https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6a9162ab2a44f/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Fri, 28 Aug 2026 13:27:55 +0300 Ми звикли говорити про війну мовою фронту: скільки квадратних кілометрів втрачено, де проходить лінія бойового зіткнення сьогодні і чим вона відрізняється від учорашньої. Але ЛБЗ – це насамперед симптом, а не хвороба. Лінія, яка рухається, – це відсутність повного контролю над власною територією, і саме в цьому й полягає природа війни, яка вже перевершила за тривалістю обидві світові війни минулого століття. Питання, яке варто ставити зараз, – не "коли закінчиться війна", а "яку Європу ця війна залишить після себе, і хто буде її архітектором". Моя теза проста: суб'єктність України і суб'єктність Європи – це не два паралельні процеси, а один і той самий процес. Європа не отримає нової безпекової архітектури, оминаючи Україну. І Україна не отримає повноцінної перемоги, якщо буде чекати цю архітектуру від когось іншого. Військовий вимір: єдина країна, яка вміє себе захищати Україна сьогодні – єдина країна в Європі, яка на практиці, а не в доктринах, вміє вести і виграє окремі битви сучасної війни: дронової, гібридної, високотехнологічної, виснажливої. Це компетенція, якої не має жодна армія НАТО, включно з найбільшими. І це компетенція, яку не купиш за жодні гроші й не відтвориш жодними навчаннями – вона народжується тільки в реальних бойових діях. Тому й закінчення війни не може виглядати як заморожений конфлікт заради збереження статус-кво. Реалістична рамка завершення – капітуляція росії з виплатою репарацій Україні. Але тут криється незручна правда: перемога України і розпад росії потрібні, по суті, тільки самій Україні. Європа й США цього бояться – не тому що симпатизують росії, а тому що не мають плану на "день після" для ядерної держави, яка розвалюється. Звідси – обережність, затягування, компромісні формули. Україні варто це розуміти не як зраду партнерів, а як прогалину в їхній стратегії, яку саме Україна може і повинна заповнити власними пропозиціями. Паралельно з фронтом триває інша війна – гібридна, за яку ще не прийнято відповідальності. Понад п'ять тисяч інцидентів з дронами над європейськими об'єктами – це вже не поодинокі провокації, а елемент конвенційної війни, який Європа поки що відмовляється називати своїм ім'ям. Демографія: рахунок, який доведеться сплатити після перемоги Стратегія без демографії – це стратегія на папері. Одинадцять мільйонів людей виїхали з країни, вісім з половиною мільйонів залишаються на окупованих територіях. Тринадцять мільйонів пенсіонерів потребують утримання вже зараз. Цілі регіони й села залишаються без чоловіків працездатного віку. Це не питання майбутнього – це питання, яке визначає, наскільки Україна взагалі здатна буде утримати економічну самостійність після перемоги. Будь-яка стратегія, яка не відповідає на питання "хто повернеться, коли і на яких умовах", залишається декларацією. Демографія визначає, чи буде Україна здатною утримувати армію, економіку і політичну суб'єктність через 10-15 років. Без стратегії відновлення людського капіталу навіть військова перемога може обернутися стратегічною поразкою. Економіка: між бідністю і шаленими інвестиціями Економічна траєкторія України після війни – це розвилка, а не пряма лінія. Один полюс – бідність і хронічна залежність від дотацій. Інший – масштабні інвестиції, відбудова, новий економічний статус. І розвилка ця залежить не стільки від макроекономіки, скільки від двох речей: результату війни і позиції, яку Україна займає в перемовинах про власне майбутнє. Є два сценарії. Бідність і повільне виснаження. Або великі інвестиції – але лише за умови перемоги і зрозумілої позиції України. Інвестор не заходить у країну, лінія фронту якої "рухається", а політичний горизонт якої розмитий. Економічна самостійність України починається не з грантів, а з контролю території, безпеки і правил гри. Наразі бюджет тримається значною мірою на партнерських дотаціях. Питання податкової самостійності – чи здатна Україна утримувати пенсійну систему і соціальні зобов'язання власними силами – це не бухгалтерське питання, а питання суверенітету. Держава, яка не може себе прогодувати, завжди буде об'єктом чужих рішень, а не суб'єктом власних. Політика: тріщини в Європі і розкол усередині країни Тут картина найтривожніша. Ле Пен у Франції, AfD у Німеччині, проросійські елементи у владі Болгарії та Словаччини, наростання антиукраїнської риторики в Польщі – усе це складається в цілком реалістичний сценарій проросійської фракції в Європарламенті. НАТО як структура не демонструє готовності воювати, а США послідовно скорочують контингент у Європі. Безпекова парасолька, на яку звикли покладатися, стоншується на очах. Але намічається розкол і всередині самої України – між тими, хто воював, і тими, хто ні, особливо на рівні регіонів. Ветерани, які повертаються, часто натикаються на опір місцевих еліт, які за роки війни зміцнили власні позиції у тилу. Це та тріщина, яку не видно з Брюсселя чи Вашингтона, але яка може виявитися небезпечнішою за будь-яку зовнішню загрозу, якщо її не визнати і не почати лікувати зараз. Вісь зла і питання, від якого залежить архітектура миру Чи зникне загроза з боку росії, Ірану і Північної Кореї, коли (і якщо) закінчиться активна фаза війни в Україні? Чи Китай залишиться головним супротивником для США, попри те, що відбувається в Європі? Від відповідей на ці питання залежить не тільки доля Європи, а й глобальна архітектура безпеки на десятиліття вперед. Ядерний шантаж стає інструментом, яким користуються дедалі частіше – і росія, і, ймовірно, Північна Корея. Питання, яке НАТО так і не отримало чіткої відповіді: чи готовий альянс визнати цей виклик як системний, а не як окремі акти залякування? І які нові союзи – не обов'язково під егідою НАТО – можуть виникнути у відповідь на цю відсутність готовності? Трансформація інститутів: НАТО, ЄС і реальність, яку не хочуть визнавати НАТО демонструє неефективність саме в сучасній війні: дрони літають над базами, ракети заходять у повітряний простір союзників, симетричної відповіді немає. НАТО у своєму нинішньому вигляді продемонструвало неефективність у сучасній війні – не через брак ресурсів, а через брак досвіду й волі. Україну не приймають, хоча саме здатність України воювати формує нову реальність безпеки в регіоні. У Європи де-факто вже є держава з бойовим досвідом, якого не має жоден член альянсу, – і ця держава залишається за периметром прийняття рішень. ЄС так само не поспішає з членством, бо усвідомлює масштаб проблем, які прийдуть разом з Україною, – від економічної інтеграції до аграрного питання. Це не лицемірство, а раціональний, хоч і болючий, розрахунок. З цього випливає логічний висновок: новий військовий союз поза формальним НАТО – не гіпотеза, а ймовірний сценарій. Не заміна альянсу, а відповідь на виклики, яких стара архітектура просто не бачить чи не хоче бачити. Стійкість замість демократичності: нова валюта європейської безпеки Ми входимо в період, коли основною валютою розвитку стає не демократичність процедур, а стійкість держав. Виклики – воєнні, демографічні, гібридні, енергетичні – стають головним драйвером трансформацій, а не абстрактні цінності, задекларовані в установчих договорах. У цій новій конфігурації Україна не може дозволити собі позицію очікування. Один з небагатьох реальних інструментів впливу, які в неї є, – почати формулювати власну стратегію для Європи, а не тільки для себе. Стратегію, яка визначає майбутніх учасників нової коаліції безпеки, контури нових військових союзів і місце в них для країн, готових платити за стійкість, а не тільки говорити про неї. Суб'єктність не дають – її беруть, формулюючи порядок денний раніше за інших. І якщо Україна не запропонує цю стратегію першою, її запропонує хтось інший – можливо, без урахування українських інтересів. Стійкість – основна валюта сучасного розвитку Європи. Виклики – головний драйвер змін. Україна в цій конфігурації не може бути об'єктом чужих стратегій. Вона має зайняти активну позицію. Не чекати, поки Брюссель, Берлін чи Вашингтон "дозволять". Формувати коло майбутніх учасників нової коаліції: країни, які вже розуміють російську загрозу; країни, яким потрібні українські технології; країни, для яких статус-кво означає повільну капітуляцію. Якщо Україна усвідомить власну міць – військову, технологічну, політичну – вона перестане проситися в чужі формати. Формати почнуть складатися довкола неї. (с) Денис Богуш, 2026 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6a9162ab2a44f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6a726b2f4fc52/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Wed, 05 Aug 2026 01:43:59 +0300 У новій реальності сьогодення ми спостерігаємо велику війну в Європі між росією та Україною. Ця війна зламала всі безпекові парадигми минулого – стандарти НАТО, Пентагону тощо. Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія чудово розуміють небезпеку, яку становить росія. Інші країни Європи цієї небезпеки поки що не усвідомлюють повною мірою. У сучасних умовах США поступово самоусуваються від захисту Європи в рамках НАТО, зменшуючи власний контингент і присутність на континенті. Нагально постає питання нового безпекового союзу (або союзів) за участі України або під її проводом. Саме про це – ця стаття. Нова війна Сучасна війна принципово змінила оборонні та безпекові парадигми. Те, що відбувається між росією і Україною, уже давно змінило принципи застосування конвенційних озброєнь. Для ведення сучасної війни вже не потрібна велика кількість танків, БТР і навіть артилерії. У нових умовах основну роботу виконують роботизовані системи – повітряні та морські БПЛА. Дронові й антидронові технології, ракети, системи ППО та протиракети визначають перебіг бойових дій. Дешеві українські дрони залітають углиб території росії на 2000 км і вражають цілі – і це нова реальність. Країни НАТО на таке практично не здатні – не тому, що технічно не можуть, а тому, що не наважуються. Україні вже не потрібні американські ракети "Томагавк", які за характеристиками поступаються суто українській крилатій ракеті FP-5 "Фламінго": дальність до 3000 км (проти близько 1600 км у Tomahawk Block V) і бойова частина близько 1150 кг (проти ~450 кг) за співставну вартість. Так само на зміну системі "Петріот" готується українсько-європейська антибалістична система "Фрея" (Freyja) – спільний проєкт Fire Point із європейськими партнерами на основі ракети-перехоплювача FP-7.x як дешевшої альтернативи Patriot; прототип очікується в першій половині 2027 року. У Європі лише починають усвідомлювати, наскільки важливим є гібридний компонент сучасної війни. А за сучасними російськими стандартами конвенційна війна обов'язково супроводжується гібридним компонентом. У старих війнах потрібно було захопити територію супротивника; у сучасній – можна послабити його зсередини за допомогою гібридних атак у різних сферах (інформаційній, політичній, економічній, релігійній, у протестних настроях тощо). Надсучасний контекст передбачає оновлення дронових технологій кожні 6 місяців, перебудову промисловості під ці умови, зміну частот нових дронів, розвиток технологій протидронової боротьби, використання "кіл-зон" на полі бою тощо. У військах країн Європи про це лише починають здогадуватися, а НАТО як інституція ще навіть не почала це наздоганяти. Окремі країни вже розробляють дрони, але в загальних протоколах Альянсу цього досі немає. Конфлікт у Ормузькій протоці показав, як дешевими засобами можна атакувати цілі в різних країнах – наприклад, іранськими безпілотниками. А США в локальному конфлікті, за наявними оцінками, встигли витратити близько двох третин власного запасу як ударних ракет, так і ракет ППО. Це виглядає економічно неадекватним: витрачати ракети вартістю 3-5 млн доларів на перехоплення дронів вартістю 20-30 тисяч доларів. Тепер українські фахівці консультують командування армій арабських країн щодо захисту об'єктів у сучасній війні. Це сильний сигнал для всіх безпекових парадигм НАТО і Пентагону: в Україні з'явилися технології, цілком конкурентні на світовому рівні, а сама країна стрімко зростає технологічно завдяки цій війні. Нові конфігурації безпекових союзів Нагальна безпекова допомога конче необхідна Україні, яка веде безпрецедентну війну проти набагато сильнішої в економічному та військовому плані росії. Україна прагне приєднатися до ЄС та НАТО – це закріплено в Конституції України. Але є реальність, а є прагнення. Існують чіткі критерії, за якими діє НАТО. Цей військовий союз, як виявилося на практиці, сьогодні функціонує не стільки як механізм захисту учасників, скільки як клуб "елітних" держав. За останні роки російські безпілотні літальні апарати з різними цілями залітали в усі країни НАТО, що межують із росією та Білоруссю. У кілька країн залітали й російські ракети. У листопаді 2022 року в польському селі Пшеводув загинули двоє громадян (пізніше розслідування схилилося до версії української ракети ППО). У вересні 2025 року десятки російських дронів порушили повітряний простір Польщі. У липні 2026 року російська крилата ракета (імовірно Х-101) залетіла на територію Польщі приблизно на 100 км углиб – і жоден із піднятих винищувачів НАТО її не перехопив. У травні 2026 року російський дрон Geran-2 (Shahed-типу) влучив у житловий будинок у румунському місті Галац поблизу кордону з Україною: спалахнула пожежа, двоє людей зазнали поранень. Це перший випадок, коли російський дрон спричинив поранення цивільних на території країни НАТО. (https://www.bbc.com/news/articles/c93x4nxlkjeo) У Німеччині неодноразово фіксували дронові розвідки над базами Бундесверу та логістичними вузлами; у 2025 році в Ерфурті згоріли військові вантажівки Бундесверу – проросійські канали приписали підпал "своїм людям". (https://www.thetimes.com/world/europe/article/saboteurs-german-army-bases-defenceless-drones-bt6cpfkdr) У листопаді 2025 року невідомі дрони літали над бельгійською авіабазою Kleine-Brogel, де зберігаються американські ядерні боєголовки B61 – спроби глушіння не спрацювали. (https://www.theguardian.com/world/2026/jul/02/russia-mounted-drone-surveillance-of-european-nuclear-sites-over-18-months) За даними International Institute for Strategic Studies (IISS), лише з серпня 2024 до лютого 2026 року зафіксовано близько 144 дронових інцидентів над територією десятка країн НАТО та Ірландії – над військовими базами, портами, енергетичними об'єктами та ядерними об'єктами спільного використання. (https://nationalsecurityjournal.org/russian-drones-have-violated-nato-airspace-144-times-and-a-new-report-says-they-were-quietly-mapping-europes-defenses-for-war/) Якщо враховувати всі порушення повітряного простору країн НАТО з 2022 року (Польща, Румунія, Балтія, Німеччина тощо), ідеться вже про сотні задокументованих випадків. Паралельно російські літаки (Су-30, МіГ-31, Ту-160) і кораблі регулярно порушують повітряний простір і територіальні води країн Альянсу – Естонії, Литви, Норвегії та інших. НАТО майже ніколи не дає симетричної відповіді: немає масованих розвідувальних польотів європейських БПЛА над російськими об'єктами, немає системного збиття порушників. Це ілюструє неспроможність Альянсу адекватно реагувати на сучасні виклики і загрози. Існує декілька форматів співдружності країн Європи – Шенгенська зона, зона євро, політичний Європейський Союз тощо. Є Nordic Defence Cooperation (NORDEFCO) – оборонна співпраця п'яти північних країн (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція). Є Nordic-Baltic Eight (NB8) – неформальний формат восьми країн: Данія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія та Швеція. Є також Joint Expeditionary Force (JEF) – експедиційні сили під проводом Великої Британії, до яких входять скандинавські, балтійські країни, Нідерланди та Ісландія. Нові виклики потребують адекватної відповіді на російську агресію – і конвенційну, і гібридну. Блок НАТО поки що адекватно на них не реагує. Ще один момент: великим країнам невигідне зростання суб'єктності та могутності України. Їм не потрібне ані ослаблення, ані тим паче розпад росії. Тому вся військова допомога Україні фактично надається лише для того, щоб зберігався статус-кво, а не перемога України у війні. Міць України Епоха, коли демократія була головним критерієм впливу, сьогодні відходить на другий план, а на перший виходить міць держави – тобто спроможність захищати саму себе та своїх союзників. Будапештський меморандум навчив Україну і весь світ того, що гарантії росії, США, Великої Британії та інших великих держав не спрацьовують у реальній ситуації. Коли ці країни гарантували територіальну цілісність і суверенітет України, вони, вочевидь, узагалі не планували їх дотримуватися. Україна відмовилася від третього за величиною у світі ядерного арсеналу – близько 1900 стратегічних боєголовок, що