https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/51a38657e0bb0/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Mon, 27 May 2013 19:14:15 +0300 Трудова міграція має стати одним із важливих зовнішньополітичних пріоритетів України. Такою є думка більшості учасників круглого столу "Проблеми правового захисту прав українських трудящих – мігрантів в Європі", що відбувся у Києві 27 травня. На мій погляд, Україна, активізувавши процеси по поверненню українських трудових мігрантів, отримає економічні дивіденди у вигляді підвищення продуктивності праці, запозичення нових технологій та сучасних підходів до ведення бізнесу. У 2012 році українські трудові емігранти відправили в Україну $7,5 млрд. що складає 4,3% ВВП. Якщо ж порівнювати з сумою та якістю прямих іноземних інвестицій в Україну в 2012 році, то виявиться, що наші трудові мігранти зробили для залучення інвестицій більше, аніж вся державна машина вкупі з Міністерством економіки та Міністерством закордонних справ – Державна служба статистики України повідомляє, що за весь 2012 рік іноземні інвестори вклали в нашу економіку $6 млрд. Українці працюють на совість та заробляють гроші для своїх рідних. В своїй основній масі вони законослухняні, мобільні, ініціативні. Наші трудові мігранти зсередини побачили, як організоване життя в ЄС і сьогодні є провідниками європейських цінностей, основою для інтеграції України в Європейський союз. Багато із них готові повернутися на Батьківщину, щоб будувати Європу тут, однак для цього потрібно створити стимули, які спонукають їх це зробити. Додаткова інформація за посиланням: http://newsplot.org/open_releases/0525_01.html https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/51a38657e0bb0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/518f0a3d4c0bf/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Sun, 12 May 2013 06:19:25 +0300 Сьогодні День матері. В Україні це свято офіційно відзначається лише з 2000 року. Прикро, але щонайменше мільйон українських жінок відзначають День матері за кордоном. За різними оцінками, за межами України постійно працюють від 2 до 7 млн. українських громадян. Понад 50% загальної кількості українських трудових мігрантів становлять жінки. Переважна більшість цих жінок мають родину, дітей. За роки незалежності в Україні вже виросло ціле покоління "умовних сиріт" – сотні і сотні тисяч дітей, які подорослішали без батьківського догляду. То чи для всіх українських сімей День матері є світлим святом? Україна – єдина в світі країна-донор робочої сили, яка не має державної політики стосовно своїх трудових мігрантів. Українці їдуть працювати за кордон не стільки за власним бажанням, скільки під тиском обставин. І опиняються там наодинці із чужою культурою, законами, звичаями. Дуже часто безправні, без захисту, без підтримки. Сьогодні українські трудові мігранти за кордоном – "умовні громадяни", оскільки позбавлені уваги і турботи з боку своєї Батьківщини. Переконана, що держава нарешті повинна повернутися обличчям до своїх громадян. Цього вимагають громадяни України. Україна має рішуче відстоювати права своїх громадян, що мешкають і працюють поза її межами, на достойні умови праці і життя. І головне – час започаткувати масштабну програму, спрямовану на повернення мігрантів додому. Жодна держава не повинна віддавати величезний людський потенціал іншим країнам із такою легкістю, як це робить зараз Україна. Час повернути матерів і батьків їхнім дітям. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/518f0a3d4c0bf/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/5107c2c6126e8/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Tue, 29 Jan 2013 13:38:30 +0200 Працюючи зі своєю командою над передвиборною програмою кандидата в народні депутати, я поставила собі за мету наповнити її конкретними пропозиціями, запропонувати ті рішення, які б реально могли змінити життя як окремих громадян зокрема, так і місцевої громади в цілому. Одним із головних пріоритетів ми визначили молодь, адже сьогоднішня молодь – це завтрашнє майбутнє України. А основа майбутньої успішності молодої людини – це бути щасливим. У свою чергу – щасливою є людина з відчуттям гармонії, людина, яка почуває себе реалізованою, потрібною та отримує за свою працю достойну винагороду, а це неможливо без набуття якісної освіти. Однак, для багатьох молодих людей не так просто отримати можливість навчатися за спеціальністю, опанування якою відкриє перспективи у житті. Часто, безвихідь молоді впирається в фразу: "за все треба платити". Проте, сучасний світ дає безліч можливостей, які знаходяться поза форматом держави і саме однією із них є онлайн-освіта. Сьогодні все більше людей в Україні, навіть у віддалених селах, користуються Інтернетом. Звичайно, так ще не скрізь, але з кожним днем число користувачів мережі зростає. Молодь поголовно сидить у соцмережах: Facebook, "В контакте" і т.