https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6a89ac732ce8e/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sat, 22 Aug 2026 17:04:35 +0300 Дедалі більше бачу в стрічці перехід від розпачу чи емоційних закликів – до пошуку виходу з пастки, щоб не рознести країну. Від людей різних поглядів, середовищ і уподобань дедалі частіше чути: "От аби парламент мав субʼєктність"... Мовою конкретних дій, а не абстрактних категорій, це перекладається так: аби знайшлися 226+ депутатів, які почали б діяти відповідно до Конституції. Визнали б відсутність "монобільшості". Оголосили про відставку "уряду переставлених стільців". Сформували уряд, де на кожну посаду було б призначено професіонала, який/яка має найкращий досвід, можливості і шанс якнайкраще впоратись із завданнями. Не на "задовільно" – а на "відмінно з відзнакою за нестандартний підхід". Бо саме так працюють військові – і саме такий стандарт належить підтримати, якщо хочемо вижити і перемогти. По дорозі – не зламатися під тиском Зеленського і тих із його оточення, хто натомість хотітиме жити і правити по-старому. Хоч до поразки – але в своє задоволення. Всі елементи для такого рішення є. 1) У березні 2022 ВР працювала консенсусом, проговорючи питання у фахових дискусіях "без політики" – і виходило дуже ефективно. Жаль, що переляк пройшов, і монополька повернулась. 2) Наприкінці 2025 року під тиском справи НАБУ і ситуативного обʼєднання інтересів ключових осіб навколо Зеленського було усунуто з посади Єрмака, який здавався незнищенним. 3) У липні 2025 під тиском зростаючих протестів і на їхньому тлі – жорсткої позиції партнерів, було відновлено незалежність НАБУ і САП. 4) У липні 2026, дивлячись на протести, які не "робіглись за три дні", а набирали обертів, і усвідомлюючи потребу зміни підходів на фронті, було змінено головнокомандувача і ключових осіб військового керівництва. 5) Упродовж 2025-26, чітка позиція партнерів змушувала відмовлятися від низки шкідливих рішень і, навпаки – ухвалювати потрібні. Виконання зобовʼязань на шляху до євроінтеграції записані чорним по білому в умовах отримання грошей. І не лише у європейських документах, наприклад, щодо Ukraine Facility – але й у ратифікованих ВР умовах надання 90 млрд євро "репараційного кредиту". Тож – усі елементи, необхідні для "субʼєктності" і примушення до неї не просто на столі, а не раз успішно задіювались. Однак все це – епізоди, виняток із закономірності. Яка, на жаль, полягає у триманні влади за монополію на рішення і ресурси, а для цього – уникнення будь-якої конкуренції, зокрема внутрішньої. Звідси – негативна селекція кадрів і збільшення лояльних замість професійних. В суспільстві обговорюють різні сценарії – радикальні, фантастичні, екзотичні – як змінити ситуацію. А "субʼєктність парламенту" – шляхом коаліції єдності, професійного уряду, його дій за викликом часу, а не окриком і "тупанням ніжками" (с) згори – є єдиним конституційним, безпечним і здійсненним рішенням. Але залишається найголовніше питання. Власне, ЯК ЗРОБИТИ. Як пробудити мотивацію – навіть не у 226+ депутатів, а у досить вузького кола осіб, які впливають на думки і рішення цих 226+. Тут мені часто закидають – "чому ви досі цього не зробили?" А ми в процесі – але саме це виставляє стелю. Ми _всередині_ процесу. З тими можливостями, які є – зокрема, 26 депутатами фракції ВР. Потрібна позиція ще 200) На позір, десь половина з них – готові. Інші – озираються на тих, хто переконає, віддасть наказ чи сформулює виправдання. Що повертає до мотивації "групи осіб" на вершечку влади, у підніжжя трону. Так було завжди – що в часи відновлення Незалежності, що при виході з криз, що при перемозі Майданів. Більшість, яка ще напередодні була різко проти, "прозрівала" і підтримувала рішення, необхідні державі. Бо бачила, як адаптують позицію її лідери. Тепер ми на порозі дуже значних викликів. Цього разу вони можуть перевершити здатність чинної системи з ними впоратись. Тим більше, зважаючи на деградацію системи, позбуття чи послаблення здатних на потрібні дії. Зміни потрібні – це визнає дедалі більше людей із середовищ і "бульбашок". Але для істеблішменту "династії" це не очевидно. Їхнє положення цілком стерпне, а відчуття загрози – геть не гостре. І тут постає питання звести воєдино ті чинники впливу, які обговорили раніше. Громадська думка та інформаційний простір. Тут роботи, спілкування, координації вистачить кожному. Щодня. Громадянський активізм і акції – тем буде досхочу. Робота антикорупційних органів із демонстрацією, що таке "династія", і знешкодження щупалець цього спрута. Позиція партнерів, які бачать загрозливість "династії" для перспектив України у війні та Європі, і тиск у власних політичних системах щодо згортання допомоги "неефективній корупційній Україні". Всьому цьому бракує злагодженості – на всіх рівнях. Саме тому цю злагодженість уперто руйнують технологи і говорящі голови "династії". Бо обʼєднана дія буде кінцем саме режиму правління. Найсмішніше – не Зеленському персонально (бо адекватні дії на обʼєднання суспільства підуть йому, навпаки, в плюс). Але йому комфортніше так, як є. От тільки країні це не просто некомфортно, в дедалі більш небезпечно. Поки є трохи часу, який дорогою ціною зберігають наші оборонці, всім варто прийняти чітке правило. Обʼєднуватися і діяти задля того, щоб посилювати оборону, підтримку ззовні і захист громад. І проти того, що все це послаблює і руйнує. Перед кожною дією чесно сказати собі, – вона посилює чи руйнує згадану тріаду виживання України. Якщо чесно давати собі відповідь на це питання – то конкретні дії стануть напрочуд зрозумілими. