https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/5ac225baad7c4/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Mon, 02 Apr 2018 15:44:42 +0300 Усі пам'ятають сміттєвий колапс у Львові і велику хвилю публікацій у ЗМІ щодо проблем утилізації відходів в Україні загалом. Тоді, коли після трагедії на сміттєзвалищі, Львів "потопав" у смітті, активісти, експерти, чиновники жваво обговорювали тему поводження з твердими побутовими відходами, говорили про варіанти системного вирішення проблеми. Гостру львівську ситуацію тимчасово вирішили, знявши "сміттєву блокаду". І останні місяці сміття – вже не тема перших шпальт. Але ж глобальна проблема нікуди не поділася. Проблема переробки і утилізації сміття сьогодні болюча для усіх міст України. Це – страшний сон місцевої влади, "порохова бочка", яка може вибухнути будь-де. І справа навіть не в недбалості чи тому, що влада на місцях не переймається цією проблемою. Справа в тому, що самотужки міста і містечка системно цю проблему не вирішать. З 1 січня парламент поставив міста перед фактом – захоронювати сміття без переробки більше не можна. Правильний підхід? Так. Але при цьому місцеві органи влади не були наділені жодним дієвим механізмом для реалізації такої норми. І, якщо найближчим часом народні депутати не ухвалять пакет законів, щоб створити комплексну систему поводження з побутовими відходами в країні, десятки міст ризикують "потонути" у смітті. І Київ – не виключення. У мене риторичне питання до народних депутатів. Ви всі працюєте в Києві, а більшість з вас і живе в столиці. Тут ви ходите в ресторани й спортклуби, у кіно і в магазини. Кожен день на роботі й вдома ви генеруєте сміття – п'єте мінералку з пластикових пляшок, викидаєте залишки їжі, упаковку від продуктів та інше. Чи замислюєтеся ви, що далі відбувається з цим сміттям? Ви ж розумієте, що воно не розчиняється в повітрі? А, на жаль, в основному лягає в землю мертвим і небезпечним вантажем на довгі роки. Щороку в Києві утворюється 1,2 млн тонн твердих побутових відходів. З них 23% спалюється на заводі "Енергія". До 10% – сортують і відправляють на переробку, решта – йде на полігони або вивозиться на стихійні звалища під Києвом тими "діячами", які не хочуть платити за утилізацію сміття. Основний київський полігон N5 у Підгірцях побудований ще в 1986 році. Наразі він практично вичерпав свій ресурс, і сьогодні ми робимо все, шукаємо варіанти, щоб здійснити його рекультивацію (закриття) та убезпечити навколишні території вже після того, як сміття туди вивозити припинять. Завод "Енергія" технологічно не відповідає європейським вимогам щодо викидів в атмосферу та вимагає переоснащення. І ми цю проблему зараз намагаємося вирішувати: протягом останніх років ми модернізували на підприємстві електрофільтри, тепер плануємо встановити там систему хімічної очистки, що в рази знизить рівень шкідливих викидів. Вартість цих робіт – сотні мільйонів гривень і на них потрібен час. Але місто робить все, що може в цій ситуації. Однак проблему сміття необхідно вирішувати глобально, на рівні країни, адже не тільки Київ чи Львів мають проблему безпечної утилізації сміття. Це стосується усіх міст і містечок України. Сьогодні, передусім, необхідні умови для створення ефективної системи сортування та переробки відходів. Але складність у тому, що законодавчих механізмів та фінансових передумов для впровадження переробки в державі досі не створено. За останні роки столична влада вивчила досвід багатьох країн, я особисто провів десятки зустрічей з потенційними іноземними інвесторами. Ми спілкуємося з великими міжнародними компаніями, які готові будувати в Україні сміттєпереробні заводи. Але для цього інвестору необхідно створити відповідні умови: впровадити прозору систему управління відходами, забезпечити виробничі обсяги, надати гарантії повернення інвестицій, а також посилити покарання за нелегальний вивіз і викидання сміття. У новому законі про житлово-комунальні послуги про переробку побутових відходів згадано лише побіжно. Немає жодної конкретики про те, як і звідки мають з'явитися переробні потужності. Наведу один цікавий приклад. Нещодавно побував на сучасному німецькому підприємстві у місті Розенові. П'ять районів на півночі Німеччини об´єдналися, щоб вирішити проблему безпечної, екологічної і технологічної переробки сміття. І якщо колись в кожному районі був окремий полігон, то зараз працює єдине сучасне підприємство: полігон з безпечними технологіями і завод з переробки побутових відходів. І ми сьогодні, як я вже відзначив, вивчаємо досвід і моделі роботи в цій сфері різних країн. І також шукаємо оптимальну модель для переробки фільтрату та убезпечення проблемного полігону N5 у Підгірцях. Німецькі фахівці проводять ґрунтовне дослідження і вже надали попередні висновки щодо необхідних заходів і варіантів вирішення проблеми з цим полігоном. Головне, що потрібно сьогодні зробити, – поставити технологічне обладнання, аби полігон був гомогенним і не ніс біологічної та хімічної загрози для навколишнього середовища. Бо, за оцінками німецьких фахівців, сьогодні в Підгірцях знаходиться близько 1 млн кубометрів фільтрату. Він