п., не знаючи куди себе подіти. І саме онлайн-освіта могла би стати ефективним стартовим майданчиком для таких молодих людей. Тому моя пропозиція полягала в тому, щоб державні ВУЗи, такі, як Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Львівська політехніка та багато інших престижних навчальних закладів відкрили вільний доступ до своїх навчальних програм, розмістили на своїх сайтах відеолекції, посібники, матеріали семінарів. Щоб кожен, хто не зміг вступити до цих ВУЗів на навчання, але хоче здобути хороші знання, міг це зробити. Так буде справедливо, бо державні ВУЗи фінансуються з Державного бюджету, за податки кожного із нас, і українські діти мають повне право користуватися благами, створеними цими закладами. Багато відомих зарубіжних університетів вже зробили вільний доступ до своїх навчальних програм. Це при тому, що як правило, вони приватної форми власності, а не державної! То була їхня добра воля, їхня соціальна відповідальність перед суспільством. Наші ж ВУЗи, які фінансуються державою, просто зобов'язані це зробити. Таким чином будь-яка людина зможе отримати доступ до якісних знань, і що найголовніше, зрозуміти своє справжнє призначення не в середині свого життя, а на початку усвідомлення свого життєвого шляху. На відміну від традиційних виборчих компаній, ведучи діалог з громадою, я не роздавала виборцям "пайки" чи сумнозвісні "200 гривень". Працюючи з моєю командою над програмою і ставлячи в один із її пріоритетів розвиток онлайн-освіти, ми намагалися дати людям стимул для роздумів, донести інформацію, яка б спонукала змінювати своє відношення до життя, розуміти і реалізувати свої перспективи. Люди, які побували більш ніж на 200 зустрічах зі мною (а це була більша половина виборців), мали можливість це відчути, повірити і відкрити собі ці можливості. І я щиро вдячна за той високий рівень довіри, який вони мені висловили. Однак, усвідомлення нових можливостей і викликів, з ними пов'язаних, відкриття їх для широкого загалу – це питання політичної волі з боку українського парламенту та представлених у ньому політичних партій. На жаль, якщо поцікавитися передвиборними програмами партій та кандидатів, то в жодній із них немає згадки про новітні можливості для молоді, зокрема і у вигляді онлайн-освіти. Запропоновані програми не спонукають знайти нові підходи, не ставлять за мету переосмислення нових сучасних досягнень освіти, як сприйняття нових можливостей для громадян та фактично є набором штампів, які переходять від виборів до виборів, лише міняючись своїми місцями. Але ж саме політики повинні формувати мотивацію – до праці, до життя, до спільної побудови держави! Тому, я переконана, що питання онлайн-освіти, яке було підняте в рамках Давоського форуму на круглому столі з питань благодійності, організованому за сприяння Фонду Віктора Пінчука, сьогодні потребує серйозної і ґрунтовної дискусії, але вже в Україні. До речі, це питання було одним із тих, що викликали величезний інтерес на цьому економічному форумі. Це ж невипадково! Бо воно давно вже стало потребою часу. Тому закликаю усіх українських політиків до дискусії, яка б стала поштовхом до стратегічних змін в українській освіті. І зі свого боку, бажаю успіху всім тим, хто прагне знань, знайти своє місце у житті, підкоряючи всі можливості і перспективи сучасного світу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/5107c2c6126e8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/50793b1a97322/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Sat, 13 Oct 2012 12:57:46 +0300 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/50793b1a97322/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4ff56d79826c9/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Thu, 05 Jul 2012 13:33:29 +0300 Моя маленька онука Анна-Марія Білозір у свої 2 роки