https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/69dca5275b250/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Mon, 13 Apr 2026 11:11:19 +0300 Що справді зробив Орбан унікального для Угорщини – то це перетворив її на поле геополітичної битви між тими, хто впливає на майбутнє людства. І тому увага до угорських виборів була безпрецедентна. За нею спостерігали і в Брюсселі, і у Вашингтоні, і в Києві, і в Пекіні. Цілий віце-президент США прилітав у Будапешт працювати агітатором, а сам Трамп відчайдушно строчив пости з обіцянками-цяцянками на підтримку Орбана. У Путіна зі шкіри вилазили, аби допомогти своєму "другу" провокаціями та політтехнологами. Тим часом, в самому Будапешті портретами Зеленського з антиагітацією влади заліпили вулиці, ніби ці вибори відбуваються не в Угорщині, а в Україні після війни. В результаті цієї битви перемогли Євросоюз, Україна, і, наважусь припустити, угорський народ. А програли – Трамп, євроскептики усіх кольорів, Путін і Сі. Тепер в Угорщині є перспектива творити респектабельну політику та повернути собі власне майбутнє. Це разюча поразка популістів і шахраїв всіх мастей, і водночас – перемога людей здорового глузду. Звісно, не варто очікувати, що нова влада Будапешту у міжнародній політиці буде повним контрастом попередній, але у Європи і, зокрема в української дипломатії, з'явилися шанси побудувати з Угорщиною нові відносини – виважені, прагматичні і без російського сміття. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/69dca5275b250/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/69a6cd62bc014/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Tue, 03 Mar 2026 13:00:34 +0200 Ризикну припустити – війна проти Ірану триватиме справді 4-5 тижнів. Її тривалість – повністю залежить від Трампа, а не від Ірану чи ще когось. І завершить її він тоді, коли це йому буде вигідно. А вигідно її завершити, певно, перед найголовнішою дипломатичної місією Трампа за його другу каденцію. На квітень запланована його зустрічі з Сі. І Трампу принципово важливо прибути на цю зустріч переможцем. І немає значення що відбуватиметься на полі бої. Трампу все одно до цього часу потрібно оголосити себе переможцем. Задачі війни, які оголосив Трамп конкретні, але доволі гнучкі для інтерпретації: 1) знищення військово-промислового комплексу Ірану; 2) знищення його ядерної програми; 3) ліквідації загрози для національної безпеки США з боку уряду Ірану (тобто знищення військо-політичного керівництва Тегерану); 4) знищення проксі політичних утворень Ірану у регіоні (тобто ще раз – знищення військо-політичного керівництва Тегерану, але разом з союзницькими політичними рухами у регіоні). Ці задачі цілком можливо виконати втиснути в заявлені терміни. Особливо, якщо додати до цього власні тлумачення і оцінки. Аби їх досягти США точково випалюватимуть усі можливі локації, де знаходитимуться іранські військові виробництва, військові, їх політичні керівники, або військова техніка. І коли настане час для зустрічі з Сі – буде урочисто оголошена перемога. На цей час від технічної бази армії Ірану справді може нічого не залишитися. Якщо ж вдасться ще змінити і сам режим – це буде справді джекпот. Але зараз у планах про це поки/вже не йдеться. Є ще одна причина чому для Трампа важливо не затягувати із завершенням війни. Це специфіка американського законодавства. У США президент може застосовувати армію для військових операцій без згоди Конгресу 60 днів. Далі – треба згода Конгресу. Яку Трампу отримати буде важко. Хоча би тому, що підтримка іранської місії Трампа в американському суспільстві доволі низька. А в країні, між іншим, відбуваються проміжні вибори до Конгресу. Тому Трампу треба завершувати війну у стислі терміни у будь-якому разі. Наголошу, іранський режим має бути покараний. Насамперед, за підтримку війни Росії проти України. Аби усвідомити роль Ірану у війні проти України достатньо уявити собі наскільки війна була би іншою, якби не було Шахедів, технології яких Тегеран передав Москві. І це лише один приклад. І немає значення за яких обставин це покарання відбуватиметься. Важливо лише, щоби це покарання відбулося якомога швидше. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/69a6cd62bc014/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/699ee6c45a486/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Wed, 25 Feb 2026 13:10:44 +0200 Повірити у те, що Велика Британія і Франція, які без дозволу Трампа бояться прислати в Україну бодай одного піхотинця, раптом вирішили передати Україні ядерну зброю можуть хіба одурманені пропагандою раби. І то не факт. На перший погляд очевидною причиною цієї дези є зрив тристоронніх мирних перемовин, – подібно тому, як у розпал попереднього етапу перемовин у Путіна придумали українську атаку на Валдай. Однак, автори дези не можуть не розуміти, що у ці байки не повірять у США, де дуже ретельно ставляться до пересування по світу ядерних компонентів та технологій. А відтак, в очах Трампа у зриві перемовин за такої версії все одно будуть винні росіяни. Важко повірити, що ядерну сенсацію випадково оприлюднили у річницю початку повномасштабної війни проти України. Тому версія, що Путін через ядерні істерики намагається просто перебити логічне питання "чому "сво" триває так довго" цілком логічна. Нехай краще світ обговорює "передачу" ядерної зброї України, ніж чому "Київ за три дні" стало довше, ніж вся "Вєлікая Атєчествєнная" Однак, наімовірнішою версію все таки є те, що Путін НЕ зриває перемовини, а те, що ось це от все і є для Путіна "перемовини". Шантаж, залякування, розхитування, істерики – все це гра шулера, який ментально вийшов з Росії 90-х і тепер переносить ці правила у світову політику. Це на раціональному Заході вірять у логіку і протоколи під час перемовин. В Росії замість логіки на переговорах вірять у "кидки" і "разводи". Навіть трохи шкода Трампа, який планує щось там собі на 4 липня. Якщо станеться диво і сторони про щось там домовляться, то Путін брехатимете до останнього. І навіть "після останнього", поставивши під документами будь-які підписи. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/699ee6c45a486/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6977ec0e5db84/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Mon, 26 Jan 2026 23:34:54 +0200 Тристороння зустріч Україна – США – Росія – це ніби прорив по формі, але стояння на місці по смислах. Очікувано, ніяких надзвичайних досягнень не відбулося. Однак, певні зміни у позиціях сторін все таки можна було при бажанні почути. Ніби вдалося досягти згоди про формат технічного розведення військ, способи контролю та моніторингу припиненню режиму вогню. Але ключове питання – де ж проходитиме лінія розмежування залишилося без відповіді. Разом з тим, як заявляли впливові світові ЗМІ, ситуація може звестися до згоди, що на Донбасі буде формально утворена "вільна економічна зона", яка передбачає демілітаризацію регіону. Однак ця зона буде контролюватися російською поліцією. І звісно ні про яке юридичне визнання Україною втрачених територій не йдеться. Думаю, до окремих окупованих територій буде застосована гібридна форма визнання – хтось визнає ці території як такі, які знаходяться під контролем Росії, хтось наполягатиме на на їхньому винятково українському статусі, а хтось їх може визнати і російськими. Наприклад, як заявляли у США "заради миру" можуть визнати Крим "російським". Приблизно така гібридна форма визнання (хоча сама історія й обставини двох воєн є захмарно різними) існує наприклад щодо Палестинською держави, яку визнають одні країни і не визнають інші. На цей гібридний варіант Україна можливо готова піти у випадку надання Україні залізобетонних гарантій безпеки (поки незрозуміло яких самих) з боку США, грошей на відбудову країни та швидкий шлях вступу до ЄС З боку Росії, у свою чергу, посилилися теза, що головна вимога – це виведення ЗСУ з Донбасу. Ця вимога, звісно, обурює, але вона дещо зміщує