Але ще кажуть: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Якщо як теперішня, так і минула влада "безальтернативно" вибирає собі у друзі відвертих союзників Москви і прикритих "стурбованостями" ворогів України... тоді питання: хто вони??? Бо що вони зробили, аби було інакше? Так отож. Нічого. А що вони мають зробити? Перше. Треба негайно відмовитись від мінської капітуляції. Треба змінити нормандський формат перемовин за участі Німеччини та Франції. І повернутися до умовно будапештського – за участі США та Великої Британії. В інтересах цих двох країн – боротися із Кремлем. І Україна має цим скористатися. Друге. Слід домовлятись про створення Балто-Чорноморського союзу. Разом з Литвою, Латвією, Естонією, Туреччиною та Польщею. Литва, Латвія і Естонія як і ми пережили усі жахи совєцької окупації. Тому з часу розвалу совєцького союзу вони послідовно протистоять Кремлю. Руйнують усі можливі зв'язки з "рускім міром", щоби московська окупація ніколи більше в майбутньому не повторилася. Так само й Польща прекрасно знає, що таке московське ярмо. І тому попри усі історичні розбіжності – цілком і повністю нас підтримує від початку війни. Навіть у питанні того ж Північного потоку – 2: саме Польща першою засудила дії Німеччини і заявила, що всіма силами протидіятиме введенню газогону в експлуатацію. До речі, днями на полях щорічної конференції послів України у Гуті президент Польщі Анджей Дуда та президент Литви Гітанас Науседа особисто вчергове засвідчили нам свою підтримку. А після цього ще й міністр клімату і довкілля Польщі надала Єврокомісії докази зловживання "Газпрому" на ринку газу і закликала негайно почати розслідування. Ну, і Туреччина. Країна-член НАТО. Країна, що має 11 армію в світі. Вона історично протистоїть Москві. Вона веде тверду зовнішню політику і в багатьох питаннях тіснить Московію, утверджуючись як регіональний лідер на стику Європи і Азії. Вони має сильний флот на Чорному морі. Вона має вплив на Азербайджан. Вона контролює протоки Босфор і Дарданели та може утруднити утримання московського контингенту у Сирії. Ми вже отримали від Туреччини байрактари, використання яких змусило добре задуматись кремлівського карлика. Разом з турками ми вже будуємо в Україні завод з виробництва байрактарів. І в Туреччині вже будують корвет для України. Це – не ефемерні обіцянки. Це – допомога Україні реальними справами. Тільки такий формат міжнародних стосунків наразі є вигідним для України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61c969c8639d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61bc6243ae71e/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Fri, 17 Dec 2021 11:11:15 +0200 Що об'єднало у спільному голосуванні здавалося б непримиренних опонентів з "Європейської солідарності", "Слуг народу" та ОПЗЖ? Путінські хотілки з федералізації України. А саме – продовження дії закону Про особливий статус Донбасу. Отож по порядку. У четвер, другого грудня, "Європейська солідарність" разом зі "Слугою народу" та ОПЗЖ вкотре продовжили особливий статус Донбасу без змін ще на рік. 317 голосів "за". До речі, свободівка Оксана Савчук голосувала ПРОТИ. Ось справжнє обличчя, як п'ятого так і шостого президентів. Це в інтерв'ю вони називають Путіна – "агресором, ворогом чи навіть вбивцею", а медведчуківське ОПЗЖ – "колаборантами і ворогами України". А на ділі – "Європейська солідарність" Порошенка дає 24 голоси, "Слуги народу" Зеленського – 225 голосів за закон, написаний Путіним ще в 2014 році. І не коробить ні одного, ні другого, що восьмий рік голосують в унісон з путінсько-медведчуківським ОПЗЖ (від тих – 19 голосів "за"). Голосують за капітуляцію України. За продовження війни на покоління і покоління українців. Вони, виправдовуючи своє голосування, щороку вас переконують: восьмий рік голосуємо – і нічого страшного не сталося. Порошенко каже, що мінські угоди – єдиний, безальтернативний шлях до досягнення миру. Так де ж той мир? А Зеленський на публіку киває на попередника. Каже: мушу підтримувати мінські угоди, бо їх Порошенко підписав. Серйозно? Зовсім нас за дурнів маєте? Чого ж тоді він ставши президентом від цього Мінську не відмовився. Обіцяв ж перед виборами, а сам власноруч підписав зобов'язання виконувати Мінськ на зустрічі в нормандському форматі у грудні 2019 року в Парижі? І найцинічніше, що як у Зеленського, так і в Порошенка свідомо маніпулюють, що, мовляв, того Мінська ніхто і ніколи виконувати не буде. Скільки можна брехати? Доголосувалися вже до того, що навіть наші найбільші союзники – Сполучені Штати Америки – готові йти на поступки Путіну і вустами держсекретаря Блікена вимагають від нас виконання цих Мінських угод! Мовляв: "Ну, а чого ж ні? Ви ж самі за них кожен рік голосуєте!" Так от. Зараз я розповім вам про те, про що вони мовчать. Розповім, що у тих угодах насправді написано. Перше. Російським окупантам та їхнім посібникам терористам гарантується амністія. Вони вам розказують, що ніби то це не стосується тих, у кого кров на руках. Брешуть. Де в їхньому законі це сказано? Щоби не бути голослівним, я читаю офіційний документ. Цитую дослівно: Стаття 3. Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей. Органам влади та їх посадовим (службовим) особам, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності забороняється дискримінація, переслідування та притягнення до відповідальності осіб з приводу подій, що мали місце у Донецькій, Луганській областях. Нормально? Нема тут жодного слова про жодні винятки. Амністувати готові всіх. Всіх, у кого руки в крові. І тих, хто вбив 73 свободівців, зокрема Героя України, донецького свободівця Дмитра Чернявського в 2014 році. І тих, хто вбив Ярослава Журавля в 2021 році. І тих катів, які посилками пересилали частини тіла наших убитих захисників їхнім коханим і матерям. Тих, хто убив 15 тисяч українців і вигнали мільйони зі своїх домівок. Тих, хто катували невинних людей по підвалах. Може, нам ще вибачення в них попросити і пільги для їхніх "вєтєранов" передбачити в бюджеті? Друге. Узаконюється режим "сприяння" для російської мови і знищення української мови. Знову ж таки цитую дослівно: Стаття 4. Держава гарантує відповідно до Закону України "Про засади державної мовної політики" право мовного самовизначення кожного жителя в окремих районах Донецької та Луганської областей щодо мови, яку вважає рідною, вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої мови, їх вільний розвиток і рівноправність. Третє. Надається імунітет депутатам, "обраним", а на ділі призначеним під контролем терористів. Цитую: Стаття 5, абзац 2. Повноваження депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на позачергових виборах, призначених Верховною Радою України цим Законом, не можуть бути достроково припинені. Четверте. Терористи призначатимуть керівників органів прокуратури і судів, а самі стануть "народною міліцією", підпорядкованою виключно місцевій владі, яку, як ми розуміємо, буде "обрано" з колишніх ватажків загонів бойовиків. Цитую: Стаття 5, абзац 3. В окремих районах Донецької та Луганської областей законами України запроваджується особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань. Стаття 9. В окремих районах Донецької та Луганської областей рішенням міських, селищних, сільських рад створюються загони народної міліції, на які покладається реалізація завдання з охорони громадського порядку в населених пунктах цих районів. Координація діяльності загонів народної міліції з охорони громадського порядку в населених пунктах здійснюється відповідним сільським, селищним, міським головою. Загони народної міліції утворюються на добровільних засадах із числа громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах окремих районів Донецької та Луганської областей. П'яте. Україна мусить забезпечити прямі зовнішні відносини Донбасу з регіонами Росії. По суті, визнається сам факт відсутності суверенітету України для цієї території. Цитую: Стаття 8. Органи виконавчої влади сприяють розвитку в окремих районах Донецької та Луганської областей транскордонного співробітництва, спрямованого на вирішення спільних проблем розвитку, посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво, що укладаються територіальними громадами, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами у межах компетенції, встановленої законом. І шосте. Те, що взагалі на голову не налазить: ми з Вами за це все ще й маємо платити. Не вимагаючи від них жодних податків. І знову цитую: Стаття 7. Держава надає підтримку соціально-економічному розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей...У законі про Державний бюджет України щороку передбачаються видатки, що спрямовуються на державну підтримку соціально-економічного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей. Україна гарантує визначення таких видатків загального фонду Державного бюджету України захищеними видатками, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень. Готуйтеся вивертати кишені, добросовісні громадяни. Цей сєпарський банкет буде за ваш рахунок. Нагадую. ЄДИНА парламентська фракція, яка повним складом відмовилася голосувати за цей закон в 2014 році – це "Свобода". Тоді ми просто витягли картки для голосування. Я думаю, тепер для всіх очевидно, що цей закон – це зрада 15-ти тисяч українців, які загинули на фронті московсько-української війни. Це зрада тисяч тих, хто нині зі зброєю в руках відстоює незалежну соборну Україну. Це плювок в обличчя мільйонів українців, які були вимушені втікати від так званих "ДНР-ЛНР". Це – зрада України. Оце держпереворот. Оце справжня рука москви. Ми вже мали приклад із "автономією" Криму і добре знаємо, чим це закінчилося: втратою півострова. Таку саму міну сповільненої дії українській державі підкладають і зараз. З ослячою впертістю. Сьомий рік поспіль. На догоду Кремлю. Я сподіваюся, всім очевидно, що якби цей закон не був вигідний Москві – то ОПЗЖ за нього в житті б не голосувало. Повторюю визначення окремим законом "особливого статусу" окупованих територій Донбасу – це крок до знищення української Держави. І саме цього домагається Кремль. І, очевидно, саме це вимагатиме Путін від Байдена під час особистої зустрічі. Москві потрібна "автономія" для Донбасу, де за гроші українців вона будуватиме "русскій мір". Не спромігшись взяти нас приступом, тепер Путін намагається діяти підступом. Розповсюджуючи ракову пухлину так званих "особливих статусів" і "автономій". Саме це його стратегія поневолення України. А якою би мала бути стратегія України? Перше – нарешті відмовитися і від безплідних Мінських угод, і від лицемірної формули Штайнмаєра, і від зрадницької ідеї надання особливого статусу для Донбасу. Друге – змінити нормандський формат переговорів на будапештський – з прямою постійною участю CША, Великої Британії, а також країн Балто-Чорноморської осі (країн Балтії, Польщі і Туреччини). https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61bc6243ae71e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61a6fdea88ea3/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Wed, 01 Dec 2021 05:45:30 +0200 Журналісти із Bellingcat опублікували першу частину свого розслідування. І воно миттю стало топ-темою всіх українських ЗМІ. З'явилися тисячі коментарів – і від аналітиків, і від політиків, і від свідомих громадян. Коротше кажучи, суспільство шоковане. Тільки от я особисто не розумію: а, власне, чим? Невже когось здивували оприлюднені факти? Невже для когось стало одкровенням, що в Україні при владі до сих пір залишається купа московської агентури? За всі роки Незалежності аж ОДНОГО зуміли покарати – Єжова, перекладача прем'єр-міністра Гройсмана. Півтора роки відбув у СІЗО – і вже на волі давно. Злочини ще одного затриманого – генерала СБУ Шайтанова – безрезультатно "розслідують" другий рік. Решту ж навіть і перевірити не спромоглися... А, може, хтось сприйняв всерйоз той фарс, який нам представили як "парламентську ТСК у справі вагнерівців"? Хтось сподівався, що "слуги" на чолі цієї ТСК проведуть справедливе розслідування? Проти