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6a89ac732ce8e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6a106b5acaab7/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Fri, 22 May 2026 17:42:34 +0300 "Приватбанк" виграв апеляцію в Лондоні у колишніх власників – Коломойського і Боголюбова. Вони матимуть повернути вкрадені 3 млрд дол США. Активи мають бути стягнуті та користь України. Банк втратив більше, у розслідуванні агенції Kroll ішлося про 5,5 млрд дол – але, певне, решту було втрачено через "геніальне" ведення справ попередніми власниками... ... А тепер оцініть трагічну іронію. У намаганні відновити контроль над банком, повʼязаними з ним схемами і загалом вплив у країні, Коломойський со товаріщі вклався у кампанію Зеленського. 1+1, спільний, як відомо зі ЗМІ, актив Коломойського з родиною медведчука, денно і нощно вбивав у голови українців просту до відрази схему: - новини: все погано, погано, погано, борщовий набір, карупція, все погано - програми кварталу 24/7: гигиги Порошенко гигиги Парубій гигиги Томос-термос гигиги декомунізація 8 марта - надвечір – казочка "Слуга народа" про простого і чесного хлопця... Це спрацювало. Це транслювалось на 80% аудиторії, підтримане каналами інших олігархів і медіа-проектами медведчука та інших проросійських діячів. Це забезпечило появу міфу, в який повірили українці – бо хотіли вірити, що ван просто, що чарівники існують, а всі проблеми можна вирішити простим бажанням. "Поле чудес" у масштабах країни. Коломойський у 2019 роздавав інтервʼю. Про примирення з росією. Про виправлення перекосів українізації. Про "гражданскую войну"... Повернення банку видавалося, певне, Коломойському вирішеною справою. Але дарма Коломойський, розпочинаючи свій похід помсти, забув світову історію і класику. Бо все повернулось проти нього. Адже країна і держава – це більше, ніж зобовʼязання подяки за приведення до влади. Банк залишився державним. Було збережене корпоративне управління. А щоб попередити тяганину в судах – було ухвалено окремий закон. "Папа Карло переоцінив слухняність маріонеток", – як тоді писали. Далі – більше. Коломойський – під вартою. Термін весь час подовжується. І от – юридичний розгром і необхідність відшкодувати 3 млрд. А на горизонті ще можливі питання від американської Феміди, зокрема штату Делавер... Великою мірою, фіаско зазнала модель бізнесу родом з 1990х. Не "вклади-зароби-інвестуй", а "вхопи-відбери-обдури". Перша модель – стійка, здатна витримати і понад 100 фейкових "справ", і навіть "санкції", як свідчить досвід Порошенка. Друга – має відійти в минуле разом із усім супутнім матеріалом. До речі. У 2021 міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів опублікував масив документів про офшори – Pandora papers. Там, серед іншого, значиться про передання структурами Коломойського структурам, повʼязаним із Зеленським та низкою інших діячів нинішньої влади (щоправда, вже "відпрацьованих"). Тож у контексті повернення державі виведених Коломойським коштів, імовірно, спливе і ця історія. Жорна історії мелють повільно, але невідворотно. І, як любив говорити сам Коломойський, "на виході – каса". Надходить час платити https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6a106b5acaab7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6a0de6f07ebfa/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Wed, 20 May 2026 19:53:04 +0300 З посиланням на Службу зовнішньої розвідки поширюється матеріал – мовляв, це росія прагне "не допустити другорядності", зокрема, корупційного скандалу. Шакалячий експрес владних каналів тут же підхопив: "Ми ж казали! Це все росія!" На кого це розраховане? Хто придумав залучити спецслужбу? Нічого не зрозуміли, нічому не навчились. Ясно, що рашисти будуть використовувати факт корумпованості нинішньої влади. Але замість приховувати – треба видерти проблему з коренем. По суті повідомлення для влади мало би звучати так: 1. З високою імовірністю росіяни використовуватимуть корумпованість української влади. 2. Спроби приховати факти контрпродуктивні через їхнє підтвердження численними деталями та обставинами, а також демонстративну, викличну і деструктивну поведінку фігурантів. 3. Для повернення довіри українського суспільства, військовослужбовців та міжнародних партнерів доцільно: 3.1. Сприяти якнайповнішому і обʼєктивнішому завершенню розслідування виявлених фактів антикорупційними структурами; 3.2. Відсторонити від посад осіб, чия участь, спів-участь або потурання фігурантам виявлені у ході збору доказів і розслідування; 3.3. Інформувати суспільство про хід розслідування, ліквідацію виявлених корупційних схем та заходи, вжиті для унеможливлення їх у подальшому. 