і 7 місяців підтримує бабусю у захисті державної української мови. Плекаймо і бережімо українську мову – вона душа нашого народу. Мова живе тоді, коли вона у наших душах, у наших сімя'х, у нашому житті! https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4ff56d79826c9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4ff331f362322/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Tue, 03 Jul 2012 20:54:59 +0300 Вкотре Верховна Рада стала епіцентром розбрату через "мовний" закон. Нелегітимність його ухвалення є очевидним фактом і я переконана, що члени Комітету з питань Регламенту, члени Комітету з питань культури і духовності ще дадуть відповідні правові оцінки, не кажучи вже про оцінку у моральній площині, яку дадуть громадяни України. Закон приймався по-злодійськи. Цинічно, нахабно, не по-людськи – без обговорення, без розгляду поправок. Хоча, нещодавно прийнятий Кримінально-процесуальний кодекс розглядався постатейно, кілька днів і ночей (а мав він понад 4 тисячі поправок). Якось це не по-чоловічому, не по-людськи. Цинічно і брутально. Після першого читання, усі представники влади заявляли, що буде почута думка суспільства, законопроект буде обговорений під час зустрічей, круглих столів і т.п. Хоча сьогодні (може і не випадково?) за головування Президента України Віктора Януковича проходило засідання Громадської гуманітарної ради за участю представників національних меншин. І цікаво було би почути суспільству думки, які там прозвучали, в тому числі і відносно "мовного" законопроекту. Однак, при "голосуванні" у "другому читанні" не були розглянуті навіть пропозиції депутатів, не те що почута думка громадськості. При цьому, законопроект є кричуще юридично неграмотним. Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради висловило зауважень до законопроекту на 15 сторінок і запропонувало відправити його на доопрацювання. Головне юридичне управління висновків до Закону надати не встигло, оскільки його ще не розглянув профільний комітет. "Мовний" законопроект був "ухвалений" із настільки грубим порушенням процедури, якого я не пригадую за 10 років своєї політичної діяльності. В цьому контексті він навіть випередив прийняття змін до Конституції у 2004 році! Не встигли "висохнути" кнопки, як один із авторів законопроекту відрапортував ЗМІ: "Впервые за 20 лет независимости нашего государства украинский народ получил закон, принятия которого от нас требовали институции ООН, Европарламента и Совета Европы". Та ще й заявив, що "принятие законопроекта о языках – это подтверждение того, что в Украине права человека являются приоритетными, это подтверждение европейского выбора страны". Та не так все добре в "датському королівстві": По-перше, нехай цей пан покаже європейський парламент, в якому голосування відбувається у "такий спосіб": без обговорення, з порушенням процедури, чужими картками на чужих місцях! По-друге, як член Парламентської асамблеї Ради Європи відповідально заявляю: ніхто нічого подібного від нас не те, що не вимагав, а навіть не просив (крім східного сусіди, звичайно – але то вже інша історія, яка жодного відношення до "ООН, Європарламенту і Ради Європи" не має). По-третє, прийняття законопроекту вже загрожує міжнародною напругою і ескалацією напруги всередині України. Бо сьогодні Комітет у закордонних справах Верховної Ради України на своєму засіданні розглядав листа Голови Комітету у закордонних справах Сенату Румунії Мирчі Джеоани, який в якості Голови Комітету "висловив тривогу в зв'язку з прийняттям у першому читанні такої редакції проекту Закону про регіональні мови" (в частині що стосується розрізнення молдавської і румунської мов). Купаючись у "променях слави", депутат, як мантру заявив: "Ми розуміємо, що це дозволить об'єднати Україну й забезпечити стабільне процвітання єдиної незалежної Української держави", хоча яблуко розбрату між румунською і молдавською діаспорою в Україні вже кинуто. І це лише початок, як очевидні факти, про які можемо говорити сьогодні. Я вже не кажу про те, що законопроект вчергове розколює українське суспільство, підриває основи фундаменту української Незалежності, унеможливлює об'єднання держави-нації і нації-держави (а тільки така форма ідентифікує країну, як суб'єкта світової спільноти) у спільному баченні спільного майбутнього Української Держави. Це не парламентаризм. Це – цинізм