Зеленського? Серйозно? Ну так отож... Ні Зеленського, ні Єрмака навіть не допитали. У цій історії влада дуже вже забрехалася. Спочатку казали, ніби спецоперації взагалі не було. Потім – що Україна не має до неї жодного відношення. А тепер, коли з'ясувалося вже остаточно, що має – або нічого не пояснюють, або міняють версії мало не щодня. І роблять вигляд, ніби спецоперація сама по собі розвалилася. Це обов'язково призведе до повної втрати довіри нації до влади. Це вже сильно вдарило по міжнародному іміджу України. І це вже призвело до того, що західні спецслужби перестають довіряти українським. Очевидно ж для всіх і кожного: Україна НІКОЛИ не стане членом НАТО, поки п'ята колона Кремля у владі зливатиме всю інформацію ворогу. Але і це – не найгірше. Найгірше те, що в наших тюрмах немає 33 вагнерівців, яких можна було б засудити як військових злочинців. Немає 33 вагнерівців, якими можна було б скористатися як свідками в справі великих московських злочинів – підтвердження у міжнародних судах московської військової агресії в Україні, серед яких наприклад, збиття малайзійського Боїнга, тощо. Зрештою, немає ув'язнених 33 вагнерівців, яких можна було б обміняти на українських військовополонених. Зокрема і на нашого побратима Олега Приходька, керівника Сакської райооної організації "Свободи" в Криму, над яким московити нині знущаються у "Владімірському централі". Всіх цих проблем можна було б уникнути, якби ще на початку війни тодішня влада втілила той комплекс заходів, який вимагала "Свобода". Перше. Провести РЕАЛЬНУ люстрацію. Не бутафорну, як вони зробили – РЕАЛЬНУ. Щоби жоден регіонал і комуніст, жоден посібник злочинного режиму Януковича навіть найменшу посаду у нинішній владі посісти не міг. Друге. Зробити обов'язковою перевірку на детекторі брехні. Для всіх держслужбовців і силовиків високого рангу – на предмет їхньої можливої співпраці з кремлівськими спецслужбами. Щоби жоден ворожий прихвостень навіть шансу на доступ до держтаємниці не мав. Третє. Запровадити кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Встановити найвищу міру покарання для державних зрадників і колаборантів, особливо – у час війни: смертну кару. Щоби десять разів подумали, чим вони ризикують. Законопроекти, здатні це втілити, лежали готові в парламенті. Їх треба було лише взяти та проголосувати. Але минула вдала ігнорувала все це. І теперішня – так само ігнорує. За 8 років війни не зробили НІЧОГО, щоби позбутися московської агентури. Московію окупантом не визнали офіційно. Дипломатичні стосунки не розірвали. Кордон не закрили. Торгівлю не припинили. Навпаки – дозволили цілу фракцію колаборантів у парламент завести, а ще частину по своїх списках провели... А тепер влада Зеленського замість того, щоб їх звідти вимести – зняла із розгляду свободівський законопроект Оксани Савчук "Про встановлення кримінальної відповідальності за колабораціонізм" (N2549)! Звідти й всі наслідки. А далі що? По-моєму все очевидно. Зрив спецоперації щодо вагнерівців має закінчитись так, як він би закінчився у нормальних цивілізованих країнах світу – імпічментом президента, повним перезавантаженням влади і реальними посадками всіх причетних. Інакше нічого й сподіватися, що в цій державі щось може змінитись на краще. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/61a6fdea88ea3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6167dc64006b2/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Thu, 14 Oct 2021 10:29:39 +0300 14 жовтня – День створення Української Повстанської Армії. Про УПА я знаю не з підручників. Рідний брат моєї бабусі – лікар-хірург Петро Скобельський – боровся за Незалежність у лавах УПА. Загинув від рук енкаведистів 1 травня 1945 року, рятуючи життя молодого бійця... А родина його сестри Марти – моєї бабусі – на 10 років була вислана до Сибіру. В тому числі вислали і мою 4-річну маму. Це – типова історія багатьої українських родин. Вже третій рік саме на Покрову, а не 23 фєвраля, вся Україна на офіційному рівні вшановує День Захисника України. Але так було не завжди. Це зараз цей день – державне свято. Це зараз на святкування збираються десятки тисяч людей по різних містах і кутках України. Це зараз всюди майорять бандерівські червоно-чорні прапори й лунає гасло "Слава Україні!". А 16 років тому, у 2005-му, було ой як непросто. Тому нині хочу розповісти вам коротку історію нашої довгої і наполегливої боротьби. Отже: як усе починалося і як це було раніше. 2005-ий. Перший велелюдний марш відбувся саме цього року в Києві. У ньому, окрім "Свободи", взяли участь представники інших націоналістичних організацій. На марші було гаряче. Священики правили службу за ОУН й УПА. А паралельно – комуністи палили державні прапори, піднімали натомість совєтські та московські. Відбувалися сутички. Часом – до крові. 2006-ий. Організатором і цього, і всіх подальших маршів була "Свобода". Попри рішення суду, який на вимогу депутатів-комуністів, який заборонив вшановувати героїв УПА на Майдані Незалежності – марш відбувся. Ми зайняли Майдан у ніч на 14 жовтня. Поставили намети і зуміли протистояти силовикам. Хай як міліція і Беркут не намагалися припинити акцію. "Свобода" очолила десятитисячний марш. 2007-ий. Цей марш був приурочений до 100-річчя зі дня народження Головного командира УПА Романа Шухевича та 65-ї річниці створення УПА. Знову були затримання активістів, наших побратимів. І навіть суд з Київрадою, яка намагалася заборонити наш марш. Але в них нічого не вийшло. Марш відбувся. 2008-ий. Влада знову хотіла заборонити наш марш. Вперше під адміністрацією Президента відбулася велелюдна акція з чіткою вимогою – визнати діяльність ОУН та УПА національно-визвольною боротьбою за незалежність України. 