https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/6992eca0b00c0/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Mon, 16 Feb 2026 11:08:32 +0200 "Щоб дійсно допомогти Україні, не потрібно казати, скільки їх – військових, техніки. Потрібно сказати, а скільки нас", – рекомендував чотири роки тому у своєму виступі Президент України учасникам Мюнхенської конференції безпеки в момент, коли в різних столицях світу були паралізовані страхом від самої думки про можливе вторгнення "другої армії" світу до набагато меншої сусідньої країни. Сьогодні, коли ми наближаємось до четвертих роковин найкривавішої та найбрутальнішої війни в Європі з часів другої світової, а Президента України у цій же залі вітали тривалими оваціями, ми знаємо відповідь і на перше, і на друге питання. Ми знаємо, скільки їх приходить на українську землю і скільки їх в геометричній прогресії звідси не повертається. Ми знаємо, скільки нас – тих, хто дійсно з Україною. Хто не захищає Україну виключно заявами та скаліброваними між атаками візитами. А тих, хто разом з нами здатний до швидких та рішучих дій, працює над тим, щоб була збережена єдність позицій та підходів. Адже як влучно зазначив Президент вже у цьогорічній промові на конференції "наша з вами єдність – це найкращий перехоплювач для російських агресивних планів", органічно інтегруючи в політичний контекст лексику з популярного сьогодні словника повітряних сил. Нинішня Мюнхенська конференція чітко продемонструвала, як за чотири роки війни відбулось щонайменше чотири відкриття України світом. Перше відкриття – це мужність нашого воїна, який витримує натиск російської армії вже четвертий рік поспіль. Завдає йому рекордних втрат, і щойно отримує необхідний ресурс та момент – використовує його для звільнення нашої землі. Друге відкриття – це неймовірна стійкість, адаптивність і навіть, якщо хочете, своєрідна дисциплінованість українського народу. Той момент, коли натовп вишиковується у стрій. І цей момент триває роками, стрій не розсипається попри постійний повітряний терор, попри неймовірні зусилля для того, щоб відтворити нормальність життя. Щоб насолоджуватись моментами тиші і спокою. Третє – це відкриття наших оборонних індустрій, раптове усвідомлення того, наскільки інноваційною та технологічною може бути Україна. Що саме тут може бути створений справжній європейський "арсенал свободи". Відкриття саме в дні Мюнхенської конференції безпеки підприємства зі спільного виробництва українських дронів у Німеччині слугувало лише додатковим красномовним нагадуванням цього. Україна – і у вдало візуалізованому виступі Президента, і у вигляді моделей українських розробок, представлених у відкритому міністрами закордонних справ України та Німеччини Українського дому – продемонструвала у Мюнхені, як вона змогла ефективно скористатись не лише підтримкою міжнародних партнерів за чотири роки, але й навіть браком цієї підтримки. Адже якби ми мали всього, вдосталь і вчасно, не факт, що могли б спостерігати подібний бум оборонних індустрій. Нарешті, четверте відкриття України, яке відбувається прямо сьогодні, але вже було помітне на багатьох зустрічах у Мюнхені: Україна зацементувала своє місце за столом переговорів. Не в меню, а саме за столом. Понад те – сьогодні ми ще й почуваємось достатньо впевнено, аби виступати за таке ж місце за столом і для всієї Європи. План Путіна – домовлятись про долю України та Європи виключно з президентом США (точніше, навʼязати президенту США план капітуляції України), не спрацював. Повага до України не лише як до бійця, але й як до переговірника, який готовий виборювати свою позицію за столом не менш запекло, аніж відстоювати кожну позицію на фронті – відчувалась в розмовах навіть з тими країнами, які не підпадають у відповідь на питання "скільки нас" проти Росії. У результаті акумулятивного ефекту від цих чотирьох відкриттів Україна у Мюнхені в цьому році виглядала як ніколи сильно та впевнено. Як би парадоксально це не звучало на тлі відкритих ран, які далі кровоточать. На тлі неймовірного болю і руйнувань. Попри той факт, що на четвертому році війни ми все ще вимушені просити поштучно ракети до ППО замість того, щоб з допомогою партнерів зруйнувати спроможності Росії в принципі здійснювати такі атаки і нарощувати оборонне виробництво. І ще: вже другий день поспіль чую від іноземних учасників конференції, що нинішній Мюнхен зіграв важливу роль в закріпленні думки, що Росія не виграє війну, а Україну, українців, в принципі неможливо перемогти. Тепер завдання масштабувати це розуміння серед тих, хто не був у Мюнхені, і апріорі не є його цільовою аудиторією. