https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4c6e5600bec08/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) У Сінгапурі іде юнацька олімпіада. Кожен день приносить нові враження, нові яскраві події. Через насиченість подій, через ажіотаж, який панує у цій маленькій країні складається враження, що тут – справжні дорослі Ігри. Хоча, коли придивитися, відмінностей дуже багато. Якщо говорити в цілому, для мене і абсолютно очевидно: проект "Юнацькі Олімпійські ігри" вдався. Було багато скептиків, які говорили: ці ігри нікому не потрібні, юні спорстмени почнуть гнатися за результатом і підривати своє здоров'я, а культурна програма сучасним "просунутим" підліткам нецікава. Але зараз скептики затихли, а сумніви розвіялися. Fri, 20 Aug 2010 13:16:32 +0300 По-перше, справді цікаво дивитися змагання. Хай імена невідомі, а результати нижчі, ніж у дорослих. Але ви навіть не уявляєте, який азарт викликає у 15-16річних хлопців і дівчат можливість стати олімпійським чемпіоном. Згадайте себе в цьому віці. Уявіть, що вам у 15 років, наприклад, запропонували головну роль в кіно, посаду директора банку чи навколосвітню подорож – хто про що мріяв. А ці діти так само завзято мріють стати олімпійськими чемпіонами... Уявили? Це до питання про мотивацію. З іншого боку, ніхто тисне на спортсменів і тренерів за результат. Принаймні, у нашій команді навіть якщо такі розмови з'являються, я особисто прошу "Не навантажуйте їх". Позиція МОК і моя як голови координаційної ради Юнацьких Ігор: ніяких перемог будь-якою ціною. Ця Олімпіада – передусім щоб навчитися, поспілкуватися, пізнати світ. А перемагають ці діти хай в Лондоні, в Ріо і на наступних Іграх. Завдяки цій ідеології спокійні тренери і спокійні спортсмени. І нарешті з приводу культурно-освітньої програми, так званої СЕР. Багато дорослих екс-спортсменів, які на Олімпіадах звикли у вільний час або ходити по магазинах, або сидіти в номері і гризти себе психологічно, говорили: ніхто на ті заходи не прийде. Тим більше сучасні циніки-підлітки. А вийшло, що на всі подібні "активності" вже немає вільних місць. Здавалося б, дитячі забавки, які нагадують часи піонерських таборів: фестивалі, що представляють культури різних країн, зустрічі з чемпіонами, культпоходи, майстерні та семінари. Що цікавого для покоління комп'ютерних ігор? Але все організовано настільки добре і, головне, щиро, без фальші та пафосу, що викликає шалений інтерес у цього покоління. Можливо, ви бачили на відео нашу з Єлєною Ісинбаєвою зустріч із учасниками Ігор в рамках проекту Chat with The Champions. (Якщо не бачили, дивіться: http://www.youtube.com/watch?v=fOsBXGM13CU) В університетській аудиторії зібралося 450 людей, діти стояли в проходах. Нас довго не відпускали... Я ще раз переконався: майбутнім поколінням планети справді цікавий спорт, і це зацікавлення треба культивувати – заради нашого і їхнього майбутнього... Єдині, хто страждають від культурної програми – це працівники офісів у селищі спорстменів. Там зараз тиждень Африки – діти сінгапурських шкіл представляють культуру цього континенту. Представляють дуже активно – тамтами і трещотки не стихають ні на мить. Тому в офісах зараз радіють кожному дощу – тоді сінгапурські "африканці" ховаються в намети, і шум ненадовго припиняється... А якщо серйозно, то вражень справді багато. Найясравіше – від церемонії відкриття. Я був у групі, яка виносила олімпійський прапор. Попри те, що я звик до офіційних церемоній, все-одно мить дуже хвилююча... Одне нововведення – на церемонії відкриття, крім клятви атлетів та суддів, вперше лунала клятва тренерів. Похвалюся – це моя ідея. Я вважаю, дуже важливо, щоб в усьому світі гідно оцінювали роль тренерів. На них – велике навантаження і велика відповідальність. Тренер у спорті – як режисер у кіно. Тільки от режисерам вручають Оскара і Пальмову гілку, а тренери залишаються в тіні... І ще одне яскраве враження – бездоганна організація Ігор. Спортивний світ давно не бачив такої чіткої координації процесу, такого розуміння, що і навіщо потрібно робити. Звичайно, у перші два дні були деякі питання, пов'язані з транспортом та харчуванням – таке завжди трапляється на великих спортивних форумах. Але все налагоджено з такою швидкістю, що ніхто не встиг навіть поскаржитися... Координаційна Рада, яка зазвичай на Олімпіадах збирається ледь не щодня, у