4. У звʼязку з наявною інформацією щодо активізації дій ворога, накопиченням економічних, бюджетних, соціальних проблем, необхідністю невідкладного внесення змін до законодавства для забезпечення європейської інтеграції України, в також залучення допомоги від ЄС, інших партнерів та міжнародних фінансових організацій рекомендовано: 4.1. Запропонувати сформувати у Верховній Раді України коаліцію депутатських фракцій за логікою "коаліцію національної єдності". Унеможливити відкидання розгляду пропозицій в залежності від субʼєкта подання. Забезпечити підготовку проектів законів з урахуванням пропозицій усіх фракцій Верховної Ради України, представників ЄС та громадянського суспільства. 4.2. Коаліції підготувати план першочергових дій, спрямованих насамперед: - на посилення фінансового, економічного, технологічного тощо забезпечення ЗСУ; - на виправлення механізму мобілізації на основі підвищення мотивації, визначення строків служби та кратного винагородження нинішніх військовослужбовців, насамперед учасників бойових дій, справедливості та відкритості мобілізаційних заходів, швидкого зворотного звʼязку і реагування на проблеми; - на захист громад від атак ворога, а також забезпечення децентралізованого енергопостачання; - на вирішення освітніх, медичних, соціальних та інших питань, на основі захисту платників податків від сваволі контролюючих органів, заохочення сплати податків, прозорості процедур; - на забезпечення професійної переговорної позиції, із залученням кадрової, парламентської, експертної тощо дипломатії задля примушення росії до припинення вогню без попередніх умов, забезпечення інтересів і європейської інтеграції України. 4.3. Коаліції визначити склад Уряду національного порятунку шляхом призначення на посади осіб, найбільш компетентних для виконання завдань відповідного напрямку. 5. Для забезпечення суспільного контролю за ефективністю діяльності нового формату влади: - припинити роботу "єдиного марафону", забезпечити повернення незалежних від влади каналів до цифрового мовлення, дотримуватись виконання законодавства про медіа, зокрема в частині повідомлення про бенефіціаріїв; - заборонити анонімність соціальних мереж та платформ (зокрема, телеграм), забезпечити дотримання ними законодавства про медіа щодо недопущення мови брехні та ненависті; - скасувати накладені з політичною метою санкції, які не підтверджені доказами щодо реальної шкоди національній безпеці. ... Уявили таке? А саме так мали б працювати органи влади, якщо цікавить результат для країни. А їх цікавить лише збереження "династії". Вони за неї боротимуться до кінця. Треба, щоб свого, а не України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6a0de6f07ebfa/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69aa814855e34/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Fri, 06 Mar 2026 08:24:56 +0200 Ціла низка українських та іноземних оглядачів останніми днями цитують джерела з надр "слуг", які фактично повідомляють про ультиматум від правлячої партії: або захистіть нас від НАБУ і САП, закривши очі на нашу корупцію, хабарництво, незаконне збагачення – або парламент не запрацює. Мовляв, не для того ми йшли на кнопки тиснути і "на внуків заробляти", щоб всяке внєшнєє управлєніє нас до відповідальності тягло. Зараз і перед антикорупційними органами, і перед міжнародними партнерами, і перед усіма некорумпованими депутатами стоїть дуже важливе для майбутнього країни питання. Або скоритись, піддатись шантажу, – і тоді отримати країну з серіалу "Слуга народу". Оту, з людьми за межею бідності, але з зажратими свинорилими можновладцями. От тільки таку країну не беруть до ЄС, не допомагають вижити чи навіть відбиватися від ворога. Або відкинути шантаж, і піти на створення коаліції єдності (за участі особисто не корумпованих "слуг" зокрема), професійного уряду – і повернутись на стежку див, які зробили Україну так популярною в світі у 2022 році. Час для цього вибору спливає, а владна система гніє і пропускає дедалі більше ударів – через безпорадність і корумпованість https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69aa814855e34/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6992cdfc868e4/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Mon, 16 Feb 2026 08:57:48 +0200 У 22 році цей день влада оголосила "Днем єднання українського народу". На каналах було оголошено "марафон єднання" – такий собі прообраз донині сущого "мономарафону". Такою була відповідь на попередження партнерів, і насамперед США, про підготовку повномасштабного російського вторгнення. "Слуги" прийшли у Раду причепурені, у вишиванках. Демонстрували радість і оптимізм. Плескали заявам, що "нічого нагнітати паніку". Спогорда відкидали наші вимоги додати 50 млрд для термінового переведення ЗСУ у режим готовності до війни. Назвивали це "популізмом". Колись кожен із цих днів, особливо в січні і лютому, упереддень 24 лютого, будуть памʼятати як час ганьби. Час змарнованих можливостей. Час злочинної