https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/6863bcdbe6a63/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Tue, 01 Jul 2025 13:47:55 +0300 Демографічна криза в Україні – це не віддалена перспектива, а вже фактична реальність. За даними Держстату, станом на 2024 рік в Україні проживало близько 28 мільйонів осіб, тоді як у 1991 році нас було понад 52 мільйони. Зменшення майже вдвічі за одне покоління супроводжується ще тривожнішою тенденцією: населення не просто скорочується, воно стрімко старіє. За прогнозами Інституту демографії НАН України, до 2050 року кожен четвертий українець буде пенсійного віку, а частка молоді до 15 років скоротиться до менш ніж 13%. Така вікова структура фактично підриває основи економіки, адже зменшується кількість робочих рук, зростає навантаження на соціальну систему, а головне – втрачається репродуктивна спроможність суспільства. Усі ці фактори формують своєрідну "демографічну пастку", вихід з якої потребує не риторики, а рішучої та продуманої політики. Причини цієї кризи добре відомі, і їх важко звести до одного чинника. Передусім – це хронічно низька народжуваність: сумарний коефіцієнт у 2023 році становив приблизно 1,1 дитини на одну жінку, що вдвічі нижче необхідного рівня для відтворення населення. Додайте до цього масову еміграцію, яка після 2014 року забрала з країни мільйони працездатних і репродуктивно активних громадян, а після 2022 року ще більше пришвидшила ці втрати, особливо серед жінок і дітей. Ситуацію погіршує й висока смертність – близько 14 осіб на 1000 населення щороку, що є одним із найвищих показників у Європі. Цей показник зумовлений не лише війною, але й слабкою системою охорони здоров'я, високим рівнем захворюваності на серцево-судинні та онкологічні хвороби, а також низькою якістю життя. Нарешті, варто згадати про ерозію інституту сім'ї: зростання кількості розлучень, поширення нестабільних партнерств і відкладення материнства до 30+ років фактично знижують шанси на народження другої чи третьої дитини. Усе це вже спостерігалося в інших країнах, і хоча жодна держава не знайшла чарівної формули, деякі змогли частково переломити негативні тренди. Франція, наприклад, вважається лідером серед країн ЄС за рівнем народжуваності – близько 1,8 – і досягла цього завдяки добре організованій системі догляду за дітьми, субсидованим садочкам, податковим пільгам і широкому прийняттю моделі "працююча мати". Польща зробила ставку на прямі грошові виплати родинам з дітьми – програма 500+, яка хоч і дала лише короткотерміновий ефект, проте сприяла зменшенню дитячої бідності. Швеція комбінує державну підтримку з новою трудовою політикою: довготривалий оплачуваний декрет для обох батьків, потужна система догляду за дітьми та суспільна легітимація батьківства як соціальної ролі. У всіх цих кейсах ідеться не стільки про ідеологію, скільки про чітко вибудувану логіку підтримки – від народження до школи. Для України це означає необхідність переходу від декларацій до стратегічного дизайну. Насамперед варто впровадити пільгове житло для молодих родин – не у вигляді піар-програм, а як сталу політику із залученням місцевих громад та забудовників. Окрему увагу слід приділити державному догляду за дітьми: якщо жінка знає, що після народження дитини зможе повернутися до роботи, не боячись за безпеку й розвиток дитини, це змінює модель прийняття рішень про народження. Трудове законодавство має бути переглянуте в напрямку більшої гнучкості: гібридна зайнятість, скорочений день, пріоритетне збереження робочих місць для батьків з малими дітьми – це не пільга, а інвестиція в майбутнє. Крім того, Україна повинна серйозно підійти до питання повернення своїх громадян – не через "моральний обов'язок", а через створення середовища, де повертатись буде вигідно й безпечно. Не менш важливим є формування нової репродуктивної культури. В українському публічному дискурсі досі домінує або суто економічний, або суто традиціоналістський підхід до народжуваності. Але сучасна демографічна політика – це складна система мотивацій, в якій дитина не має бути лише моральним боргом або ознакою консервативної ідентичності. Навпаки, батьківство слід комунікувати як форму повноцінного й успішного життя, з елементами соціального престижу та підтримки з боку держави. Інформаційні кампанії, що показують активних, самореалізованих батьків – таких, які не "випали" з життя через дітей, – можуть змінити уявлення про сімейну модель у цілих поколіннях. Те саме стосується освіти: уроки репродуктивного здоров'я, психологічної готовності до батьківства та практичної економіки сім'ї мають бути частиною шкільної програми. У найближчі десятиліття демографічний тренд можна лише пом'якшити, але не змінити кардинально. Проте вже зараз потрібно планувати політику з урахуванням того, що в 2050 році нас, імовірно, буде менше 26 мільйонів, причому третина – пенсійного віку. Економіка, армія, податкова система, освіта – усе це доведеться адаптувати до нової реальності. І водночас – будувати підґрунтя для демографічного відновлення: через соціальну інфраструктуру, через повернення емігрантів, через нову культуру підтримки родин. Україна вміє воювати й тримати удар. Тепер їй потрібно навчитися відновлюватися і довго жити. Не як символ, а як суспільство з майбутнім. