https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69aa814855e34/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Fri, 06 Mar 2026 08:24:56 +0200 Ціла низка українських та іноземних оглядачів останніми днями цитують джерела з надр "слуг", які фактично повідомляють про ультиматум від правлячої партії: або захистіть нас від НАБУ і САП, закривши очі на нашу корупцію, хабарництво, незаконне збагачення – або парламент не запрацює. Мовляв, не для того ми йшли на кнопки тиснути і "на внуків заробляти", щоб всяке внєшнєє управлєніє нас до відповідальності тягло. Зараз і перед антикорупційними органами, і перед міжнародними партнерами, і перед усіма некорумпованими депутатами стоїть дуже важливе для майбутнього країни питання. Або скоритись, піддатись шантажу, – і тоді отримати країну з серіалу "Слуга народу". Оту, з людьми за межею бідності, але з зажратими свинорилими можновладцями. От тільки таку країну не беруть до ЄС, не допомагають вижити чи навіть відбиватися від ворога. Або відкинути шантаж, і піти на створення коаліції єдності (за участі особисто не корумпованих "слуг" зокрема), професійного уряду – і повернутись на стежку див, які зробили Україну так популярною в світі у 2022 році. Час для цього вибору спливає, а владна система гніє і пропускає дедалі більше ударів – через безпорадність і корумпованість https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69aa814855e34/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6992cdfc868e4/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Mon, 16 Feb 2026 08:57:48 +0200 У 22 році цей день влада оголосила "Днем єднання українського народу". На каналах було оголошено "марафон єднання" – такий собі прообраз донині сущого "мономарафону". Такою була відповідь на попередження партнерів, і насамперед США, про підготовку повномасштабного російського вторгнення. "Слуги" прийшли у Раду причепурені, у вишиванках. Демонстрували радість і оптимізм. Плескали заявам, що "нічого нагнітати паніку". Спогорда відкидали наші вимоги додати 50 млрд для термінового переведення ЗСУ у режим готовності до війни. Назвивали це "популізмом". Колись кожен із цих днів, особливо в січні і лютому, упереддень 24 лютого, будуть памʼятати як час ганьби. Час змарнованих можливостей. Час злочинної бездіяльності, яка коштувала людських втрат і руйнувань. Будь-яка наступна влада не матиме права забути це. Як 20 лютого навіки є днем памʼяті жертв режиму януковича і днем слави героїв Небесної Сотні, які своїм чином зумовили його падіння - так 16 лютого має стати днем памʼяті про те, як засліплення, видавання бажаного за дійсне та потурання зрадникам ведуть до трагічних наслідків. І ніколи не мають повторитися – так, як і злочини режиму януковича https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6992cdfc868e4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69917dd77e522/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sun, 15 Feb 2026 09:03:35 +0200 У заяві мзс росії про готовність "забезпечити відсутність ударів у день голосування"- вся сутність як нерозуміння росією природи демократичних виборів, так і їхніх підступних планів із "інтерналізації" конфлікту. Тобто, того, що не вдавалося з 2014 року: перетворення конфлікту на внутрішньоукраїнський. Про другу частину заяви галуздіна з рос мзс, про "внєшнєє управлєніє", не пишу свідомо. Це старий російський прийом – додавати до вимог щось абсурдне і нездійсненне, щоб потім подати відмову від нього як "великий компроміс" і "жест доброї волі". Тому варто зосередитись на начебто "конструктивній" частині. По-перше, вибори- це не лише день голосування. Це кампанія, агітація, дискусії. Всі етапи важливі. На всіх мають дотримуватися демократичні стандарти, здійснюватися спостереження – як взаємне внутрішнє, так і компетентне зовнішнє. Без цього вибори – це не вибори, а фейк у російському стилі. До речі, це стало для росії пасткою в Мінську. Вони вимагали "виборів" на тимчасово окупованих територіях – "канєшно же, дємократічєскіх". На цьому їх і спіймали. Демократичні вибори вимагають безпеки на всіх етапах; свободи балотування і агітації; безперешкодного і вільного голосування. Копенгагенський документ 1990 року; ті самі "стандарти ОБСЄ", за якими визначається, чи є вибори вільними і чесними. Тобто, чи є вони виборами, з результатами яких треба рахуватися, – чи "виборами", які визнають хіба на "москві". Звідси – вимога "спочатку безпека". Все логічно для демократичних країн – і росія залишилася із своїм розумінням Мінську як "втюхємо Україні підконтрольних нам троянських коней". А нема безпеки- санкції, тиск, і необхідність шукати вихід. Тоді говорили про миротворців. На жаль, у 2019 на переговори послали Єрмака, який швидко погодився читати домовленості по-російськи. А коли це зірвалося після протестів у Києві – росіяни дуже образились. Але вони вперті, і весь час прагнуть таки довести свої задумки до кінця. Тому, по-друге – вони вимагають проведення "виборів" саме під час війни, тобто – воєнного стану. Крім неможливості провести