акценти у путінській маячні про "першопричини конфлікту", – яка по суті унеможливлювала навіть теоретичну паузу у війні. Контрольний акцент тут – відсутність прямих претензій Путіна на втручання у внутрішню політику післявоєнної України. Хоча тема "о прітіснєніях рускоязичних" ще звучить, але прямих заперечень з боку кремля, що ця вимога зведеться до формального приведення ставлення до національних меншин в Україні до європейських норм немає. Сказане вище не треба сприймати ні як "оптимізм", ні як прогноз. Це просто констатація нових нюансів у риториці. Головна перешкода миру як і раніше – позиція Путіна, який просто не уявляє собі що відбуватиметься і з ним, і з Росією у післявоєнний період. Найоптимістичніший для нього післявоєнний сценарій – це віддати себе на милість Трампу, який качатиме російські ресурси та регулюватиме реінтеграцію Росії на світові ринки на свій розсуд... Такий собі фінал "спєцопєраціі"... Інше складне питання, але вже для України – формат майбутніх виборів. Точніше, скажімо так, ступінь їхньої відповідності до міжнародних стандартів. Про це зараз говорити ніби рано, але це питання постане дуже гостро, якщо станеться диво і війна стане менш інтенсивною. Але на сьогодні задачі мінімум від таких зустрічей інші. Для України задача мінімум – це зберегти постачання американської зброї за європейські гроші, для Росії – уникнути подальших санкцій. Ніхто не хоче прогнівити невротичного лідера США. І тому танці з Трампом виходять на новий рівень. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6977ec0e5db84/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/696cef79d3f84/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Sun, 18 Jan 2026 15:34:33 +0200 Стратегія планування війни у Путіна скоротилась до шести місяців. Влітку – вся надія на те, що літній наступ обвалить фронт України, взимку – на те, що удари по енергетиці обвалять український тил. І так вже не перший рік. Що буде, якщо план провалиться – Путіну думати не хочеться, бо гарних сценаріїв для Росії там немає. Згоджуватися на паузу у війні – означає стикнутися з колосальними ризиками всередині країни, коли сфашизованому населенню треба буде пояснити чому СВО "нє дастігла цєлєй". Звісно, тут можна було увімкнути пропаганду і оголосити "перемогу", але є ще економіка, яку обдурити важче, і яка на шкірі росіян доводитиме, що ринки втрачені, борги величезні, а ціни високі. Дилему Путіна, як не дивно, добре розуміє і по-своєму намагається використати Трамп, який у разі миру пропонує Путіну свій особистий "план Маршалла" – спільні економічні проєкти, які принесуть йому прибуток та заліплять дірки в російському бюджеті. Але це означає, що Путіну зараз доводиться вибирати, або бути васалом Китаю сьогодні, коли війна залежить від того, скільки Китай купить нафти та передасть технологій подвійного призначення, або – бути васалом США завтра, коли Трамп візьме під контроль розробку російських ресурсів. Будучи латентним недонацистом Путін, певно, вибрав би все-таки США, а не Китай. Але ніхто не знає скільки той Трамп буде при владі, бо в США, на відміну, від Китаю, трапляються вибори, які можуть поміняти президента, а відповідно і всі домовленості разом з ним. Тому Путін вже не вперше просто вибере не вибирати. А відповідно і черговий раунд перемовин в Маямі поки нічим не завершиться. Хоча Україна і має вперто проводити подібні зустрічі з американцями, аби показати готовність до миру, зберегти постачання зброї та задовольнити его Трампа, який як вередлива дитина колекціонує по всьому світу порожні фантики компліментів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/696cef79d3f84/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6961714f1ef14/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Fri, 09 Jan 2026 22:21:19 +0200 Коли історія з придбання Гренландії тільки починалася, я навесні минулого року написав напівсерйозний пост про те, що для США єдиний спосіб купити Гренландію – це купити самих