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/6863bcdbe6a63/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/67c6270b005c1/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Mon, 03 Mar 2025 23:02:50 +0200 Україна досі існує завдяки нашим військовим, завдяки особливим людям, які забезпечують її захист та збереження. Саме вони забезпечують для України майбутнє. Однак нашому суспільству, державним органам та громадським організаціям необхідно замислитись про те, яке майбутнє ми забезпечуємо нашим захисникам. Чи стануть "інклюзія" і "безбарʼєрність" необхідними частинами нашого подальшого життя, чи будуть лише точковою і рідкісною річчю? Від цього життя наших захисників і їх комфорт залежать безпосередньо. Це завдання слід розглядати як пріоритетне для держави, водночас не забуваючи функціонал громад, медіа, громадських організацій та освітніх установ. Я займаюсь тематикою реабілітації через плавання уже більше 10 років. Саме цій темі присвячено мою кандидатську дисертацію з педагогічних наук. З 2022 року ми розпочали новий етап наших реабілітаційних програм, розширивши їх на ветеранів, постраждалих від війни та переселенців і їх діток. Цьогоріч ми з командою започаткували реабілітаційний проект в стінах Національного університету оборони України імені Черняхівського. Цей провідний військовий навчальний заклад зможе стати одним із ефективних лідерів у реабілітаційній галузі завдяки своїй базі та відкритості до змін. Ефективність реабілітаційних програм – завжди результат обʼєднання зусиль. І не варто тут очікувати першого кроку від держави, радше навпаки. Ті, хто опікуються реабілітаційними програмами мають йти до державних інституцій і допомогти їм у формуванні якісної соціальної моделі реабілітації. Адже у цьому питанні держава має ресурс, повноваження і вплив на законодавчу базу, а недержавні установи – авторитет, реальні кейси, експертизу та передовий досвід. Україна свого часу змогла проявити себе лідером у цифровізації державної політики та економіки. Під час війни багато ноу-хау наші військові змогли продемонструвати у сфері ведення бойових дій, і тепер у них хочуть вчитись армії з різних країн Світу. Моя ж особиста мета у тому, аби Україна змогла стати лідером і у сфері реалізації передового досвіду з реабілітаційних практик. Наші військові цього потребують, а суспільство – підтримує! https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/67c6270b005c1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/677c446327e6d/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Mon, 06 Jan 2025 22:00:19 +0200 Війна рано чи пізно завершиться, і ті люди, які сьогодні боронять країну, повертатимуться до мирного життя, до реальності, від якої вони вже встигли відвикнути. Процес повернення ветеранів і військовослужбовців зі служби є складним і багатогранним, адже його супроводжують численні труднощі. Перш за все, багато хто стикається з проблемами реінтеграції у цивільне життя. Відчуття самотності та ізоляції часто стають постійними супутниками, оскільки старі зв'язки та стосунки можуть бути втрачені, а нове оточення нерідко здається чужим або навіть ворожим. По-друге, психологічні травми, накопичені під час служби, можуть проявлятися у вигляді посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Нездатність адаптуватися до повсякденного життя, надмірна настороженість і труднощі з контролем емоцій часто призводять до емоційних і фізичних зривів. Окрім цього, важливим аспектом є проблеми зі здоров'ям, які нерідко залишаються без належної уваги. Для того щоб допомогти ветеранам успішно адаптуватися до нового життя, необхідно об'єднати зусилля всього суспільства. Однією з ключових складових успішної реінтеграції є доступ до якісної медичної допомоги та психологічної підтримки. Багатьом ветеранам потрібні спеціалізовані програми, спрямовані на подолання психоемоційних труднощів. Місцеві громади та державні установи мають тісно співпрацювати, щоб забезпечити доступ до фахівців – психологів і терапевтів, які володіють досвідом роботи з військовими та розуміють специфіку спілкування з ветеранами. Застосування програм менторства також може значно полегшити процес інтеграції ветеранів. Досвідчені ветерани, які вже подолали адаптаційні труднощі, можуть стати наставниками для новачків, ділячись своїми знаннями та порадами. Це сприятиме формуванню сильної спільноти, де кожен зможе знайти підтримку, розуміння та почуття приналежності. Успішна інтеграція ветеранів вимагає зусиль на всіх рівнях суспільства – від державних органів