бездіяльності, яка коштувала людських втрат і руйнувань. Будь-яка наступна влада не матиме права забути це. Як 20 лютого навіки є днем памʼяті жертв режиму януковича і днем слави героїв Небесної Сотні, які своїм чином зумовили його падіння - так 16 лютого має стати днем памʼяті про те, як засліплення, видавання бажаного за дійсне та потурання зрадникам ведуть до трагічних наслідків. І ніколи не мають повторитися – так, як і злочини режиму януковича https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6992cdfc868e4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69917dd77e522/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sun, 15 Feb 2026 09:03:35 +0200 У заяві мзс росії про готовність "забезпечити відсутність ударів у день голосування"- вся сутність як нерозуміння росією природи демократичних виборів, так і їхніх підступних планів із "інтерналізації" конфлікту. Тобто, того, що не вдавалося з 2014 року: перетворення конфлікту на внутрішньоукраїнський. Про другу частину заяви галуздіна з рос мзс, про "внєшнєє управлєніє", не пишу свідомо. Це старий російський прийом – додавати до вимог щось абсурдне і нездійсненне, щоб потім подати відмову від нього як "великий компроміс" і "жест доброї волі". Тому варто зосередитись на начебто "конструктивній" частині. По-перше, вибори- це не лише день голосування. Це кампанія, агітація, дискусії. Всі етапи важливі. На всіх мають дотримуватися демократичні стандарти, здійснюватися спостереження – як взаємне внутрішнє, так і компетентне зовнішнє. Без цього вибори – це не вибори, а фейк у російському стилі. До речі, це стало для росії пасткою в Мінську. Вони вимагали "виборів" на тимчасово окупованих територіях – "канєшно же, дємократічєскіх". На цьому їх і спіймали. Демократичні вибори вимагають безпеки на всіх етапах; свободи балотування і агітації; безперешкодного і вільного голосування. Копенгагенський документ 1990 року; ті самі "стандарти ОБСЄ", за якими визначається, чи є вибори вільними і чесними. Тобто, чи є вони виборами, з результатами яких треба рахуватися, – чи "виборами", які визнають хіба на "москві". Звідси – вимога "спочатку безпека". Все логічно для демократичних країн – і росія залишилася із своїм розумінням Мінську як "втюхємо Україні підконтрольних нам троянських коней". А нема безпеки- санкції, тиск, і необхідність шукати вихід. Тоді говорили про миротворців. На жаль, у 2019 на переговори послали Єрмака, який швидко погодився читати домовленості по-російськи. А коли це зірвалося після протестів у Києві – росіяни дуже образились. Але вони вперті, і весь час прагнуть таки довести свої задумки до кінця. Тому, по-друге – вони вимагають проведення "виборів" саме під час війни, тобто – воєнного стану. Крім неможливості провести вибори у таких умовах демократично, включається низка інших факторів. Неможливість голосування (принаймні, повноцінного голосування), а тим більше балотування, військових. Ускладнення голосування для біженців за кордоном: під час війни вони навряд чи повернуться, а організація волевиявлення понад 6 млн за кордоном – нетривіальна задача. Питання виникатимуть і для ВПО. А все це, разом із недемократичністю, ставить під сумнів надзвичайно важливе: легітимність виборів. Визнання їх чесними і справедливими і в світі, і головне – самими українцями. І нарешті по-третє. Зважаючи на всі ці обставини, росіяни мріють, щоб хоч якась із них запустила в Україні внутрішній конфлікт. Тим більше, враховуючи "підготовку", яку вже розгорнула влада: "санкції" проти Порошенка, монополізацію інформаційного простору, команда "фас" колективному "державному бюро репресій" і подібне. Все це – гра на російський сценарій розбрату і розколу. Тому завдання української дипломатії – не погоджуватись на "вибори" без вибору, сподіваючись їх "виграти", а після "пропетляти", аби в кріслах, – а довести до партнерів небезпеки такого сценарію. Єдино можливий шлях до легітимних, демократичних, вільних і справедливих виборів – через дуже просту логіку. Спочатку – безпека. А це значить – припинення вогню; скасування воєнного стану; проведення всіх підготовчих робіт для створення належних умов (півроку так півроку, але хай фахівці скажуть – он у Раді ціла робоча група працює). І лише після цього – вибори. Європейські вибори. Під щільним міжнародним спостереженням, взаємним контролем і відповідно до всіх стандартів демократії (без "санкцій", тиску і фальсифікацій). Саме такі вибори відкриють шлях і до тривалого миру, і до відродження, і до Європи. Ясно, що росія з цим не згодна. Не для того втратила убитими і скаліченими понад мільйон своїх, і угробила власну економіку і майбутнє. Але росію до цього треба примусити. Як? Ну так ви ж влада. Ви ж казали, що знаєте. Ну то робіть. Не можете? Ну то пропозицію коаліції єдності і уряду порятунку ніхто не відкликав. Досить уже опиратись, чіплятись за своє самодержство – і дозволяти вести себе, і всіх нас, до зрежисованої росіянами катастрофи https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69917dd77e522/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/698c575dba531/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Wed, 