2009-ий. Марш проходив під гаслом "Бандера – наш герой, Покрова – наше свято". Ми вимагали від влади надати звання Героя України Степанові Бандері, визнати боротьбу ОУН-УПА національно-визвольною боротьбою української нації та проголошення 14 жовтня – День створення УПА – державним святом. Тоді зібралася сила силенна людей – понад 10 000. На Європейській площі ми влаштували народне віче. А згодом – концерт на Майдані Незалежності 2010-ий. Марш УПА знову проходив під гаслом визнати боротьбу ОУН-УПА національно-визвольною боротьбою Української нації та проголосити 14 жовтня – День створення УПА – державним святом України. Цього разу влада намагалася зупинити нас не лише через суд, а й фізичними спробами блокувати проїзд учасників акції до столиці. Людей безпідставно висаджували з автобусів, визнавали транспорт несправним, погрожували водіям позбавити їх ліцензії. 2011-ий. Марш був приурочений 69-й річниці створення УПА і проходив під гаслом "За соціальне і національне визволення". Головна вимога попередніх маршів – державне визнання ОУН-УПА – залишалася актуальною. Але разом з тим, багато що змінювалось. Тепер Покрова перетворилася на масштабну щорічну демонстрацію сили націоналістів. Цього разу на Марш прийшло ще більше людей – понад 15 тисяч. І йдучи маршем по центру Києва вони скандували: "Зека – геть!" 2012-ий. Це була 70-та річниця створення УПА. І сьомий рік поспіль, відколи "Свобода" організовувала святковий марш. Але тогорічний здвиг перевершив усі очікування. 30 тисяч учасників! Колони з різних областей України. З героїчного епосу боротьби УПА вже зросла та сила, яка здатна спинити свавілля бандитського антиукраїнського режиму. 2013-ий. Якраз напередодні Революції Гідності. Цього року влада перешкоджала нам особливо. Когось міліція зупинила посеред ночі і довго тримала на дорозі. Комусь даїшники мало не через кожні 100 метрів наказували зупинитися і записували номери – вочевидь, бодай у такий спосіб чинячи психологічний тиск. І попри все – назбиралося близько 25 тисяч учасників. Серед них традиційно були вояки УПА. Зокрема, славетний сотенний УПА Мирослав Симчич. Тоді у своїй промові він сказав слова, які зірвали шалені оплески багатотисячного людського моря: "Не треба боятися боротьби!". 2014-ий. Багатотисячна колона проводжала народних депутатів-свободівців до Верховної Ради на пленарне засідання. На вулиці Грушевського, де загинули перші герої Небесної сотні, колона зупинилася покласти квіти. А після того під стінами Ради ми вимагали ухвалення знакового для української нації закону: про заборону в Україні комуністичної ідеології й політичних організацій, що її сповідують. Так врешті й була ліквідована комуністична партія та заборонена комуністична ідеологія. 2015-ий. Марш приурочений до 73-ї річниці створення УПА. У ньому брали участь десятки тисяч представників та прихильників ВО "Свобода", "Правого сектору", ОУН, КУН, інших націоналістичних організації та партії. Марш розпочався на Михайлівській площі з молитви за Україну та хвилиною мовчання за загиблими на Донбасі та героями "Небесної сотні". Завершився під Лук'янівським СІЗО мітингом, на якому від влади вимагають звільнити політв'язнів. 2016-ий. Перед початком ходи у столичному парку Шевченка на урочисте віче зібралося понад 20 тисяч учасників. Учасники вшанували героїв, що боролися за Україну зі зброєю в руках у минулому і під час новітньої московсько-української війни. 2017-ий. Марш приурочений до Дня захисника України, Дня українського козацтва та 75-річчя УПА. І знову – десятки тисяч учасників. Віче біля пам'ятника Тарасу Шевченку, прохід Хрещатиком до Контрактової площі. 2018-ий. Марш мав гасло "Повернемо Україну українцям". Ми висунули єдиним кандидатом у президенти від правих сил Руслана Кошулинського. А на концерті після маршу було встановлено рекорд у виконанні гімну ОУН "Зродились ми великої години". 2019-ий. Цього року Покрова була як ніколи значуща. На великому віче було оголошено гасло акції: "Захистимо українську землю!" 2020-ий. Цього року акція, як і завжди, висувала владі найактуальніші вимоги Нації. Учасники маршу йшли під гаслами "Бій колаборантам!". На акції, зокрема, вимагали скасувати закон про особливий статус Донбасу; вийти з колаборантського Мінського процесу; замінити Нормандський формат на Будапештський; перестати обмежувати українських військовослужбовців щодо ведення вогню у відповідь на обстріли московських військ. 2021-ий. Цьогоріч Марш слави УПА відбудеться вже 16-ий раз. І буде особливий та символічний. Бо це 30-та річниця відновлення Незалежності України. Бо в ці дні "Свобода" святкує 30-річчя створення нашого об'єднання. Долучайтеся, українці! Не посоромимо слави Героїв! Захистимо майбутнє наших дітей! Слава Україні! https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6167dc64006b2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6167db3849051/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Thu, 14 Oct 2021 10:24:40 +0300 13 жовтня – особливий день. День народження Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Нам – 30 років. Політична сила народилася 1991 року. 13 жовтня, у переддень свята Покрови, на установчому З'їзді у Львові було проголошено створення Соціал-національної партії України. А сучасну назву – Всеукраїнське об'єднання "Свобода" – партія отримала у лютому 2004 року, на 10-му з'їзді. Тоді ж побратими довірили головування мені. СНПУ створилася з об'єднання активістів "Варти Руху", "Студентського братства", "Спадщини", Українських ветеранів Афганістану, Братства Святого Володимира, Спілки незалежної української молоді. Нами рухала велика мета – побудова могутньої Української держави на засадах соціальної та національної справедливості. Держави, яка посяде гідне місце серед провідних країн світу та забезпечить безупинний розвиток української нації. Ми виступали за побудову фундаменту української України. За деколонізацію, дерусифікацію, декомунізацію і люстрацію. Але самого бажання було недостатньо. Ми розуміли: боротьба за Україну потребує великої організації. Тому й почали гуртувати усі тодішні патріотичні громадсько-політичні рухи в єдину націоналістичну силу. Так і я долучився до об'єднання. Тоді був головою "Студентського братства" Львівського медичного інституту. Для мене, моєї дружини Олі та наших друзів ідеї національної і соціальної