до місцевих громад. Необхідно об'єднати ресурси для створення інклюзивного середовища, яке не лише полегшить адаптацію, але й дозволить ветеранам брати активну участь у житті країни. Таким чином, їхній унікальний досвід може стати важливим ресурсом для досягнення спільних цілей. На мою думку, важливим аспектом інтеграції є підтримка сім'ї. Ветерани потребують розуміння й терпіння з боку близьких, що значно спрощує процес адаптації. Навчання членів сім'ї основам ефективного спілкування з ветеранами, які пережили стресові ситуації, може допомогти покращити їхнє взаєморозуміння та створити безпечніше і гармонійне середовище. Громадські ініціативи, такі як групи підтримки та заходи, спрямовані на об'єднання ветеранів, можуть відіграти вирішальну роль у процесі їхньої адаптації. Налагодження соціальних контактів допомагає долати почуття самотності та ізоляції, створюючи можливості для розвитку дружби та партнерства. Активна участь ветеранів у таких ініціативах сприяє не лише їхній особистій реінтеграції, а й зміцненню спільноти загалом. Соціальні мережі та онлайн-спільноти також можуть стати корисними інструментами в цьому процесі. Ветерани можуть використовувати ці платформи для обміну досвідом, отримання підтримки та натхнення. Взаємодопомога та розуміння з боку цивільного населення значно полегшують процес адаптації до мирного життя. Важливим елементом реінтеграції є освіта та професійна підготовка. Розробка спеціальних програм перенавчання, які враховують навички та інтереси ветеранів, допоможе їм опанувати нові професії. Це не лише підвищить рівень їхньої зайнятості, але й сприятиме відновленню впевненості у власних силах, що є надзвичайно важливим після завершення служби. Окрему увагу варто приділити взаємодії з роботодавцями. Партнерство між державними установами, ветеранами та бізнесом може стати основою для реалізації проєктів із працевлаштування. Введення спеціальних квот або програм стажувань стане ефективним механізмом інтеграції ветеранів у робочі колективи та допоможе їм знайти своє місце в мирному житті. Не можна забувати про важливість культурної реабілітації. Участь ветеранів у культурних та мистецьких проєктах сприяє вираженню їхніх емоцій і пережитого досвіду, а також допомагає налагодити зв'язок із суспільством. Такі заходи, як виставки, концерти чи майстер-класи, можуть стати простором для самовираження, сприяти відновленню внутрішньої гармонії та зміцненню соціальних зв'язків. Відсутність реабілітаційних програм або формальний підхід до їх реалізації може спричинити негативні економічні наслідки. Ветерани, які не мають можливості інтегруватися в робоче середовище, стають залежними від державних соціальних виплат, що збільшує фінансове навантаження на бюджет. Замість того, щоб ставати повноцінними учасниками економічного та соціального життя країни, вони вимушені жити на мізерні виплати. Такий стан справ матиме негативний вплив на соціальну й гуманітарну сферу держави. Соціальні наслідки відсутності реабілітаційних програм можуть включати зростання рівня злочинності. Ветерани, які стикаються з труднощами в адаптації та соціалізації, можуть стати учасниками правопорушень, що своєю чергою призводить до дестабілізації суспільства і втрати довіри до держави. Це створює замкнене коло: низький рівень довіри обмежує фінансування програм підтримки, що лише погіршує ситуацію. Зрештою, успішна реінтеграція ветеранів – це комплексний процес, що потребує зусиль на різних рівнях. Об'єднання зусиль сім'ї, суспільства та державних інституцій здатне створити підтримуюче середовище, у якому ветерани зможуть не лише адаптуватися, а й реалізувати свій потенціал, роблячи вагомий внесок у розвиток держави. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/677c446327e6d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/670583635b522/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Tue, 08 Oct 2024 22:09:23 +0300 Незадовго до початку Олімпіади-2024 у Лондоні відбулося відкриття інсталяції, присвячене українським спортсменам, загиблим унаслідок повномасштабного російського вторгнення. Інсталяція являє собою число 487, що символізує кількість загиблих під час війни українських спортсменів, а також спортивний інвентар, пофарбований у чорний колір і розкладений поруч із інсталяцією. Меморіальна інсталяція вшановує памʼять українських спортсменів високого рівня, які могли б і далі виступати на змаганнях, і представляти Україну на Олімпійських іграх у Парижі 2024 року. На сьогодні понад 4 тисячі українських спортсменів захищають країну від російських загарбників. Велич країни визначається не тільки її територіальними кордонами та економічною могутністю, а й тими, хто жертвує своїм життям заради свободи та майбутнього нації. Спортсмени, що полягли на полі бою за визволення своєї Батьківщини, уособлюють духовну силу і відданість. Їхні подвиги нагадують нам про те, що спортивні здобутки – це не