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/6992eca0b00c0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/698ed3b9554e0/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Fri, 13 Feb 2026 08:33:13 +0200 Це був дуже довгий, але й дуже результативний день у Штаб-квартирі НАТО. Перший візит міністра оборони Михайла Федорова. Рада Україна-НАТО на рівні глав оборонних відомств Альянсу. Нагадаю: Україна – єдина країна світу, з якою відбуваються окремі засіданні в рамках зустрічей міністрів оборони та закордонних справ НАТО. І це саме той формат, який був, є і залишиться після війни (на відміну, скажімо, від "Рамштайну"). Зрештою, зустріч контактної оборонної групи (UDCG), більш відомої як Рамштайн та численні окремі зустрічі: з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, Верховним головнокомандувачем обʼєднаних збройних сил НАТО в Європі генералом Алексусом Гринкевічем, заступником міністра війни США Елбріджем Колбі, міністрами закордонних справ Канади, Британії, Німеччини, Бельгії, Латвії, Австралії. За результатами зустрічі "Рамштайн" підтверджені – разом з оновленими вчора – внески країн на 38 мільярдів доларів на оборонну підтримку України в цьому році (нагадаю, наш початковий запит від партнерів на увесь рік складав щонайменше 60 млрд, а ми все ще на початку року). Оголошені нові пакети PURL – на понад півмільярда доларів – з новою "великою" країною-контрибутором Британією та її помітним внеском в 200 мільйонів доларів. Отримані буквально в реальному часі – безпосередньо під час засідання – зобовʼязання країн доставити в Україну додаткові ракети PAC3: саме ті, які потрібні щоб збивати балістику. Думаю, можу дещо привідкрити тут завісу: реагуючи на дуже чіткий запит міністра оборони Федорова терміново надати Україні зі складів країн-членів НАТО додаткові PAC3, аби ще ефективніше протидіяти російській балістиці, яку Росія поспіхом, ледве не прямо з конвеєра, запускає по українцям, німецький міністр оборони Боріс Пісторіус організував такий собі "PAC3 challenge" – несподівано оголосив, що Німеччина готова негайно передати 5 ракет зі своїх складів, якщо інші країни до кінця засідання зберуть загалом щонайменше тридцять. Виклик був прийнятий – і у позитивному для України ключі. Загалом, у міністра були для наших партнерів два дуже чітких наскрізних месиджі. По-перше, Росія не здатна перемогти на землі, тому вона воює проти українських цивільних з неба, максимально використовуючи холодні температури. По-друге, якщо Росія не зупиниться переговорним шляхом, у нас є чіткий план з примусу Росії до миру військовим способом. Власне, саме цей план нової системи оборони на 2026 рік з конкретними проєктами, до яких запрошені долучитись партнери – наш міністр і представив на зустрічі "Рамштайн". Низка міністрів оборони країн-членів НАТО вже назвали цей план "вражаючим" та "таким, який дійсно мав вплив" на учасників засідання Мої два швидкі висновки за результатами вчорашнього дня:. По-перше, партнери зрозуміли, що важливі не лише цифри допомоги – важливі її якість та структура. Тобто, це має бути допомога в рамках наших, українських пріоритетних напрямків. Як відзначив на прес-конференції і міністр, якість та структура допомог змінюються на краще. По-друге, ейфорія щодо швидкого миру, досягнутого виключно переговорним шляхом, потрохи згасає. Все більше є розуміння того, що як чітко сформулював один з генералів НАТО, Україні сьогодні як ніколи потрібно надати стільки допомоги, щоб вона мала можливість продовжувати боротьбу сьогодні, завтра і виходити на кожен раунд переговорів з максимально сильної позиції. По-третє, нам потрібно більше працювати з міністрами фінансів партнерів – вчорашня дискусія дуже чітко продемонструвала, що якщо навіть міністри оборони, як і міністри закордонних справ, розуміють потреби України і -головне – їх нагальність, міністри фінансів часом ухвалюють рішення без особливого поспіху і з надмірною ретельністю. Хтось з учасників навіть жартома запропонував запросити їх на два тижні у Запоріжжя. Жарти жартами, але таргетована робота з цими стейкхолдерами дійсно дуже важлива. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/698ed3b9554e0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/6984855c5c976/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Thu, 05 Feb 2026 12:56:12 +0200 Отже, вже можу розповісти вам про весь візит генерального секретаря НАТО в Україну Марка Рютте. Так, це був візит саме до України, не лише до Києва – два повні дні, Київщина та Чернігівщина. Зустрічі з Президентом Володимиром Зеленським, пані премʼєр-міністром Юлією Свириденко, профільними віце-премʼєрами та міністрами. Виступ у Верховній Раді, який вже спровокував конвульсії у Москві через візуалізацію Марком з трибуни Ради майбутніх гарантій безпеки від "коаліції охочих"- "війська на землі, літаки в небі, кораблі на морі". Відвідини зруйнованої ТЕЦ у супроводі міністра енергетики Дениса Шмигаля відразу після рекордно холодної і гучної ночі, з рекордним запуском балістичних ракет. А також повноцінний візит на Чернігівщину разом з міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, а там вже зустрічі у супроводі керівника ОДА Вʼячеслава Чауса з військовими, які вимушені боронити кордон відразу від старшого і молодшого агресора й "зустрічати" перші табуни дронів, які все в більших кількостях летять, зокрема, і на столицю. Візит до Ягідного, розмови з тими, які пережили російське пекло окупації впродовж 27 днів у шкільному підвалі. Розмови, які миттєво повертають в перший місяць вторгнення та напередодні четвертих роковин повномасштабної війни красномовно нагадують про жахи російської окупації... Спілкування зі студентами вищих навчальних закладів області. Зустріч з командою ДСНС у місцевому пункті незламності, ознайомлення ще з одним, вже регіональним енергетичним обʼєктом, котрий постійно під прицілом росіян. Я перерахувала окремі пункти програми недаремно – бо в ці темні у прямому і переносному сенсі часи такі візити набувають особливого значення (нагадайте мені, хто ще з міжнародних лідерів