вибори у таких умовах демократично, включається низка інших факторів. Неможливість голосування (принаймні, повноцінного голосування), а тим більше балотування, військових. Ускладнення голосування для біженців за кордоном: під час війни вони навряд чи повернуться, а організація волевиявлення понад 6 млн за кордоном – нетривіальна задача. Питання виникатимуть і для ВПО. А все це, разом із недемократичністю, ставить під сумнів надзвичайно важливе: легітимність виборів. Визнання їх чесними і справедливими і в світі, і головне – самими українцями. І нарешті по-третє. Зважаючи на всі ці обставини, росіяни мріють, щоб хоч якась із них запустила в Україні внутрішній конфлікт. Тим більше, враховуючи "підготовку", яку вже розгорнула влада: "санкції" проти Порошенка, монополізацію інформаційного простору, команда "фас" колективному "державному бюро репресій" і подібне. Все це – гра на російський сценарій розбрату і розколу. Тому завдання української дипломатії – не погоджуватись на "вибори" без вибору, сподіваючись їх "виграти", а після "пропетляти", аби в кріслах, – а довести до партнерів небезпеки такого сценарію. Єдино можливий шлях до легітимних, демократичних, вільних і справедливих виборів – через дуже просту логіку. Спочатку – безпека. А це значить – припинення вогню; скасування воєнного стану; проведення всіх підготовчих робіт для створення належних умов (півроку так півроку, але хай фахівці скажуть – он у Раді ціла робоча група працює). І лише після цього – вибори. Європейські вибори. Під щільним міжнародним спостереженням, взаємним контролем і відповідно до всіх стандартів демократії (без "санкцій", тиску і фальсифікацій). Саме такі вибори відкриють шлях і до тривалого миру, і до відродження, і до Європи. Ясно, що росія з цим не згодна. Не для того втратила убитими і скаліченими понад мільйон своїх, і угробила власну економіку і майбутнє. Але росію до цього треба примусити. Як? Ну так ви ж влада. Ви ж казали, що знаєте. Ну то робіть. Не можете? Ну то пропозицію коаліції єдності і уряду порятунку ніхто не відкликав. Досить уже опиратись, чіплятись за своє самодержство – і дозволяти вести себе, і всіх нас, до зрежисованої росіянами катастрофи https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69917dd77e522/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/698c575dba531/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Wed, 11 Feb 2026 11:18:05 +0200 Минулого тижня Reuters, а нині і Financial Times публікують як "інформацію від джерел" те, що вже тривалий час нуртує владними коридорами в Києві і вихлюпується у навколополітичні кола. Мовляв, у березні буде досягнуто якийсь "піс діл", у травні буде похапцем проведено вибори – і про все це Володимир Зеленський буцімто має намір оголосити 24 лютого, на роковини вторгнення. Перша реакція – сакраментальне "так це ж було вже", яким увійшов до історії Леонід Кучма. Перед Новим роком подібного оголошення очікували у новорічному зверненні. Перед тим – "на Великдень". Перед тим – "на весну"... і так крок за кроком. Наступні прогнози, певне, знову будуть про Великдень – благо, у православних він цього року ранній, 5 квітня (до речі, за народним прогнозом це може одначати ранню весну – чого б дуже хотілося після цієї зими). Однак є-таки елемент, який змінюється від спроби до спроби. Зношення і виснаження росії. Поки що там сподіваються, що Україна зношується і виснажується більше. Відтак, чекають, що ми впадемо перші. Завжди ж у історії падали. Тому "саме собою" перемирʼя не настане. До нього росію доведеться змушувати. У союзників важелі є. Лише оголошення санкцій проти лукойла і роснєфті, погрози посилити "вторинні санкції" проти подільників росії завдали дуже сильного удару – і змусили принаймні імітувати переговорні зусилля. Тиснути є чим і є на що. Питання – чи буде цей тиск. І на що він буде спрямований. Хоча насправді "математика рішення" дуже проста. Для росії ціна продовження має перевищити ціну зупинки. Бо остання більш-менш відома: наплив сотен тисяч убивць і мародерів у міста і села; економічні проблеми, які вже не можна буде списати на війну; питання "навіщо все це було?", коли угробили понад мільйон росіян, воювали довше, ніж у "атєчєствєнную", а цією ціною лише збільшили з 7 до 20 відсотків захопленої української землі. Тому і пижаться путін з подільниками, розповідаючи про "целі сво" і "пєрвапрічіни канфлікта". І під це вимагають "дати їм приз". З цією логікою є велика проблема – і не одна. По-перше, росіянам завжди мало. Отримавши бажане, висувають наступні вимоги. По-друге, вони завжди збрешуть. По-третє, вони не відмовились від своїх агресивних планів, навіть не приховують цього, – і жодні "гарантії", окрім реальної загрози військового зіткнення з НАТО (і насамперед США), їх не зупинить. Тому зупинити війну – це не "давати росії втішальний приз". Такий шлях війну лише продовжить. Зупинити війну – це зупинити росію. Примусити її до безумовного і повного припинення вогню. Саме на це мають бути спрямовані усі зусилля – і підтримки ЗСУ, і