гренландців. Маючи уявлення як іноді відбуваються вибори у пострадянській політиці я провів аналогію і припустив, що зважаючи на невелике населення Гренландії Трампу раціональніше буде підкупити кожного мешканця різними програмами та грантами, а не купляти весь острів разом. На острові всього 60.000 гренладців. Це менше, ніж, наприклад, у місті Ірпінь, що біля Києва. Але територія Гренландії – це як Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Австрія, Швейцарія та Бельгія разом узяті. Але найголовніше, що населення острова не має особливих сентиментів до Данії. До США вони, правда, теж не мають великої любові, але в логіці Трампа любов може зʼявитися через гроші... І от зараз, як пише Reuters, підкуп гренланців на повному серйозі обговорюють у Білому домі. В чому я помилився рік тому, то це в сумах. Мені видавалося, що Трампу не буде шкода віддати кожному суму із шістьма нулями. Але Reuters пише про $10.000 і максимум $100.000. Якось малувато виходить, якщо врахувати масштаб оборудки! Але може це лише початок торгу 🙂 Але масштаб торгів зараз перевершив всі найсміливіші припущення. Politico пише, що ЄС готовий до серйозних поступок США щодо Гренландії в обмін на чіткі гарантії безпеки для України. Ну, про такий торг рік тому точно ніхто не здогадувався. Навіть найбільші циніки минулого певно почервоніли би зараз від сорому, якби подивилися на теперішній геополітичний торг. Але все зараз можливо. Трамп би за такого обміну виграв би вибори до Конгресу. Для нього варіант політичної купівлі точно кращий, ніж сумнівна військова операція проти союзників. Але і ЄС – у цьому разі отримав би знову спокій і мир, і зрозуміло ЩО виграла би від цього Україна. От тільки за що постраждала би Данія – геть незрозуміло. Певно, увесь Захід був би їй за цю жертву повіки винен як земля колгоспу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6961714f1ef14/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/695d7597a88b2/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Tue, 06 Jan 2026 21:50:31 +0200 Стармер та Макрон всоте раз оголосили про намір розгорнути багатонаціональні війська в Україні після завершення війни. Якби кожний такий намір "Коаліції охочих" можна було би перетворити на одну кулю, від Росії вже не залишилося б і мокрого місця. Але хоча наміри в кулі не перетворюються, лідери коаліції все одно оголошують про свої "гарантійні контингенти", бо знають, що цього не вони зроблять. Звісно доти, доки на це не дасть згоди Трамп. А він поки згоди не дає. Бо на це не згоджується Путін. В цьому драматичному спектаклі є і свої плюси. Для Стармера і Макрона грізні зовнішньополітичні ініціативи – це популярна тема для внутрішнього політичного вжитку. Європа виглядає "сильною" завдяки заявам "Коаліції охочих". Зрештою, це допомагає пояснювати власним виборцям чому Європі треба платити гроші США за зброю для України. І це насправді для нас великий плюс. Але якщо говорити про буквальну відправку європейських сих в Україну, то цього не слід очікувати. Сьогодні Європа – це паперовий тигр. Континент з величезним економічним та науковим потенціалом, який за останні 20 років втратив волю захищати себе. Звісно, є на європейському континенті винятки – Польща, Швеція, чи Фінляндія – але це швидше винятки, які підтверджують загальне правило втоми ніжної Європи від відповідальності за власну безпеку. Аби паперовий тигр перестав бути паперовим Європі треба власні інвестиції у власні армії і згоду на непопулярні рішення, – як наприклад відновлення обов'язкової військової служби, – як це було, зокрема, у Франції чи Німеччині ще у 1990-х. Можливо, частиною цих рішень стане прискорена інтеграція України до ЄС, – це дасть Європі надійний форпост на сході, або (теж варіант) зміна ставлення до європейської перспективи Туреччини, яка має другою за величиною армію в НАТО після США. Ну, а поки масштабні зміни лише у планах, європейські лідери вкотре оголошують про стрімкі військові операції в Україні