токсичний і його необхідно переробляти, щоб не сталося надзвичайної ситуації. Німецька сторона повністю вивчає ситуацію і надасть свої рекомендації. Тепер головне завдання – залучити необхідні інвестиції. І тут ми знову повертаємося до створення умов для інвесторів... Відзначу, що Асоціація міст України звернулася до парламенту з проханням розглянути і ухвалити пакет екологічних законопроектів, що створюють організаційні та фінансові передумови для становлення цивілізованої системи поводження з ТПВ. Що стимулюють розвиток галузі, надають повноваження органам місцевого самоврядування для організації системи ТПВ. Що, зрештою, приводять законодавство України у відповідність до європейських директив. Втім, ці законопроекти досі не були винесені навіть на перше читання. Я розумію, можуть бути дискусії щодо певних нюансів, але окремі деталі можна вже узгоджувати на етапі підготовки законопроектів до другого читання. Треба зробити перший крок, хоча б зрушити цю проблему з місця. Для нас, представників місцевої влади, сьогодні принципово важливе одне – щоб була створена комплексна система поводження з твердими побутовими відходами. Щоб загроза сміттєвого колапсу не висіла над містами і селищами України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/5ac225baad7c4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/57c3e9689540f/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Mon, 29 Aug 2016 10:51:04 +0300 Чи може стати успішною країна і втілити всі необхідні для цього зміни, якщо рішення навіть щодо культурних подій ухвалюють "під килимом", " під столом", словом, тихо, довго і непрозоро. Не знаю, де, хто і під чим визначає сьогодні, в якому ж саме з трьох міст України відбудеться Євробачення-2017, але інтрига, прямо скажемо, непристойно затягнулася. І це викликає все більше питань. Мій друг Міхеіл Саакашвілі заявив, наприклад, що проти Одеси як міста-претендента на проведення Євробачення в наступному році ведеться "шалена пропаганда". Я ж зі свого боку скажу, що в мене таке враження, що сьогодні робиться все, аби Київ не став містом-господарем, яке прийматиме пісенний конкурс. Саме тому, як на мене, вже місяць затягують з оголошенням, де саме в Україні відбудеться Євробачення-2017. Хоча, об'єктивно, саме Київ найбільше відповідає тим вимогам, які сформулювала Європейська мовна спілка (EBU). Ці критерії, підкреслю, чітко визначені за всіма напрямками, які необхідно забезпечити. І чому б в такій ситуації Оргкомітету з підготовки та проведення пісенного конкурсу Євробачення-2017 не припинити нагнітати пристрасті, а взяти і нарешті усунути політичний присмак культурної події? Зробити це можна тільки наступним чином: оприлюднити і самі критерії оцінки міст-претендентів, і, власне, відповідність цим критеріям усіх трьох міст-претендентів, – від запропонованих арен, до необхідної інфраструктури, до документів, які підтверджують готовність цих міст брати участь у фінансуванні заходів пісенного конкурсу, висновків правоохоронних органів та переліку недоліків, які мають міста-претенденти, а також результатів офіційної інспекції міст, яка відбувалася за участі представників Європейської мовної спілки. Додасть прозорості процесу і оприлюднення усіх протоколів засідань оргкомітету з підготовки та проведення Євробачення-2017 та протоколів засідань технічних груп, інших конкурсних комісій, які залучали до визначення міста та арени, де може відбутися пісенний конкурс. Насправді, все просто, якщо робити все прозоро. Навіщо створювати ситуацію, в якій може постраждати імідж країни? Бо там, де чесно змагався талант і щирість, Джамала принесла Україні перемогу. А там, де за справу взялися чиновники, з'явився ризик знівелювати увесь позитив – і той, який ми отримали завдяки перемозі Джамали, і той, який можемо примножити, гідно провівши пісенний конкурс в Україні. Тому жодні ігрища не варті репутації країни! https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/57c3e9689540f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/55715a3ccb2ff/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Fri, 05 Jun 2015 11:13:48 +0300 Когда страна остро и давно нуждается в реформах, противостоит внешней агрессии, когда необходимо сломать систему, которая отчаянно сопротивляется, разве можно воплотить изменения только бесконечно рассуждая о том, что и как нужно делать? Ответ очевиден. Но, видимо, до сих пор не все это поняли. Поэтому непуганый популизм процветает. Гневные возмущения, пирамиды слов, завлекающие обещания. Набор стандартный. И стандартно, за этим нет ни дел, – больших и маленьких, – ни ответственности за них. Один конкретный пример такого махрового популизма: "изобличения" некоторых политических и околополитических "деятелей" на тему реконструкции ограды вдоль Ботанического сада им. Фомина. И вид, мол, не такой, и денег потратили, и не до заборов сейчас... История вопроса следующая: как-то, в прошлом году, проходя по бульвару Шевченко, я обратил внимание на забор вдоль Ботсада. Некоторые секции ограды, полуразрушенные, висели чуть ли не на деревьях, фундамент сползал по склону на территорию Ботанического сада. Когда