посилення санкцій, – аби підвищувати для росії "ціну продовження" і штовхати до прийняття "ціни зупинки". А от тут росіянам може підіграти влада в Україні. Бо вони почули солодке словосполучення – "вибори, незважаючи на війну". Тобто, під час воєнного стану. Тобто, перекривши кисень усім опонентам – собі забезпечити переобрання. Однак вибори під час воєнного стану – це не вибори. Без демократичних умов, без спостерігачів, без умов для повноцінного голосування й балотування військових, ВПО, біженців – легітимність таких виборів буде під великим питанням. Про кількість порушених статей законів і Конституції годі й говорити. Це створить підстави для внутрішнього конфлікту – чого дуже прагне росія. Тому Україні зараз критично важливо не схибити. Не просто залишатися в переговорах- а використати їх для того, щоб говорити про реальний механізм зупинки війни. Примус росії до припинення вогню. Інше – примара. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/698c575dba531/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69862d4a6f19a/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Fri, 06 Feb 2026 19:04:58 +0200 "А ти – вор! Джентельмєн удачі!" Ця фраза з відомої радянської кінокомедії, яка мала мʼяко висміювати нрави "зони", яка "виховала", на думку радянських дисидентів, "савєцкого чєлавєка", – і зараз крутиться у качалці, куди ходить Єрмак, – є просто ключем до розуміння нинішньої влади. Вони – підлітки пізньорадянського часу, юнь 1990х, молоді дорослі 2000х. Вони росли на радянських фільмах, а потім копіювали за московськими "братами", яких за інерцією і в силу залежності (спочатку дідів-батьків, а потім і власного досвіду), вважали старшими – стереотипи, "наративи" і "смисли", які впечатували через маскульт у пострадянську свідомість співгромадян. Усі "брати" і "свати" несли нехитрий меседж: "раньше било луччє". І паралельно – висміювали всі альтернативи, грунтуючись на російсько-радянських штампах про "нєрусскіх", – і славили "росію, встающую с калєн і сабірающую свайо". Весь "квартал-95" у 2014 сидів у москві, у Горлівці закликав "шатать Кієв", "жартував" перед ситою курортною руснею про "русскіє вайска, двігающіє впєрьод граніцу" і "Украіну-прастітутку, прінімающую са всєх старон". У них був – і, певне, досі є – системний бізнес на росії. До влади вони приходили, щоб скасувати "націоналістічєскіє пєрєгіби", повернутись до "нармальнага абщєнія" і "русскаязичнага ринка". Ну, може, трохи взяти з "братів" "дєньгамі" за "нєудобства". Загугліть інтервʼю Коломойського, Шефіра та інших зразка весни-літа 2019. Або й Зеленського тих часів. Перегляньте одкровення "слуг" 2019го. Вони ішли творити реванш. Вони рвалися назад, до звичного, комфортного, до "своїх". Які хоч і піджартовували про "хахлов", але ж це можна було стерпіти. Бо бабло ж ішло. А обрАзи можна було сублімувати – висміюючи "хахлов" зі сцени, в Україні і не в Україні. Вони не зрозуміли одного. Порошенко, інші лідери Майдану – просто виявилися розумніші. Мудріші. Досвідченіші. Вони розкусили росіян раніше. Рашистам не розходилось у будь-якій українській владі – крім тієї, яка буде готова здати Україну назад у "оновлений союз", стверджуючи вікопомну мрію путіна щодо реваншу проти "найбільшої катастрофи ХХ століття"- і відновлення російської імперії. Саме тому кроки під гаслом "Геть від москви – дайош Європу", під яким пройшли 2014-2019, виявились єдино можливими рятівними для існування Української Держави. Бо після 2014 росія перейшла від спроб "мʼякою силою" затягти в свою орбіту республіки-втікачки, і Україну насамперед – до силового примусу. Відповіддю могла бути тільки сила. Навколо цього мала будуватися – і до 2019 будувалася – вся державна політика... ... а тим, хто скористався фантомними болями, хворобами зростання і вмінням розповідати красиві казочки, "хакнув систему" і виявився лицем до лиця з осатанілим варваром, – знадобилося пережити повномасштабне вторгнення, щоб осягнути просту істину. Незалежна Україна і російська імперія несумісні. "Має залишитись хтось один". Прямо зараз Україна переживає болісний процес. Це було необовʼязково: продовження реформ 2014-19 робило б Україну здатною завдати росії неприйнятних втрат. А відтак – змушувало б її призвичаюватись до життя одночасно і паралельно з незалежною Україною. Аж поки внутрішні процеси не привели б імперію до скону. Але ослаблення України у 2020-2021 створило для кремля ілюзію шансу. Сталося повномасштабне вторгнення. Схоже, Зеленський не бажає програти. Чому – тема окремої розмови. Але бажання/небажання – це лише частина. Реалізація бажання вимагає адекватного способу. Вони пробували, як звикли. Підминаючи все під себе, і зливаючи всі потоки в кишені, плюс зрозуміла і звична для них "двушка на москву". Розгулялися так, що сама логіка існування антикорупційних органів стала під загрозою: ігнорувати бєспоєдєл стало неможливо. Тоді спробували ліквідувати незалежність антикорупційних органів – і дістали по носі від суспільства. Вони відкотились, але далі запустився дуже складний