і блюзнірство. Гидко! Та як казав Іван-Павло ІІ: – "І це пройде, як дощик впаде". Бо українська мова на своїй землі має такий генетичний стрижень і духовний зв'язок з усіма поколіннями, і минулими, і прийдешніми (що були, є і будуть носіями української державності), який не побореш, ні "циркулярами" минулого, ні "законами" теперішнього. Як кажуть у народі: "Пупа надірвеш, але не повалиш"! "Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! - а сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу". Павло ТИЧИНА P.S.: Якщо дотримуватися вимог Регламенту, то Закон України "Про засади державної мовної політики" прийнятий не був! Головуючий на засіданні Верховної Ради України А. Мартинюк не поставив на голосування питання про розгляд законопроекту, а поставив на голосування лише питання про повернення до розгляду законопроекту! Ось витяг зі стенограми пленарного засідання ВР: 16:07:45 ЄФРЕМОВ О.С. Уважаемый Адам Иванович, уважаемые коллеги, я хотел бы войти со следующим предложением, исходя из того, что мы проголосовали до этого. Мы видим, какая ситуация складывается вокруг законопроекта 9073 "Про засади державної мовної політики" и фракция Партии регионов, и фракция Коммунистической партии настаивает на том, чтобы мы сейчас поставили рассмотрение данного законопроекта в зале. Мы просим поставить вопрос на голосование. ГОЛОВУЮЧИЙ. Хто за те, щоб розглянути цей законопроект, прошу визначатись. 16:08:34 За-219 (Шум у залі) Хто за те, щоб повернутися до питання, прошу голосувати. (Шум у залі) 16:09:02 За-241 Повернулися. Я ставлю на голосування прийняти закон 9073 в редакції... Прошу голосувати, голосуємо. 16:09:35 За-248 Рішення прийнято. Дякую. Шановні колеги, зараз нам треба... Шановні колеги, я прошу підтримати рішення про включення до порядку денного проекту Закону... Шановні колеги, на цьому вечірнє засідання Верховної Ради оголошую закритим. Завтра початок роботи о 10 годині. А ось відрображення результатів голосування: P.P.S.: Сторінку з результатами голосування вже підкоругавали))) Ось як вона виглядала о 17:31 (даю збільшене зображення): а ось так о 21:01: Фото більш чіткої якості можна подивитись в моєму альбомі на Фейсбуці. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4ff331f362322/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4fbe38dc4989d/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Thu, 24 May 2012 16:34:20 +0300 Звістка про трагічну смерть Бориса Возницького пронизала серце болем невимовної втрати. Відійшла у Вічність не просто велика Людина, великий Українець. Борис Возницький був епохальною постаттю, тому що все його життя, його творчість, стали цілою епохою в історії України – епохою відродження української культурної спадщини, відродження музейної та архівної справи, започаткування захисту та збереження безцінних артефактів минулого, популяризації українського культурного коду. Весь цей процес в Україні уособлюється виключно з ним. В його душі знаходилися ключі від мистецького надбання українського народу. Це була його висока, благословенна Господом, Місія. Смерть Бориса Возницького – величезна втрата для українців, бо разом з ним відходить і ціла епоха. Ми лише тепер зрозуміли, наскільки величною була його постать, бо ж сьогодні Україна не має таких подвижників як Борис Возницький, які могли б стати поруч із ним і перейняти його справу, адже все своє життя він поклав на вівтар служіння справі збереження нашої національної спадщини. Мені випала велика честь, будучи Міністром культури, зачитувати Указ Президента України Віктора Ющенка про присвоєння Борису Возницькому звання Герой України. Ця нагорода стала кульмінацією животворчих процесів відродження і становлення української національної свідомості, величезного сплеску суспільного усвідомлення важливості збереження нашого духовного і життєвого простору. Борис Возницький прожив велике красиве життя і бачив себе щасливим тільки у просторі української культури, традицій, звичаїв. У своїй унікальній особистості, у своїй жертовності, він був охоронцем українського життєвого простору. Він запалив і тримав у руці свічу, яка з пітьми минулого показувала нам і світу унікальні шедеври українського мистецтва. Ця свіча тепер буде горіти в наших серцях і спонукатиме нас бути співучасниками дійства творення Української Держави. Світла пам'ять