Сінгапурі провела два засідання – і поки-що більше не збираємося. Просто немає потреби. Отож, Юнацька Олімпіада в Сінгапурі триває. У нас 12 медалей після п'яти днів змагань. Три золота – у двох дуже талановитих плавців, Даші Зевіної та Андрія Говорова. Але не питайте, на якому ми місці в медальній таблиці. Це не має принципового значення. Суть цієї Олімпіади – трохи в іншому. І наостанок – для тих, кому видається дивним мій спортивно-оптимістичний меседж серед напружених соціально гострих текстів на цьому сайті. Я роблю це свідомо. Спорт – єдина сфера, в якій немає політичних суперників. Тут всі – наші. Змінюються уряди, переписуються підручники історії – а олімпійський чемпіон назавжди залишається гордістю країни. Якщо ми будемо частіше це згадувати, в нашому суспільстві буде більше злагоди. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4c6e5600bec08/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4c3b47f2b1b80/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Вітаю всіх. Давно не писав, бо спілкування на українських сайтах перенасичене політикою, чварами і взаємним нерозумінням. Звичайно, політика – річ важлива, але – скороминуща. А от спортивні події та досягнення залишаються в історії. У мене виникло кілька думок, якими хотілося б відволікти інтернет-громаду від ідеологій та словесних баталій. Часом корисно, знаєте... Mon, 12 Jul 2010 19:50:58 +0300 Нарешті закінчився чемпіонат світу з футболу – і світ зможе переключити свою увагу на подію, яка є справді неординарною і унікальною в історії спорту. Трохи більше місяця залишається до старту Юнацьких Олімпійських Ігор у Сінгапурі. Для тих, хто не в курсі – ця ідея належить особисто Жаку Рогге. Молодіжний олімпійський рух він започаткував ще коли не був президентом Міжнародного Олімпійського комітету, а працював у НОК Бельгії та в Європейському Олімпійському комітеті. Європейські Олімпійські фестивалі – це його творіння. Але звичайно, Олімпіада – це зовсім інший рівень. Статус змагань, звання олімпійського чемпіона, усі олімпійські атрибути, які присутні навколо Ігор – можливо, комусь це видається грою в справжню Олімпіаду. Але якщо зважити на те, що, можливо, через два роки у Лондоні і точно через шість років у Ріо-де-Жанейро багато сінгапурських зірок стануть олімпійськими чемпіонами без прикметника "молодіжний" – тоді це не гра, а репетиція великого спорту. Усі учасники пройшли дуже серйозний відбір – у своїх видах та в своєму віці будуть представлені справді найсильніші. До речі, часто виникає питання щодо віку учасників. Мовляв, заявлено від 14 до 18 років, а якщо, скажімо, в боротьбі чи в легкій атлетиці змагатимуться 14річний з 18річним, сили будуть нерівні. Насправді приводі для хвилювань немає: кожна міжнародна федерація визначила для свого виду одну вікову групу, представники якої змагатимуться між собою. Наприклад, в легкій атлетиці виступатимуть тільки ті, кому 16-17 років. Наймолодшим буде плавання – там є спортсменки 1995 року народження. А найстарші – ігрові види спорту та тріатлон. Тут виступатимуть 17-18річні. Тож спорт буде серйозним, але – без фанатизму. Взагалі, коли виникла ідея Юнацької Олімпіади, багато хто побоювався, що діти занадто серйозно сприймуть змагання – а це може відбитися на їхньому здоров'ї. Адже честолюбство у кожного в крові, спокуса стати олімпійським чемпіоном у 16 років – величезна. Щоб уникнути перенавантажень, Міжнародний Олімпійський комітет принципово вирішив: рекорди на Іграх фіксуватися не будуть, графік змагань, кількість учасників обмежена. В більшості країн преміальні за медалі молодіжної олімпіади або відсутні взагалі, або мінімальні. У нас, скажімо, призери отримають невеличкі премії – такі, як за молодіжний чемпіонат світу. Тобто, питання результату на Олімпіаді гостро не стоїть. Не обговорювали навіть так званий "медальний план", як це завжди роблять перед дорослими Олімпіадами. Звичайно, ми щодня усі вболіватимемо за наших спортсменів, і є підстави вважати, що без медалей вони додому не приїдуть. Але як на мене, на гру Сінгапурські ігри все-таки теж будуть схожі. І в цьому немає нічого поганого. Адже дитина, підліток пізнає світ через гру. Так, на цю гру витрачено багато коштів, але вона того варта. Адже її учасники дуже багато чого навчаться. Графік Сінгапурської Олімпіади складено так, щоб юні атлети були зайняті