11 Feb 2026 11:18:05 +0200 Минулого тижня Reuters, а нині і Financial Times публікують як "інформацію від джерел" те, що вже тривалий час нуртує владними коридорами в Києві і вихлюпується у навколополітичні кола. Мовляв, у березні буде досягнуто якийсь "піс діл", у травні буде похапцем проведено вибори – і про все це Володимир Зеленський буцімто має намір оголосити 24 лютого, на роковини вторгнення. Перша реакція – сакраментальне "так це ж було вже", яким увійшов до історії Леонід Кучма. Перед Новим роком подібного оголошення очікували у новорічному зверненні. Перед тим – "на Великдень". Перед тим – "на весну"... і так крок за кроком. Наступні прогнози, певне, знову будуть про Великдень – благо, у православних він цього року ранній, 5 квітня (до речі, за народним прогнозом це може одначати ранню весну – чого б дуже хотілося після цієї зими). Однак є-таки елемент, який змінюється від спроби до спроби. Зношення і виснаження росії. Поки що там сподіваються, що Україна зношується і виснажується більше. Відтак, чекають, що ми впадемо перші. Завжди ж у історії падали. Тому "саме собою" перемирʼя не настане. До нього росію доведеться змушувати. У союзників важелі є. Лише оголошення санкцій проти лукойла і роснєфті, погрози посилити "вторинні санкції" проти подільників росії завдали дуже сильного удару – і змусили принаймні імітувати переговорні зусилля. Тиснути є чим і є на що. Питання – чи буде цей тиск. І на що він буде спрямований. Хоча насправді "математика рішення" дуже проста. Для росії ціна продовження має перевищити ціну зупинки. Бо остання більш-менш відома: наплив сотен тисяч убивць і мародерів у міста і села; економічні проблеми, які вже не можна буде списати на війну; питання "навіщо все це було?", коли угробили понад мільйон росіян, воювали довше, ніж у "атєчєствєнную", а цією ціною лише збільшили з 7 до 20 відсотків захопленої української землі. Тому і пижаться путін з подільниками, розповідаючи про "целі сво" і "пєрвапрічіни канфлікта". І під це вимагають "дати їм приз". З цією логікою є велика проблема – і не одна. По-перше, росіянам завжди мало. Отримавши бажане, висувають наступні вимоги. По-друге, вони завжди збрешуть. По-третє, вони не відмовились від своїх агресивних планів, навіть не приховують цього, – і жодні "гарантії", окрім реальної загрози військового зіткнення з НАТО (і насамперед США), їх не зупинить. Тому зупинити війну – це не "давати росії втішальний приз". Такий шлях війну лише продовжить. Зупинити війну – це зупинити росію. Примусити її до безумовного і повного припинення вогню. Саме на це мають бути спрямовані усі зусилля – і підтримки ЗСУ, і посилення санкцій, – аби підвищувати для росії "ціну продовження" і штовхати до прийняття "ціни зупинки". А от тут росіянам може підіграти влада в Україні. Бо вони почули солодке словосполучення – "вибори, незважаючи на війну". Тобто, під час воєнного стану. Тобто, перекривши кисень усім опонентам – собі забезпечити переобрання. Однак вибори під час воєнного стану – це не вибори. Без демократичних умов, без спостерігачів, без умов для повноцінного голосування й балотування військових, ВПО, біженців – легітимність таких виборів буде під великим питанням. Про кількість порушених статей законів і Конституції годі й говорити. Це створить підстави для внутрішнього конфлікту – чого дуже прагне росія. Тому Україні зараз критично важливо не схибити. Не просто залишатися в переговорах- а використати їх для того, щоб говорити про реальний механізм зупинки війни. Примус росії до припинення вогню. Інше – примара. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/698c575dba531/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69862d4a6f19a/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Fri, 06 Feb 2026 19:04:58 +0200 "А ти – вор! Джентельмєн удачі!" Ця фраза з відомої радянської кінокомедії, яка мала мʼяко висміювати нрави "зони", яка "виховала", на думку радянських дисидентів, "савєцкого чєлавєка", – і зараз крутиться у качалці, куди ходить Єрмак, – є просто ключем до розуміння нинішньої влади. Вони – підлітки пізньорадянського часу, юнь 1990х, молоді дорослі 2000х. Вони росли на радянських фільмах, а потім копіювали за московськими "братами", яких за інерцією і в силу залежності (спочатку дідів-батьків, а потім і власного досвіду), вважали старшими – стереотипи, "наративи" і "смисли", які впечатували через маскульт у пострадянську свідомість співгромадян. Усі "брати" і "свати" несли нехитрий меседж: "раньше било луччє". І паралельно – висміювали всі альтернативи, грунтуючись на російсько-радянських штампах про "нєрусскіх", – і славили "росію, встающую с калєн і сабірающую свайо". Весь "квартал-95" у 2014 сидів у москві, у Горлівці закликав "шатать Кієв", "жартував" перед ситою курортною руснею про "русскіє вайска, двігающіє впєрьод граніцу" і "Украіну-прастітутку, прінімающую са всєх старон". У них був – і, певне, досі є – системний бізнес на росії. До влади вони приходили, щоб скасувати "націоналістічєскіє пєрєгіби", повернутись