на папері. Джерело: https://censor.net/ua/b3594150 https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/695d7597a88b2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/695905b909e83/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Sat, 03 Jan 2026 13:04:09 +0200 Усунення близького союзника Москви – це добре. А усунення союзника – від якого залежить світова ціна на нафту – це взагалі чудово. У Трампа тепер будуть підстави зняти санкції з венесуельської нафти та припинити маніпуляції з нафтою тіньового флоту РФ. Це вписується у загальну стратегію тиску на ціну на російську нафту, про яку інколи натякав Трамп. Звісно, аби реалізувати цю стратегію Трампу треба буде здійснити і інші кроки – як наприклад запровадити надійний контроль над родовищами нафти у Венесуелі, але після сьогоднішніх подій це виглядає вже як суто технічне питання. Важливий нюанс – армія США виявилася дуже навіть дієздатною, – у порівняні наприклад з європейськими союзниками, які вже роками "погрожують" миротворчою місією в Україні. Коаліція рішучих має нагоду поспостерігати що означає бути рішучим. Це також гарний сигнал Китаю, який має переконатися, що світового гегемона ще рано списувати у минуле. Коли йдеться про національні інтереси США, Дядько Сем дуже навіть в тонусі. Але справжня вишенька на торті – це реакція Росії, яка висловила лише "глибоке занепокоєння". Попри стратегічне військове співробітництво між двома режимами. Нагадую, що наприкінці 2025 року в Росії погрожували передати Венесуелі "Орєшнік" та "Калібр" у відповідь на тиск США. Однак попри істерики на болотах Росію виносять ще з одного регіону світу. Страшна "інфраструктура НАТО" невпинно наближаться до Путіна навіть там, де до кордонів Росії дуже далеко. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/695905b909e83/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6955876b0a21b/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Wed, 31 Dec 2025 21:28:27 +0200 Саме зараз людство переживає чергову переоцінку всіх цінностей, коли ілюзорний спокій від остаточного розуміння "добра" і "зла" змінився на непевність у тому, що справедливість взагалі існує. Ця переоцінка спричинена кількома відкриттями. По-перше, виявилося, що демократія це ще поки не кінець історії. Можуть бути країни без натяку на демократію, але при цьому зі стабільним економічним зростанням. У 1990-х вірили, що багатство – це синонім демократії, бо міфічний "середній клас" мав би підштовхувати власні країни до захисту прав і свобод. Однак, зараз "середній клас" у багатьох країнах просто мовчить, якщо є можливість тупо заробляти гроші. По-друге, глобальний Південь стає впливовим фактором світової політики, коли колишні колонії можуть ставити умови своїм історичним метрополіям. При цьому, ресурси та технології стають доступними для всіх, навіть для тих, хто вчора був периферією. А це – як мінімум арифметична більшість людства. Відтак, золотий мільярд виявився сусальним. По-третє, сам глобальний Південь стає дуже складним макросвітом. Там так само відбуваються битви, зіткнення, союзи. І все це на тлі доступу до новітніх технологій та можливості обрати дуже різні шляхи розвитку – в умовах переоцінки всіх цінностей. До речі, по-четверте, це ідентичність. Зараз найсильніші ідентичності ті, які ще недавно видавалися архаїчними. Емоційно забарвлені "етнічність", "релігія", "культура" – стають сильнішими, ніж раціонально обґрунтовані "клас" або "партійність". І це не лише тривожить, а і змушує думати, що ми далеко не все знаємо про глибини нашої власної людської натури. Нарешті, змінюється сам час. Він зараз розвивається не по прямій, а по стрімкій параболі, коли події кожного року нашого життя втискуються у смисли, технології і новації, на осмислення яких раніше йшли десятки років. Це не одразу легко збагнути, але якщо над цим замислитися – зносить голову. Зміниться і Україна. Вона стане жорсткішою, злішою, депресивнішою, вимушено мужнішою, і простішою в оцінці