тобі, Майстре! https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4fbe38dc4989d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4fb6589edfee3/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Fri, 18 May 2012 17:11:42 +0300 У неділю, 13 травня українська громада в Італії відсвяткувала День матері. Святкування відбулося в Римі на території Собору Святої Софії. Організаторами цьогорічного святкування були: Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії Владика Діонісій (Ляхович), Пасторальний координатор о. Марко Семеген, Релігійне товариство для українців-католиків "Свята Софія" та Міська рада Риму. Мала честь, спільно з ХДС – Християнсько-Демократичним Союзом України, виступити партнером Української Греко-Католицької Церкви в Італії в організації та проведенні святкування Дня матері. Це було дивовижне дійство за участю багато тисяч трудових мігрантів (в основному у жінок), які з'їхалися до Риму з усіх провінцій Італії, як поодинці, так і цілими українськими громадами. Я ще раз і ще раз мала можливість переконатися, який величезний потенціал у вигляді людського капіталу знаходиться за межами України і як багато втратила наша держава, із-за того, що українські трудові мігранти до цього часу не стали одним із пріоритетів зовнішньої політики української держави, як не були ними і впродовж 20 років Незалежності України. А це величезні втрати і часу і людського потенціалу! Сьогодні ми потребуємо і просимо в МВФ та по цілому світу кредитів, не помічаючи, що головним інвестором в українську економіку є трудова міграція (особливо європейська). За рахунок коштів українських трудових мігрантів розвивається малий бізнес, розбудовуються домогосподарства, створюються нові робочі місця, знімається соціальна напруга. Але ключовий момент, який зворушив мене у спілкуванні з трудовими мігрантами, це те, що вони виявляють величезне бажання повернутися в Україну. Дуже важливо, що і Україна сьогодні потребує людей, які певну частину свого життя мали можливість інтегруватися у європейське товариство, розуміють, як працює малий і середній бізнес, оцінили систему соціального захисту, стали комунікативними та доброзичливими. Саме такі люди – українські трудові мігранти, як ніхто інший, знають, які реформи потрібні України і як впроваджувати. І мова йде не про поодиноких людей, а про мільйони українців – сильних, відважних, активних. Але для того щоб підтримати цей Рух повернення в Україну, потрібна сильна мотивація у вигляді відповідної державної програми повернення і адаптації трудових мігрантів. Варто зазначити, що Міжнародна організація з міграції реалізує в Україні Програму реінтеграції власних громадян, яка функціонує за підтримки ЄС і має на меті допомогти з облаштуванням на місці українцям, що повернулись з-за кордону і перебувають у скрутній ситуації. Програма спрямована на те, щоб допомогти українцям, які повернулися на Батьківщину, знайти своє місце у суспільстві та стати фінансово самостійними. Зустрічна програма має бути і з боку України. Українські мігранти приймуть рішення щодо повернення, лише маючи уявлення, яких трудових ресурсів потребує український ринок та як вони можуть отримати кошти на старт власного проекту. Наша поїздка до Риму – це крок ХДС назустріч українській трудовій міграції. А найкращою винагородою для нас, усіх хто приймав участь у цій поїздці, було бачити, як люди сміялися і плакали від щастя. Більше фото можна знайти тут. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4fb6589edfee3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4f427fb542257/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Mon, 20 Feb 2012 18:15:33 +0200 Міністр освіти і науки Дмитро Табачник із впертістю, якій позаздрив би навіть віслюк, будь-що намагається пропхати рішення, спрямовані на витіснення української мови та історії з української освіти. Якщо раніше українська мова допікала пану Міністру в дитячих садочках (далі, прокоментую це детальніше), то тепер і до шкіл черга дійшла. Однак, нові ініціативи Міністра освіти і науки, що стосуються зменшення кількості годин викладання української мови та історії в школах, викликали гострий резонанс і миттєвий протест в українському суспільстві. І це дзвіночок. Не шкільний, і не лише для Міністра. Пан Табачник повинен розуміти, що жодна його дія, спрямована проти держави Україна та української ідентичності, не