начал разбираться, выяснил, что объект не относится к хозяйству города, а находится в ведении университета им. Шевченко, а значит, министерства образования. Университет давно хотел отремонтировать ограду, которой почти сто лет, но денег у него на это нет, и неизвестно когда будут. Как и у министерства образования. Можно было бы повозмущаться, пожурить, потыкать пальцем друг в друга, рассказать как все плохо и кто виноват. Но ведь это, исторический центр города, один из штрихов облика нашей столицы, которую мы все любим и неважно в чем пользовании он находиться. Я решил найти средства и отреставрировать хотя бы, для начала, ту часть ограды, которая идет вдоль бульвара Шевченко. Обратился к меценатам с просьбой профинансировать работы и сделать полезное для своего города. И я благодарен им – тем, кто, несмотря на сложное время для бизнеса, откликнулись на мой призыв. Тем многим, кто не только на словах любит свой город! За ориентир взяли смету, которая была ранее составлена университетом (по состоянию на 2014-й год). Из необходимых восьми миллионов гривен вуз тоже выделил один миллион. 515 метров ограды реконструировали по исторической справке. Металлические секции, для сохранения аутентичности, отреставрировали и покрасили, столбы между секциями поставили точно таких размеров, как были (50 на 50 см), заложили новый фундамент, отделав его гранитом, укрепили склон, подвели освещение и уложили новый тротуар вдоль бульвара и выхода из метро Университет. Проблема у строителей случилась лишь с креплениями секций. Поскольку забор старинный, практически каждое крепление – несерийное, то есть индивидуальное к каждой секции. Поэтому их еще доделывали после того, как сняли строительные леса, чтобы как можно быстрее убрать неудобства для пешеходов, и открыть тротуар на бульваре Шевченко. Теперь киевляне не шарахаются, проходя вдоль Ботанического сада, а возле станции метро нет ларьков-лотков, преграждающих путь. И мне приятно, что многие люди это оценили, что, пусть на немного, но наш город стал красивее. Так, шаг за шагом, улица за улицей, наш город меняется. Да, тяжелые времена, денег в бюджете крайне мало. Да, не на все их хватает. Но, мы стараемся искать разные варианты привлечения финансов под конкретные проекты. Это и инвестиции, и средства меценатов, и бюджетное финансирование там, где это предусмотрено. За последнее время реализованы многие проекты, над которыми мы упорно работали. Это и первый этап инвестиционной программы "Питьевая вода из-под крана". Теперь вода для жителей Оболони очищается по европейским технологиям без хлора. И мы будем внедрять этот проект в других районах Киева. Также мы запускаем за инвестиционные средства WI-FI в столичном метро, впервые в Украине реализовываем технологичную систему Smart city, первым этапом которой стал онлайн бюджет столицы. Обустроили новые парки и скверы, открыли пешеходную зону на Почтовой площади, не все, но ремонтируем дороги в Киеве, к концу лета откроем три новых детских сада и школу. Дорогу осилит идущий. Тот, кто мало говорит, и при этом занят делом. Так что, господа-соловьи, меньше трелей, а закатайте рукава и сделайте что-нибудь. Гневными сотрясаниями о том, как все плохо, даже тротуары не подметаются. А дел ведь много – и в стране, и в Киеве. Покажите на что способны вы. П.С. Обращаясь к тем, кто "возмущен", что не вся ограда вокруг Ботанического сада отремонтирована, замечу: у вас есть шанс поучаствовать – собирайте деньги, делайте взносы, составляйте смету, покажите качество работ и их дешевизну. Киевляне будут вам благодарны за реальные дела! Смета же проведенных работ на бульваре Шевченко не является секретной. Все интересующиеся могут посмотреть. https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/55715a3ccb2ff/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/54b12086246c2/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Sat, 10 Jan 2015 13:52:22 +0200 Он учил ключевым вещам, которые помогают мне в жизни – только в борьбе можно одержать победу. Нужно уметь ставить перед собой цель и достигать ее. Никогда не сдаваться. В любом деле залог успеха – упорство и воля. Я много с ним говорил о спорте, о жизни, о политике. Он поддерживал меня и говорил, что я нужен своей стране. Сегодня в Гамбурге мы попрощаемся с Фрицем Здунеком... Когда уходят близкие люди, приходит чувство одиночества. Ты понимаешь, что уже никогда не встретишься, не позвонишь, не поделишься радостью и не спросишь совета, просто не поболтаешь по душам с близким тебе человеком. И вдруг чувствуешь себя осиротевшим... Для всех, кто знал Фрица Здунека, стало шоком сообщение 22 декабря. Сердце Фрица перестало биться. Он был человеком с открытым сердцем, готовым в любой момент прийти на помощь, даже к людям ему незнакомым. Он делился своим опытом, знаниями, эмоциями, частичкой своего сердца. Мы с Володей обязаны Фрицу очень многим. Познакомились мы с ним в далеком 1996-ом, когда подписали контракт и переехали в Германию начав профессиональную спортивную карьеру. С самых первых минут знакомства мы чувствовали позитив, который излучал Фриц. Это было не менее важно, чем его