відвідував Київ і окремо один з українських регіонів останнім часом?). Окрім того, візит відбувається напередодні низки дуже важливих для України міжнародних зустрічей у Штаб-квартирі НАТО, передусім Ради Україна-НАТО на рівні міністрів оборони та зустрічі UDCG (Рамштайн) 12 лютого. Тому це була можливість скоординувати дії й спланувати підходи, аби зробити фінальний – зокрема і фандрейзинговий – пуш у момент, коли партнери визначаються зі своїми потенційними внесками згідно з озвученими пріоритетами України, які, зокрема, включають ППО, інвестиції у наше власне виробництво, передусім дронів та ракет, а також далекобійні снаряди. Це все було детально проговорено з Президентом, підсвічено премʼєром, міністром закордонних справ. А з міністром оборони окрім зустрічі з генсеком, відбулась ще й спільна відеоконференція з міністрами оборони Британії та Німеччини, яким і надалі належить політичне лідерство в "Рамштайні", в той час як координаційна та організаційна роль переходить до НАТО. Окрім того, перебуваючи в Україні – ще й у найхолодніші дні, з мінус 25 на вулиці під час відвідин окремих обʼєктів – значно легше не лише зрозуміти, але й на власні очі побачити та відчути прямий звʼязок між неадекватним реагуванням на наші потреби і стражданнями українців в найважчу зиму війни. На жаль, у Брюсселі і багатьох столицях, де температура на вулиці вища, аніж в будинках і квартирах українців, і місцями вже квітнуть жовті нарциси, а єдиний звук, який може відволікати вночі з неба – це звук літаків у мирному небі, зануритись в українську реальність та оперативно реагувати на наші постійні потреби обʼєктивно значно важче. Візит на енергетичний обʼєкт особливо показовий. Не тільки тому, що завдяки відвідинам генсека та записаним відеозверненням (хто не бачив – рекомендую) світ вперше побачив масштаб руйнувань за результатами запропонованих США та зірваних Росією "деескалаційних кроків". Але в цьому візиті були "зашиті" й інші сигнали: негативні (брак тиску на РФ, щоб змусити її зупинити агресора, дефіцит далекобійних засобів, аби превентивно запобігати таким атакам, нестача засобів ППО, щоб реагувати, коли атаки все ж відбуваються)., але й такі, що мотивують робити більше – певну кількість ракет у страшну балістичну ніч ми змогли збити саме завдяки ракетам-перехоплювачам, отриманим через програму НАТО PURL. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/6984855c5c976/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/6905d73b3d1e1/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Sat, 01 Nov 2025 10:47:39 +0200 Останні три дні в Штаб-квартирі НАТО було особливо людно та гучно. Її заполонили військові і цивільні люди, які гордо називаються національними директорами з озброєнь, чи англійською коротко і зрозуміло – NAD. Це, на хвилиночку, ті люди, які розповідають вищому політичному керівництву в своїх країнах, які озброєння їм самим потрібні, яких бракує, тримають контакт з оборонними виробництвами та ідентифікують, що і як може бути передане чи продане Україні. Всі вони зʼїхались на конференцію для національних директорів озброєнь (CNAD), яка відбувається у Штаб-квартирі двічі на рік. Для України ця конференція має особливу важливість, тому що окрім сесії виключно для союзників, і сесії у форматі союзники+партнери, на якій відбулась окрема дискусія з генсеком Марком Рютте, відбувається ще й тривала (чотирьох годинна цього разу) зустріч у форматі UDCG (чи Рамштайн) на рівні саме національних директорів з озброєнь, де йдеться виключно про наші потреби. Україну на CNAD представляв заступник міністра оборони Сергій Боєв, який у нас де-факто виконує роль директора з національних озброєнь. Була рада долучитись до нашої делегації на пленарних засіданнях, а також під час двосторонніх зустрічей з цілою низкою національних директорів озброєнь – від США та Норвегії до Нідерландів та Швейцарії. Що важливо зазначити за результатами цих майже трьох днів? Єдиний майданчик, на якому представник України не присутній і йому не надається слово для окремої презентації – це зустріч самих країн-членів НАТО. На всіх інших платформах України ДУЖЕ багато. "Старожили" CNAD кажуть, що стільки виступів і презентацій, як було від імені України цього разу – і по оборонних потребах, і по оборонному виробництву – в межах однієї конференції не було ще ніколи. І в цьому немає нічого дивного: ніхто в світі не здатний дати кращої поради для національних директорів з озброєнь, аніж Україна. Ні щодо ефективності їхніх власних озброєнь, бо так, як ми протестували багато з них – в такій інтенсивності боїв і тривалості за часом – не тестував ніхто. Ні щодо того, на що в умовах сучасної війни краще спрямувати оборонні виробництва. Висновок, який доводиться все частіше чути від цієї вузько профільної групи людей – що краще виробляти щось не супер перфектне, але багато і швидко, аніж близьке до ідеалу, але в лімітованій кількості і довго – теж базується на нашому досвіді. І таких висновків чимало. Інше питання, що не всі вони ще перевтілились в конкретні дії, хоча твердження, що оборонні індустрії такі ж важливі, як і збройні сили, стає тут потрохи крилатою фразою. Чому Україна ще несподівано вчить сьогодні партнерів з НАТО – це пріоритизації. Несподівано, бо раніше це вони нам роками пояснювали, що пріоритетів не може бути, наприклад, двадцять). Однак в