процес. "По-старому" вже неможливо. Звичний їм порядок речей гниє і розпадається. Яким буде новий – ще не зрозуміло. Забагато змінних. Забагато залежності від не дуже розумних, не вельми досвідчених, але надто амбітних діячів. Незмінне одне: тиск з боку росії. Ці діють цілком передбачувано. Їм потрібен "мір, желатєльно, вєсь". Це потроху доходить до Заходу – спершу до Європи, згодом до США (які таки більші і складніші, ніж Трамп і його оточення). Для України найголовніше питання: як вижити. Вистояти, зібратися докупи і піти в контрнаступ, забираючи своє. Нідерланди, США, Ізраїль – показують, що це цілком можливо. Ключ – усередині України. Менша, але життєлюбна і згуртована нація має шанс здолати конаючу імперію. Якщо чесно розірве звʼязки з її мертвʼячою спадщиною. Якщо переступить через успадковані від неї звички, поведінку і людей. У радянській комедії, якою захоплювався, качаючись, "позивний Алі-Баба", до "хеппі-енду" привела навіть не операція під прикриттям "органів". Там прозріли і прийшли до тями ділки кримінального світу – які вирішили не бути скотами, а стати людьми. Пора. Час. Від прозріння цілком конкретних людей у "слугах" залежить, коли хороші люди перестануть втрачати життя і здоровʼя, купуючи час, який марнується. А коли цей час почне використовуватись, щоб виковати перемогу України. Всупереч усьому. Обʼєднавши усі сили і спроможності суспільства. Реалізуючи нарешті наш історичний шанс. Не бійтеся. Нове журналістське розслідування висвітило чергову грань, наскільки ж ниці і убогі духом ті, кого ще два місяці тому ви так боялися. А ті, хто хоче посісти їхнє місце- ведуть вас на манівці. Відкидайте машкару. У нас у всіх дуже багато роботи. Але ми зможемо зробити її лише разом – і тоді жодні "нехороші люди – рєдіскі" нам усім не завадять. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69862d4a6f19a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6984cb76e9cbc/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Thu, 05 Feb 2026 17:55:18 +0200 Переговори в Абу-Дабі очікувано стали ритуальними танцями. Добре, що відбувається обмін полоненими. Це потрібно – але знайомо з часів Мінська і потребує радше готовності рашистів до обміну (коли їм щось треба), а не якихось спецформатів. Тим часом росія знову згадала про вимогу не просто віддати їй Донбас – а й визнати його російським, причому всіма учасниками переговорів. Мовляв, вони цього завжли хотіли, а хто їхні слова сприймав по-інакшому – то видавання бажаного за дійсне. Схоже, путіну наснилось, що він ось-ось десь прорветься. Що анонсований незабаром новий удар по цивільній інфраструктурі змусить українців капітулювати. Що союзники "втомляться від України". Це попри те, що в росії проявляються перші ознаки обвалу в галузях, які використовувались якраз для порятунку від обвалу. Один з найбільших забудовників, "Самольот", звернувся до уряду рф з проханням урятувати від банкрутства і виділити 50 млрд руб на покриття витрат. "Піраміда" забудовників хитається. Памʼятаємо з 2008/9 років, як руйнування таких пірамід тягне за собою – через різке падіння попиту – і промисловість, і банки, і ринок праці... Словом, швидше б уже. Але оточенню путіна і цього мало. Війна триває, боярє царю вєрни. У страшні дні березня 2022 популярно було згадувати, що саме в березні часто вбивали або усували російських царів та диктаторів. Чотири березні повномасштабного вторгнення минули. Надходить пʼятий. Події явно потребують прискорення. Новий міністр оборони Федоров назвав "стратегічною метою" знищення (виведення з ладу) 50 тис окупантів щомісяця. Це має перевищити здатність російської військової машини ці втрати відновлювати. Падінню російської економіки посприяли б як сильніші санкції, так і масові удари відплати – ракетні, дронові, кібернетичні... Все це формує порядок денний, який мав би бути обовʼязковим і обʼєднавчим для всіх (так, на цьому місці – нагадування про Уряд порятунку). Але цього не бачимо. Все повільно, "на трієчку" і з погано прихованим бажанням пошвидше провести вибори і гарантувати збереження при владі. Та росіяни такого не подарують. Вони усвідомлюють, що поставлено на кон. Для найвищого керівництва росії – це також екзистенційна війна; і поки що ціна зупинки для нього вища, ніж ціна продовження. От якраз над зміною цього балансу і треба працювати. І цим оцінювати результативність усіх дій. Бо до наступного березня – надто довго. А до цього такими темпами і зусиллями, схоже, не встигаємо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6984cb76e9cbc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6974d14605162/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sat, 24 Jan 2026 15:03:50 +0200 Злочини рашистських терористів щоразу поглиблюються. Пологовий будинок, житлові квартали, електричні підстанції, які заводять живлення з АЕС на мегаполіси... Виробництво Roshen... погрози наступними ударами... І на тлі всього цього – агресивна поведінка на переговорах. Крок за кроком, нова темна доба насувається на світ. Коли не працюють засновані на