профессионализм и системность. О профессионализме же свидетельствовали титулы, которым может позавидовать любой тренер в мире. Ведь за плечами Фрица Здунека самые престижные награды и завоевания его подопечных – Олимпийские медали, самые высокие мировые титулы, как в любительском, так и в профессиональном спорте. Тогда, более 18 лет назад, переехав в Германию мы с Владимиром испытывали некоторые сложности в общении, поскольку еще не владели немецким. И здесь нам очень помогло знание Фрицем русского языка. (Для него не прошли даром занятия русским всех бывших ГДРовцев). И то первое, сложное, время в еще чужой для нас Германии Фриц был и нашим переводчиком, и учителем немецкого, человеком, который знакомил нас с бытом, традициями и культурой немцев. Он открывал для нас Германию. С первых дней знакомства нас с Володей удивляло, что не смотря на свой авторитет и огромное количество спортивных заслуг и регалий, Фриц был очень простым человеком. Титулованный тренер после окончания рабочего дня вечером брал в руки швабру и убирал боксерский зал. Для него было обычным делом собрать и аккуратно сложить инвентарь, отнести в стирку забытые ребятами после тренировки футболки и полотенца. Потом, конечно, пожурив за неряшливость. Приготовить для ребят завтрак, пообедать вместе или поужинать для него не было чем-то особенным. К тому же, Фриц был хорошим поваром и всегда был рад побаловать ребят своими кулинарными способностями. И не зря подопечные искренне любя называли его папа Фриц. Он был не только папой для нас, но еще и нашим доктором. Уникальной одаренностью тренера была способность определять состояние здоровья ребят. Не только в дозировании физических нагрузок. Если кто-то недомогал, Фриц практически всегда безошибочно ставил диагноз, который, к нашему удивлению, подтверждали потом и медики. Не секрет, что большой спорт – это нагрузки на пределе человеческих возможностей. И, находясь на пике формы, риск получить травму достаточно высок. Более 100 профессиональных боев мы с Володей провели под руководством и при поддержке Фрица. И практически в каждой подготовке были определенные сложности. По этому поводу я шутил: что только у меня за время профессиональной карьеры не болело, и ты, Фриц, уже знаешь мое тело лучше, чем моя жена! Каждую травму своего подопечного, он воспринимал как свою личную. Это ощущал каждый из нас, кто занимался под его руководством. Мы чувствовали его моральную обязанность перед каждым боксером – подготовить и подвести к пику формы, чтобы ты стал победителем! Помню, как за 10 дней до боя с Хасимом Рахманом я надорвал крестообразную связку в колене. Я был на пике формы, и жаждал боя. Но, продолжая тренироваться, на спарринг несколько раз оказывался на помосте из-за отказа колена... Все заинтересованные в получении дивидендов от достаточно высокого гонорара в 10 миллионов долларов призовых, в прямом смысле слова, выталкивали меня в ринг. Перед пресс-конференцией Фриц забрал меня к себе в номер и спросил: ты травмирован, а если в бою колено так же откажет, как на тренировке? Ведь никому не докажешь, да никого не будет интересовать то, что ты с травмой вышел на бой. Все ждут от тебя победы! С такой травмой я тебя в бой не поведу. И мы отказались от боя. А что стоило сказать: дружище, пронесет! Попробуем! Прорвемся! Положить причитающийся миллион в карман, а в случае неудачи сетовать на травму и обстоятельства. Есть люди, для которых репутация, честолюбие и результат работы важнее... Но если ты уже в ринге, учил Фриц, то должен сделать все, чтобы бой выиграть. Так было и перед боем с Льюисом... Мы жили с тобой, Фриц, в разных странах. Мы провели вместе много лет, делили радость побед и горечь поражений. Ты многому нас научил. Ты был для нас вторым отцом. Я всегда буду тебе обязан тем, чего достиг в жизни. И нам будет очень тебя не хватать. Но мы всегда будем помнить тебя и любить... https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/54b12086246c2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/52820a036f733/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Tue, 12 Nov 2013 11:59:15 +0200 Президент Янукович і його політична сила, схоже, увірували в принцип "ми будемо жити вічно". Бо керуються саме ним. Інакше як можна розцінювати події минулого тижня і початку цього? Все, що відбувалося в парламенті і поза ним? Українська влада виконала свій фірмовий фокус "розведення кошенят" навіть з місією Європарламенту, продемонструвавши Коксу і Кваснєвському, вже відкрито і зухвало, своє небажання звільняти Юлію Тимошенко. Президент Янукович прагне та йде у Європу і невтомно літає до Москви. Депутати-регіонали дуже хочуть законодавчо забезпечити лікування Тимошенко і зривають засідання робочої групи та перетворюють на водевіль засідання комітету, штампуючи законопроекти та пропозиції до них, які не збираються ухвалювати. А спікер Рибак взагалі управляється із законопроектами і регламентом парламенту як з колодою карт – "спритність рук і жодного шахрайства". Ну справжні "євроінтегратори"! Влада так і не зрозуміла, що не можна декларувати одне, робити протилежне, а думати взагалі про інше. Не вдасться