справедливості були захоплюючими. І традиційними, і революційними водночас. Тому ми без вагання влилися в цей рух. Згодом я став уповноваженим СНПУ з організаційної роботи. Пригадую, якось переглядав особові справи партійців і помітив, що Олина заява на вступ у партію зареєстрована на 4 дні швидше. До сих пір з цього жартуємо. До речі, в 91-му ми вже разом приєднались до СНПУ. Бо в той самий рік якраз одружилися. От так і вийшло, що разом вже 30 років не тільки у шлюбі, а й у великій свободівський родині. По суті, СНПУ створилася так, як творилась ОУН у 1929-му – внаслідок об'єднання різних націоналістичних організацій і спілок. Ми взяли собі за ідеологічну основу працю Провідника ОУН Ярослава Стецька – "Дві революції", де він розкриває ідею українського соціального націоналізму. Де на прикладі революцій Хмельницького і Мазепи доводить, що тільки гармонійне поєднання двох факторів – національного і соціального – може зробити революцію успішною. Цитую: "Момент націо-нальний завжди був тісно пов'язаний із соціальним. Українська революція, себто національно-визвольна війна, мала тільки тоді успіх, коли оба ці моменти були органічно поєднані. Як лише було нехтоване соціальне питання або, тим більше, коли зникала в свідомості українців національна причина неволі та національна мета боротьби, – приходила поразка". Інших реальних націоналістичних партій тоді не було. А ми розуміли, що так звані націонал-демократи, які гуртуються із комуністичною партійною номенклатурою, не спроможні побудувати вільну, національну, соборну державу, державу без холопа і без пана, як писав Ярослав Стецько. Більше того, своїми ідеями та діями ми випереджали час на десятиліття. І це не прості слова. Це – факти. Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали московитів "братнім народом", а Москву – "стратегічним партнером", ми наголошували у своїй програмі: Москва – наш одвічний ворог. Цитую дослівно: "СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні"; "Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті"; "Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових завдань СНПУ". Я повторюю: це 30 років тому! 1991 рік. Коли націонал-демократи тіні своєї боялися. Де ще ви побачите таку чітку позицію, цю правду? У програмі чи, тим паче, практиці якої партії? На жаль, більш ніде. Ні в тодішніх, ні в теперішніх політпроектів подібного не знайдете. Але, як бачите, "Свобода" як 30 років тому, так і нині чітко заявляє: Москва – не "стратегічний партнер", Москва – одвічний ворог. Ми знали, що ця війна почнеться з Криму. І тому ще перших днів незалежності били в набат, піднімали багатотисячні акції громадянської непокори біля стін Верховної Ради проти зрадницьких "Масандрівських угод" – фактично здачі Чорноморського флоту та узаконення базування флоту РФ у Криму. Особисто я публічно попереджав в лютому 2008 року. Цитую: "Якщо Україна негайно не змінить автономний статус Криму на обласний, то врешті це зробить Росія". Хіба не так сталося? Але нас не чули. Нас не хотіли чути. І нам перешкоджали. Націонал-демократи, які тоді були при владі, робили все, щоби не допустити нас, молодих патріотів, до управління державою. Об'єднавшись із комуністами, вони встановили віковий ценз для балотування у Верховну Раду – 25 років. Відтак обрізали нам, молодим активістам, зокрема, учасникам Революції на граніті, шлях до побудови сильної національної України. Та й взагалі... "Який націоналізм?! Ви – політичні динозаври! 21 століття на носі! ДЕМОКРАТІЯ надворі!" – так вони говорили нам на кожній зустрічі. Переконували, нібито наші ідеї вже застарілі, нібито в них немає майбутнього. А ми тоді казали: Україні потрібен приклад! Ми, молоді, не пов'язані ні зі старою комуністичною номенклатурою, ні з новою, демократичною номенклатурою – дамо цей приклад! І тепер бачите, хто мав рацію? Вони здулися, канули в Лету, так і не принісши жодної користі Україні. Тепер навіть назви їхні важко пригадати... Усі ці розмаїті "нові обличчя" – "зелені", "озимі", "нові генерації", "пори", "віча", "народні самооборони", "вперед україни", "громади", "НДП", СДПУ (о), ЗаЄДУ – де вони усі зараз? Загидили мізки українцям і втекли? Так отож. Так само згинуть і всі нинішні політичні проекти. Включно із президентськими. І колишніми, і теперішніми. А "Свобода" є. Єдина ідеологічна політична сила. Єдина, яка народилась разом з Незалежністю і до сих пір залишилась в політиці. Для олігархічної системи в Україні це – справжнє диво. А в цивілізованому світі це – стандарт. Фактично знак якості. Наприклад. Консервативна партія Великої Британії – заснована в 1834 році! Республіканська партія США – заснована в 1854 році. Минуло майже 200 років – вони і нині успішно керують державами! Адже несуть політичну відповідальність перед своїми виборцями. Так і ми несемо відповідальність за свої дії, ніколи не пристосовуючись до тимчасової політичної кон'юнктури. Нині згадуємо головні досягнення. А це – ідеологічні перемоги. Те, що раніше декому здавалося нездійсненним, сьогодні для всіх стало нормою. І навіть ті, хто раніше з піною на губах намагався нас засудити, сьогодні безсовісно присвоюють ці ідеологічні перемоги собі. 14 жовтня – велике державне свято. День Захисників України. А не було б цього ніколи, якби ми із тисячами українців не домагалися цього роками. Не було би й де святкувати, якби сотні націоналістів, зокрема свободівців, не поклали життя у боротьбі за Україну. І на Майдані, і на війні. Впродовж усіх цих драматичних подій "Свобода" не рекламувала себе і не заробляла собі політичних балів, а фактично була чорноробом Революції, її "спецназом" і захисником під час найкривавіших подій. У свободі 20 героїв України посмертно. 