цінностях інститути і не шануються укладені в імʼя цінностей угоди, міжнародні відносини відкочуються до "заводських налаштувань". Коли важить сила. Сила має кілька вимірів: - військова, коли можна вирішити питання війною; - економічна, коли рішення можна купити; - дипломатична, коли за допомогою союзів і взаємовигідних домовленостей, які шануються через інтереси, захищається своє і вирішуються задачі; - технологічна, коли передові рішення дозволяють досягати більшого меншими ресурсами; - інформаційно-психологічна, коли можна впливати на уми і серця... Можна вправлятися у новітніх теоріях, додаючи інші виміри. Однак у будь-якому разі вони переплетені між собою. Можливості на кожному з них підтримують інші, а слабкості – послаблюють. Все це наче зрозуміло – як підхід. Але країни з наче значним потенціалом часто пасуть задніх, або й навіть стають жертвою вправніших агресорів. Натомість чимало "середняків" на старті перетворились у лідерів. Різниця – в майстерності управління. Бо мало мати ресурси – треба вміти ними управляти. Бачити перспективу. Помічати можливості. Діяти розсудливо. А головне – підпорядковувати все це інтересам країни сьогодні і завтра, а не швидкоминучим спокусам збагачення чи аплодисментів. Промова премʼєр Канади Марка Карні на Давосі стала своєрідним маніфестом такого підходу з боку, за його ж висловом "середньої" країни. Він зарахував до цієї категорії Канаду, та до неї належить і Україна. Надто велика, щоб "просто бути", не збуджуючи нічиїх загарбницьких апетитів. І надто маленька, щоб самій диктувати свою волю. У Карні маніфест вийшов цілком у дусі моєї улюбленої "протестантської етики і духу капіталізму" Макса Вебера. Працюй ударно – житимеш гарно. Канада подвоїла військовий бюджет, спрощує вкладення інвестицій, будує багатосторонні проекти співробітництва під досягнення конкретних цілей... Хто дбає, той має. Хочемо вижити і перемогти – вертаємось до базових цінностей. Цікаво, що Трамп більшу частину промови теж вихвалявся успіхами США. Хоч його країна – і без того лідер, однак велику увагу приділено базису (хоча, заради справедливості, економіка зростала і за "попередників", яких він традиційно поганив). Володимир Зеленський обрав іншу ноту. Образи і повчання Європи. Ми, мовляв, воюємо, а ви, а ви, а ви... Це звучало приємно для багатьох в Україні. Тим більше, що медіа-підтанцьовка тут же кинулась змагатись у славословʼї: від "вождя" від Мосейчук до "воєнного і духовного лідера Європи" від Корчинського (так, і цей сплив; скажіть хтось Зеленському, що брати такого на борт – не до добра; спитайте чи в Тимошенко, чи в януковича...) Однак у старому новому світі красота пози має бути добре прорахованою приправою, а не головною метою. Запальна промова-виклик має право на існування, якщо вона – частина стратегії. А стратегія – це сплановане використання ресурсів для досягнення мети. Метою було "розбурхати" Європу? Ображена реакція фон дер Ляєн із нагадуванням про всю надану допомогу, обурення європейських політиків невдячністю і хамством Зеленського показують: слів для розбурхання мало. Talk the talk, but work the work, як сказав би новоназваний кумир Зеленського Трамп. Бо яке таке обурення ти собі дозволяєш, коли в тебе щодня вкриваються чергові "шлюзи" (Watergate, символ політичного скандалу, дослівно означає "шлюз"; символічно, однак). Не вскривши гнійників, не вичистивши погань у енергетиці, оборонці, безпеці, митниці, будівництві, ..., – які в біса повчання, яке лідерство в Європі? Мусиш, як Карні, мати змогу предʼявити зроблене. Але спроможний лише знову і знову кивати на героїзм Армії, яка тримає фронт не завдяки, а всупереч; бо забезпечення викликає лише непристойні епітети... Без роботи над помилками, реального єднання всіх ресурсів і можливостей суспільства, викидання на смітник "схемок і "двушечок на москву" – повчання лише зашкодять. Тоді що це було? Просто сплеск емоцій на внутрішню аудиторію, щоб чародійством замастити очі від споглядання справжніх причин, чому Україна виявилась неготовою до масових обстрілів і морозів – як до того до вторгнення, а до того – до пандемії?... Це так, він "завжди про це думає", як персонаж відомого анекдоту. Але чи це точно все? ... зважаючи на динаміку подій, може бути інша мотивація в такої поведінки. Світова преса пише, що путін ще в Анкоріджі виставив здачу Донбасу своєю "невідкличною умовою". Он у Абу-Дабі його міньйони знову про це талдичать. І для Трампа (та й інших союзників) постає дилема: або змушувати путіна відмовитись від цієї вимоги, або змусити Зеленського прийняти її. Перше – складно: санкції, тиск, захоплення танкерів, збиття безпілотників, арешт активів, боротьба з гібридними вибриками кремля та його агентури, протидія популістам, щедро підгодовуваним путіним, тощо і тощо. Друге – несправедливо. Ті ж світові медіа констатують, що це – антиконституційно, і не підтримується абсолютною більшістю українців. Але раз уже світ відмовляється від принципів, то "проблеми індіанців шерифа не турбують", якщо вже брати термінологію Мосейчук. Тож