з цим потрапити до Європи, де зовсім інші цінності, де політики відповідальні і обіцянки свої виконують. Тому Президенту Януковичу і його владі не потрібні європейські стандарти, не потрібні прозорі правила, їм не цікаві проблеми громадян. Бо не для цього Партія регіонів рвалася до влади і зараз чіпляється за неї мертвою хваткою. І якщо навіть Угоду про асоціацію з Україною підпишуть, – немає ілюзій, – влада Януковича не зможе виконати ті критерії, втілити ті реформи і запровадити ті стандарти для громадян, щоб Україна стала повноцінним членом європейської сім'ї. Тому євроінтеграція України – це не особиста заслуга Януковича. Так для нього склалися обставини – він змушений зробити крок в бік Європи, якого від нього вимагає українське суспільство. І це ж суспільство повинне потім зробити все, щоб змінити цю владу, змінити на тих людей, які справді приведуть Україну в Європу, а кожного українця – до гідних стандартів життя. Влада Януковича – помилка в багатостраждальній історії України. І повинна нарешті стати епізодом минулого. Зробити це якнайшвидше – спільне завдання опозиції й українських громадян. Нам це під силу і ми це зробимо. Момент істини настане вже скоро. https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/52820a036f733/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/51c1594fb1226/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Wed, 19 Jun 2013 10:10:07 +0300 Представники "УДАРу" не підуть на Банкову в Адміністрацію Президента. І це принципова позиція. Історія питання така: За три роки свого президентства Віктор Янукович жодного разу не виступив у парламенті зі своїм щорічним посланням, не відповів на запитання депутатів. Я переконаний: це не тільки нехтування Конституцією, а й зневага до громадян, які власне обирали депутатів. Не вважаю, що суспільству все одно, що громадян влаштовує, коли всі рішення в країні ухвалюють таємно, будь-які переговори відбуваються підкилимно, коли людям не пояснюють, чому влада робить саме так, а не інакше. І головне – коли ніхто не відповідає за усі феєречні "покращення" і стрімкий рух країни у зовсім не світле минуле. Щеплення проти цього просте: в країні повинен працювати закон. Для кожного, починаючи з Президента. Позиція "УДАРу" послідовна – ми не від учора, а з початку роботи Верховної Ради сьомого скликання наполягаємо, що Президент Янукович, як гарант Конституції, повинен дійти до парламенту для відвертої розмови. І відповідальної розмови! Щоб суспільство почуло, якою він бачить ситуацію і що вважає за потрібне робити. Головне – щоб розмова була відкритою і публічною, тоді і у опозиції, і у суспільства буде можливість вимагати відповідальності за озвучені на такій зустрічі проблеми. Я говорю про відповідальність не тільки влади, опозиція теж повинна бути відповідальною і послідовною. Наприклад, якщо вона ставить питання про звільнення Тимошенко, то не просто щоб його озвучити. Треба добитися відповіді: коли Янукович випустить Тимошенко. І відповідь ця повинна пролунати не за зачиненими дверима. Щоб її потім кожен не трактував як він зрозумів чи що мав на увазі. Сьогодні хтось може говорити, мовляв, Президент запросив до конструктиву, а ви його ігноруєте. Ми не наївні і не збираємося обманювати людей і грати театралізовані вистави "Конструктив: Президент і опозиція". Бо розуміємо: жодних наслідків і результатів зустріч на Банковій не матиме. Ми вимагаємо відвертої публічної дискусії про серйозні проблеми в Україні та про те, як їх вирішувати. І відбутися вона повинна в стінах парламенту. Адже це – не робоча нарада губернаторів у Президента і не його зустріч з творчою молоддю. Ця влада довела, що вона нікого не чує і ні з ким не збирається рахуватися. Вона декларує, що Україна йде в Європу і запроваджує європейські стандарти? Так в європейських країнах президенти не диктують умов опозиції, викликаючи її до себе в кабінет. В європейських країнах міністри і Президенти подають у відставку потрапивши в історію з дисертацією чи пільговим кредитом. Вже не кажучи про корупційні скандали і лобістські схеми. Ми розуміємо, щоб змінити ситуацію в державі, щоб Україна нарешті почала рухатися вперед, щоб потрапила до ЄС, треба тільки змінити владу в країні. І ми це зробимо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/51c1594fb1226/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/514dae8970ea6/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Sat, 23 Mar 2013 14:30:49 +0200 Через добу снігопадів і хуртовин київська влада оговталася і оголосила надзвичайну ситуацію. І знову розказала про міфічну кількість техніки, яка нібито розчищає вулиці столиці. З самого суботнього ранку їжджу містом. Столиця в коллапсі. Сам застряг в снігу двічі, декому допоміг вибратися з заметів. За весь цей час не бачив жодної снігоприбиральної машини. Єдине місце, де прибирали сніг, це – німецьке посольство, навпроти мого будинку. Прибирали, звісно ж, самі німці власними зусиллями і власною мікротехнікою. Погода справді екстремальна. З таким снігом боротися складно. Але, що найбільше дивує – добу ніхто навіть не намагався цього робити. Ні міськадміністрація, ні МЧС, ні