лише перемоги на змаганнях, а й життєва боротьба, яка може бути і трагічною теж. Нам необхідно пам'ятати про таких героїв, як про тих, хто вписав свої імена в історію. Найважливішим аспектом цього є пам'ятати про них – підтримувати дух єдності та патріотизму в суспільстві. На спортивних святах, пам'ятних заходах і в освітніх установах потрібно увічнювати пам'ять про тих, хто не шкодував себе в ім'я свободи. Справжня сила полягає не тільки у фізичних здібностях, а й у високих моральних принципах. Спортсмени, які стали героями своєї нації, нагадують нам, що справжня цінність досягається через поєднання фізичної міці та стійкі внутрішні переконання. Їхні жертви на полі бою – це не просто акт мужності, а також символи стійкості духу, які змушують нас замислитися над цінністю свободи та миру. Коли ми дивимося на досягнення сучасних атлетів, ми повинні пам'ятати про тих, хто віддав своє життя, щоб інші могли розвиватися і досягати успіхів. Кожне спортивне досягнення, кожна медаль має асоціюватися з їхніми подвигами. Це не просто данина поваги, а й спосіб зміцнення ідентичності нації, яка не забуває свого коріння. Спорт привчає людину до більшої відповідальності, і це відповідальність не лише за себе, а і за свою країну. Спортсмен – не просто виконує вправи і тренування для себе і свого здоровʼя. Він готує себе до випробувань, які буде проходити під прапором своєї держави. Спорт – не лише саморозвиток, це і самопожертва. Тому спортивні елементи – невіддільна частина усіх патріотичних рухів і тенденцій у Світі. Спортивні змагання мають стати майданчиком для передачі цих історій, надихаючи учасників наслідувати приклад доблесті та мужності. Подібні ініціативи лежать в основі патріотичної свідомості, де молодь не тільки прагне спортивних успіхів, а й усвідомлює свою позитивну роль у суспільстві. Таким чином, ми не просто вшануємо пам'ять цих героїв, а й створимо майбутнє, яке буде сповнене сенсу, сили та благородства. Виховання поваги до спортивних героїв слід розпочинати з освітніх програм, які інтегруються в шкільні курси та спортивні секції. Розповідаючи молодим спортсменам про велич їхніх попередників, ми формуємо в них шанобливе ставлення до історії та культурних цінностей. Спортивні заходи, присвячені пам'яті героїв, можуть стати традицією, де не тільки нагороджуються переможці, а й шануються їхні звершення. Інтегруючи повагу до спортивних героїв в освітні та культурні практики, ми формуємо суспільство, яке цінує не тільки перемоги, а й цінності, що стоять за ними. Це зміцнює моральні підвалини нації та робить нас готовими до викликів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/670583635b522/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/66af78a28b8de/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Sun, 04 Aug 2024 15:48:34 +0300 Понад два роки минуло з початку повномасштабного вторгнення та агресії з боку росії в Україну, в результаті якого в нашій країні з'явилася велика кількість учасників бойових дій. Вони билися на передовій, захищаючись і відбиваючи атаки агресора, проводячи активні операції для звільнення України від загарбників, отримували поранення різної форми тяжкості, контузії та ампутації кінцівок. На жаль з кожним днем цієї війни, таких хлопців та дівчат стає все більше. За час війни реалізовуючи проекти з реабілітації, я особисто зміг виділити ключові підходи, на які реабілітація має опиратися. З власного досвіду хочу сказати, що ми маємо провести ще дуже велику роботу, і вона має бути максимально зорієнтована на потреби конкретних ветеранів, учасників бойових дій і адаптовуватися під їх життя. В таких умовах необхідною є реалізація державних програм для реабілітації та інтеграції в суспільство наших ветеранів, які пройшли через психологічні, фізичні та моральні випробування. Ми маємо уникнути соціальної та гуманітарної кризи, яка неодмінно станеться якщо сьогодні не розпочати роботу з цією категорією військовослужбовців. Держава має взяти на себе роль ключового драйвера проектів реабілітації, при цьому залучаючи якомога ширше коло приватних спеціалістів у форматі державно-приватного партнерства. Реабілітація ветеранів відіграє ключову роль у відновленні соціальних зв'язків та інтеграції у суспільство. Це передовий досвід США, які зазнали серйозних соціальних наслідків після воєн в Іраку та Афганістані. Просто кинути військових без реабілітації, буде означати суттєво знизити їх можливості для адаптації. Після повернення з зон конфліктів багато ветеранів зазнають труднощів з адаптацією до мирного життя, що може призвести до соціальної ізоляції та втрати контактів із сім'єю та друзями. Реабілітаційні програми, що включають групові заняття та заходи, сприяють створенню спільноти, що підтримує, де ветерани можуть обмінюватися досвідом, підтримувати один одного і відновлювати соціальні зв'язки. Це не лише допомагає у психологічному відновленні, а й зміцнює соціальну