більше, ніж має нині Китай, і більше, ніж Велика Британія та Франція разом узяті. Річ у тім, що самі підписанти не вірили в можливість конвенційної війни між учасниками договору. І ті літаки, які Україна передала за цими домовленостями, тепер бомблять її ракетами тих самих типів, які вона колись добровільно віддала. Тому паперові гарантії зараз не працюють. З приходом Трампа перестали діяти й торгові, й економічні домовленості, і демократичні процедури – усе перейшло в "ручний режим". І якщо раніше вплив країни визначали два головні маркери – сильна економіка та демократичні принципи (на чому базується ООН), – то тепер це змінилося. Змінилося це на прикладі війни України проти росії. У боротьбі за виживання Україна навчилася воювати проти набагато сильнішого супротивника, маючи меншу економіку, меншу армію та менше конвенційних озброєнь. Це стало можливим завдяки як асиметричним відповідям, так і нарощуванню надсучасних технологій, яких не існувало до цієї війни. Унікальні параметри міці України: По-перше, Україна на сьогодні має одну з найбільших (а за багатьма оцінками – найбільшу після росії) армій у Європі. За оцінками 2025-2026 років активна чисельність Збройних сил України становить близько 1 млн осіб. Інші європейські країни, наприклад Туреччина, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Іспанія, Польща та країни Балтії такої чисельності армії не мають. По-друге, Україна має сили та засоби атакувати росію (потенційно – будь-яку країну) комбінованими повітряними ракетно-дроновими технологіями на глибину до 3000 км углиб її території. Це, наприклад, робить досяжними цілі в Балтійському та Північному морях. Це підтверджують не технічні характеристики з інструкцій, а реальний бойовий досвід застосування – унікальні надсучасні військові технології, відносно дешеві порівняно з аналогічним за функціями озброєнням країн НАТО. По-третє, на морі (потенційно й в океані) Україна здатна потопити будь-який корабель за допомогою морських дронів або в комбінації з повітряними – що вже підтверджено практикою застосування в Азовському та Чорному морях. По-четверте, унікальні диверсійні операції глибоко в тилу супротивника – на кшталт операції "Павутина" (червень 2025 року), під час якої дрони, запущені з території росії, уразили стратегічну авіацію ядерної тріади (Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та ін.). Подібних операцій за останні роки налічувалося близько двох десятків. Вони ставлять спецслужби України на вищий щабель в світі. По-п'яте, стійкість українського народу, здатність до самоорганізації та збройного опору значно сильнішому й краще озброєному супротивнику – навіть в умовах, коли верхні щаблі влади радше заважають, ніж допомагають. Сама країна і народ здатні до такої самоорганізації й опору, на яку не здатна жодна країна Європи. За соціологічними опитуваннями, у країнах Європи готовність захищати свою країну зі зброєю в руках коливається переважно в межах 15-45 % (у Німеччині, Італії, Нідерландах – часто нижче 30 %), тоді як в Україні цей показник становить близько 54-70 % (серед чоловіків – понад 60 %). (https://www.gallup-international.com/survey-results-and-news/survey-result/fewer-people-are-willing-to-fight-for-their-country-compared-to-ten-years-ago) Висновок Ми стоїмо на порозі великих змін у концепціях і парадигмах безпеки в Європі та світі. Сучасна війна змінила технології, і саме Україна виявилася найкраще підготованою до цих змін. Блок НАТО катастрофічно відстає від цих технологій і живе в старих парадигмах старих війн. У найближчий час такі нові безпекові союзи будуть дуже актуальними. І без України такі союзи вже не будуть ефективними. Потенційно в Європі можна створити такий союз на базі Joint Expeditionary Force, Nordic-Baltic Eight (NB8) або новий союз – від Балтійського до Чорного морів. І якщо Україна усвідомить і розвине свою міць, то не вона проситиметься в такий союз, а він утвориться довкола неї. А цілком імовірно, Україна стане в такому союзі ініціатором і, найімовірніше, лідером. (c) Денис Богуш, Київ, серпень 2026 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6a726b2f4fc52/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/69820eaa409ff/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Tue, 03 Feb 2026 16:05:14 +0200 Війна – це завжди погано. Війна – це смерті, біль і руйнування. А велика війна – це величезна проблема вже для країн, континентів і всієї цивілізації. Коли путін анексував у України Крим та частину Донбасу в 2014 році, для лідерів цивілізованого світу це не стало помітною проблемою. Локальний конфлікт десь у Східній Європі, майже ніякого впливу на економіку чи безпеку Європи й світу. Так тоді думали майже всі європейські та американські політики. Трохи допомагали, трохи виражали стурбованість, трохи нервували. Другий дзвіночок пролунав 2022 року. У цивілізованій сучасній Європі відбулося широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну за підтримки третьої країни – Білорусі. Ракети, бомби, танки, десант, вбивства, зґвалтування – класична конвенційна війна, в яку ніхто до того не вірив. Чи підстрибнув світ цього разу? Ні. Знову – трохи допомоги, трохи стурбованості. "Друга армія світу напала на маленьку слабку Україну. Три тижні – і все. Україна впаде", – так думали тоді багато хто. "Нас це точно обійде, на країни НАТО Росія не нападе. США і НАТО – на порядки потужніші за РФ і в економічному, і в військовому плані". Сьогодні 2026 рік. Європа рахує, скільки в неї ракет і снарядів, і що робити, якщо Росія розпочне конвенційну атаку. Європа фіксує тисячі (!) російських розвідувальних і бойових БПЛА над територією НАТО – і мовчить. Не лише дрони, а й ракети вже вбивали громадян країн НАТО (Польща). Навіть стурбованості не виказують, не викликають послів РФ, не вручають нот протесту. США вже розмірковують, як би "зістрибнути" з 5-ї статті НАТО, щоб не брати участі у війні в Європі. США думають про вихід з ООН і створення "Ради миру" під вічним керівництвом Трампа. Тепер і США починають перетворюватися на країну з територіальними претензіями – цікаво, що до партнерів по НАТО. Світ змінився дуже швидко. Правила змінилися. Гібридні війни в Європі Гібридна війна – новий, актуальний і вже випробуваний інструмент геополітики росії. Всі ще бояться росію – але вже не як "другу армію світу", а як поганого власника ядерної зброї на радянських заржавілих носіях. Проте в гібридному компоненті росія дуже потужна, особливо в Європі. Європейське суспільство живе в демократії, яка поважає свободу слова, свободу віросповідання тощо. Саме тому російська пропаганда з усіх каналів комунікації "промиває мізки" європейцям, які не відчувають загрози взагалі. Російське телебачення, аналітичні та наукові центри, вплив на радикальні політичні організації й рухи, корупція, підкуп, російська церква – усе це важливі елементи гібридної війни. Європа ще не усвідомила тотально, що це реальна загроза. Країни Європи та НАТО підстрибнуть, лише коли до гібридного компонента долучиться конвенційний. Але може бути пізно: європейські народи не мають такої великої армії й запасів боєприпасів, щоб воювати з росією пушками й дронами на полі бою. Тобто росія здатна захопити маленькі країни швидко. Якщо США не простягнуть руку Європі в разі європейської війни, Путін зі своєю армією може просунутися, наприклад, "на Берлін". Європі дуже пощастило, що росія почала саме з України. І Україна тримає фронт, захищаючи не лише себе, а й Європу. Україна – рух у майбутнє За чотири роки повномасштабної війни росія змогла захопити лише кілька відсотків додаткової території України (загалом, з урахуванням 2014 року, окуповано ≈19,25-19,3%). Для справедливості: у перший місяць 2022 року було захоплено близько 10% території, але за нинішніми розслідуваннями це стало можливим значною мірою через зраду агентури Кремля в українській владі. Без цієї агентури росія, ймовірно, не захопила б і цих 10%. З 2014 року загалом окуповано близько 7-8% до 2022-го, а станом на початок лютого 2026 року російські війська контролюють приблизно 19,25-19,3% території України (≈116 200-116 300 км² за даними DeepState та інших джерел). Але є важливе "але". Україна має найбільшу армію в Європі (близько 1 млн військових), найсучаснішу зброю, випробувану в реальних боях. Війна настільки швидко змінила тактику, стратегію, засоби ураження й захисту, що жодна армія світу сьогодні не має повного сучасного комплекту озброєння та захисту – від ракет і танків до дронів і систем ППО. Можна сказати, що Україна має найсильнішу армію на європейському континенті. І саме ця армія стримує оборону Європи. Економіка, енергетична та інша інфраструктура України потребують величезних коштів для відновлення. Війна робить свою чорну справу. На перший план виходить створення коаліцій і, можливо, навіть нових військових блоків за участю України. Що можна сказати на 4-ту та 12-ту річниці нападу росії на Україну? Перше – світ змінився дуже швидко, правила змінилися, а адаптація країн, особливо Європи, відбувається надто повільно. США вже не виглядають надійним партнером, особливо коли йдеться про захист суверенітету інших країн. Друге – росія продовжує напад. Це загроза не лише для України, а й для Європи. Поки росія існує в нинішніх кордонах – вона буде захоплювати території. Спочатку країни Балтії та Польщу, потім Фінляндію і далі. Поки Україна стримує її – цей напад не відбувається. Третє – пора прокидатися і повірити в загрозу. Це можливо. Економічний і військовий потенціал цивілізованого світу має ресурси, щоб закінчити цю війну за допомогою України. Треба надати всю можливу зброю та ресурси – і українська армія зможе не просто зупинити росію, а знищити саму загрозу. Україна знає, що і як робити напевно. Якщо цього не зробити – нова "вісь зла" та "третя світова війна" стануть головними словосполученнями 2026-2027 років. (c) Богуш Денис Київ, Україна лютий 2026 року https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/69820eaa409ff/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6968db0d8dbe5/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Thu, 15 Jan 2026 13:18:21 +0200 Це не про Україну, це про Німеччину 1940-1945 років. Ставити надсучасні заводи з виготовлення ракет, літаків, підводних човнів, танків, зброї на землі було дуже ризиковано. Керівництво тодішньої Німеччини робило це тому, що це забезпечувало захист власних стратегічних ресурсів і можливостей вести війну. Усі заводи були розміщені на глибині 40-60 метрів під землею. Заводи поєднувалися з логістичними центрами та іншими підземними об'єктами тунелями, які мали протяжність десятки й сотні кілометрів. Одну таку мережу "Табір дощового черв'яка" (Regenwurmlager) довжиною 145 км можна відвідати з туристичною метою. Ізраїль зробив багато висновків після Другої світової війни. Там теж існують величезні підземні мережі військових заводів та інших об'єктів. До чого я? Може, це натяк? Може, треба туди думати? До нашої промисловості, стратегічного мислення та бачення перспектив війни з Росією. Чи скоро закінчиться ця війна? Точно не скоро. Це 300 років воєн з нашим сусідом. Він нікуди не подінеться. Скільки Україні потрібно підземних військових заводів? На початку війни я говорив про 50... 50 підземних заводів та антипутінська коаліція (17 грудня 2022 року) Зараз ця тема дуже актуальна, особливо паралельно з підземними комунікаціями енергетичної інфраструктури України. Просто натяк, дуже важливий: треба ворушитися й рухатися, щоб ми вижили... P. S.: Ілюстрація з моєї нової книги "Денис Богуш: таємниця розвідника з паранормальним впливом", Київ, 2026. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6968db0d8dbe5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/696246946499b/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Sat, 10 Jan 2026 13:31:16 +0200 У тіні Другої світової війни та Холодної війни дві супердержави – СРСР і США – не лише поділили Європу, а й "прибрали" до рук містичне спадок нацистської еліти. Кенігсберг, духовна столиця Пруссії та символ тевтонської могутності, став трофеєм Сталіна, тоді як Туле – легендарна арктична земля аріїв – опинилася під контролем американців у Гренландії. Ці дві точки на карті, пов'язані з оккультними пошуками СС-Аненербе ("Спадщина предків"), стали геополітичними форпостами, де міфи про Гіперборею та Атлантиду переплелися з ракетами та шпигунством. Як дві наддержави "розділили" цей езотеричний скарб? Кенігсберг: духовний форпост Тевтонського ордену Кенігсберг (нині Калінінград) – не просто фортеця на Балтиці, а серце німецької містики. Заснований у 1255 році Тевтонським орденом як столиця Прусського герцогства, він став колискою німецької ідентичності: тут народилася імперія, що вилилася у дві світові війни. Для нацистів Кенігсберг був сакральним центром – "духовним спадкоємцем" ордену, де Генріх Гіммлер у 1933 році оголосив есесівців "новими тевтонцями". СС-Аненербе, засноване в 1935 році, бачило в ньому ключ до "арійського минулого": об'єкт "Кенігсберг-13" з системою замків навколо утворював коло – "геоенергетичний генератор", що нібито активував езотеричні сили. Нацисти переслідували справжніх спадкоємців ордену, як Вернера фон дер Шуленбурга, але самі черпали з його міфів про лицарів і руни. Сталін розумів символіку: під час Ялтинської конференції 1945 року він наполіг, щоб Кенігсберг відійшов СРСР, попри протести союзників. "Це не просто порт, – казав вождь, – це серце прусського духу". У 1945 році Червона армія штурмувала фортецю, і медаль "За взяття Кенігсберга" стала єдиною за провінційний центр – виняток серед нагород за столиці. СРСР перетворив його на Калінінградську область, стерши німецький слід, але спадок Аненербе залишився: радянські спецслужби вивчали "енергетичні кола", а КДБ моніторив езотеричні рухи, підозрюючи в них "нацистські реліквії". Для Москви Кенігсберг став "трофеєм душ" – форпостом на Балтиці, де містика ордену слугувала ідеологічним паливом проти "фашистських привидів". Туле: арктична мрія аріїв і американський щит Туле – інший полюс нацистської міфології: міфічна північна земля, Ultima Thule з античних легенд Піфея (IV ст. до н.е.), Ератостена чи Плінія, де "край світу" асоціювався з Ісландією чи Гренландією. Для Аненербе Туле – столиця Гіпербореї, арктичної прабатьківщини аріїв, що вижили після Атлантиди. Засноване в 1918 році в Мюнхені "Товариство Туле" (Thule-Gesellschaft), предтеча НСДАП, вивчало руни, Веди та саги, вірячи, що арії з Туле – "раса панів". Рудольф Гесс і Генріх Гіммлер фінансували арктичні експедиції. Аненербе, "спадкоємець" товариства, відроджувало міф: Туле – центр магічної науки, де "арктична родина" з Вед (за Тілаком) – джерело німецької сили. Навіть після закриття товариства в 1925 році ідеї живуть у "Аненербе", де Отто Ран бачив Ісландію Туле. США "захопили" Туле під час Холодної війни: з 1941 року, під протекторатом, Гренландія стала форпостом проти нацистів, а в 1951-му – офіційно домовилися з Данією про авіабазу Туле (нині Пітуффік Космічна база). Проект Iceworm (1960-ті) – 2500 миль тунелів для 600 ракет проти СРСР – тримався в таємниці від Данії. База, найпівнічніша в США (1118 км за Полярним колом), розміщує РЛС AN/FPS-120 для ПРО проти Росії, з 600 (зараз 100) особовим складом в екстремальних умовах. Нацистський міф оживає: інуїти з Уумманнака і Пітуффіка переселили в Каанаак (1953), а Туле став "арктичним щитом" (вже для США) – як Гіперборея, але з ракетами замість рун. Поділ спадку: містика як геополітика Дві супердержави "поділили" Аненербе: СРСР взяв східний "дух" – Кенігсберг як символ перемоги над "тевтонським драконом", США – північний "міф" – Туле як арктичний бастion проти "червоної загрози". Аненербе, з його експедиціями і "енергетичними колами", стало трофеєм: Сталін – "захопив" містику ордену, Трумен – арійські саги. У Холодній війні це еволюціонувало: Калінінград – радянський (російський) ексклав, Туле – американський форпост з ядерними секретами. Сьогодні, в 2026 році, обидва – нагадування: міфи нацистів живуть не в рунах, а в геополітиці. Туле стежить за Росією, Калінінград – за НАТО. Спадок Аненербе: не золото, а тіні, що формують сучасний світ. До речі вийшла моя книга "Денис Богуш – таємниці розвідника з паранормальним впливом, Київ, 2025" там можна прочитати про Калінінград (Кенігсберг) і про те, для чого він був потрібний Сталіну після війни. Про Гренландію (в моїй книзі немає) – це вже актуальна інформація, яка вийшла на поверхню після заяв Дональда Трампа. Книгу можна знайти тут https://kh.org.ua/product/knyga-denys-bogush-tayemnyczi-rozvidnyka-z-paranormalnym-vplyvom/ Презентація книги буде 10 лютого 2026 року о 14.00 у парламентській бібліотеці. Königsberg (Germany) for the USSR and Thule (Greenland) for the USA. How the two superpowers divided the legacy of the SS-Ahnenerbe In the shadow of World War II and the Cold War, the two superpowers – the USSR and the