армія. Всі як вимерли. Такого Києва я не пам'ятаю. Про снігопади ж синоптики попереджали заздалегідь. Чому місто виявилося захопленим зненацька? На столичній окружній – застрягли автобуси з людьми, у автомобілів скінчилося паливо, машини і громадський транспорт покинуті прямо посеред дороги. У центрі-люди ходять по проїжджій частині, бо тротуари поховані під кучугурами, швидкі не можуть пробитися до хворих, люди заблоковані-хто в авто на дорогах, хто в своїх домівках. Товариш розповідає, що за містом бачив снігоприбиральну машину на літній гумі. Стояла "по пояс" в снігу разом з автомобілями, які повинна була визволити з снігового полону. Сьогоднішній день – лакмус того, що відбувається не тільки в Києві, а в країні загалом. Люди кинуті напризволяще, кожен дбає про себе сам. Влада усунулася від будь-якої роботи. Їй наша країна, місто цікаві тільки тому, що на них можна заробити. А на снігові ж та хуртовині особливо не заробиш. Тому, вважаю, що ми, всі небайдужі, повинні сьогодні відірватися від комп'ютерів та телевізорів, вийти на вулицю і допомогти тим, хто потребує допомоги. Можливо, прямо під вашим будинком, хтось безнадійно застряв у снігу. Допоможіть їм випхати авто з замету, понесіть гарячого чаю. Розкидайте сніг у заблокованому дворі. Бо можна скільки завгодно виголошувати заяви проти влади, вимагати від неї допомоги, закликати схаменутися. Але це – марна справа. Ця влада не може бути інакшою. З нею можна зробити тільки одне – змінити її! https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/514dae8970ea6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/5109269b8e740/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Wed, 30 Jan 2013 14:56:43 +0200 До 30 січня голова Верховної Ради України Володимир Рибак мав скликати позачергову сесію парламенту. Як того вимагали три опозиційні фракції. Відповідно до Конституції, законів України і регламенту. Він її не скликав. Посилаючись на якісь туманні аргументи та на фобії депутата Лук'янова. Кажуть, що риба псується з голови. Новий парламент почав псуватися з Рибака. Я вважаю, що після цього Володимир Васильович не має морального та політичного права очолювати парламент України. Він повинен подати у відставку. Бо це не спікер, а пасивний втілювач волі Президента України, підконтрольний та підзвітний йому. Такий голова не потрібен ані парламенту, ані країні. Але справа навіть не в Рибаку. Справа – у тенденції, яка є загрозливою. По суті, можна говорити про те, що вже зроблено перший крок до знищення парламентаризму в Україні. Незалежна законодавча влада в країні може остаточно зникнути. Бо нескликання сесії – це далеко не перший сигнал. Голова Верховної Ради відмовляється ввести в дію сенсорну кнопку "Рада-3", яка б забезпечила особисте голосування депутатів. Провладна більшість не хоче слухати звіти прем'єр-міністра та міністрів-силовиків. Народних депутатів України, всупереч прямій вимозі закону, не випускають з країни на сесію ПАРЄ. Такого ще не було в історії незалежної України. Розпочався новий етап згортання демократії, знищення основ законності та парламентаризму. Влада йде шляхом встановлення тоталітарного правління і інших шляхів не визнає. Напередодні парламентських виборів, українська влада розраховувала отримати слухняний та поступливий, мовчазний парламент. Але не вийшло. Опозиція показала, що здатна захищати свої права та інтереси країни. Тоді влада вдалася до альтернативного сценарію: дискредитувати парламент, поставити під сумнів легітимність його рішень, виключити з політичного процесу. Як відомо, в 1918 році матрос Залізняк розігнав Установчі збори. Сьогодні за методами матроса діє олігархічна більшість українського парламенту. Вони прагнуть переламати парламент, змусити його обслуговувати владу у конвеєрному режимі. Я вважаю, що час розмов минув. Настав час пошуку симетричної і адекватної відповіді на авантюри влади. Іншого вибору у нас немає. Два тижні тому я оприлюднив план дій боротьби з беззаконням у Верховній Раді. Ми виконаємо цей план. З усією відповідальністю заявляю: ця Верховна Рада або працюватиме законно, або не працюватиме взагалі. Так само і ця влада: або вона почне грати за правилами, або в країні буде інша влада. https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/5109269b8e740/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/503612cc84635/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Thu, 23 Aug 2012 14:23:56 +0300 Україна відзначає вже 21-шу річницю державної незалежності. Для кожного з нас цей день – важливий привід вкотре задуматися про патріотизм, про те, що кожен з нас і всі ми разом маємо зробити для того, аби Україна дійсно стала сильною, справді незалежною – енергетично та економічно, стала демократичною і шанованою в світі державою. Про те, як ми готові захищати український суверенітет. Звичайно, особливого звучання цим роздумам додає нинішня виборча кампанія, яка буде жорсткою і безкомпромісною. Влада, яка свідомо напередодні найголовнішого державного свята пішла на провокацію і розкол країни за мовною ознакою, яка ставиться до України як до території з багатими надрами і бюджетом, який