спортом лише половину часу. Іншу половину віддано освітній та культурній програмі. Там буде все – від екскурсій по Сінгапуру до семінарів по спортивній фармакології і шкоді вживання допінгу. Головне – вони вчитимуться спілкуванню з однолітками, колегами. Спілкуванню, яке розширює світогляд і коло знайомств, яке дає розуміння навколишнього світу. Саме спілкування часто не вистачає нашим дорослим спорстменам і їх тренерам, та й простим співгромадянам для досягнення успіху в житті... Хоча пафос часто буває потрібний, але мені зараз хочеться донести без жодного пафосу: Юнацька Олімпіада у Сінгапурі буде справді історичною подією. Про неї писатимуть і згадуватимуть і через багато років, коли зітруться з пам'яті сьогоднішні кадрові звільнення, мітинги, скандали і неприйняті закони... Вона багато чому навчить усю планету. Проблема пасивності, фізичної кволості нових поколінь – вона не тільки українська, вона всесвітня. Якщо навіть сотня дітей, подивившись телекартинку із Сінгапура, відірвуться від компьютерної гри, переборють свою інертність і неробство, подумають "я теж так хочу і можу", і вийдуть на вулицю з м'ячем чи з ракеткою – юнацька Олімпіада вже виконає свою функцію. А я сподіваюся, таких буде не одна сотня і тисяча... https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4c3b47f2b1b80/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4bebf090e9f2b/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Вітаю! Передусім вітаю з минулими святами! Хай хто як сприймає сьогодні травневі вихідні, все-одно Перше травня залишиться святом – хоча б тому, що наступає справжня весна. Ну а 9 травня просто необхідно пам'ятати – щоб не забувати велику і страшну війну, яка закінчилася у цей день, і людей, які її пройшли і пережили, або полягли. Не доживши до цього радісного дня...Тому – зі святами! На жаль, мене не було на свята вдома. А був я в Сінгапурі. Там у серпні відбудеться перша в історії юнацька Олімпіада – для спортсменів від 14 до 18 років. Для мене особисто цей проект дуже важливий, тому що я є головою Координаційної комісії з підготовки Ігор. Thu, 13 May 2010 15:29:04 +0300 Взагалі, дуже цікаве явище ця сінгапурська олімпіада. По-перше, сама ідея Юнацьких ігор змусила багатьох людей задуматися, що спорт – це не тільки шоу, а і засіб виховувати дітей всієї планети. На цій Олімпіаді ми спробуємо саме виховувати і навчати спорстменів. МОК оплачує проживання в олімпійському селищі всіх атлетів, але за однієї умови – якщо живеш весь термін. Це принципова позиція – спортсмени, та й тренери теж, мають відвідати якомога більше освітніх, культурних програм, семінарів на спортивну тематику, зокрема і на одну з найбільш болючих – тематику допінгу. А по-друге, Сінгапур – дуже заможне, але маленьке і зовсім не спортивне місто-країна. Практично в жодному виді спорту сінгапурці не мають потужних традицій. Але бачили б ви, який зараз там спортивний ажіотаж! Країна по-новому відкриває для себе всі олімпійські види спорту... А головне, що сінгапурці – дивовижно організовані люди. І дуже серйозно ставляться до Олімпіади. У них в оргкомітеті 600 чи 700 осіб – можна в Книгу Гіннеса заносити. Усе йде суворо за графіком. Мабуть, на жодній дорослій Олімпіаді такого не було. Звичайно, масштаб не той, але ж, з іншого боку, Сінгапур не має досвіду проведення подібних масштабних подій. В середині минулого тижня була четверта інспекційна поїздка нашої комісії (такі ж комісії їздять в Україну з УЄФА перед Євро-2012). Ми обговорювали все до дрібниць: спортивні, маркетингові моменти, пі-ар, освітні програми, умови проживання, логістику – за три місяці до старту весь розклад транспорту у сінгапурців вже розписаний по хвилинах! А також остаточно узгодили все по церемоніях відкриття та закриття, які відбудуться, до речі, на ось цій плавучій платформі... А ще відбулося відкриття офіційного сувенірного магазину – так званого Olympic store, одного з найпопулярніших пунктів на всіх Олімпіадах. І ще сінгапурці відзначали 99 днів до старту Ігор. Вийшло дуже яскраве, веселе свято. З самого ранку на площі просто на асфальті діти грали у різні спортивні ігри, а ввечері відбулася церемонія – з національним колоритом і високими гостями, зокрема, за участі прем'єр-міністра країни. Можновладці Сінгапура до Юнацької Олімпіади ставляться надзвичайно відповідально і пропускають жодного