інтеграцію та адаптацію ветеранів у суспільство. Програми фізичної реабілітації для ветеранів зобовʼязані бути адаптовані під умови сучасної економіки та ринку праці в Україні. Достатньо часто від військових можна почути побоювання: "я був бізнесменом/ кухарем/ менеджером/ робітником / фахівцем у вузькій галузі тощо, за останні три роки моя галузь суттєво змінилася, а я не здобував нові професійні навички, адже служив у війську". Ми маємо дати ветеранам усі можливості для адаптації та входження у економічну діяльність задля їхньої адаптації у пост-військовий період їх життя. І наша мета має полягати не в тому, як "віддячити і закрити питання", а у іншому – як створити адаптивну систему, яка буде враховувати їх досвід і їх потреби, задля того аби вони не стали покинутими. Сучасні програми адаптації учасників бойових дій обовʼязково включають освітні компоненти, спрямовані на підвищення рівня знань ветеранів про своє здоров'я та можливості реабілітації. Це дозволяє ветеранам краще розуміти свої статки та активніше брати участь у процесі свого одужання. Освітні програми можуть включати семінари з фізичної культури, розвитку мислення, правильного харчування, управління хронічними захворюваннями, а також навчання навичок самодопомоги та самоконтролю. Такі ініціативи сприяють не лише фізичному та психологічному відновленню, а й підвищують самооцінку та автономію ветеранів. Наша мета – зробити тих, хто повернувся з війни, активними учасниками економічних та соціальних процесів. У обовʼязковому порядку програми фізичної реабілітації для ветеранів мають бути ефективно інтегровані з державними соціальними та медичними послугами, такими як допомога у працевлаштуванні, фінансова підтримка та юридична консультація. Така комплексна підтримка дозволяє ветеранам не лише відновити свою фізичну форму та психічне здоров'я, а й вирішити багато повсякденних проблем, з якими вони стикаються. Це сприяє більш повноцінному та задовільному життю ветеранів, а також зміцнює їхні позиції в суспільстві, підкреслюючи їхній внесок та роль у захисті країни. Програми фізичної реабілітації для ветеранів сприяють підвищенню рівня добробуту та задоволеності життям. Відновлення фізичної форми та функціональних можливостей ветеранів дозволяє їм відновити активний спосіб життя, брати участь у соціальних та сімейних заходах, а також відновити впевненість у собі та своїх силах. Це не тільки покращує їхній особистий досвід, а й сприяє формуванню позитивної громадської думки про роль та внесок ветеранів у суспільство. Крім того, програми фізичної реабілітації для ветеранів сприяють створенню нових робочих місць і розвитку інфраструктури у сфері охорони здоров'я та соціальної підтримки. Створення спеціалізованих центрів реабілітації, залучення кваліфікованих спеціалістів та розвиток відповідних технологій і методів лікування потребують інвестицій, які в кінцевому підсумку призводять до економічного зростання та створення нових можливостей для зайнятості. Насамкінець, програми фізичної реабілітації для ветеранів є не тільки моральним обов'язком держави, а й стратегічним вкладенням у майбутнє країни. Вони сприяють не тільки фізичному і психологічному відновленню ветеранів, а й зміцненню соціальної сфери, економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності на міжнародному рівні. З економічної точки зору, інвестиції у фізичну реабілітацію ветеранів можуть призвести до значної економії коштів у довгостроковій перспективі. Ефективна реабілітація знижує витрати на медичне обслуговування і зменшує потребу в соціальній допомозі, оскільки багато ветеранів можуть повернутися до продуктивної роботи. Крім того, успішне відновлення ветеранів підвищує їхню працездатність і сприяє заповненню вакансій у різних секторах економіки, що важливо для підтримання економічного зростання і конкурентоспроможності країни. Таким чином, програми фізичної реабілітації не тільки виконують моральний обов'язок країни перед своїми ветеранами, а й є розумним економічним вкладенням, що сприяє загальному благополуччю і процвітанню нації. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/66af78a28b8de/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/6573521feba7d/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Fri, 08 Dec 2023 18:27:59 +0200 Ніколи не відчуєш проблему або біль іншого, доки не стикнешся з нею сам на сам. Я не стикався з цією проблемою особисто, але мав нагоду знайомитись та спілкуватись з людьми і в першу чергу з бійцями, які отримали тяжкі поранення, в наслідок чого втратили кінцівки рук або ніг. Знайомства були в різних містах, чи то на громадських заходах, під час проведення круглих столів або конференцій, але ще я знайомився з нашими хлопцями в басейні, де я тренуюсь, а вони приходять на заняття з реабілітації та відновлення. Уявіть собі, молоді, фізично розвинуті, спортивні хлопці, як то кажуть в самому розквіті сил, у яких