можна безкінечно "освоювати", не збирається йти від годівниці. Тому головна мета жовтневих парламентських виборів – відсторонення від влади ПР і їхніх сателітів. Саме таку ціль я сформулював своїй політичній команді, саме на такий переможний результат ми маємо працювати, щодня апелюючи до наших виборців, які є набагато більш патріотичними, освіченими, професійними і моральними людьми, аніж нинішня тимчасова влада. І в мене немає жодного сумніву в тому, що ми разом відсторонимо ПР вже у жовтні. Так складаються обставини, що цього року я відзначаю День Незалежності за кордоном – готуюся до захисту звання чемпіона світу в поєдинку 8 вересня з Мануелем Чарром. Я твердо переконаний, що Україна потребує перемог, їй сьогодні як ніколи потрібні позитивний імідж і успіх у світі. Я дуже хочу, аби український прапор і український гімн піднялися і прозвучали у Москві, як до того у Лондоні, Нью-Йорку чи Берліні. Сьогодні, 23 серпня, в день Державного прапора України, над нашим тренувальним табором піднявся жовто-блакитний національний стяг. А в День Незалежності я проведу Український вечір для всієї своєї великої інтернаціональної команди, запросимо й місцевих мешканців. Щирі розмови з людьми про нашу країну дають для євроінтеграції більше користі, ніж нинішні різноманітні, не підкріплені справами, заяви МЗС та безкінечні "протоколи намірів". Ми розповімо їм про Україну, покажемо фотографії великої європейської держави, в якій, на жаль, при владі тимчасово перебуває зовсім не європейська команда. Але ми її здолаємо. Це – лише справа часу. Я дуже хочу, щоб кожен з нас 24 серпня серцем і душею відчув, що він – українець, якою б мовою він не спілкувався вдома і до якої б церкви не ходив. Я хочу, щоб це свято стало не просто ще одним вихідним днем та приводом сходити на природу. Важливо, аби ми згадали про традиції, історію, про те, що кожен з нас може і повинен зробити для процвітання та розвитку країни. У країни – День народження, і вона чекає від нас дарунків. Чекає нашої відданості, щирості, праці та захисту. Бачу, що в соціальних мережах народжується багато нових ініціатив. Люди пропонують 24-го серпня вивісити біля будинку національний прапор, одягти вишиванку. Я підтримую подібні ідеї. Не треба в цей день соромитися позитивного національного пафосу. Але і в свято, як кажуть, не пафосом єдиним! Бо сьогодні в Україні, на жаль, не святкові настрої. Країна – в реальній небезпеці. Можливо, у найбільшій за весь період її незалежності. До влади прийшли люди, яким Україна чужа й незрозуміла. Вони ніколи не зможуть побудувати справді незалежну державу, але цілком здатні її знищити. Україна для них – лише ресурс, засіб особистої наживи. І ми повинні захистити Україну. Сьогодні настає час іспиту. Час для активної громадянської позиції. Час, щоб діяти і мати мужність ухвалювати правильні рішення, а не тільки сварити "погану владу" на Фейсбуці. Ця влада повинна відчути, що вона не потрібна країні, затямити, що народ не терпітиме безкінечно знущання та глум над собою. Ми повинні бути єдині. Ми, всі, кому слова "незалежна Україна" близькі, зрозумілі та цінні, мусимо показати, що нам не байдуже, що нам болить. А їй, цій владі, тільки здається, що вона сильна та недосяжно-недоторканна. Що у неї міліція, суди і прокуратура. Але це – ілюзія. Бо коли влада боїться не тільки власних громадян, а навіть котів з рекламних бордів, коли в спілкуванні з народом у неї немає інших аргументів, окрім сльозогінного газу та гумових кийків, коли люди відверто глузують з обіцяного "покращення", – то ця влада приречена. Я сподіваюсь, мине зовсім небагато часу, коли стане зрозуміло, що нам, здоровим, демократичним і патріотичним силам для перемоги і розбудови нашої країни потрібен сильний і точний УДАР. Тому, не зважаючи на всі труднощі та проблеми, які долає сьогодні незалежна Україна, я абсолютно переконаний, що все буде добре. Бо в України є ми – мільйони чесних і відповідальних громадян, які ніколи не лишать країну в біді! Зі святом Незалежності, дорогі друзі! https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/503612cc84635/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/500ce92f1a6b8/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Mon, 23 Jul 2012 09:03:27 +0300 До офіційного старту виборчої кампанії залишився тиждень, але вже зараз очевидно, що вона буде жорсткою. Особливо – на мажоритарних округах. Адже на перемогу за партійними списками Партія регіонів розраховувати не може – занадто втомився народ від "покращення" і "досягнень, що залишаються". Тож чи не головна мета влади – сформувати більшість у парламенті за рахунок самовисуванців, під якими ховатимуться протеже ПР. Зрештою, так, як це й робилось раніше. Саме тому я і наша партія жорстко критикували нинішній закон про вибори, що повернув в Україну змішану систему. Вважаємо голосування за нього ключовою помилкою опозиції. На жаль, тоді до думки "УДАРу", якому парламентські опозиційні старожили весь час дорікають "молодістю і недосвідченістю", не дослухалися. В результаті на багатьох мажоритарних округах маємо не змагання ідей і кандидатів, а боротьбу гаманців і продуктових