53 свободівці поклали життя на війні. А ще сотні поранених: обпечених газом, контужених, з важкими черепно-мозковими травмами, кульовими пораненнями, з ампутованими кінцівками та вибитими очима, інвалідів на все життя. Як на майдані, так і на війні. Пройшло через війну вже більше тисячі побратимів. В тому числі – і депутатів різних рівнів. Гірко і страшно про це говорити, але назвіть ще хоча б одну партію, члени якої поклали б стільки життів за Україну? Якби не "Свобода", не було би вулиць і проспектів, названих іменами наших героїв. Досі був би в столиці Московський проспект. Не було б рішень місцевих рад про використання червоно-чорних прапорів у святкові дні. Не було би вітання "Слава Україні! Героям Слава!" у війську. Не було би декомунізації. Бо перший ленінопад почала саме "Свобода" в столиці України. Бо саме наш марш 14 жовтня, робота нашої фракції у парламенті, робота в органах місцевої влади, наші багаторічні акції й мітинги були першим протиставленням комуністам. Саме це переконало суспільство, що декомунізація необхідна, а владу змусило таки підкоритися. Зрештою, навіть те, що сьогоднішня, далека від українських національних пріоритетів, влада відзначає це свято – також наша заслуга. Завдяки нам націоналізм став мейнстрімом і трендом. Наші гасла тепер використовують всі. І пишаються цим. Використовують навіть у політичній рекламі. Використовують навіть ті, хто ще вчора ходив у московську церкву, розмовляв "язиком", а не мовою, носив георгіївські стрічки, спускався на коліна перед ворогами і на догоду їм старався знищити нашу українську ідентичність. Список досягнень я можу продовжувати. Тим паче, що чи не щодня їх стає більше. Адже "Свобода" має велику й дієву структуру по всій Україні. Ми як працювали, так і працюємо у кожній області. Від Закарпаття до Слобожанщини, від Волині і до Донеччини. У "Свободи" близько тисячі депутатів у місцевих радах. А міські голови обласних центрів-свободівці – Руслан Марцінків в Івано-Франківську, Олександр Симчишин у Хмельницькому і Сергій Надал у Тернополі – найкращі мери в усій Україні. І це не порожні слова. Це – факти. Підтверджені десятками щорічних досліджень та рейтингів. "Свобода" є. І "Свобода" буде. Бо наша місія – завершити цю війну перемогою. Щоб наші діти і внуки більше не мусили боротися за Україну, а щасливо жили на СВОїй, БОгом ДАній землі. Тому ми зобов'язані здолати нашого ворога. Як зовнішнього – московитів. Так і внутрішнього – олігархію. А зараз я хочу подякувати тим, хто з перших днів з нами. Тим, хто не зрадив і досі стоїть пліч-о-пліч. Дякую кожному, хто підтримує і віддає голоси за націоналістичну ідею. Дякую за ваш свідомий і незалежний вибір. За нього ніколи не буде соромно. Боротьба триває. Є свобода – буде Україна. Приєднуйтеся, українці! Українські звитяги попереду! https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6167db3849051/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6149b99b1e756/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Tue, 21 Sep 2021 13:53:15 +0300 Щойно міністр фінансів презентував у парламенті законопроект про бюджет-2022. Судячи з його слів, нас чекає не рік, а казка! Але давайте подивимось, що вони реально намалювали у тому бюджеті. Кінець епохи бідності? Ні, близько не кінець! Хоч влада і говорить про "суцільний оптимізм", ніякого зростання соціальних стандартів як нема, так і не буде. Мінімальна зарплата підвищиться... на цілих 200 гривень – до 6700 грн! Тобто аж на 3%! При тому, що інфляція буде реально на рівні 10%. Як мінімум. Прожитковий мінімум також збільшать. Аж на 200 грн – до 2684 грн в кінці наступного року. Питання тільки: хто на цей дріб'язок виживе? І чия хвора уява вважає, що цього мізеру українцям має бути достатньо? Ну, і субсидії, звісно. Їх зменшать. Відразу на 19%, тобто заберуть в кожного пятого, порівняно з поточним роком. Як українці в таких умовах повинні звести кінці з кінцями – їх, вочевидь, не цікавить. А що там олігархи, як же деолігархізація, про яку вони так кричали з кожного телевізора? А ніяк. Поки українці бідують – олігархи жирують. Так, нещодавно монобільшість слуг в парламенті проголосувала за законопроект 3508 (д). Тобто нагло списали олігарху Фірташу майже 25 млрд грн боргів. Ще близько 35 млрд грн боргів йому реструктуризують, тобто переоформлять у кредит. Безвідсотковий. Який він виплатить. Колись. Але це не точно. Гарний бізнес, за наш з вами рахунок. Ідемо далі. Оборона. Влада піариться, мовляв, цього року виділить на оборону рекордну суму – 5,95% від ВВП – 319,4 млрд грн. Тільки не договорює, що Міноборони реально отримає з цього усього лише 40%. А решту вони віддадуть своїм каральним органам – на розбудову поліцейської держави. До речі, про каральні органи. Згадалася мені заява Арахамії. А точніше обіцянка скоротити бюджет силовиків у 2 рази, якщо не розслідують резонансні справи. Два роки тому обіцяв! І що ви думаєте? Нарешті сталося! У проекті бюджету на наступний рік фінансування Міністерства внутрішніх справ скорочують! Аж на 0,1%! Але ж минулого року, порівнюючи з позаминулим, ця ж влада збільшила бюджет МВС в рази. А тепер скоротила на 0,1%? Це скорочення чи маніпуляція? Також суттєво пропонується збільшити видатки на роботу Офісу генпрокурора – на 17,5%. СБУ додадуть ще 7%. І дармоїдам з НАБУ – ще плюс 100 млн грн до вже закладеного у цьому році мільярда (ну, це щоби вженаступного вже точно корупцію подолали...). І смішно, і плакати хочеться. З одного боку, говорять цілому світові про загрозу повномасштабного московського вторгнення. І правильно говорять. А з іншого – замість реальної підтримки армії сотні мільярдів гривень на годування корумпованої поліції, прокуратури і НАБУ викидають. Замість захищати українців від московської агресії – захищають себе від українців. Зрештою вони не перші, так робили всі, хто був до них... Наступне. Освіта. Пріоритетна галузь, кажуть! Зарплати вчителям знову обіцяють підвищити! Знаєте, на скільки? Ні, не до 4000 $. А всього на 8%. Це, щоби ви розуміли, навіть не нуль, а мінус. Бо інфляція реально буде на рівні 10% як мінімум. І цих коштів не те що на якісь "реформи", а й навіть на функціонування галузі в нинішньому стані не вистачить. Зате Зеленському вистачить. На піар. У бюджеті закладено 100 мільйонів на створення "президентського університету", який почнуть робити