контексті потреб і озброєнь ми спроможні сьогодні дуже чітко озвучити – і це, власне, і зробив Сергій Боєв, що конкретно і в яких кількостях нам потрібно, аби пройти зиму з точки зору ППО (так званий air defence winter package). З нюансами та акцентами. Які конкретні потреби на 2026 рік – і з точки зору озброєнь, і з огляду інвестицій в наші оборонні виробництва. Багато партнерів керуються логікою, що нам потрібно терміново, чи як люблять казати з подачі одного американського генерала на "fight tonight", але 2026 рік – це вже теж фактично про "fight tonight". І ключове тут – ми нарешті почали чесно і відкрито говорити з партнерами не тільки про те, що нам потрібно, але і про те, що нам НЕ потрібно. І, як не дивно це може звучати, ображених не було, навпаки – деякі партнери дякували. Сподіваюсь, це допоможе переглянути деяким склад пакетів допомоги, і переорієнтувати свої ресурси на щось більш потрібне і термінове для нас, зокрема в рамках ініціативи PURL. Це ще раз доводить – непотрібно боятись виглядати не вдячним і непотрібно боятись виглядати не ввічливим, якщо комунікувати це з партнерами аргументовано та з повагою. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/6905d73b3d1e1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68fb90a31f5ed/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Fri, 24 Oct 2025 17:43:47 +0300 За два місяці роботи в Брюсселі лише один раз в Штаб-квартирі НАТО почула російську мову. І це були не росіяни, а хтось з Центральної Азії. Це різко констатує з тим, що спостерігалось тут двадцять чи навіть десять років тому, коли інколи складалось враження, що НАТО ось-ось перетвориться на ООН, де русня вештається всюди і місцями ще й намагається заправляти балом... У цьому сенсі інколи сама собі заздрю, що працюю не в Штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку (вибачте, дорогі колеги там). Але складно повірити, що ще до 2009 року трьох зірковий російський генерал був формальним заступником Верховного головнокомандуючого силами НАТО в Європі та відповідав за інтеграцію російських військ в операції та місії Альянсу. Що росіяни брали повноцінну участь у військових місіях Альянсу, зокрема в Косові та Боснії. Що міжнародний секретаріат НАТО не встигав готувати засідання Ради Росія-НАТО, створеної для того, щоб росіяни та натівці говорили та радились "як партнери" – комітетів та підготовчих до них засідань було настільки багато, що щось з росіянами в Штаб-квартирі Альянсу відбувалось щомісяця. Натомість, подейкують старожили HQ, деякі російські посли при НАТО підлаштовували свій обідній графік так, щоб "випадково" опинятись в натівській їдальні за сусіднім столиком з генсеком і в той самий час. Русні, попри ворожу до Альянсу риторику, явно бракує тих часів, бо час від часу з їхньої подачі (і цьому теж є підтвердження) десь у міжнародній пресі виринає, що вони з кимось там ведуть перемовини про відновлення роботи Ради НАТО-Росія. Але що цікаво, у самій Штаб-квартирі – з ким би я не говорила (чи то з так званими натівськими "кремлінологістами", чи то з радниками країн-членів, у яких і досі відносини з Росією на диво теплі), ні в кого нема ностальгії за тими часами. Росія нарешті сприймається як щось реально чуже і загрозливе, яке потрібно тримати на дистанції, а не намагатись за будь-яку ціну зробити своїм, чого західні країни прагнули досягти впродовж багатьох десятиріч. Інше питання – що сприймати Росію як загрозу та мати змогу протистояти цій загрозі – це суттєво різні речі. Розуміння, якого бракує сьогодні в Україні при обговоренні того, як НАТО реагує на ті чи інші загрози від Росії – це те, що Альянс сьогодні лише починає відбудовувати себе з точки зору колективної безпеки. В історичній ретроспективі, якщо взяти до уваги, що військова структура Альянсу була створена в 1951 році, то зараз він у сенсі готовності протистояти РФ десь у році 1955-му. Третя стратегічна ера НАТО – ера стратегічної конфронтації – вже наступила, попередні дві – ера "холодної війни", яка тривала близько чотирьох десятиріч, та ера кризового менеджменту (ще близько 30 років) завершилась. Але з точки зору військової готовності – ми всі є свідками лише початку цієї третьої ери. Так, у стратегічній концепції НАТО Росія вже фігурує як найбільш пряма та найбільш значуща загроза для НАТО ще з 2022 року, і це досить часто вводить нас в усіх в оману, що Альянс вже готовий виконувати цю стратегію у військовому сенсі. Однак, після 1991 року, коли стратегічні концепції Альянсу стали публічними документами, а не classified, формулювання про Росію як найбільш пряму та безпосередню загрозу швидше є політичною декларацією, а не військовою стратегією. Над військовою стратегією ще кипить робота. Під час своєї поїздки до SHAPE – Штабу Верховного Головнокомандувача обʼєднаних збройних сил НАТО в Європі – багато почула та обговорила, як саме SHAPE перетворюється із Штаб-квартири мирного часу в Штаб-квартиру ведення війни (warfighting HQ). Вірю, що за лідерства Алексуса Грінкевича, з яким мала нагоду окремо зустрітись і проговорити чимало важливих питань, це буде зроблено амбітно та професійно. Як і решта того, чим опікується цей американський генерал. Якщо коротко, то десь так, де НАТО є сьогодні з точки зору сприйняття РФ і готовності адекватно реагувати на російську загрозу. Відторгнення Росії в НАТО вже відбулось, але найбільш ефективні шляхи знешкодження російської загрози ще опрацьовуються. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68fb90a31f5ed/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68f0f044237a7/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Thu, 16 Oct 2025 16:16:52 +0300 Що на мій скромний дипломатичний погляд важливо знати і розуміти за результатами засідання міністрів оборони НАТО та супровідних заходів України, в яких вперше взяв участь міністр оборони України Денис Шмигаль? По-перше, дуже важливо, що відбулась і Рада Україна -НАТО (причому за участі не тільки міністрів оборони НАТО та України, але й головної дипломатки ЄС Каї Каллас), і засідання UDCG (Рамштайн). Важливо, тому що обидва формати потрібні і взаємодоповнюючі: якщо "Рамштайн" – це про нагальні (і не дуже) потреби України та відповідні внески допоки триває геноцидна війна РФ, Рада "Україна-НАТО" це стратегічна, інституційна рамка нашої взаємодії з Альянсом, постійний політичний діалог високого рівня. Своєрідне підтвердження того, що концептуально в нашому "незворотному шляху" до НАТО нічого не змінилось, навіть якщо вголос про це особливо не прийнято зараз говорити. По-друге, всі три вчорашні заходи – і міністерська зустріч, і Рада "Україна-НАТО", і Рамштайн відбулись передусім під знаком PURL – пріоритизованого списку потреб для України. Відтак, питання підтримки України стало наскрізним питанням внутрішнього порядку денного міністрів оборони НАТО, а не лише заходів, повʼязаних з Україною. Понад, те – питання підтримки України завдяки програмі PURL до певної міри стало і питанням підтримки США. Причому не тільки підтримки їхньої подальшої активної залученості в питання європейської безпеки, але й підтримки в буквальному сенсі, оскільки кошти, які США отримують від європейських союзників американські партнери мають можливість далі інвестувати у власні виробництва найбільш затребуваної оборонної продукції. Так, допомога США Україні ніколи не була благодійністю, але сьогодні як ніколи Білий Дім може впевнено заявити, що їхня підтримка України повертається сторицею. Образно кажучи, якщо раніше американці отримували кешбек, то сьогодні, завдяки PURL, це як повернення коштів на карту. Гарною для нас новиною вчорашнього дня стало те, що навіть більше 7 країн, які раніше так чи інакше оголошували про свої наміри долучитись до ініціативи, просигналізували про готовність зробити внески. Тому зрештою маємо вже більше половини країн-членів Альянсу, які або вже долучились або готові це зробити найближчим часом. На жаль, можу назвати лише тих, хто задекларував своє бажання публічно – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Бельгія, Люксембург, Ісландія, а також – з тих, які додались вчора – Норвегія (вже другий внесок!) та Фінляндія. Деякі країни ще завершують внутрішні, національні консультації, а також "дошліфовують" суми (зокрема, і на прохання збільшити внески). З деякими ми продовжуємо працювати – і щодо внеску в принципі, і щодо швидшого внеску, аніж вони планували. Але загалом динаміка така, що не бути в PURL серед країн-членів НАТО – це не бути в євроатлантичному мейнстрімі. По-третє, хоча PURL є критично важливим, але він не покриває всіх потреб нашої оборони та оборонного виробництва. Саме тому за моделлю PURL був створений єдиний синхронізований, пріоритизований і валідований список помісячних потреб України. На Рамштайні в Брюсселі вперше його представили. Дуже важливо, що в цей перелік входять і необхідні для нас фонди для масштабування оборонних виробництв в Україні, зокрема дронів. Міністр оборони Денис Шмигаль дуже детально і фахово пояснив, що потрібно Україні як в контексті так званого "зимового пакету" з прицілом на засоби ППО, так і в контексті нарощування оборонних виробництв і стійкості українських збройних сил в наступному році. І не менш важливо, що впродовж вчорашнього дня міністр підписав три документи зі своїми візаві з Норвегії, Німеччини та Польщі, два з яких -з Берліном та Варшавою – націлені якраз на спільне виробництво оборонної продукції і в Україні, і за межами. З німцями, зокрема, це про виробництво в Україні БМП Lynx та боєприпасів. Тема створення спільних оборонних виробництв з Україною – однозначно одна з найбільш трендових зараз в Штаб-квартирі Альянсу. Як, до речі, і тема далекобійних ударів України) По-четверте, НАТО набуває ваги в форматі "Рамштайн". Вчорашнє засідання було таким, яке не лише відбулось на території Штаб-квартири, але і організацією якого вже опікувались переважно в Штаб-квартирі. Хоча політичне лідерство залишається за Німеччиною та Британією і головуванням двох міністрів оборони цих країн Пісторіуса та Хіллі, присутність генерального секретаря Альянсу Марка Рютте поруч з ними вже нікого не дивує і сприймається досить природньо. Наразі важливо знайти алгоритм, за яким UDCG працюватиме найбільш ефективно – і гнучко, і без браку відповідних спроможностей. Також один з нових підходів – що робота має кипіти і між засіданнями, з відповідним трекінгом внесків, а не лише напередодні кожної зустрічі і з декларацією раніше вже анонсованих пакетів допомоги. І, нарешті, пʼяте. Атмосфера, яка панувала щодо України вчора в Штаб-квартирі НАТО була однією з найбільш позитивних. Настрій був не просто супер приязним, але й дещо навіть святковим – всі вітали з днем народження Дениса