залишиться непоміченою і безкарною. Бумеранг повернеться до того, хто його жбурляє. Можливо, Міністр Табачник, впроваджуючи в українську освіту національні пріоритети іншої держави, дуже добре виконує свою функцію, хоча навряд чи можна назвати почесною місію раба. Але ж як на такі кроки дивиться Президент України і чи урветься колись йому терпець? Адже Міністерство освіти і науки, під керівництвом Дмитра Табачника, не лише наступає на українську мову та історію і видає фальшиві дипломи псевдо-нейрохірургу Слюсарчуку, а й починає активно впроваджувати в українську освіту (в тому числі – дошкільну) нові стандарти сексуального виховання, які здатні викликати шок, не менший аніж діяльність пана Слюсарчука. Так, за активного лобіювання Міністерства, в українській освіті починають впроваджуватися так звані "стандарти сексуальної освіти", які зобов'язують починати сексуальну освіту з раннього дитинства (0-4 роки). Для прикладу, у науково-методичному журналі "Дошкільне виховання" Міністерства освіти і науки України N3 за 2011 рік (ст. 16-19) з'являється стаття "Гендерний розвиток дівчинки", яка містить таке: "Для того, щоб дитина усвідомила, що вона є дівчинкою або хлопчиком, необхідний вплив суспільства... Дівчатка у віці трьох-чотирьох років частіше, ніж хлопчики... обирають сімейні ролі, які не відповідають їхній паспортній статі". А у журналі "Психолог дошкілля" (N8 за серпень 2011 р. ст. 5), який активно просувається серед психологів дитячих виховних закладів, у статті "Формування психологічної статі", роз'яснюється, що "Формування психологічної статі відбувається поступово і залежить від безлічі соціальних факторів. Буває, що біологічна та психологічна стать не збігається"! У цьому ж номері, на ст. 15 читаємо: "Дитина маніпулює зі своїм тілом, його членами, досліджуючи своє "Я" і знайомлячись із різними відчуттями. Поступово вона відкриває для себе ті зони, дотик до яких приносить задоволення". У збірці "Гендерні стандарти сучасної освіти (Частина ІІ, ст. 146; 179), зазначено: "Відомо, що чоловіками та жінками не народжуються, а стають у процесі виховання під впливом оточення, що соціалізує стать, перетворюючи істоту з певною біологічною належністю в істоту певної психічної статі. А далі діти мають зіграти у гру, в якій закінчити речення приміряючи на себе роль протилежної статі: "Мені хочеться бути дівчинкою (хлопцем), тому що...". Цікаво, чи знає Президент України Віктор Янукович, чому можуть навчити його онуків у дитячих садочках та школах за методиками Міністерства освіти і науки України під керівництвом Дмитра Табачника, що вперто просуваються у нашу систему освіти і виховання? І чи хотів би він, щоб вони гралися у такі ігри? https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4f427fb542257/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4ef659ac7ddbd/ ukrpravda@gmail.com (Оксана Білозір) Sun, 25 Dec 2011 00:01:00 +0200 Рік, що минає, був нелегким для більшості із нас. Постійні кризи і конфлікти: політичні, економічні, соціальні – не лише не додавали настрою, а й породжували непорозуміння, неприйняття, а інколи гнів, що є предтечею ненависті. Та рік завершується, і вже у неділю, західний християнсьий світ святкує одне із найвеличніших свят – Різдво Христове. Це свято є символом найвищого прояву Любові Божої, адже саме народження Ісуса Христа є початком найважливішої події в історії людства – Місії відкуплення. Як сказано в Євангелії від Іоанна: "Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне". Цю Любов Небесного Отця, Ісус Христос проніс через все своє земне життя, через своє вчення. Більше того, Він сам є уособленням цієї Любові. Його заповідь: – "Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!", сьогодні є напевне більш актуальною, ніж дві тисячі років тому. Саме у наш час, час розчарування і сумнівів, як ніколи важливою є Його настанова: "Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує". Любов – є суттю християнства. Любов, яка довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не гнівається, не думає лихого, не радіє з неправди! І це найкраща радісна новина, яку ми тільки можемо уявити! Тож радіймо! Бо Христос народився! Народився для нашого спасіння, нашого визволення! Народився, щоб дарувати нам любов! Христос народився! Славімо Його! https://blogs.pravda.com.ua/authors/bilozir/4ef659ac7ddbd/