тільки наступного року. І ще пів мільярда – на "фонд президента з підтримки освіти". Коротше кажучи, нова лікарня майбутнього. Тепер про борги. Не наші з вами, а ті, які в обмін на продаж землі, підвищення тарифів і розпродаж стратегічних підприємств так радо набирала і набирає як теперішня, так і всі попередні влади. Загалом на борги Україна мусить заплатити 574 мільярди грн – це 45% усього річного державного бюджету. Фактично ПОЛОВИНА. Це 12,6 тисяч грн з кишені кожного українця. Навіть новонародженого. Це стільки ми з вами заплатимо своїми податками. В той час як мінімальна зарплата зросте, нагадую, аж на 200 грн... А чому ми цей непідйомний борг маємо віддавати? Бо ніхто навіть не пробував домовлятися за реструктуризацію боргу. Чому Зеленський не піднімав цього питання під час останньої зустрічі з Байденом? Це тільки фірташам вони мільярди списують... Ну, і найцікавіше. Знаєте, завдяки чому влада збирається наповнювати цей бюджет? Ні, не розвитком науки і промисловості, не підтримкою національного виробника, не залученням інвестицій. А черговим кредитом і збільшенням податків для простих людей. Згідно з проектом бюджету, з податку на фізичних осіб планують зібрати 23 млрд грн, це на два мільярди менше, ніж Фірташу списали, до речі. В той же час як з податку на підприємства в дохідну частину має надійти – усього 18 млрд грн, а з ренти – лише 3,5 млрд грн. А найцинічніше те, що 30 млрд податків вони передбачили з реалізації законопроекту 5600, який ще навіть не ухвалений (тільки пройшов перше читання). Цим законопроектом передбачено нові податки для дрібних і середніх підприємців, для простих українських трударів. Навіть не говорю про збільшення тарифів на газ і електроенергію для населення – це просто грабіжницькі ціни. Тому, товариство, наступний бюджетний рік має бути "цікавим і веселим". Тому тримайте штани, щоб не спали, якщо толеруєте цю владу... https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6149b99b1e756/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6149afc9028c9/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Tue, 21 Sep 2021 13:11:21 +0300 Зеленський заявив, що Україна прийме 5000 біженців з Афганістану. Тим часом уряд уже збирається виділити пів мільярда гривень на їхнє утримання. Пів МІЛЬЯРДА. Тобто по 100 тисяч гривень на одного біженця. В рік. І це – як мінімум. Бо окрім виплат їх ще й забезпечать житлом, профінансують ремонт і наймуть кілька сот українців "обслуговуючим персоналом"... Це – реальні цифри з листа голови МВС до прем'єр-міністра, який днями з'явився в ЗМІ. А знаєте, скільки при цьому влада дає на підтримку нашим, внутрішньо-переміщеним особам тобто українським біженцям? Тим, які вимушено залишили свої домівки в Криму та на Донбасі? Багато з них і воювали, до речі. 2 тисячі гривень в рік. 2 ТИСЯЧІ ГРИВЕНЬ для українців – проти як мінімум 100 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ для іноземців! І ця вся благодійність за податки українців! Чорт би їх забрав. Співчуваємо, звичайно, афганцям. Але ми що, найбагатша країна світу? Та ж ні! Ми – на дні! Нам бракує, щоби своїх забезпечити елементарним! У нас зарплата вчителя – найменша в Європі – 210 євро. В той час як в сусідній Польщі – 1210! І я вже не кажу про мільйони пенсіонерів та осіб з обмеженими можливостями, які ледве зводять кінці з кінцями! Зрештою, це ми Афганістан завойовували? Це ми там людей вбивали? Ні. Це у нас зараз війна. Десятки тисяч вбитих, сотні тисяч поранених і мільйони переселених. Наші воїни сьомий рік поспіль кладуть життя за Україну! А Зеленський за наші з вами гроші тепер прийматиме тих, хто замість боротися за свою державу – вирішив втекти... Оце так турбота! Турбота про всіх, тільки не про українців. Але за рахунок українців. Бо це нам з вами і нашим дітям віддавати кредити, які влада набрала і тепер спускає на бозна-що. Цікаво, що далі буде. Скільки ще біженців і з якої країни вони приймуть? Може, ще і громадянство їм роздадуть? Ну, так щоб вже повністю забезпечити всім, чим тільки можна. Де тоді українцям дітися? Пакували валізи – і за кордон, теж у біженці? Багато хто каже, що це – дурість влади. Мовляв, не розуміють, що творять. А мені здається інакше. Вочевидь, оце – і є те, що Зеленський реально привіз в Україну із зустрічі з Байденом. Зобов'язання боротися з міфічними "антисемітизмом"/"расизмом"/"ксенофобією", підтримувати осіб, які боряться проти традиційних сімейних цінностей... А ще – приймати біженців, з якими в Європі і США – давним давно катастрофа. І найгірше, що Україні взамін – нічого. Самі проблеми. Що ж нам тепер з цим всім робити? "Свобода" пропонує чітку стратегію. Перше. Ухвалити новий закон про громадянство. Згідно з яким громадянство надаватиметься лише особам, які народилися в Україні або є етнічними українцями, що повернулися з-за кордону для постійного проживання в Україні. Дозволити особам, народженим в Україні від іноземців або осіб без громадянства, набувати українське громадянство після досягнення повноліття ЛИШЕ за умови вільного володіння українською мовою, знання української історії та складання присяги на вірність Україні. Також надавати українське громадянство інеоземцям, які проливали свою кров за Україну. А ще Передбачити сувору кримінальну відповідальність за незаконне надання та отримання громадянства. Друге. Захистити українські кордони. Посилити охорону державного кордону та перекрити канали нелегальної міграції. Запровадити суворіші антиімміграційні заходи та вдосконалити систему депортації чужоземців-нелегалів. Третє. Повернути в Україну українців. Створити українським заробітчанам умови для повернення на Батьківщину. Нагадаю – основному інвестору української економіки. Вважати інвестиціями й не оподатковувати зароблені ними гроші та майно. Оце буде правильна державницька політика, а не плазування і угодовство перед усіма, окрім українців. Україна для українців. Слава Україні! https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6149afc9028c9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6137641c5d14f/ ukrpravda@gmail.com (Олег Тягнибок) Tue, 07 Sep 2021 16:07:40 +0300 Багато вже було коментарів з приводу візиту президента Зеленського в США – як у ЗМІ, так і зі сторони політикуму. Пропоную проаналізувати ситуацію глибше, адже вона є вкрай важливою для нашого майбутнього. Ви, мабуть, помітили як цим сьогодні хизується влада та підконтрольні їй лідери громадської думки. І, будьмо справедливими, конструктив в цьому є. Позитивно вже те, що візит взагалі відбувся. Не просто фотосесія на 5 хвилин, а повноцінний візит. За час своєї каденції Байден прийняв 8 глав держав, і те, що серед них є Президент України – це однозначно плюс. Плюс також і те, що прозвучала тема повернення Криму. Бо вона вже давно чомусь виведена за дужки будь-яких перемовин, починаючи фактично з 2014 року. Підозрюю, що на прохання західних партнерів, яких ця тема "напружує". Ну, й треба відзначити текст заяви про стратегічне партнерство між Україною й Сполученими Штатами. Там, здається, вперше за останні 30 років, було зазначено про ВІДНОВЛЕННЯ української незалежності в 1991 році. Саме ВІДНОВЛЕННЯ, а не проголошення – що свідчить про тяглість нашої державності ще із княжих часів. Багато років "Свобода" наголошувала саме на цьому формулюванні, в парламенті зареєстрований відповідний свободівський законопроект про правонаступництво України, і ось нарешті нас було почуто. Але оце – і весь позитив. Візит Зеленського в США не став історичним і не зробив ніякого прориву в наближенні миру для України. Хоча міг таким бути, насправді. Давайте говоритимемо чітко. Конкретно. Фактами. На що очікувала українська нація за результатами цього візиту? І що в результаті отримала? Перше. Ми очікували на те, що з мінськими договорняками нарешті буде покінчено. Очікували, що влада відмовиться і від Мінських угод, і від формули Штайнмаєра, і від ідеї надання особливого статусу для Донбасу, і від проведення виборів на окупованій території. Очікували, що нормандський формат переговорів буде змінено на будапештський – з прямою постійною участю CША і Великої Британії. І що отримали? Ні про мінські угоди, ні про нормандський формат, які дехто впродовж п'яти років називав "безальтернативними", ніхто у США не згадав ні разу. Але й не відмовилися від них. Хоча зміна нормандського формату на будапештський – формату "Путін і його бізнес-партери проти України" на формат "Україна і її друзі проти Кремля" – це не тільки вимога здорового глузду, а й фактично передвиборча обіцянка президента Зеленського. Натомість нам пропонують продовження війни на покоління й покоління українців. Зрештою, і та ж сама Кримська платформа. Поки ми слухали, як представники 46 держав говорили там про чергову "глибоку стурбованість" щодо окупації Криму і можливі санкції проти Московії, "якщо вона посилить військову агресію", Московія розмістила в Криму потенційні носії ядерної зброї. Кораблі, оснащені крилатими ракетами дальністю 1,5 тисячі кілометрів. Що ще повинна зробити Московія, щоб західний світ нарешті побачив посилення військової агресії? Тобто це – однозначний мінус. Друге. Україна очікувала на отримання статусу основного союзника США поза НАТО і пряму потужну військову допомогу. І що в результаті? Статусу нам не дали, навіть не обіцяли. Ну, хіба сказали, що підтримують наші плани зі вступу в НАТО. Як казали усім президентам до того роками. Як казали Ющенкові ще в 2008-му. А з військової допомоги – 60 мільйонів доларів на "Джавеліни"... 60 мільйонів доларів... Дякуємо, звичайно. Але порівняно з тим, що вони виділили на захист ЛГБТ, боротьбу із міфічними "расизмом", "антисемітизмом", "ксенофобією" в Україні – це просто безглуздо й знущально для воюючої країни. Не кажу вже про те, скільки США витратили на допомогу Афганістану. Більше, ніж всі бюджети України за часи незалежності разом взяті – майже 1 трильйон доларів! Отож – знову мінус. Третє. Українці очікували, що США заблокують введення в експлуатацію Північного потоку-2. І що в результаті? Про це навіть мова не йшла. Нам уже й не обіцяли нічого. Просто констатували, що Північний потік завдасть удару по нашій безпеці і економіці... Просто чудесно! А, ще ніби гроші обіцяли. 45 мільйонів доларів "гуманітарної допомоги". Разово. При тому, що внаслідок діяльності Потоку ми щороку втрачатимемо як мінімум 3 МІЛЬЯРДИ доларів. Отака компенсація... І це – знову мінус. А тепер відкинемо вбік всі партійні інтереси і підсумуємо об'єктивно. Чи можна вважати візит Зеленського в США успішним? Однозначно: ні! А чи мав він шанс таким бути? ТАК! У зв'язку з міжнародним провалом Байдена і його адміністрації в Афганістані... У зв'язку зі скандалом довкола запуску Північного потоку, який Трамп всіляко блокував, а Байден – дозволив... Україні випав унікальний шанс. Бог дав так, що візит Зеленського припав на час, коли Сполученим Штатам як ніколи потрібно рятувати свою репутацію. І він повинен був цим скористатися. "Свобода" про це говорила. Напередодні поїздки, 28 серпня, ми провели масштабну акцію в Києві. Прийшли до Офісу президента і передали главі держави листа із вимогами нації. Там все це було. Ми казали: хочеш здобути максимум – то вимагай неможливого! А Зеленський у результаті не вимагав взагалі нічого... і не скористався шансом нагадати про невиконані гарантії за Будапештським меморандумом. Що ж Україні робити тепер? Якщо весь світ говорить, що це лише "папірець", то чому ми, українці, не можемо вважати його "лише папірцем"?. Україна свої зобов'язання по Будапешту виконала. Якщо так, то світ має знати, що Україна може повернутися до стану перед підписанням Будапештського меморандуму. Як би ми мали статус ядерної держави, то це було б стримуючим фактором для будь якого агресора, особливо Московії. Очевидно, що реальний захист національних інтересів України і мир на українських умовах буде обов'язково, але не за цієї влади і точно не за цього президента. Тримаймося, товариство! Слава Україні! https://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/6137641c5d14f/