все життя ще попереду залишились баз руки або ноги. Все це відбулось з ними не в наслідок нещасного випадку чи якоїсь побутової травми, а під час виконання бойового завдання в боротьбі з російським агресором – захищаючи рідну землю. Познайомившись з ними і поспілкувавшись багато впізнаєш нового про те що відбувається на передовій, під час атак чи контр атак, під час захисту або оборони якогось об'єкта чи населеного пункту. І я розумію через що довелось пройти цим молодим хлопцям, які не уявляли що колись стануть військовими і підуть на справжню війну. Хтось з них був спортсменом, хтось вчителем, хтось працював у сфері послуг, на виробництві, а у когось був свій бізнес і вони зовсім не були пов'язані з військовою службою. Але коли прийшов час і їм довелось робити вибір, вони його зробили і стали військовослужбовцями. Я багато років займався спортом і вважав що у мене є імунітет до стресу, болі та складних і незвичайних ситуацій. Спорт вчить тому як долати труднощі і не опускати руки. Проте я навіть не уявляв як молоді люди які пройшли через пекельні бойові дії, бачили те, що краще не бачити і швидше забути, які перенесли тяжкі поранення і були скалічені мають таку жагу до життя і жодного сумніву не було в тому що в них щось не вийде. Вони заряджали оптимізмом не лише себе, а тих хто був з ними поряд, таких як я, їх тренерів і тих хто з ними спілкувався. В розмові з захисниками відчувалась думка про необхідність підтримки, не лише від побратимів, своїх рідних та близьких, а й ще від держави, заради захисту якої вони молодими зробили свій вибір та пішли на ці жертви. На мою думку, це героїзм та самопожертва. Мова була про те, що таких хлопців і дівчат, зараз і після переможного закінчення війни з важкими пораненнями та ампутаціями буде багато. Щоб вони не відчували себе кинутими на призволяще, державні та місцеві органи влади повинні вже сьогодні розробляти та реалізовувати програми захисту та підтримки таких захисників. А це цілий комплекс починаючи від медичного забезпечення вояків до їх адаптації до життя в нових реаліях. Вже сьогодні відчувається нагальна потреба у активній роботі служб соціального захисту з новими вимогами до роботи соціального працівника, допомога при отриманні різних довідок та документів, які сьогодні щоб зібрати, хлопці повинні пройти всі штучні бюрократичні перешкоди, які воякам видаються складнішими за бойові дії на передовій. Важливою є підтримка і допомога в отриманні в разі необхідності протеза, який би дав можливість замінити втрачену кінцівку. Доступні програми по отриманню альтернативної освіти для можливості працювати і реалізовувати себе далі, щоб не виживати на мізерні соціальні виплати у вигляді дотацій чи компенсацій. В решті решт щоб ці хлопці та дівчата відчували, що вони не покинуті сам на сам зі своїми проблемами, а що держава пришла їм на допомогу, як і вони встали на її захист у важкі і буремні для України часи. Для себе я зробив ряд висновків після нашого знайомства та спілкування. Маю розуміння куди рухатись та які завдання потрібно вирішити щоб допомогти нашим захисникам. В суспільстві сьогодні багато декларується, що головна цінність та у центрі уваги є людина, а реалії показують протилежну сторону бюрократичної конструкції, що не допомагає людині, а навпаки – створює перешкоди. А коли молоді люди на полі бою доводять свою вірність державі, вони очікують на зворотній зв'язок від держави у складну хвилину, коли вони втратили здоров'я та можливість повноцінно жити, працювати, реалізовувати свій потенціал. Захисники України очікують від чиновників, тих від кого залежить прийняття рішень не імітації допомоги та тотального сприяння у швидкому вирішенні їх проблем, а конкретної, відповідальної, фахової підтримки. Ще гірше для потребуючих, коли чиновники роблять вигляд що цих людей не існує, ігнорують, вирішення проблемних питань заходить у глухий кут. Соціальні та благодійні проекти які спрямовані на реабілітацію дітей та людей, що постраждали внаслідок російської агресії, які я реалізовую як частина громадянського суспільства, мають на меті донести цю позицію і до держави. Ініціативи з реабілітації та підтримки необхідно розвивати на рівні держави у вигляді спеціальних державних програм. І це питання не одного міністерства чи відомства, це питання Уряду і якщо потрібно – парламенту у вигляді необхідних законів та державних стратегій. У нас має бути комплексний підхід, аби бійці знали, що навіть у разі поранення будуть ті, хто допоможе їм стати на ноги. Працюємо для Перемоги! https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/6573521feba7d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/65561b7a311e1/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Thu, 16 Nov 2023 14:39:06 +0200 В умовах війни розвиток українського спорту не має зупинятися. Це стає особливо зрозумілим, якщо ми сходимось на думці, що війна може тривати довго. Сильні, міцні