USA – not only divided Europe, but also "took" the mystical legacy of the Nazi elite into their own hands. Königsberg, the spiritual capital of Prussia and a symbol of Teutonic power, became Stalin's trophy, while Thule – the legendary Arctic land of the Aryans – ended up under American control in Greenland. These two points on the map, associated with the occult quest of the SS-Ahnenerbe ("Legacy of the Ancestors"), became geopolitical outposts, where the myths of Hyperborea and Atlantis intertwined with missiles and espionage. How did the two superpowers "divide" this esoteric treasure? Königsberg: Spiritual Outpost of the Teutonic Order Konigsberg (now Kaliningrad) is not just a fortress on the Baltic, but the heart of German mysticism. Founded in 1255 by the Teutonic Order as the capital of the Duchy of Prussia, it became the cradle of German identity: an empire was born here, which resulted in two world wars. For the Nazis, Koenigsberg was a sacred center – the "spiritual heir" of the order, where Heinrich Himmler in 1933 declared the SS men "new Teutons". The SS-Ahnenerbe, founded in 1935, saw in it the key to the "Aryan past": the object "Koenigsberg-13" with a system of locks around it formed a circle – a "geoenergy generator" that allegedly activated esoteric forces. The Nazis persecuted the true heirs of the order, such as Werner von der Schulenburg, but they themselves drew from its myths of knights and runes. Stalin understood the symbolism: during the Yalta Conference of 1945, he insisted that Königsberg be given to the USSR, despite the protests of the Allies. "It is not just a port," the leader said, "it is the heart of the Prussian spirit." In 1945, the Red Army stormed the fortress, and the medal "For the Capture of Königsberg" became the only one for a provincial center – an exception among awards for the capital. The USSR turned it into the Kaliningrad region, erasing the German mark, but the Ahnenerbe legacy remained: Soviet intelligence agencies studied "energy circles" and the KGB monitored esoteric movements, suspecting them of "Nazi relics." For Moscow, Königsberg became a "trophy of souls" – an outpost in the Baltic, where the mysticism of the order served as ideological fuel against "fascist ghosts". Thule: the Arctic dream of the Aryans and the American shield Thule is the other pole of Nazi mythology: a mythical northern land, Ultima Thule from the ancient legends of Pytheas (4th century BC), Eratosthenes or Pliny, where the "edge of the world" was associated with Norway, Iceland or Greenland. For the Ahnenerbe, Thule is the capital of Hyperborea, the Arctic ancestral homeland of the Aryans who survived Atlantis. Founded in 1918 in Munich, the "Thule Society" (Thule-Gesellschaft), the forerunner of the NSDAP, studied runes, Vedas and sagas, believing that the Aryans from Thule are a "master race". Rudolf Hess and Heinrich Himmler financed expeditions to Iceland (1933) in search of "astronomical records" for the runes. The Ahnenerbe, the "successor" of the society, revived the myth: Thule is a center of magical science, where the "Arctic family" of the Vedas (according to Tilak) is the source of German power. Even after the society was closed in 1925, the ideas live on in the "Ahnenerbe", where Otto Rahn saw Iceland as Thule. The US "captured" Thule during the Cold War: from 1941, under a protectorate, Greenland became an outpost against the Nazis, and in 1951 – the Thule Air Base (now Pituffik Space Base). The Iceworm Project (1960s) – 2,500 miles of tunnels for 600 missiles against the USSR – was kept secret from Denmark. The base, the northernmost in the United States (1,118 km beyond the Arctic Circle), houses the AN/FPS-120 radar for missile defense against Russia, with 600 personnel in extreme conditions. The Nazi myth comes to life: the Inuit from Uummannaq and Pituffik were resettled in Kaanaak (1953), and Thule became an "Arctic shield" – like Hyperborea, but with missiles instead of runes. Dividing the legacy: mysticism as geopolitics The two superpowers "divided" the Ahnenerbe: the USSR took the eastern "spirit" – Königsberg as a symbol of victory over the "Teutonic dragon", the USA – the northern "myth" – Thule as an Arctic bastion against the "red menace". The Ahnenerbe, with its expeditions and "energy circles", became a trophy: Stalin – "captured" the mysticism of the order, Truman – the Aryan sagas. In the Cold War, this evolved: Kaliningrad is a Soviet (Russian) exclave, Thule is an American outpost with nuclear secrets. Today, in 2026, both are reminders: Nazi myths live not in runes, but in geopolitics. Thule watches Russia, Kaliningrad is NATO. The legacy of Ahnenerbe: not gold, but shadows that shape the modern world. By the way, my book "Denis Bogush – secrets of a spy with paranormal influence, Kyiv, 2025" has been published, there you can read about Kaliningrad (Koenigsberg) and why Stalin needed it after the war. About Greenland, this is already relevant information that came to the surface after Donald Trump's statements. The book can be found here https://kh.org.ua/product/knyga-denys-bogush-tayemnyczi-rozvidnyka-z-paranormalnym-plyvom/ The presentation of the book will be on February 10, 2026 at 2:00 PM in the parliamentary library. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/696246946499b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6806094341e7f/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Mon, 21 Apr 2025 12:00:51 +0300 Хочу презентувати цю книгу по СС-Аненербе, авторів Петрика В.М., Цибулькина В.В., Кудирко В.М з унікальною інформацією, яка ґрунтується на дослідженнях Центру наукових досліджень (ЦНД) Служби зовнішньої розвідки України. Книга присвячена діяльності нацистської "фабрики інтелектуального зла" СС-Аненербе (з 1942 року – Головне управління "А" РСХА). Актуальність видання повʼязана з тим, що як і під час Другої світової війни сучасні російські злочинці використовують концепт "російське Аненербе" – спотворене розуміння "спадщини предків". Цю книгу давно чекали, саме українською мовою, саме від поважних авторів, щоб мати адекватне і якісне бачення про мотивацію, технології та дії фашистської Німеччини, і, особливо СС-Аненербе тих часів. Навколо інституту СС-Аненербе кружляє багато міфів, теорій заколоту, неймовірних суджень. Але те, що ви там побачите і прочитаєте переверне ваше уявлення про технології тих часів. В цій книзі ви прочитаєте про витоки товариств "Туле" та "Аненербе", про експедиції в різні куточки світу на "місця сили", використання магічних артефактів, генетичні експерименти, розробки і випробування ядерної зброї, міжконтинентальних ракет та літаючих тарілок, філософію та нелюдські досліди над людьми. Що робило СС-Аненербе в Тибеті, Криму, Центральній Україні, Кенігсбергу, Кавказі, Африці і Латинській Америці, на Північному і Південному полюсах – ці місця мали значення для розробок того часу. Той стрибок, який зробила фашистська Німеччина тих часів, за десять років, був завдяки розробкам саме СС-Аненербе. Я також мав змогу долучитися до цієї книги, у вигляді статті, тому що мій рідний дід Богуш Денис Іванович займався саме цією темою у спецслужбах СРСР на самому вищому рівні. Він розшифровував великий масив даних і інформації СС-Аненербе ("Станіславський обоз"), а саме системи підготовки диверсантів за методикою Свена Гедіна за допомогою тибетських ченців. Це була унікальна методика, за якою отримували посвячення та піднімались по рівням вищий командний склад Рейху та "суперлюди", яких готували у розвідшколах. Там були і телекинез, телепортація, телепатія, аутоскопія, трансцедерія, мандрівки в часі і просторі тощо. Він особисто брав участь у спілкуванні з тибетцями, впроваджував систему підготовки наших розвідників і організовував ліквідацію керівників німецьких диверсійних шкіл, які готували диверсантів за спеціальними методиками з паранормальними можливостями. Також важливо наголосити про "Центр арійської цивілізації" в центрі України, в Кіровоградській області, до якої приїжджали Гітлер і Гіммлер для спеціальних подій, організованих СС-Аненербе. Цієї інформації вдосталь, щоб зняти декілька шпіонських серіалів, але це вже буде після війни. Ще я спробую про свого діда видати окремі книжки, є купа інформації, вже навіть зверстана одна)) Дуже велика подяка авторам, що вони змогли в такі непрості часи видати таку унікальну