заходу, пов'язано з організаційними моментами. До речі, до цієї дати було проведено кокурс серед послів від різних країн на найцікавіший ролик. Ось для прикладу ролик нашої Іри Мерлені. Дозвольте не оцінювати – я повинен мати нейтральну позицію... http://www.noc-ukr.org/ua/news/2010/05/07/4176.html Фактично, Сінгапур готовий запустити Ігри хоч завтра – це не перебільшення. З боку організаторів не виникає ніяких проблем – тільки різні уточнення. Було кілька питань з приводу учасників у різних видах спорту. Але – мабуть, ця позитивна атмосфера так впливає на людей – всі питання вирішилися швидко, демократично і толерантно. Наприклад, жіноча збірна Ірану з футболу хотіла дотриматися своїх звичаїв і грати у хустках. ФІФА категорично протестувала. Знайшли компроміс: футболістки гратимуть з покритою головою, але це будуть не хустки, а щось менш помітне... Американці спершу не хотіли надсилати у Сінгапур своїх найкращих плавців у цих вікових категоріях. Але побували у Сінгапурі, перейнялися святковою атмосферою – і передумали. Тепер від США приїдуть лідери молодіжної збірної, а це, фактично, зірки наступних Олімпіад... Так що позитив у підготовці до Сінгапура переважає, і я дуже сподіваюся, що вона посприяє єднанню всього олімпійського руху. І на підтвердження позитивного настрою – невеличке відео: так сінгапурці представляли логотип юнацької Олімпіади. Ідея належить студентам технологічного університету, де власне і базуватимуться наші Ігри... http://www.youtube.com/watch?v=Gb6yqoMEpQw&feature=player_embedded https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4bebf090e9f2b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4bd14c5fceb46/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) "Тебя хоронили, как-будто ты гений. Кто – гений эпохи. Кто – гений мгновений." Так писав поет Євгеній Євтушенко. Написано давно, але правда. В середу у Барселоні пішов з життя справжній геній епохи. Fri, 23 Apr 2010 10:29:35 +0300 На превеликий жаль, живучи в один час із видатною людиною, ми часто не розуміємо значимості цього факту. У вічній метушні забуваємо послухати спогади, спитати поради. Забуваємо сказати дітям: подивіться, хто поруч із вами. Це людина, чиє прізвище писатимуть в підручниках з історії. А потім, коли людина іде з життя, картаємо себе за це. Дуже шкода, що по-справжньому цінують тільки тих, кого втрачають... Ім'я П'єра де Кубертена згадують поруч із іменами його сучасників Бісмарка, Столипіна, Черчілля, Пілсудського. Тому що відроджені ним Олімпійські Ігри змінили всю світову цивілізацію. Я впевнений, що в одному ряду із прізвищами Тетчер, Міттерана, Рейгана, Горбачова, Фіделя Кастро буде стояти прізвище Хуана Антоніо Самаранча. Зараз мало хто пам'ятає: у сімдесятих в олімпійському русі була страшна криза. 1980 року, коли Самаранч обійняв посаду Президента МОК, на рахунках комітету були копійки, міста-господарі Ігор залишалися зі боргами (Монреаль ще досі віддає борги за Олімпіаду 1976 року). Ніхто вже не хотів приймати Ігри – а це, фактично, означало смерть олімпійського руху. Глобальні маркетингові програми для Міжнародного Олімпійського комітету (те, про що в Україні починають говорити тільки зараз, Хуан Антоніо Самаранч реалізував двадцять років тому), продаж прав на трансляції, організація змагань під телебачення – так, щоб зручно було дивитися глядачам – це все він, Самаранч. Це він придумав програму "Олімпійська солідарність", на якій зараз тримаються всі національні комітети та міжнародні федерації. Кошти, які роздав МОК за цією програмою роздав у різні країни на підтримку і розвиток спорту – це мільярди доларів. Фактично, таких глобальних інвестицій у спорт по всьому світу ніколи раніше не було... Запрошення на Ігри професіоналів, завдяки чому було завойовано американський ринок – це не зрада олімпійським ідеалам. Навпаки, ідеали чесної боротьби, красивого спорту через популярність Олімпійських змагань стали справді відомими всій планеті. Це він позбавив спорт політики. Якщо 1984 року уникнути бойкоту було просто неможливо, то далі, в 90их про політику на Іграх забули, як про страшний сон. Це менеджерський геній Самаранча, помножений на неймовірну відданість спорту. Про відданість – це не порожні слова. Він був заможною людиною із заможної родини і міг ці тридцять років спокійно прожити на відсотки з капіталів. Але