до "нармальнага абщєнія" і "русскаязичнага ринка". Ну, може, трохи взяти з "братів" "дєньгамі" за "нєудобства". Загугліть інтервʼю Коломойського, Шефіра та інших зразка весни-літа 2019. Або й Зеленського тих часів. Перегляньте одкровення "слуг" 2019го. Вони ішли творити реванш. Вони рвалися назад, до звичного, комфортного, до "своїх". Які хоч і піджартовували про "хахлов", але ж це можна було стерпіти. Бо бабло ж ішло. А обрАзи можна було сублімувати – висміюючи "хахлов" зі сцени, в Україні і не в Україні. Вони не зрозуміли одного. Порошенко, інші лідери Майдану – просто виявилися розумніші. Мудріші. Досвідченіші. Вони розкусили росіян раніше. Рашистам не розходилось у будь-якій українській владі – крім тієї, яка буде готова здати Україну назад у "оновлений союз", стверджуючи вікопомну мрію путіна щодо реваншу проти "найбільшої катастрофи ХХ століття"- і відновлення російської імперії. Саме тому кроки під гаслом "Геть від москви – дайош Європу", під яким пройшли 2014-2019, виявились єдино можливими рятівними для існування Української Держави. Бо після 2014 росія перейшла від спроб "мʼякою силою" затягти в свою орбіту республіки-втікачки, і Україну насамперед – до силового примусу. Відповіддю могла бути тільки сила. Навколо цього мала будуватися – і до 2019 будувалася – вся державна політика... ... а тим, хто скористався фантомними болями, хворобами зростання і вмінням розповідати красиві казочки, "хакнув систему" і виявився лицем до лиця з осатанілим варваром, – знадобилося пережити повномасштабне вторгнення, щоб осягнути просту істину. Незалежна Україна і російська імперія несумісні. "Має залишитись хтось один". Прямо зараз Україна переживає болісний процес. Це було необовʼязково: продовження реформ 2014-19 робило б Україну здатною завдати росії неприйнятних втрат. А відтак – змушувало б її призвичаюватись до життя одночасно і паралельно з незалежною Україною. Аж поки внутрішні процеси не привели б імперію до скону. Але ослаблення України у 2020-2021 створило для кремля ілюзію шансу. Сталося повномасштабне вторгнення. Схоже, Зеленський не бажає програти. Чому – тема окремої розмови. Але бажання/небажання – це лише частина. Реалізація бажання вимагає адекватного способу. Вони пробували, як звикли. Підминаючи все під себе, і зливаючи всі потоки в кишені, плюс зрозуміла і звична для них "двушка на москву". Розгулялися так, що сама логіка існування антикорупційних органів стала під загрозою: ігнорувати бєспоєдєл стало неможливо. Тоді спробували ліквідувати незалежність антикорупційних органів – і дістали по носі від суспільства. Вони відкотились, але далі запустився дуже складний процес. "По-старому" вже неможливо. Звичний їм порядок речей гниє і розпадається. Яким буде новий – ще не зрозуміло. Забагато змінних. Забагато залежності від не дуже розумних, не вельми досвідчених, але надто амбітних діячів. Незмінне одне: тиск з боку росії. Ці діють цілком передбачувано. Їм потрібен "мір, желатєльно, вєсь". Це потроху доходить до Заходу – спершу до Європи, згодом до США (які таки більші і складніші, ніж Трамп і його оточення). Для України найголовніше питання: як вижити. Вистояти, зібратися докупи і піти в контрнаступ, забираючи своє. Нідерланди, США, Ізраїль – показують, що це цілком можливо. Ключ – усередині України. Менша, але життєлюбна і згуртована нація має шанс здолати конаючу імперію. Якщо чесно розірве звʼязки з її мертвʼячою спадщиною. Якщо переступить через успадковані від неї звички, поведінку і людей. У радянській комедії, якою захоплювався, качаючись, "позивний Алі-Баба", до "хеппі-енду" привела навіть не операція під прикриттям "органів". Там прозріли і прийшли до тями ділки кримінального світу – які вирішили не бути скотами, а стати людьми. Пора. Час. Від прозріння цілком конкретних людей у "слугах" залежить, коли хороші люди перестануть втрачати життя і здоровʼя, купуючи час, який марнується. А коли цей час почне використовуватись, щоб виковати перемогу України. Всупереч усьому. Обʼєднавши усі сили і спроможності суспільства. Реалізуючи нарешті наш історичний шанс. Не бійтеся. Нове журналістське розслідування висвітило чергову грань, наскільки ж ниці і убогі духом ті, кого ще два місяці тому ви так боялися. А ті, хто хоче посісти їхнє місце- ведуть вас на манівці. Відкидайте машкару. У нас у всіх дуже багато роботи. Але ми зможемо зробити її лише разом – і тоді жодні "нехороші люди – рєдіскі" нам усім не завадять. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/69862d4a6f19a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6984cb76e9cbc/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Thu, 05 Feb 2026 17:55:18 +0200 Переговори в Абу-Дабі очікувано стали ритуальними танцями. Добре, що відбувається обмін полоненими. Це потрібно – але знайомо з часів Мінська і потребує радше готовності рашистів до обміну (коли їм щось треба), а не якихось спецформатів. Тим часом росія знову згадала про вимогу не просто віддати їй Донбас – а й визнати його російським, причому всіма учасниками переговорів. Мовляв, вони цього завжли хотіли, а хто їхні слова сприймав по-інакшому – то видавання бажаного за дійсне. Схоже, путіну наснилось, що він ось-ось десь прорветься. Що анонсований незабаром новий удар по цивільній інфраструктурі змусить українців капітулювати. Що союзники "втомляться від України". Це попри те, що в росії проявляються перші ознаки обвалу в галузях, які використовувались якраз для порятунку від обвалу. Один з найбільших забудовників, "Самольот", звернувся до уряду рф з проханням урятувати від банкрутства і виділити 50 млрд руб на покриття витрат. "Піраміда" забудовників хитається. Памʼятаємо з 2008/9 років, як руйнування таких пірамід тягне за собою – через різке падіння попиту – і промисловість, і банки, і ринок праці... Словом, швидше б уже. Але оточенню путіна і цього мало. Війна триває, боярє царю вєрни. У страшні дні березня 2022 популярно було згадувати, що саме в березні часто вбивали або усували російських царів та диктаторів. Чотири березні повномасштабного вторгнення минули. Надходить пʼятий. Події явно потребують прискорення. Новий міністр оборони Федоров назвав "стратегічною метою" знищення (виведення з ладу) 50 тис окупантів щомісяця. Це має перевищити здатність російської військової машини ці втрати відновлювати. Падінню російської економіки посприяли б як сильніші санкції, так і масові удари відплати – ракетні, дронові, кібернетичні... Все це формує порядок денний, який мав би бути обовʼязковим і обʼєднавчим для всіх (так, на цьому місці – нагадування про Уряд порятунку). Але цього не бачимо. Все повільно, "на трієчку" і з погано прихованим бажанням пошвидше провести вибори і гарантувати збереження при владі. Та росіяни такого не подарують. Вони усвідомлюють, що поставлено на кон. Для найвищого керівництва росії – це також екзистенційна війна; і поки що ціна зупинки для нього вища, ніж ціна продовження. От якраз над зміною цього балансу і треба працювати. І цим оцінювати результативність усіх дій. Бо до наступного березня – надто довго. А до цього такими темпами і зусиллями, схоже, не встигаємо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6984cb76e9cbc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6974d14605162/ ukrpravda@gmail.com (Ростислав Павленко) Sat, 24 Jan 2026 15:03:50 +0200 Злочини рашистських терористів щоразу поглиблюються. Пологовий будинок, житлові квартали, електричні підстанції, які заводять живлення з АЕС на мегаполіси... Виробництво Roshen... погрози наступними ударами... І на тлі всього цього – агресивна поведінка на переговорах. Крок за кроком, нова темна доба насувається на світ. Коли не працюють засновані на цінностях інститути і не шануються укладені в імʼя цінностей угоди, міжнародні відносини відкочуються до "заводських налаштувань". Коли важить сила. Сила має кілька вимірів: - військова, коли можна вирішити питання війною; - економічна, коли рішення можна купити; - дипломатична, коли за допомогою союзів і взаємовигідних домовленостей, які шануються через інтереси, захищається своє і вирішуються задачі; - технологічна, коли передові рішення дозволяють досягати більшого меншими ресурсами; - інформаційно-психологічна, коли можна впливати на уми і серця... Можна вправлятися у новітніх теоріях, додаючи інші виміри. Однак у будь-якому разі вони переплетені між собою. Можливості на кожному з них підтримують інші, а слабкості – послаблюють. Все це наче зрозуміло – як підхід. Але країни з наче значним потенціалом часто пасуть задніх, або й навіть стають жертвою вправніших агресорів. Натомість чимало "середняків" на старті перетворились у лідерів. Різниця – в майстерності управління. Бо мало мати ресурси – треба вміти ними управляти. Бачити перспективу. Помічати можливості. Діяти розсудливо. А головне – підпорядковувати все це інтересам країни сьогодні і завтра, а не швидкоминучим спокусам збагачення чи аплодисментів. Промова премʼєр Канади Марка Карні на Давосі стала своєрідним маніфестом такого підходу з боку, за його ж висловом "середньої" країни. Він зарахував до цієї категорії Канаду, та до неї належить і Україна. Надто велика, щоб "просто бути", не збуджуючи нічиїх загарбницьких апетитів. І надто маленька, щоб самій диктувати свою волю. У Карні маніфест вийшов цілком у дусі моєї улюбленої "протестантської етики і духу капіталізму" Макса Вебера. Працюй ударно – житимеш гарно. Канада подвоїла військовий бюджет, спрощує вкладення інвестицій, будує багатосторонні проекти співробітництва під досягнення конкретних цілей... Хто дбає, той має. Хочемо вижити і перемогти – вертаємось до базових цінностей. Цікаво, що Трамп більшу частину промови теж вихвалявся успіхами США. Хоч його країна – і без того лідер, однак велику увагу приділено базису (хоча, заради справедливості, економіка зростала і за "попередників", яких він традиційно поганив). Володимир Зеленський обрав іншу ноту. Образи і повчання Європи. Ми, мовляв, воюємо, а ви, а ви, а ви... Це звучало приємно для багатьох в Україні. Тим більше, що медіа-підтанцьовка тут же кинулась змагатись у славословʼї: від "вождя" від Мосейчук до "воєнного і духовного лідера Європи" від Корчинського (так, і цей