та витривалі громадяни необхідні Україні і для перемоги, і для мирного життя. Поява нової команди в міністерстві спорту може дати новий поштовх розвитку цієї сфери, однак лише за умов якщо будуть від початку робитися коректні кроки. По-перше, ми маємо розгорнути масштабну кампанію з бойкоту РФ в усьому міжнародному спорті. Наявних нині зусиль для цього недостатньо. Держава має взяти на себе відповідальність і консолідувати зусилля, залучити відомих спортсменів з різних країн, міжнародного рівня медіа і українців за кордоном. І російський спорт і російські окупаційні війська фінансуються з одних і тих же джерел: Газпрому, Роснафти та інших російських компаній. Світ має знати, якого "Троянського коня" намагаються привезти на Олімпіаду росіяни, приховуючись за гаслами про політичну нейтральність спорту. По-друге в Україні давно уже необхідно провести чіткий незалежний аудит спортивної інфраструктури. Ми маємо розуміти, де і в якому стані знаходяться обʼєкти, кому вони належать і як експлуатуються. Як полягає справа із тренерами та іншими працівниками. Треба чітко виділяти перспективні і малоперспективні обʼєкти, перше чергові та друга чергові питання, кратко строкові та довго строкові завдання. Старатися працювати над доступністю спорту. Аби спорт не був прерогативою лише великих міст, а був доступний і в дрібніших населених пунктах слід докладати зусиль. По-третє. Спортивна підготовка громадян, секції з рукопашного бою, кульової стрільби, спортивного орієнтування та інших видів – важлива складова загальнонаціональної обороноздатності. Якщо ми будемо готувати наших громадян до військової служби завчасно – зростають шанси на те, що в армії вони принаймні зможуть витримувати ті навантаження, які будуть. Масовий спорт – не просто розвага, а один із засобів створити нашій державі більш безпечне майбутнє. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/65561b7a311e1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/6415e662d2064/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Sat, 18 Mar 2023 17:27:14 +0200 Міжнародний Олімпійський комітет має прийняти рішення про недопуск РФ до Олімпіади, яка відбудеться у Парижі. Причиною є агресивна зовнішня політика та кривава війна, яку РФ веде проти України. Водночас, будь-які спортивні змагання – не місце, куди мають приходити представники агресивних держав. Ідеолог відродження олімпійського руху Пьєр де Кубертен написав "Оду до спорту", де йшлося зокрема про таке: О, спорт! Ти мир! Ти встановлюєш добрі, добрі, дружні стосунки між народами. Ти – згода. Ти зближуєш людей, які прагнуть єдності. Ти вчиш різномовну, різноплемінну молодь поважати один одного. Ти джерело благородного, мирного, дружнього змагання". Це ніяк не схоже на наміри, з якими російський спорт приїздить на змагання. Для російської влади спорт це всього лише "продовження війни" іншими засобами. Тому російські спортсмени регулярно залучаються до заходів пропаганди на всіх рівнях. Значна частина російських спортсменів має військові звання і навіть хизується своїми регаліями, виданими армією РФ яка зараз обстрілює мирні міста. Ми не почули від цих людей жодної критики на адресу дій РФ в Україні. Спроби РФ взяти участь у Олімпіаді потрібна їй зовсім не для розвитку російського спорту. Це ще один спосіб використати міжнародні змагання як інструмент політичного впливу, натиснути на Захід і продемонструвати власну силу, зіграти на психологічних факторах. РФ хоче зробити свої перемоги у змаганнях на Олімпіаді своєрідним "доповненням" до війни – і, будьте певні, саме так про них і розповість російське телебачення. Спорт не може служити агресивним загарбницьким цілям. Росія давно перейшла усі межі людського і не може бути представлена на Олімпіаді. 32 країни разом з Україною виступили публічно проти участі РФ у Олімпіаді в Парижі. І я абсолютно підтримую цю тезу. РФ не місце на Олімпіаді. Її спортсмени не мають бути представлені у Парижі, як би це не виправдовували. Спорт має зберігати свої принципи і триматися осторонь від агресорів, якими є РФ. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/6415e662d2064/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/61cd4be31ed27/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Thu, 30 Dec 2021 07:04:19 +0200 Найбільш важливим і відчутним фактором, який буде продовжувати впливати у 2022 році залишається пандемія коронавірусу, яка набула характеру загальносвітової. Зважаючи на швидку появу і розповсюдження нових штамів коронавірусу очікувати швидкого припинення пандемії не варто, однак наразі на планеті вакцинований вже приблизно кожен другий житель, що дає додаткові успіхи у боротьбі з хворобою та відверненні летального сценарію. Генеральна асамблея ООН постановила, що усе людство має бути вакциноване до кінця 2022 року. По-друге, ключова увага в міжнародній політиці в 2022 році буде прикута до Китаю та Азійсько-Тихоокеанського