у світі Real Politik уникнути ролі жертви, за рахунок якої всі помиряються, можна лише завдяки дуже вправній роботі і маневруванню. Роботі у підтримці армії (зброєю, грошима, технологіями, людьми), у захисті і "опірності" громад, – і маневруванню в зовнішній політиці (до чого закликав Карні, що майстерно робив Порошенко). На цьому тлі кидатись на європейських союзників, тим більше упереддень переговорів із США і рф – на які з якогось дива погодився їхати без Європи – щонайменш недалекоглядно. Але і це може мати пояснення – хоч і дещо конспірологічне. Є підозра, що чимало людей у оточенні Зеленського і готові були б відмахнутися від Донбасу – аби могли "втюхати" це країні і так чи йнак зберегтись при владі. Принаймні, коментарі деяких діячів часів перемовин у Стамбулі в 2022 створюють таке відчуття. До речі, директиви Зеленського на ті перемовини так і не оприлюднені досі... Тоді перед владою постане завдання пояснити українцям, чому "зрада" – це "перемога", і кращого не буде. Тоді демонстративна образа на Європу і сервільність перед Трампом можуть виглядати частиною картинки, яку намагатимуться впарити українському суспільству. Мовляв, одні союзники нас зрадили, інші не допомагали, ми бідні-нещасні, нема виходу... зате ми принесли мир. Чи реально це? Думаю, не зараз. Бо зараз росія вважає, що може досягти більшого. Переговори почалися з загальників, тим часом рашисти завдали чергового масового удару... буде період претензій до них... ... і так до наступного разу. Але в такій динаміці найважливіше, куди іде рівнодіюча сил: вгору чи вниз. Якщо не вирішувати внутрішніх проблем, вона вестиме таки донизу, аж до загрози капітуляції. Цей шлях для більшості українців неприйнятний. Тож єдина альтернатива – змусити владу до внутрішніх змін. А для того мають змінитись її пріоритети. Під пріоритети – задачі. Під задачі – люди. Раз світ повертається до звичної "війни всіх проти всіх", егоїстичних інтересів, цинічних дій, звичного хаосу – то порядок треба починати з себе і навколо себе. Пріоритети – вижити, перемогти і мати успіх. Задачі – стати сильною, ефективною, подолати корупцію, мати велику мотивовану армію, передову науку і розвинену економіку (ІТ, робототехніку, військовий комплекс, агровиробництво) – і взаємовигідні союзи, які підсилюють через спільний інтерес. Завдання – організувати саме під ці пріоритети і задачі систему управління. Саме цим, а не власним збереженням, мала б займатись влада. Поки не стало надто пізно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6974d14605162/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6946e8c339b42/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sat, 20 Dec 2025 19:19:47 +0200 Самовпевненість нинішньої влади тримається на кількох опорах. Перше – це здатність транслювати для достатньо широкого кола виборців повідомлення "я – свій". Це велика перевага, поки вдається: адже "своєму" багато просто пробачається, навіть великі помилки чи й злочини ігноруються, люди часто самі шукають пояснення, чому все "норм". Так набагато легше працювати з громадською думкою, ніж коли треба пояснювати і відповідати на питання. Ще легше – коли затикати рота опонентам (викидати з мовлення телеканали, ставити заборону на поширення в телеграм та соцмережах). Іще легше – якщо медіа можна маніпулювати, використовуючи страх перед силовими структурами та мобілізацією. Друге – власне, контроль над правоохоронцями. Колективне "державне бюро репресій" у стилі портнова, з використанням різних структур, прокуратури і судів мало би безперебійно ламати тих, на кого вкаже влада. Ефективність цього важеля обмежується як "негативною селекцією" у відповідних органах (де винагороджується лояльність замість професійності), так і можливостями протидії, які збереглись – з опертям на думку людей, позицію закордонних партнерів і можливості опозиції. Третє – визискування економіки. Тут – і доїння держмонополій, у стилі вскритих НАБУ в рамках операції "Мідас" оборудок. І рейдерство з перехопленням бізнесів за допомогою "силовиків" – певний косплей часів "регіоналів" (знов-таки, портновський почерк). І поставлена на потік сваволя "правоохоронців" з тиском на бізнес і вичавлюванням поборів. Про це кричать ЗМІ, заявляють різноманітні асоціації, свідчать опитування і вимагають змінити партнери. Четверте – кадри. Мережа призначень "своїх" – з "кварталу", з бізнесу, з різних тусовок і кіл. Тому така жахлива якість управління і провали, від яких хапаєшся за голову. Тому й така коротка лава запасних. І так мало бажаючих серед здатних думати і робити. У "банці з огірками" нинішнього "істеблішменту" "розсол" уже такої якості, що витравить будь-кого. Виправляти ситуацію доведеться довго і системно. Зрештою, "пʼятий елемент". Ірраціональний, але працюючий. "Дух часу", який визначає пріоритети, сприйняття і умови. "Фарт". Який складається з елементів названого вище (особливо першого) – але і рятує, дозволяє владі знов і знову випливати. Коли навіть смертельно небезпечні зовнішні події вдавалось повертати собі на