і важливу книгу. З повагою, Денис Богуш. P.S. Прохання, не звертатись до мене – де дістати цю книгу)). У мене є тільки одна книга, у авторів її вже немає, тому шукайте в інтернеті, вона ще є у продажу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/6806094341e7f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/67ba46c58e219/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Sat, 22 Feb 2025 22:51:01 +0200 Проф. Тоні Міхан (Велика Британія) Professor Tony Meehan (Great Britain) FRSA, FCIPR, FIPRA передрук статті з британського видання ОСІНТ-Телеграф 24 лютого 2025 року – це третя річниця російського вторгнення в Україну, дата, яка назавжди залишиться в пам'яті України, поряд із 7 грудня, Перл-Харбором, 6 червня, Днем D у Нормандії для Америки та Європи. Я був уважним спостерігачем російської війни проти України з самого початку. Я вважаю, що кожна нація має право захищати свій суверенітет і незалежність від будь-яких агресивних військових вторгнень. Боротьба за виживання проти глобальної наддержави, виклик і загроза з боку сусідів, відмова союзників у членстві в НАТО, страх перед бажанням однієї людини знищити та знищити саме існування вашої країни є головними викликами для уряду та громадян будь-якої нації. Оскільки ми відзначаємо 3-ту річницю повного вторгнення Росії в Україну, число 3 є значущим і синонімом російського вторгнення. Спочатку Путін очікував, що його армії знадобиться 3 дні, щоб увійти в Київ і захопити Україну, потім це було 3 тижні – ось ми через 3 роки, сотні тисяч загиблих, а українська армія залишається домінуючою. Його рішучість (українського народу), його незламний захист своєї державності не змінився. Це було досягнуто завдяки пролиттю української та російської крові та фінансовій підтримці західних урядів, що надають військову техніку та розвідувальні дані. Ми повинні взяти момент, щоб визнати військові здібності України: за 3 роки вона або вбила, або поранила, за оцінками, 860 000 російських солдатів, більше ніж 1/3 початкової 2,2-мільйонної армії Росії. Вони фактично розгромили російський флот у Чорному морі, не маючи кораблів! Україна захопила частину Курської області в якості наступальної оборонної дії та для використання як потужний інструмент торгівлі проти Путіна. Окрім війни на полі бою, Україна веде ще 2 війни. 2 -й проти своїх близьких сусідів, Угорщини та Словаччини, які ховаються за власними інтересами, оплакуючи свою втрату дешевої російської нафти та газу, які орієнтують своїх лідерів на Росію, на противагу інтересам НАТО та ЄС, членами яких вони є. Обидва зручно забувають і ігнорують запитання; "Чи здадуться вони Росії за дешеву нафту і газ у разі вторгнення?" Третій – проти своїх союзників, які публічно підтримують Україну, але продовжують блокувати членство України в НАТО та ЄС, тим самим усуваючи гарантії безпеки проти будь-якої зовнішньої агресії. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте вважає, що Путін не нападе на країну-члена НАТО в 2025 році, але попереджає, будьте готові, це може статися в майбутньому. НАТО зараз занадто велике? Чи майбутнє НАТО базуватиметься на "коаліції бажаючих"? Ця група повинна запропонувати Україні однозначну гарантію за "статтею 5" і розмістити в країні війська, літаки, ракети тощо. Однак, незважаючи на політичну та фінансову підтримку Америки, президент Трамп заявляє, що Україна не приєднається до НАТО, тому що цього не хоче Росія. Крім того, він неправильно стверджує, що війну почала Україна. Ці заяви для того, щоб заплутати його союзників чи Путіна? Чи переможе Путін у переговорах Трампа, майстра угоди? Чи просто використати його та Сполучені Штати для досягнення своєї мети – приєднання України до Російської Батьківщини? Навряд чи, але хто знає? Мало хто з лідерів розуміє Путіна, Мішустіна, Лаврова, Медведєва краще, ніж Зеленський і його команда. Українці знають і розуміють російське мислення, сильні та слабкі сторони Росії, загрози, а головне можливості їх перемогти. Відкидати або ігнорувати поради країни, яка 3 роки тримала "Російського ведмедя" в глухому куті, нерозумно. Захід, включаючи президента Трампа, дізнаються більше, слухаючи Київ, а не розмовляючи з Москвою. На нещодавній зустрічі в Мюнхені європейських керівників і політиків, включаючи президента Зеленського та представників Сполучених Штатів, було зрозуміло, що хоча консенсус погодився продовжувати підтримувати захист України від Росії, було небажання пропонувати чи обговорювати членство в НАТО чи Європейському Союзі наразі. Запрошення Зеленського в Мюнхені створити нову європейську армію для захисту від майбутньої російської агресії не проти України, а проти членів НАТО було здебільшого проігноровано. Ще один приклад політичного мислення "не турбуйте російського ведмедя". Цікаво, що менше ніж за 48 годин ті самі європейські лідери погодилися обговорити пропозицію сенатора-республіканця США Ліндсі Грема повідомити Путіна, якщо він знову нападе на Україну, Україна стане членом НАТО – негайно... вражаюча заява, яка, здається, пропонує Україні безпеку, але чи пропонує вона Путіну те, що він хоче, запрошення до Третьої світової війни? Далі, нещодавно президент Зеленський зробив дві важливі заяви. Перший підтвердив дані про втрати українських військових унаслідок війни – 46 тис. загиблих і 390 тис. поранених, жодна цифра не включає зниклих безвісти; також точно невідома точна кількість мертвих чи полонених. У його другій заяві викладено низку мінімальних гарантій безпеки, яких вимагає Україна в будь-якій мирній угоді. Вони включають створення значної постійної армії та великого арсеналу зброї, включно з ракетами, які базуються в Україні, з домовленістю про використання лише в оборонних цілях, як засіб стримування від майбутнього нападу з боку Росії чи іншого агресора. Підсумовуючи, вартість фінансування та підтримки оборони України від російської агресії, вона досягла набагато більшого в політичному, військовому та фінансовому плані, ніж зіткнення з Росією в конфлікті між НАТО та Росією. У політичному плані це дало можливість Заходу продемонструвати Росії, що він не буде мовчати й дозволить Росії вторгнутися, як їй заманеться. Це дозволило Заходу, і зокрема НАТО, спостерігати слабкі місця російського поля бою, проводити випробування зброї в режимі реального часу, і, що найважливіше, це стало тривожним дзвінком для західного альянсу щодо належного фінансування та підготовки ефективних структур і стратегій військового захисту на випадок Третьої світової війни. Фінансові та людські витрати на підтримку набагато менші, ніж пряме залучення. Оригінал статті (англ. мова) тут OSINT-Telegraph https://osinttelegraph.com/the-3rd-anniversary-of-russias-invasion-of-ukraine/ P.S.: Я зробив цей передрук статті проф. Тоні Міхана (Tony Meehan), з Великої Британії для того, щоб ми бачили, що британці адекватно і достатньо точно розуміють ситуацію в російсько-українській війні і є нашими друзями. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/67ba46c58e219/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/67b2602a0e2a3/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Sun, 16 Feb 2025 23:01:14 +0200 Технології війни, які застосовуються у 2025 році у війні росії проти України стрімко змінилися. Прогрес технологій настільки стрімкий, що багато провідних країн світу, в тому числі і НАТО, не готові до сучасних викликів. Україна в цьому плані є на вістрі подій і розвитку сучасних військових технологій. Це ще не стало широко відомо для всіх. По змінам концепцій оборони і безпеки провідних країн світу ми можемо побачити, що реакція є, але новаторські зміни країни роблять без широкої огласки. В цьому контексті особливо важлива зброя, яка стає "Game-changer" на полі сучасного бою. Україна, яка не мала достатньо сучасної зброї на 2014 рік, але яка відчула всі фактори широкомасштабної конвекційної війни змогла випробувати широку лінійку суперсучасної зброї Заходу від систем Javelin та NLAW до складних систем Patriot, NASAMS, IRIS-T та безпілотних літальних та морських апаратів з штучним інтелектом. Хочу відмітити, що саме українські підприємства в часи СРСР розробляли ракетні комплекси, системи ППО, та космічні і ядерні технології. А до 1992 року Україна мала третій в світі ядерний потенціал, з засобами донесення ракет, літаки, танки, системи ППО тощо. У 2014 році, коли почалося вторгнення росії в український Крим та частини Луганської та Донецької областей, Збройні сили України мали залишки зброї часів СРСР та частину власних розробок. Фактично це була локальні війна, яку спочатку в Україні назвали – "Антитерористична операція". Росія почала це захоплення українських територій знаючи що Збройні Сили України максимально зменшили свій військовий потенціал за часів Президента Януковича (2010-2014), який готував Україну до інтеграції з росією. 