Шмигаля. Останні атаки Росії на країни-члени НАТО – передусім дронова атака на Польщу, а також наша "антидронова" місія до Данії – викликали в Альянсі захоплення не лише героїзмом українського народу, але й захоплення нашою стійкістю до щоденних атак (і не кількома, а сотнями дронів та десятками ракет), нашими здобутими високою ціною знаннями та нашими технологіями. Я не знаю, як точно виміряти рівень поваги до тієї чи іншої країни, але якби вчора її виміряли щодо України, то б її рівень просто зашкалював. Є з чим і над чим працювати далі. P.S. Окрема подяка міністру оборони Денису Шмигалю та його команді за дуже професійну і сфокусовану роботу вчора в Штаб-квартирі Альянсу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68f0f044237a7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68dba326ea6cf/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Tue, 30 Sep 2025 12:30:14 +0300 Коли я в минулому місяці приїхала до Брюсселя працювати в Місію України при НАТО, то один із перших жартів, який почула у стінах Штаб-квартири стосувався закриття кавʼярні Starbucks в HQ раніше в цьому році. Співробітники Альянсу жартували на кшталт: залишилось зрозуміти- закриття Starbucks це сигнал американцям з боку європейців, що вони починають покладатись на власні сили навіть і в питаннях кави, чи навпаки – це американці почали свій вихід з Європи не з військ, а зі Starbucks в штаб-квартирі НАТО. В останні тижні у штаб-квартирі знову відкрили Starbucks. В іншому приміщенні, оновлений, красивий. Продовжуючи тему жарту – наче сигнал, що НАТО та Америка – знову єдине ціле, в якомусь переосмисленому, оновленому вигляді. І останні заяви Дональда Трампа це тільки підтверджують. Попри те, що в його заявах НАТО і США й надалі фігурують часто окремо, хоча НАТО – це передусім і є США (і Президент Зеленський дуже гарно пояснив це в інтервʼю Axios), ми сьогодні можемо впевнено констатувати наступне: ще ніколи ставлення Дональда Трампа до НАТО не було настільки приязним. Ні за першої каденції, ні між каденціями. Так, це погана новина для русні і для всіх, хто очікував, що свою президентську каденцію Дональд Трамп розпочне з виходу з Альянсу, а саміт НАТО в Гаазі стане повним провалом. Завдяки реальному лідерству генсека Марка Рютте, а також європейським країнам-членам, які погодились на підвищення 5%, навіть якщо 9 країн лише в цьому році виходять на 2%. А згодом – і завдяки тому, що низка з цих країн підтримали ініціативу PURL, надаючи фінанси для купівлі американської зброї для України. Адже всі чудово розуміють: PURL – це передусім про те, щоб мати змогу й надалі постачати американські озброєння для України, які наразі не можуть замінити європейські країни – ні за номенклатурою, ні за обсягами, ні за швидкостями постачань, ні інколи навіть по ціні. Однак, ця ініціатива виконує ще й важливу політичну місію – утримує залученість США до справ НАТО, сприяє тому, аби ставлення президента США до Альянсу залишалось саме таким приязним, а також дозволяє зберігати позитивне ставлення до постачань озброєнь для України, якщо за них платять союзники по НАТО. Нагадаю, це вперше під час повномасштабної війни, коли важливі летальні озброєння постачаються до України саме через НАТО і допомагають нам стримувати агресора відразу на трьох напрямках: здійснювати активну оборону на фронті, захищати наші міста і захищати обʼєкти критичної інфраструктури. Справжнім проривом буде, якщо через НАТО ми зможемо отримати і ті озброєння, яких Україна ще не отримувала в принципі. Так, зробити цю ініціативу сталою і дійсно успішною – складне завдання, яке вимагає постійної роботи та тісної координації (часом навіть синхронізації) з різних боків: НАТО, США і України. Однак, ця постійна робота сьогодні відбувається, і саме НАТО на чолі з Рютте отримує все більший карт-бланш на залучення до процесів, до яких Альянс просто не міг бути залученим в перші роки повномасштабної війни. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68dba326ea6cf/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68d39bea5fdb4/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Wed, 24 Sep 2025 10:21:14 +0300 Знаю-знаю, дорогі друзі, що ваша увага прикута до того, що відбувається в іншій штаб-квартирі – в Нью-Йорку, а не в Брюсселі, тому я не хотіла відволікати вас вчора консультаціями, які відбулись тут, у Брюсселі, за статтею 4 Вашингтонського договору (на запит Естонії після порушення РФ її повітряного простору). Однак, після вчорашніх деяких заяв Дональда Трампа в іншій штаб-квартирі, в Нью-Йорку, які, по суті, стали гарним обрамленням дискусій у НАТО, вирішила все ж коротко – і в межах того, чим можу поділитись – поінформувати вас, що тут відбувається. Декларацію за результатами цього другого за два тижні і девʼятого в історії НАТО засідання за статтею 4 ви вже бачили і читали. Зазначу тільки, що важливим для нас є окремий абзац декларації, який зводиться практично до того, що щоб не витворяв агресор в напрямку країн-членів НАТО – підтримка України триватиме за графіком. Дослівно: "подібні дії провокації не вплинуть на зобов'язання союзників підтримувати Україну, чия безпека безпосередньо пов'язана з безпекою Альянсу". Важливим цей момент є тому, що в НАТО швидко "зчитали" намір Росії створити стратегічну дилему для країн-членів – кидати всі ресурси на захист себе чи продовжувати