регіону, адже США докладає чимало зусиль аби сконцентрувати увагу на КНР, створити потрібний для цього Вашингтону геополітичний баланс в інших регіонах, і відбивається це, зокрема, і на Україні. США можуть піти на певні домовленості з РФ з метою гарантування стабільності і гарантій неприєднання РФ до орбіти Китаю у протистоянні. Втім, це не означає реалізації апокаліптичних сценаріїв які просто намагаються розповсюджувати окремі журналісти: зміни статус-кво щодо України у міжнародній політиці очікувати не варто, адже для РФ набагато пріоритетнішим залишається запуск Північного потоку-2, яким Москва ризикує у разі повномасштабної війни з Україною. Для самих громадян 2022 рік навряд чи буде легшим за 2021. Брак енергоносіїв вже потягнув за собою негативні наслідки: Укрхліб просить державу забезпечити соціальну ціну на газ, інакше країну може чекати дефіцит хліба. Через здорожчання газу про загрози дефіциту чи навіть зупинки виробництва вже заявили і підприємства кондитерської галузі. В кінцевому підсумку немає повноцінної відповіді і на те, чи не почнеться підвищення тарифів на газ навіть попри запевнення Уряду – це питання повністю залежить від наявності вільних коштів і бажання влади їх направити на формування соціальної ціни. При цьому, 2022 рік буде одним із найбільш відчутних у плані виплат боргів по кредитам та зовнішнім запозиченням України, саме тому формування соціальної ціни може бути відкинуте Урядом, адже МВФ дуже критикує державний вплив на ціноутворення і прямо виключає встановлення соціальних цін. Загалом уже зараз нам усім стає зрозуміло, що рік буде однозначно непростим. Встановити здоровий баланс між розвитком економіки і підтримкою соціальної сфери за бюджетний кошт – одне із стратегічних завдань, які має ставити перед собою влада України наступного року. Бізнес потребує довгостроково зрозумілої і прогнозованої політики від держави, лояльності в умовах пандемії, а прості громадяни – соціального захисту, впевненості у завтрашньому дні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/61cd4be31ed27/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/61cd4bcd3c746/ ukrpravda@gmail.com (Денис Силантьєв) Thu, 30 Dec 2021 07:03:57 +0200 Найбільш важливим і відчутним фактором, який буде продовжувати впливати у 2022 році залишається пандемія коронавірусу, яка набула характеру загальносвітової. Зважаючи на швидку появу і розповсюдження нових штамів коронавірусу очікувати швидкого припинення пандемії не варто, однак наразі на планеті вакцинований вже приблизно кожен другий житель, що дає додаткові успіхи у боротьбі з хворобою та відверненні летального сценарію. Генеральна асамблея ООН постановила, що усе людство має бути вакциноване до кінця 2022 року. По-друге, ключова увага в міжнародній політиці в 2022 році буде прикута до Китаю та Азійсько-Тихоокеанського регіону, адже США докладає чимало зусиль аби сконцентрувати увагу на КНР, створити потрібний для цього Вашингтону геополітичний баланс в інших регіонах, і відбивається це, зокрема, і на Україні. США можуть піти на певні домовленості з РФ з метою гарантування стабільності і гарантій неприєднання РФ до орбіти Китаю у протистоянні. Втім, це не означає реалізації апокаліптичних сценаріїв які просто намагаються розповсюджувати окремі журналісти: зміни статус-кво щодо України у міжнародній політиці очікувати не варто, адже для РФ набагато пріоритетнішим залишається запуск Північного потоку-2, яким Москва ризикує у разі повномасштабної війни з Україною. Для самих громадян 2022 рік навряд чи буде легшим за 2021. Брак енергоносіїв вже потягнув за собою негативні наслідки: Укрхліб просить державу забезпечити соціальну ціну на газ, інакше країну може чекати дефіцит хліба. Через здорожчання газу про загрози дефіциту чи навіть зупинки виробництва вже заявили і підприємства кондитерської галузі. В кінцевому підсумку немає повноцінної відповіді і на те, чи не почнеться підвищення тарифів на газ навіть попри запевнення Уряду – це питання повністю залежить від наявності вільних коштів і бажання влади їх направити на формування соціальної ціни. При цьому, 2022 рік буде одним із найбільш відчутних у плані виплат боргів по кредитам та зовнішнім запозиченням України, саме тому формування соціальної ціни може бути відкинуте Урядом, адже МВФ дуже критикує державний вплив на ціноутворення і прямо виключає встановлення соціальних цін. Загалом уже зараз нам усім стає зрозуміло, що рік буде однозначно непростим. Встановити здоровий баланс між розвитком економіки і підтримкою соціальної сфери за бюджетний кошт – одне із стратегічних завдань, які має ставити перед собою влада України наступного року. Бізнес потребує довгостроково зрозумілої і прогнозованої політики від держави, лояльності в умовах пандемії, а прості громадяни – соціального захисту, впевненості у завтрашньому дні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sylantyev/61cd4bcd3c746/