24 лютого 2022 року почалася інша війна. Це широкомасштабне вторгнення на землі, на воді і в повітрі з ракетним обстрілом 17 обласних центрів України. По землі йшли колони танків та машин піхоти, в повітрі літали літаки та гелікоптери, які бомбили об'єкти в Україні та висаджували десант, на морі атаковані українські кораблі та катери в Чорному та Азовському морях. В перші дні відсічі агресії українські війська змогли мобілізувати десятки тисяч осіб. І відсіч була переважно переносними зенітними комплексами, артилерією, мото-піхотними підрозділами. В світі до цього дня аналітичні і розвідувальні організації прогнозували цю війну і жоден з цих центрів не давав Україні більше 1 тижня опору. Тоді народилася фраза що росіяни захоплять Київ за 3 дні. Що цікаво, так думали і росіяни. Російська розвідка та ФСБ надали путіну неправдиві данні по стану українського військового потенціала, розповсюджену агентуру у всіх містах і селах України та російськомовне населення, яке чекає "русский мир". Game-changer N1 – бойовий дух Перший період – це використання базового озброєння, а саме протиповітряних, протитанкових ручних систем, тобто протитанкових гранатометів і зенітних установок, так званих ПЗРК, які на першому етапі вторгнення практично зупинили російські бронетанкові війська. На цьому етапі показали високу ефективність західні системи Javelin, NLAW та безпілотні летальні дрони Bayraktar TB2, українська артилерія та техніка і це було важливо, але Game-changer N1 стала мотивація і військовий дух українського воїна. У лютому-березні 2022 року велика кількість чоловіків вступила в українську армію і незважаючи на відсутність необхідної кількості зброї та амуніції робили фантастичні військові операції по стриманню атак ворога. Така ж ситуація була і у 2014 році, коли велика кількість добровольчих підрозділів разом з регулярною армією зупинили наступ військ рф. З російського боку важливими факторами був елемент неочікуваності саме такого широкомасштабного вторгнення. Також вплинула пропаганда і велика кількість російської агентури у всіх органах влади та у широких верствах населення в кожному регіоні України. Була спроба кібератаки на всі інформаційні ресурси органів української влади, але українські спецслужби відбили її протягом доби. Додатком підняття бойового духу українського суспільства та української армії є знищення флагману російського флоту – крейсера "Москва" українськими ракетами Нептун. Такий шалений опір українського народу та української армії зупинив, а потім відкинув російські війська з українських територій Київської, Чернігівської, Сумської, Херсонської, Харківської, Донецької областей. Так зламався міф про російську армію, як "другу армію світі". Тепер викликають посмішку можливості російської армії і боєздатність російського солдата і в Україні іх ніхто не боїться. Але іх бояться тільки на Заході. Росіяни в цей період активно застосовували системи ракетного вогню і ППО: С-300, С-400, Панцирь-С, Точка-У, Бук на полі бою, та активно обстрілювали міста всієї України ракетами Калібр, Х-22, -32, -59, -69, -101, -102, -105, Кінджал, Онікс проти яких фактично не було у України адекватних систем ППО. Українські війська в цій війні стикнулися з фактором російських "мʼясних штурмів" на полі бою. Це коли велику кількість російських солдат ведуть в бій, не рахуючись з їх життям і їх кількістю, які загинуть. Тому кількість втрат російських солдат фантастично висока, це від 1:3 до 1:20. Ця тактика і рухає фронт, тому що росіяни завалюють позиції наступу своїми трупами. Тому у української армії є тільки один вихід – воювати технологіями, а не кількістю солдат. Game-changer N2 – Himars, FPV-дрони та морські дрони В середині 2022 року російські війська перегрупувались в батальйонно-тактичні групи (БТГ) і достатньо ефективно вели наступальні дії. Також важливим фактором російської армії була приватна військова компанія "Вагнер" Євгена Пригожина. В цей час основною біллю для України, на полі бою, була велика кількість систем залпового вогню "Град", "Смерч" які працювали ракетами на 20-35 км і наносили велику шкоду. 2023 рік дав Україні технологічний стрибок як в розробці власних систем зброї, так і доступу до найсучасніших західних розробок. В Україні розробили мінімум 20 видів FPV-літальних ударних дронів (окрім дронів Мавік, які всі використовували), які частково компенсували нестачу снарядів і мін на полі бою. З'явилися розробки морських надводних дронів, які атакували і знешкодили 1/3 кораблів російського військового флоту в Чорному морі. Коли українська армія отримала системи ракетного вогню Himars – це дуже вплинуло на логістику російських сухопутних військ на полі бою. Фактично фронт наступу став повільнішим, тепер зона ураження від Himars була не 20-35 км (як раніше), а 40-60 км. У випадку з ракетами Атакамс ця система вражає на 300 км. В цьому році вже стали надходити обмеженими партіями ракети Шторм-шедоу, Скальп і Атакамс, а також танки Леопард-2, машини Бредли які, нажаль, не зробили великих змін в ході бойових дій. В цей час російська армія навчалась на своїх помилках і вони зробили серійне виробництво і велику кількість ударних літальних дронів "Ланцет", розвідуальних дронів Орлан, Суперкам. В цей час росіяни вперше закупили у Ірану ударні дрони-камікадзе "Шахед-136 (139) ", які росіяни почали збирати у себе і назвали "Герань-2". З цього моменту ці літаючі іранські дрони росіяни кожен день запускали (і запускають сьогодні) на всю територію України і змінили життя звичайних мешканців на постійні сигнали повітряних тривог. Game-changer N3 – система Патріот Велика кількість обстрілів ракетами середньої дальності українських міст продовжувалась з початку широкомасштабного вторгнення в 2022 році і до сьогоднішнього дня. Це відбувається ракетами наземного базування, (наприклад Іскандер-М), морського базування з екваторії Чорного Моря (Калібр, Онікс тощо) і повітряного запуску (Калібр, Х-модифікації, Кінджал тощо). Але з появою в Україні системи Патріот розподіл сил атаки і оборони різко змінився. У росії була гордістю нова гіперзвукова ракета "Кінджал", яка запускалась з літака Міг-31 і не знешкоджувалась (за словами росіян) жодною системою ППО в світі. Але цей міф зник після збиття цієї ракети та показу ії залишків широкій громадськості. Система Patriot ефективно захищає небо над Україною і практично вивела українську ППО зі стану безпорадності перед російськими балістичними ракетами. Тепер система Патріот якісно захищає деякі регіони України наряду з системами IRIS-T, NASAMS тощо. Питання захисту територій України тепер знаходиться в площині кількості ракет і достатньої кількості протиракет. Ефективність цих систем ППО в Українізначно більше ніж 75-80%, що передбачаєтся традиційним досвідом застосування. Україна стала важливим полігоном для експериментів з сучасною зброєю. Ця війна в Україні стала найбільшою континентальною війною з часів 2-ї світової війни і вже трансформовується в 3-ю світову війну. Game-changer N4 ракети-дрони середньої дальності зі штучним інтелектом 2024 рік ознаменувався для України щоденними ракетними і дроновими обстрілами всієї території російськими ракетами (Калібр, Х-модифікації, Іскандер-М тощо) та дронами-камікадзе "Герань-2". Виробництво дронів "Герань-2" війшло в росії на такий рівень, що вони здатні кожен день запускати по цілям в Україні біля 200 (!) атакуючих дронів. Також запущено виробництво ракет середньої дальності, які використовуються для атак цивільної та енергетичної інфраструктури по всій Україні. Виробництво цих ракет вийде на повну потужність у 2025-2026 роках. В 2024 році росія почала співробітництво з КНДР, яка надала російській армії біля 5 млн. снарядів, мін, ракети для "Градів" та біля 11 тисяч корейських військових, які воюють на стороні рф. Це відбулося під час гострого дефіциту військового персоналу, снарядів і мін у української армії. Також в цьому році у України з'явилися літаки F-16, але із-за маленької кількості літаків, та відсутність необхідної кількості ракет це суттєво не вплинуло на ситуацію. Фактично