допомагати Україні, і вирішили на випередження дати зрозуміти, що ніякої дилеми провернути не вийде. Однак, головне питання, яке нависало в скляних офісах з довжелезними коридорами, обговорювались в переповнених кавʼярнях штаб-квартири після того, як російські літаки "збились з курсу" на 12 хвилин в повітряному просторі Естонії, було питання – "збивати чи не збивати?". Тобто, чи має НАТО схвалити рішення й зафіксувати його на рівні відповідного документу, що наступного разу російські літаки, які опиняться в повітряному просторі Альянсу, будуть не супроводжуватись авіацією НАТО на вихід з цього простору, як це відбувається наразі, а мають бути готові до стрімкого падіння "вниз головою". Чи не в кожній розмові тут на тему того, що відбулось в Естонії, так чи інакше майоріла тінь Туреччини. Адже якщо в контексті збиття російських дронів в Альянсі був створений прецедент лише у цьому місяці – саме тоді ВПЕРШЕ російські дрони збивались не тільки країною-членом НАТО, але й під прапором НАТО, то в контексті порушників повітряного простору є конкретний прецедент, створений країною-членом Альянсу ще 10 років тому. І – головне – жодної війни НАТО з Росією це не спровокувало. Поки що, після всіх обговорень в НАТО вирішили діяти за принципом "case-by-case" – ухвалювати рішення на основі даних розвідки щодо кожного конкретного кейсу. АЛЕ – настрої тут панують такі, шо вже сьогодні можна обережно стверджувати: психологічний барʼєр у цьому питанні фактично подолано. Готовність до такого кроку безпрецедентно висока. Вчорашня відповідь президента Трампа про те, що НАТО варто збивати літаки, думаю, лише посилить позицію тих, хто особливо палко підтримує ідею збиття всього російського, що не там літає. Звісно, ми б хотіли, щоб все відбулось швидше і рішучіше, але так воно в Альянсі, орієнтованими на консенсус з 32 різними країнами-членами, "не робе". P.S. Про інші заяви Трампа щодо НАТО напишу окремо, там інший важливий ракурс. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68d39bea5fdb4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68c96cf8c71b1/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Tue, 16 Sep 2025 16:58:16 +0300 Сьогодні у Штаб-квартирі особливий для мене день. Вперше на посаді Глави Місії України при НАТО – ну і, звісно, вперше в житті – взяла участь та виступила на Північноатлантичній Раді Альянсу. Запитаєте, як я – представник не країни-члена Альянсу гордо сиділа за табличкою "Ukraine" на засіданні головного політичного органу НАТО поміж союзників, за головування Генерального секретаря Альянсу Марка Рютте та в присутності глави Військового Комітету Джузеппе Каво Драгоне? Ні, на жаль, ви нічого не пропустили – Україна ще не була запрошена до НАТО і ми ще не союзники, а й надалі, на жаль, фігуруємо виключно як партнери (хоча коли сиділа сьогодні за цим столом в думках робила певне програмування звісно;) Насправді, це було спеціальне засідання Північно-Атлантичної Ради, присвячене розвитку місії НАТО у Косові KFOR. Відповідно, були запрошені не лише країни-члени, але й окремі операційні партнери, як ми. Після початку повномасштабного вторгнення ми відкликали свій військовий персонал з закордонних військових місій, зокрема і цієї. Однак, коли в посла України є можливість бути за одним столом із союзниками і мати змогу виступити – переконана, що такі можливості треба використовувати на повну, навіть якщо тематичний привід для зібрання – не Україна. Що, власне, і зробила. Поміж союзників взяла слово і розповіла, що вимушений через повномасштабну війну РФ вихід українського військового персоналу з KFOR абсолютно не означає, що ми стали робити менший внесок в європейську безпеку. Навпаки – наш внесок сьогодні як своєрідного щита Європи ще більш очевидний. А як тільки з допомогою лідерства США та за підтримки Генсека НАТО і лідерів "коаліції охочих" ми відновимо сталий мир, цей внесок стане взагалі безпрецедентним. На основі нашого досвіду та знань, здобутих у роках високо інтенсивної війни з Росією, за допомогою наших одних з найчисельніших в Європі та єдиних наразі загартованих в реальних бойових діях з Росією збройних сил, за допомогою неймовірній стійкості нашого суспільства та унікальних оборонних технологій. Сьогоднішнє спеціальне засідання було для мене досить показовим, оскільки чітко надсилало сигнал: якщо ти робиш конкретний внесок в безпекові зусилля НАТО, ти перебуваєш за одним столом з союзниками НАТО, повноцінно береш участь у дискусії, навіть якщо дискусія відбувається в режимі "secret" (цілком таємно). Все чесно і справедливо. Але, переконана, ми маємо більше бути за одним столом з країнами-членами. І не тільки тому, що впродовж щонайменше останніх 3,5 років ми довели, що дійсно спроможні бути своєрідним щитом Європи. Але й тому, що насправді ми можемо стати і мечем Європи – новітнім арсеналом свободи, де наш бойовий досвід віддзеркалюватиметься у наших розробках озброєнь для України та всіх країн вільного світу. З прицілом на це і працюю з командою МУН в страшенно вітряному та дощовому у ці дні Брюсселі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68c96cf8c71b1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68c1ab6b052c4/ ukrpravda@gmail.com (Альона Гетьманчук) Wed, 10 Sep 2025 19:46:35 +0300 Сказати, що сьогодні, після дроновоі провокації РФ на території країни-члена