наборів. Вже зараз в хід пішла важка артилерія – адмінресурс, пайки, прямий підкуп, залякування. Ледь не щодня ми отримуємо повідомлення про нові порушення закону, коли політична боротьба зводиться до одного – банальної купівлі голосів. Причому, часто це роблять ще й за бюджетні кошти, латаючи перед виборами шматок дороги чи дахи в лікарнях та школах. При цьому біля кожної відремонтованої за бюджетні гроші ями ставиться табличка: "За підтримки ПР і депутата Х". Дешево і сердито. Зрозуміло, що такий підхід не має нічого спільного з європейськими принципами. Однак нинішніх політиків це влаштовує. Вони підкуповують виборців і чекають, коли ж їх самих перекуплять у Верховній Раді. Така система відкидає Україну на багато років назад. І її потрібно міняти. Бо нинішній Верховній Раді довіряють лише 7% українців, це – найнижчий показник за 18 років. Вірю, що виправити ситуацію можуть лише політики, котрі знають, що таке принципи і готові їх відстоювати, котрі не зрадять своїх виборців. "УДАР", як і обіцяв, першим оприлюднив список претендентів у кандидати в народні депутати по мажоритарних округах. Наголошую на слові "претендентів", бо цей перелік – не остаточний. Ми передали свій список мажоритарників журналістам, громадськості, представникам руху "Чесно", аби вони висловили свою думку та зауваження. Для мене важливий зворотній зв'язок і діалог із суспільством. І якщо мені наведуть факти, що хтось із претендентів не відповідає оголошеним критеріям, то така людина не стане кандидатом від "УДАРу", а партійна організація, яка рекомендувала недостойного політика, так само отримає партійну догану. Однак при цьому я закликаю громадськість в своїх аргументах користуватися фактами, а не плітками. Емоційні заяви, що той чи інший кандидат "просто погана людина", або "він працює не в тій структурі", можливо, й підходять для обговорення в соціальних мережах, але аж ніяк не підходять для серйозної експертної оцінки. Особливо дивно читати подібне від політиків, які й самі працювали в уряді Януковича. Наша мета – скласти список кандидатів, котрі мають реальні шанси на перемогу. В умовах тиску, адмінресурсу, "гречкосійства" і засилля вчорашніх політиків ми маємо виставити кандидатів, здатних вибороти перемогу на окрузі, відстояти її і потім разом працювати на виконання програми. Ми формували список не в столиці, а дали можливість регіональним організаціям "УДАРу" надати свої пропозиції. Ми виходили з того, що кожен регіон України має свої особливості та персональні вподобання. І бажано, аби претендентів оцінювали, перш за все, виборці конкретного округу. Звичайно ж, за спільними критеріями. Кожен четвертий зі 192 осіб у списку – молодший за 35 років, а 97% уперше балотуються до Верховної Ради. Є люди досить відомі, є й нові обличчя. І коли мене запитують журналісти, чому вони нічого не чули про того чи іншого кандидата, відповідаю – головне, аби його знали не в Києві, а в тому окрузі, де він балотується. Те ж саме стосується й відомих облич. Якщо людина довела свою ефективність у політиці, не має за собою корупційного шлейфу, поділяє наші принципи, то вона цілком може доєднатися до "УДАРу". Як і будь-який громадянин України. Якщо ж вона має плями в попередній політичній діяльності – нам не по дорозі! Сьогодні у виборчому штабі ми уважно вивчаємо думки громадськості щодо списку наших претендентів, моніторимо ЗМІ, спілкуємося з громадськими організаціями. Щодо критики деяких персон – для того ми першими і відкрили список, аби мати зворотній зв'язок. Це – дійсно новий підхід для України і було б добре, аби інші політсили змогли його наслідувати. Он КОД почув нас і тепер оприлюднює свої списки. Нагадаю, що "УДАР" з самого початку був проти квотного принципу при розподілі округів. Вважаю, що представляти опозицію в умовах тиску влади повинні дійсно найдостойніші люди і виступаю за принцип "один округ – один кандидат від опозиції". Тому "УДАР" і взяв на себе зобов'язання зняти своїх претендентів, якщо вони матимуть меншу популярність. Щоправда, поки ми зробили це в односторонньому порядку, у відповідь же чуємо чергову порцію критики і відвертого бруду (начебто й забули підписану Угоду про взаємонепоборення). Найм'якіше зі сказаного на нашу адресу – мовляв, партія "УДАР" і її лідери ще дуже молоді і недосвідчені в українській політиці, тому все вони роблять неправильно, не так, як ми їм говоримо. Я дійсно не хочу і не збираюся переймати досвід нинішньої української політики, з її закритістю, цинізмом, брехнею, зрадами. Політика може бути іншою! Відкритою, щирою, без стіни між владою і простими людьми. Саме таку політику будуватимемо ми з моєю командою. Відкрили списки – зробимо відкритою і владу. Всі претенденти від нашої партії публічно присягають перед народом про готовність скласти повноваження, якщо зрадять виборців. І я зроблю все можливе, аби вони цієї присягти дотримались. Репутація – це найдорожче, що є в людини. Я усвідомлюю всю відповідальність за кожного кандидата, і наш остаточний список буде таким, що працюватиме на репутацію партії, а не проти неї. https://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/500ce92f1a6b8/