користь. Уже наприкінці 2019 почалося падіння економіки, сподіваного дива благоденства не сталося – але почалась пандемія. Стало не до того. Після проблем некомпетентної боротьби з ковідом підтримка влади і особисто Зеленського впала до рекордно низьких показників – але розпочалось повномасштабне вторгнення. Стало точно не до того. Уже в 2025, коли ілюзії почали розвіюватись – за фактор "єднання навколо підтримки своїх" починає працювати зовнішня політика. То катастрофа у Овальному кабінеті, то непрості переговори під тиском. Ця конструкція дуже комфортна для правлячого кола – бо орієнтована на забезпечення його примх і побажань. Вирішення ж питань країни – за залишковим принципом і в залишковій, далекій від оптимальної якості в умовах описаної вище негативної селекції. Грають як уміють і чим уміють. Зрештою, колись чесно це демонстрували у відомому номері. Тому й доводиться триматися не завдяки, а всупереч. На запасі міцності, ініціативі і залишках сил. Розумінні, що програти як держава, як Україна не маємо права. Але ж можна і треба краще. Описана владна конструкція здавалася незворушною, "незламною" – як виглядає міцним і "незламним" картковий будиночок, де одна карта підпирає іншу. Але така "незламність" ілюзорна. Бо в основі кожного із елементів – не міцність професіоналізму, традицій чи довіри. А гниль тимчасовості, опортунізму і пристосуванства. Тому конструкція і почала сипатись, коли вилізли на публіку деталі операції "Мідас". Бо під сумнів було поставлено ключове: безкарність. Що "нічого не буде, якщо свій". Для країни, для держави критично важливо замінити драглисту і хитку конструкцію насправді стійку і витривалу. Де замість віри у "сваво парня" – довіра до справ і результатів. Замість страху – прозорість і передбачуваність. Замість корупційних схем – взаємний контроль. Це все – характеристики уряду національного порятунку, який спирається на коаліцію єдності. Цей сценарій дає дуже важливу перевагу: підвищення ефективності управління. В умовах пошуку кращого рішення під тиском взаємного контролю і конкуренції ідей. Але влада на цей варіант добровільно не піде. Вони обирали комфорт завжди. Тож, щоб вийти на зміни – комфорт мають втратити https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6946e8c339b42/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69344d59326c3/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sat, 06 Dec 2025 16:35:53 +0200 Повідомлення про знайдені при обшуку в Єрмака окультні предмети наштовхнули на важливу тему. Навіть поява пізніше версії, що про "ляльку вуду" тощо – це такий жарт, не скасовує ані важливості, ані теми. Адже чимало людей пам'ятають кількість амулетів, всіляких "червоних ниточок" та іншої чортівні на посадоввцях (і Єрмак, кажуть, не виняток). Відоме фото, де убиті птахи біля Межигір'я часів януковича – символ явища. Ім'я йому – забобонність. Прояв "магічної свідомості". Віра в те, що певними предметами, ритуалами, діями можна привернути на свою користь "вищі сили". Навіть мп цим не гребує – хоча церква мала б таке засуджувати. Але шлях багатьох московських попів до істеблішменту (і фінансування та впливу) досі часто лежить через погрози "проклять" чи обіцянки "правильних реліквій". Людям загалом притаманно шукати захисту "вищих сил". Надто якщо: - своїх знань чи досвіду не вистачає, щоб діяти правильно (тоді з'являється віра у "везіння" і забувається, що "Бог допомагає тим, хто допомагає собі"); - велика конкуренція і залежність від випадку (це дуже добре знають люди творчих професій – де справді часто важать ірраціональні і непрорахвувані фактори – як-от "подобається/не подобається" чи " (не) правильні місце і час"); - робиться щось незаконне, нечесне, недобре (тому злочинці часто забобонні, велику увагу приділяють всілякій магічній чортівні та/або показують свою набожність). А уявіть собі, якщо всі ці фактори збіглись? Як от у нишній владі? Знань/досвіду не бракує хіба що у обгаджуванні інших. Звичка до високої конкуренції і залежність від мінливої і примхливої підтримки спонсорів/замовників вимагає "крутитись" швидше, уривати "тут і тепер". Падкість до спокус, вимоги кураторів про "двушкі на москву" та відчуття, що "підозру нєохота палучать" роблять їх світ дуже непевним, збільшує бажання якоїсь сторонньої підтримки. І сам писав, і нині у дописах колег бачу, що нерішучість влади у викоріненні московських попів може також мати такий самий "окульний" слід: а ну як московській піп "прокляне" і фарту позбавить? Це все – дуже небезпечно. Бо вони переконані, що з усіма проблемами справляться не через одумані дії і використання кращих можливостей, а через крутійство і петляння, в яких їм допоможуть... "сили". Фарт. Вихід із цього засліплення – дуже болісний. Але необхідний, якщо хочемо вижити. Упевнений – вихід знайдемо, всі разом. Бо Бог допомагає тим, хто допомагає собі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69344d59326c3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/692c18616cb1d/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sun, 