Польщі, у Штаб-квартирі НАТО панувала якась інша атмосфера, аніж у попередні дні, було б явним перебільшенням. Численні делегації, заклопотані співробітники міжнародного секретаріату, посли країн-членів, які намагаються між черговими засіданнями та зустрічами швидко зробити телефонні дзвінки і відписати повідомлення, допоки знову тимчасово залишаться без звʼязку. На екранах в Агорі (центральному холі з обмеженим доступом) – цитата про важливість консенсусу в історії Альянсу. Сьогодні на тлі дискусій в Україні це могло сприйматись як тонкий натяк не тільки на те, як ухвалюються рішення, але й що консенсус потрібен для активації Ст.5 Вашингтонського договору. На відміну від скликання консультацій за Ст.4,, яке відбувається на вимогу країни-члена. Приблизно десь у той самий час, як в українських соцмережах вчергове – з помітним місцями браком експертизи, але з надлишком драматургії – висміювали Альянс та закликали застосувати "хоча б" статтю 4 Вашингтонського договору, представники країн-членів Альянсу вже засідали на засіданні Північноатлантичної Ради (ПАР – основний політичний орган НАТО), за головування Генерального секретаря Рютте, і здійснювали на запит Польщі якраз консультації, передбачені за статтею 4 Вашингтонського договору. Без зайвої драматургії, без переляку, по суті. Тобто, поки у нас лише закликали ініціювати консультації, у штаб-квартирі вони вже відбувались. Враховуючи, що це сьомий раз в історії НАТО, коли стаття 4 була задіяна в принципі, політична реакція Альянсу була доволі швидкою. Далі – за результатами консультацій – військові мають запропонувати і опрацювати конкретні кроки, щоб подібні провокації не повторювались. Над цим триває робота. Дуже важливо, щоб була адекватною і реакція на практичному рівні. Знаю, що багато українців очікували активацію Ст. 5. Вашингтонського договору. Кепкували, що в НАТО ще збираються щось розслідувати, наче й так все не зрозуміло. Хоча навіть той єдиний раз в історії НАТО, коли Ст.5 була активована після атаки на США 11 вересня 2001 року і ні в кого в принципі не було сумнівів, що це була цілеспрямована агресія ззовні проти країни-члена НАТО, відбулось розслідування, і саме за його результатами ПАР через тижні так три ухвалило 8 кроків, які мали бути здійснені у відповідь на атаку з боку НАТО. Зокрема, і повітряне патрулювання території США, в якому взяли участь 13 країн-членів. Мені досі не до кінця зрозумілі мотиви тих, хто закликав і вболівав, щоб конче і негайно застосувати 5 статтю Вашингтонського договору. Очікували, що що? Після набуття чинності принципів статті і – перший крок до її активації – відразу почнуться бомбардування території агресора авіацією країн-членів? Так би не сталось. Так чи інакше, було б відповідне розслідування. Так чи інакше, було б за його результатом рішення, чи підпадає даний випадок під дію статті 5. Все одно було б доволі гнучке для інтерпретацій формулювання ст. 5, що кожна країна-член сама вирішуватиме, яку саме допомогу вона вважає за доцільне надавати відповідно до обставин... Набагато важливіше, на мій погляд, замість кепкування над НАТО, сфокусуватись на тому, як у цьому контексті краще підсвітити наші термінові потреби, забезпечення яких автоматично знизить ризик подібних провокацій й потенційно може примусити Путіна почати злазити з драбини ескалації. Це стосується і 6 млрд доларів, котрі нам потрібні, зокрема, і для того, щоб негайно виготовити (на щастя, спроможності є) достатню кількість далекобійних дронів та ракет, аби знешкоджувати такі атаки ще в зародку. Це стосується і розблокування далекобійних можливостей, які нам надають чи могли б додатково надати партнери. Тим паче, що серед моїх співрозмовників з країн-членів НАТО помічаю знову підвищений апетит предметно говорити про ці речі. Сфокусуватись на тому, як максимально використати запропонований нам проєкт НАТО щодо створення інтегрованої системи ППО/ПРО для України принаймні у частині, що стосується досягнення взаємосумісності центрів управління та оповіщення Повітряних сил, щоб ми могли на практиці побудувати ефективний "повітряний щит" з нашими партнерами, зокрема – й передусім – з Польщею. Як зробити так, щоб переломити дискусію в питанні часових рамок надання Україні гарантій безпеки – щоб принаймні окремі елементи цих гарантій почати активно втілюватись вже зараз, не чекаючи перемирʼя? Тим паче, якщо є консенсус, що ядром гарантій є і будуть наші власні збройні сили та наші власні оборонні спроможності. Навіщо чекати до перемирʼя, щоб максимально посилити цей центральний елемент гарантій безпеки? Скільки ще років ми з партнерами будемо з неспокійним серцем спостерігати за військовими навчаннями "Запад" в Білорусі замість того, щоб спланувати щось дзеркальне і в Україні за участі щонайменше ядра країн "коаліції охочих"? Чому тренувальні місії партнерів принаймні в західній частині України можливі виключно після того, як настане момент припинення вогню... Цей список можна продовжувати. Він не такий, звісно, цікавий і вірусний, як меми і жарти про безпомічність НАТО чи Польщі... Але спочатку, як захоплюватись подібним креативом варто згадати слова Черчилля про те, що єдина річ, яка гірша за війну із союзниками, це війна без союзників. В українському випадку це було б про війну без партнерів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/68c1ab6b052c4/