сплив; скажіть хтось Зеленському, що брати такого на борт – не до добра; спитайте чи в Тимошенко, чи в януковича...) Однак у старому новому світі красота пози має бути добре прорахованою приправою, а не головною метою. Запальна промова-виклик має право на існування, якщо вона – частина стратегії. А стратегія – це сплановане використання ресурсів для досягнення мети. Метою було "розбурхати" Європу? Ображена реакція фон дер Ляєн із нагадуванням про всю надану допомогу, обурення європейських політиків невдячністю і хамством Зеленського показують: слів для розбурхання мало. Talk the talk, but work the work, як сказав би новоназваний кумир Зеленського Трамп. Бо яке таке обурення ти собі дозволяєш, коли в тебе щодня вкриваються чергові "шлюзи" (Watergate, символ політичного скандалу, дослівно означає "шлюз"; символічно, однак). Не вскривши гнійників, не вичистивши погань у енергетиці, оборонці, безпеці, митниці, будівництві, ..., – які в біса повчання, яке лідерство в Європі? Мусиш, як Карні, мати змогу предʼявити зроблене. Але спроможний лише знову і знову кивати на героїзм Армії, яка тримає фронт не завдяки, а всупереч; бо забезпечення викликає лише непристойні епітети... Без роботи над помилками, реального єднання всіх ресурсів і можливостей суспільства, викидання на смітник "схемок і "двушечок на москву" – повчання лише зашкодять. Тоді що це було? Просто сплеск емоцій на внутрішню аудиторію, щоб чародійством замастити очі від споглядання справжніх причин, чому Україна виявилась неготовою до масових обстрілів і морозів – як до того до вторгнення, а до того – до пандемії?... Це так, він "завжди про це думає", як персонаж відомого анекдоту. Але чи це точно все? ... зважаючи на динаміку подій, може бути інша мотивація в такої поведінки. Світова преса пише, що путін ще в Анкоріджі виставив здачу Донбасу своєю "невідкличною умовою". Он у Абу-Дабі його міньйони знову про це талдичать. І для Трампа (та й інших союзників) постає дилема: або змушувати путіна відмовитись від цієї вимоги, або змусити Зеленського прийняти її. Перше – складно: санкції, тиск, захоплення танкерів, збиття безпілотників, арешт активів, боротьба з гібридними вибриками кремля та його агентури, протидія популістам, щедро підгодовуваним путіним, тощо і тощо. Друге – несправедливо. Ті ж світові медіа констатують, що це – антиконституційно, і не підтримується абсолютною більшістю українців. Але раз уже світ відмовляється від принципів, то "проблеми індіанців шерифа не турбують", якщо вже брати термінологію Мосейчук. Тож у світі Real Politik уникнути ролі жертви, за рахунок якої всі помиряються, можна лише завдяки дуже вправній роботі і маневруванню. Роботі у підтримці армії (зброєю, грошима, технологіями, людьми), у захисті і "опірності" громад, – і маневруванню в зовнішній політиці (до чого закликав Карні, що майстерно робив Порошенко). На цьому тлі кидатись на європейських союзників, тим більше упереддень переговорів із США і рф – на які з якогось дива погодився їхати без Європи – щонайменш недалекоглядно. Але і це може мати пояснення – хоч і дещо конспірологічне. Є підозра, що чимало людей у оточенні Зеленського і готові були б відмахнутися від Донбасу – аби могли "втюхати" це країні і так чи йнак зберегтись при владі. Принаймні, коментарі деяких діячів часів перемовин у Стамбулі в 2022 створюють таке відчуття. До речі, директиви Зеленського на ті перемовини так і не оприлюднені досі... Тоді перед владою постане завдання пояснити українцям, чому "зрада" – це "перемога", і кращого не буде. Тоді демонстративна образа на Європу і сервільність перед Трампом можуть виглядати частиною картинки, яку намагатимуться впарити українському суспільству. Мовляв, одні союзники нас зрадили, інші не допомагали, ми бідні-нещасні, нема виходу... зате ми принесли мир. Чи реально це? Думаю, не зараз. Бо зараз росія вважає, що може досягти більшого. Переговори почалися з загальників, тим часом рашисти завдали чергового масового удару... буде період претензій до них... ... і так до наступного разу. Але в такій динаміці найважливіше, куди іде рівнодіюча сил: вгору чи вниз. Якщо не вирішувати внутрішніх проблем, вона вестиме таки донизу, аж до загрози капітуляції. Цей шлях для більшості українців неприйнятний. Тож єдина альтернатива – змусити владу до внутрішніх змін. А для того мають змінитись її пріоритети. Під пріоритети – задачі. Під задачі – люди. Раз світ повертається до звичної "війни всіх проти всіх", егоїстичних інтересів, цинічних дій, звичного хаосу – то порядок треба починати з себе і навколо себе. Пріоритети – вижити, перемогти і мати успіх. Задачі – стати сильною, ефективною, подолати корупцію, мати велику мотивовану армію, передову науку і розвинену економіку (ІТ, робототехніку, військовий комплекс, агровиробництво) – і взаємовигідні союзи, які підсилюють через спільний інтерес. Завдання – організувати саме під ці пріоритети і задачі систему управління. Саме цим, а не власним збереженням, мала б займатись влада. Поки не стало надто пізно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/pavlenko/6974d14605162/