30 Nov 2025 11:11:45 +0200 Цей заклик останніми днями лунає звідусіль. І Володимир Зеленський заговорив про "втратимо єдність – втратимо все". Очевидно, вважаючи єдністю – безумовну підтримку себе і решток вибудованої при ньому схеми. Тієї самої, яка розвалюється під тиском викритої корупції. Бо "зберегти" можна лише те, що існує. Однак єдність насправді – це підтримка ЗСУ всіма засобами і можливостями. Це спрямування всіх ресурсів економіки, науки, виробництва на подолання російського ворога. Це спільна робота за кордоном, щоб не допустити катастрофи – прийняття рішень про Україну без України. Цього досі немає. Володимир Зеленський досі вважає, що може "пропетлять". Він триматиметься за кожну особу, за кожну схему, за кожну посаду, зайняту друзями і знайомими. На все це марнується дорогоцінний час. "Не загубити країну" – це не про збереження доведено неефективного урядування "менеджерів" і "розбійників". Бо те, як вони можуть керувати – вони показали. Розгнуздана корупція, неадекватне постачання фронту, втрата субʼєктності у зовнішній політиці і провали в бюджетному забезпеченні та економіці – це якраз результат нинішнього підходу. Його продовження – найпевніший шлях загубити країну. Через поразку. Бо дарма керівництво вважає, що вислизне, підписавши мир (хай ганебний) з росією ціною гарантій безпеки для себе. Вже показала москва: їй байдужа доля українських можновладців. Їм потрібна Україна. Тож вони брехатимуть, маніпулюватимуть і лізтимуть. Будь-які їхні маневри – це лише засіб досягнення мети. Підкорення України. Відтак критерій для оцінки дій будь-яких субʼєктів в Україні дуже простий. Усе, що підвищує ефективність управління – має бути негайно підтримане і запроваджене. Усе, що не підвищує (включно з тим, що зьерігає нинішній недостатній рівень) – відкинуте. Чи не пізно? Пізно. Але робити треба. Бо росіяни теж на межі. І для нас задача – протриматись довше. Для цього – максимально підвищити якість управління. Якість вимірюється показниками в трикутнику "забезпечення фронту – підтримка ззовні – стійкість економіки". Як поточними, так і розумінням перспективи – хоча б на наступний рік. Кастинг на посади, які цими днями відбувається в кабінеті Зеленського, показує: там досі намагаються залишити все, як є. Прокатати країну на "каруселі", ще раз переставивши фішки з того самого набору. Але це – окозамилювання. Бо не дасть якісної зміни. Саме тому необхідно: 1. Створити коаліцію єдності в парламенті. Як би цього не боялися "у Зеленського", і як би не шаленіли від цього їхні прихильники. Так, доведеттся визнати. Ви і ваш кумир доцарювалися до катастрофи. Так, ви самі не впораєтеся. Бракує розуміння, знань, умінь, досвіду, часто – совісті. Як би ви себе не тішили ілюзіями – вибір звівся до двох альтернатив. - або відмлва від абсолютної влади, розділення повноважень і відповідальності, - або колапс. Ваша система не згенерує ефективних рішень. Бо заточена під інше: під "двушку на москву" замість "пустой трати дєнєг" на захисні споруди. Це боляче визнавати – але так буває, коли наздоганяє реальність. Реальності байдуже на ваші симпатії, переконання і страхи. 2. Коаліція єдності має сформуватм уряд національного порятунку. Він має спиратися на коаліцію в парламенті – але і бути контрольованим парламентом. Тож і комітети, і спеціальні та контрольні комісії також мають стати віддзеркаленням такої системи підтримки і контролю. Так не зʼявиться нових міндічей, яких країна просто не потягне. 3. Першою дією уряду має стати перегляд бюджету. Викидання схематозу, популізму, хотілок і "марафонів". Гроші – на оборону, на захист громад взимку, на допомогу тим, хто потребує. Вже і зараз. 4. Завершення очищення всієї системи влади від фігурантів корупційного скандалу. Міру юридичної відповідальності хай визначає суд. Але на політичну відповідальність усі вони вже заслужили. Негайна відставка. Це принаймні якось поверне довіру до України, покаже здатність визнавати і виправляти помилки. І перешкодить втручанню й перешкоджанню розсоідувачам. Бо у ЗМІ і досі зʼявляються повідомлення, як рештки системи "менеджерів-розбійників" виношують плани "корупційного контрнаступу", включно з атаками на НАБУ і САП. 5. Формування "дипломатичного хабу" для негайного порятунку зовнішньої політики. І в переговорах про мир, і в підтримці бюджету, і у військовій допомозі та співпраці. Тут час і місце майстрів, а не дилетантів. ... Все це не втомлювався повторювати вже кілька років. Часто чув і читав, шо усе це – нездійсненні мрії. Прям як під час переговорів про Томос. Але критики не розуміють: хоч політична наука – не математика, вона має своє розуміння закономірностей. І краще його враховувати, ніж намагатися ламати на догоду комфорту – і то тимчасовому – кількох осіб. Подальше зволікання з виконанням цього плану лише множить жертви і погіршує стартові умови, коли до нього таки змушені будуть перейти. Щоб не загубити країну, треба діяти так, аби доля вела, а не тягнула. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/692c18616cb1d/