F-16 застосовується для збиття ракет середньої дальності, як частина системи ППО. Нагадую, що Україна має військову авіацію як штурмового і винищувального напрямку Су і Міг так і транспортну військову авіацію – модифікації Ан і Іл. Тепер про поле бою. Цей рік ознаменувався розробками українських систем РЕБ (радіо-електронної боротьби, антидронової боротьби). Цей метод боротьби з FPV-дронами та бойовими і розвідувальними дронами розвинувся дуже сильно. Фактично це відповідь на велику кількість Ланцетів на полі бою та великих роїв Герань-2 над домами українців на всій території України. З обох боків лінії фронту є велика кількість різновидів FPV-дронів та ракетних дронів, дронів-розвідників (більше 200) та систем РЕБ. Фактично боротьба зараз йде в діапазонах частот і технічних характеристиках. Щоб обійти системи РЕБ з обох боків почали використовувати літальні дрони з оптоволоконним дротом. Це виглядає як маленький літальний апарат який приєднаний до дроту довжиною 8-10 км. Росія в цей рік використала один раз свою супернову розробку гіперзвукову ракету "Орешник", яку вона застосувала в ударі по Дніпру сити. Тепер про супернові українські розробки. Поряд з тим, що українськкі розробники зробили лезерну зброю Тризуб та 200 нових модифікацій літальних дронів, вони вже зробили ракети-дрони зі штучним інтелектом. На полі бою це дрони Лелека, Валькірія, Shark, Вампір, Кажан тощо. На сьогодні у відкритому доступі розповідають про такі українські далекобійні літальні беспілотники системи Сокіл-3000, Бобер, Лютий, Паляниця, Пекло, UKRJET-22, Морок та інші, які успішно знешкоджують цілі вглибині території рф на 1500-2000 км. А це цілі у Москві, Санкт-Петербурзі і навіть в Казані. Це тепер "головна біль" ППО рф, яка не має протидії проти цієї української зброї. Фактично в рф, далеко від лінії фронту, регулярно горять військові та енергетичні обʼєкти. Якщо говорити про морські надводні українські дрони, то вони вже можуть вражати не тільки морські цілі, але і гелікоптери в режимі "вода-повітря". На деяких українських дронах встановлена система EagleEyes – машинний зір зі штучним інтелектом. Хочу зазначити, країни НАТО, які знаходяться в Європі, під великим питанням зможуть відбити атаки, які рф робить в Україні. Комбіновані атаки дронів, крилатих і балістичних ракет можуть спричинити велику небезпеку в сучасних умовах. Україна має цілу мережу спостережних пунктів та мобільних вогневих точок, які знешкоджують мобільні цілі на висоті 20-100 метрів від землі. Європа до цього точно не готова... І це тільки один приклад. Всі зараз вчяться на цій війні, тому що вона висвітлює контури війн майбутнього. Також головною рисою цієї війни з росією є маса – необмежений мобілізаційний ресурс та масове виробництво зброї. Це треба розуміти, що територіальна війна, реальні війська і багато танків, літаків, ракет, систем ППО, РЕБ, космічна і аеророзвідка – запорука безпеки. Але технологічна складова дозволяє значно зекономити людський та традиційний військовий ресурс. Також критичним наявність союзів і союзників. Ласкаво просимо в майбутнє, дуже небезпечне майбутнє. (c) Денис Богуш, 2025 Оригінал статті – в британському ресурсі OSINT Telegraph https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/67b2602a0e2a3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/66b9ba9d93381/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Mon, 12 Aug 2024 10:32:45 +0300 6 серпня 2024 року українські регулярні війська ввійшли у Курську область російської федерації. Ця подія кардинально змінила сприйняття російсько-української війни, яка почалась у 2014 році і в 2022 році продовжилась з широкомасштабним вторгненням в Україну. Війна йде третій рік і наразі є захоплені території України частин Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької, Харківських областей. Росіяни постійно (третій рік) обстрілюють ракетами, бомбами і бойовими безпілотними летальними дронами точково всю територію України. Росія планувала захопити швидко Київ в 2022 році "за три дні", а зараз, в 2024 році українські війська захоплюють території Курської (та Білгородської) області російської федерації. Тепер можемо сказати, що означає поява українських військ на території росії: 1. Вже повністю стерті аргументи про "другу армію світу" в росї і про її можливості. Фактично, на практиці російські війська з ядерною зброєю не можуть – ні попередити і прогнозувати, ні захистити від нападу на їх територію. Не можуть захистити свої кордони і своє населення. Репутація російської армії та спецслужб – дуже низька. Це повне фіаско російської розвідки і введення в оману верховного головнокомандуючого путіна – головнокомандувачем Герасімовим. 2. Стерті аргументи про "червоні лінії Кремля", які так боїться Захід і НАТО. У країн, які входять до НАТО, бояться ескалації російсько-українського конфлікту, тому що, за іх переконаннями, путін застосує ядерну зброю. Всі побачили – що не застосує. Тому всі безпекові концепції щодо росії потребують перегляду. Ворог не такий страшний, як його бояться. 3. Відбувся "розрив шаблонів" у сприйнятті цієї війни у всього світу. Українська армія вкотре здивувала не тільки унікальним ефективним захистом країни від окупантів, а і контрнападом на російські території. Хто ще в світі окуповував найбільшу ядерну країну? 4. Тепер "заморозка конфлікту" набула нові краски. Якщо "заморожувати" захоплені території України, то треба "заморожувати" і захоплені території росії. Це нова переговорна позиція України на міжнародній арені. Окупована територія РФ може бути обміняна на окуповану територію України. Путін вже не тримає "всі карти" у руках. Він тепер рядовий ігрок в цій грі. 5. Атакою на Курську область Україна змінила хід війни і перехопила ініціативу. Динаміка війни прискорилася і прогнози ситуації тепер зовсім інші, ніж могли бути. 6. Путін не може обʼявити війну Україні, а може тільки проголосити "контр-терористичну операцію". Тому що це удар по його репутації. Війну, яку він почав проти України – тепер на території росії. Війна – це гра в якій приймає участь дві сторони, а не одна. Тепер це починають розуміти рядові росіяни. 7. Тепер українська операція в Курській області змусила Кремль і російське військове командування відреагувати і перекинути сили та засоби з фронту на території України – на територію росії не для нападу, а для захисту. 8. Україна отримала "моральний підйом", що є ще енергія і фантазія для перемоги в цій війні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/66b9ba9d93381/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/657969e89cd51/ ukrpravda@gmail.com (Денис Богуш) Wed, 13 Dec 2023 09:23:04 +0200 Вийшло важливе дослідження майбутніх сценаріїв цієї війни у #globsec Приймав участь в цьому дослідженні. Це дослідження організувала Юлія Осмоловська з командою GLOBSEС https://www.globsec.org/ Сорок один впливовий український експерт відібрав з 58 запропонованих до розгляду факторів десять найвагоміших, різний розвиток яких зумовлює різні сценарії розвитку подій П'ять сценаріїв і топ-10 факторів, які найбільше впливатимуть на розвиток подій Розподіл ймовірності сценаріїв Сценарій 1 (27,26%) "Третя світова війна гібридного типу: гострі регіональні конфлікти і війни в усьому світі з "розмиванням" війни в Україні війнами на Близькому Сході, Кавказі, Балканах, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні тощо" Сценарій 2 (31,02%) "Фокус: Війна Росії в Україні. Тривала війна на виснаження (після 2025 року) " Сценарій 3 (18,8%) "У фокусі: Війна Росії в Україні. Патова ситуація/замороження. Політико-дипломатичне завершення війни під примусом третіх країн" Сценарій 4 (18,8%) "Звільнення українських територій/виведення російських військ без досягнення політико-дипломатичного врегулювання" Сценарій 5 (3,76%) "Військова поразка Росії в Україні. Деокупація всіх територій. Відновлення контролю над міжнародно визнаними кордонами України. Відшкодування збитків Росією. Звинувачення та правосуддя над російськими військовими злочинцями. Поступова трансформація Росії" Повне дослідження: Five Security Scenarios on Russian War in Ukraine for 2024-2025: Implications and Policy Recommendations to Western Partners https://www.globsec.org/what-we-do/publications/five-security-scenarios-russian-war-ukraine-2024-2025?fbclid=IwAR0RXfw3i6qMXe4kFtXdQd3XqFXxZd1hDJRyyNuiYBXkIffZdV-8kMTu8ek https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogush/657969e89cd51/