всього, що відбувається навколо. І так буде, принаймні весь 2026 рік. Але врешті час змін – зробить людство сильнішим. Світ для нас стане яскравішим, складнішим, насиченішим. Так вже було під час минулих випробувань, яких в історії людства було сотні і тисячі. І кожного разу люди якось вигрібали із хаосу цінностей, моралі і свобод. Якби було інакше – нас би вже давно не було. Тому новий поворот навколо Сонця завжди піде у правильному напрямку. Просто ми не одразу це побачимо – через кривизну часо-простору, який хоч і складний для сприйняття, але обов'язково відіб'ється у звуках війни, сучасній музиці, дитячому гомоні та грі світла на новорічній іграшці. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6955876b0a21b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/694d5bd16d5ad/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Thu, 25 Dec 2025 16:44:17 +0200 Чи варто всерйоз аналізувати 20 пунктів, – якщо вони все одно не будуть виконані і навіть прийняті Росією? Ці пункти всерйоз можна сприймати як винятково дипломатичні реверанси перед Трампом, від якого залежить яку зброю Україна отримає на європейські гроші. Тому ефективність цього документу вимірюється не тим, що там написано, а тим які результати Україна отримає внаслідок нинішніх зусиль Трампа. Важливо, щоби зброя і надалі надходила в Україну, а якщо/коли ці зусилля будуть зірвані, то це було "виною" не України. Хоча реакція на оприлюднені "20 пунктів" – це гарна ілюстрація того, що будь-який фінальний документ цього етапу російсько-української війни (звісно, якщо він взагалі буде підписаний) не буде подобатися нікому. Просто на сьогодні так складаються геополітичні обставини, що повної і тотальної капітуляції Росії, на жаль, не буде. І тому фінальний документ міститиме речі, які нам здаватимуться абсолютно несправедливими. Але, світова історія, нечасто буває справедливою. Принаймні одразу. І російсько-українська війна – це саме той випадок. З іншого боку, ці самі геополітичні обставини змушуватимуть Захід не залишати Україну наодинці з Росією. Поразка України прямо суперечитиме інтересам тотальної більшості країн НАТО, і тому фінальний документ (знову таки, якщо він взагалі буде підписаний) міститиме достатньої механізмів аби зберегти суверенну українську державу. І знову таки – мова тут не про справедливість, а про національні інтереси країн Заходу. Перемир'я на якомусь етапі справді можливе. Насамперед тому, що Росія попри бравурну пропаганду також може потребувати паузи. Особливо, якщо і надалі триватимуть економічні та військові удари по російській бензоколонці. Ризикну припустити, що вікно можливостей для реалістичних домовленостей може з'являться десь наприкінці січня – коли по факту завершиться дедлайн для відповіді Росії на ініціативи Трампа, і коли стануть очевидними результати російських спроб знищити українську енергетику. Але навіть, якщо мирні документи будуть підписані, найважливішим буде не їхній текст, а що відбуватиметься під час перемир'я. Якщо Україна та Європа використають цю гіпотетичну паузу за призначенням і під час тимчасового миру будуть запущені масштабні інвестиції у військові виробництва, набудовані оборонні споруди біля лінії фронту, спроектована нова архітектура спільної європейської безпеки, тоді є шанси, що пауза у війні затягнеться надовго. В історії світової політики немає жодної мирної угоди яка би гарантовано була дотримана до кінця. Якби було інакше, у світі давно не було би воєн. Але попри всі угоди на світі військових конфліктів стає більше. Однак вартість будь-якої мирної угоди може бути оцінена – але не фактом "вічного миру", якого ніколи не буде, а тим наскільки вдало ці угоди дали можливість підготуватися до майбутньої війни і тим самим стримати агресора. Саме так і варто оцінювати "20 пунктів", які зараз обговорюють в Україні. Вартість міжнародних угод вимірюється не їхнім текстом, а наслідками. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/694d5bd16d5ad/