Самаранч прагнув бути корисним людям і залишити слід в історії... Варто було подивитися на обличчя Самаранча, коли він спілкувався зі спортсменами – на нього ніби сходило просвітління. Це він наполягав на тому, що спорстмени мають бути присутні у МОК, брати участь у вирішенні найсерйозніших питань – так виникла Комісія атлетів. Він дуже цінував Україну за її спортсменів. Кілька разів на моє запрошення приїжджав на наші заходи, відмовляючи іншим. Востаннє це було у лютому 2010 року – Хуан Антоніо святкував із нами День України в нашому олімпійському домі у Ванкувері. Мої колеги записали інтерв'ю, яке, можливо, стало останнім в його житті. http://www.youtube.com/watch?v=ybSU7d54sP4 Я почуваю себе винним перед Хуаном Антоніо Самаранчем, тому що не зміг здійснити одну його мрію. На всіх Олімпіадах, де я виступав, Самаранч завжди наполягав, щоб його поставили на нагородженя чоловічої жердини. Усі знали, що він мріяв вручити мені золоту олімпійську медаль. Тільки одного разу – 1988 року – Самаранч поступився місцем Прімо Небіоло, президенту ІААF... А в Барселоні, Атланті та Сіднеї ми так і не зустрілися біля олімпійського п'єдесталу. Зустрілися тільки раз – в Пекіні, де ми разом нагороджували Хукера, Лукьяненко і нашого Дениса Юрченка... Я вважаю його своїм хрещеним батьком – і в спорті, і в подальшому житті. Ми були справді близькі. Дуже важко втрачати близьку людину. Але я не думав, що буде настільки важко... https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4bd14c5fceb46/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4bc763a4c0f95/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Місяць квітень видався дуже напруженим. Тому і давно не писав: часу немає зовсім. Вже навіть не пригадую, коли мав останній повноцінний вихідний – так, щоб ніхто, крім рідних, не дзвонив і щоб не було жодної напівділової-напівдружньої зустрічі. Ніби і сільськогосподарськими роботами не займаюся, а такий графік, немов-би посівна кампанія. Thu, 15 Apr 2010 22:06:12 +0300 Певною мірою так і є – новий топ-менеджмент, який прийшов в Міністерство спорту, приніс із собою нові ідеї, навіть, можна сказати, нову ідеологію. І зараз ці ідеї висівають у грунт. В цілому, у головному спортивному відомстві країни намагаються реорганізувати систему управління – а для цього треба її спочатку зрозуміти. Попередні покоління чиновників настільки заплутали все, настільки розпорошили інфраструктуру, дитячі школи, підготовку елітних спортсменів по різних відомствах, що потрібен час, аби все систематизувати і спростити. Іде щоденна рутинна менеджерська робота, до мене, до інших працівників НОК постійно звертаються за консультаціями, які іноді тривають по кілька годин. І це один з найбільших позитивів нової команди – НОК з міністерством нарешті працюють разом! Втім, система системою, а головне, як мені здається, завдання – змінити ставлення до спорту, до фізичної активності, до здоров'я не за допомогою таблеток, а завдяки бігу та футболу з баскетболом. Ставлення у нас зараз таке: "щось там виграли? Ну добре вже, глянем...з пивом на дивані перед телевізором, між двома серіалами". Іншого спорту в житті переважної більшості наших співгромадян немає. І це – неправильно! Не може бути спорт останнім у черзі пріоритетів нашого суспільства. Займатися спортом має бути почесно. Не лише їздити на Олімпіаду, заробляти призові, вигравати медалі. Навіть чемпіон школи чи району має стати героєм – хоча б із тих міркувань, що коли за нього, чи за місцеву команду вболівають учні чи сусіди, це виховує патріотизм, почуття єдності на місцевому рівні. А якщо в масштабах країни – самі розумієте... Лінива психологія "іти шляхом найменшого опору", до якої нас привчили за останні десятки років, шкідлива передусім для наших дітей. "Не можеш, дитино, бігти крос чи підтягуватися – фізрук тебе звільнить від нормативів. Сиди грай у комп'ютерний баскетбол, от і спорт тобі. Чого напружуватися?". Ми відучили дітей працювати над собою, перемагати себе – те, чого завжди у першу чергу вчать у будь-якій спортивній секції. Те, що необхідно, аби вести активне доросле життя, бути корисним собі і суспільству. Наслідок: сумна статистика. Половина підлітків у віці до 15 років палить, і найвищий у Європі рівень підліткового алкоголізму... 7 квітня, в день проведення церемонії "Герої спортивного року", ми презентували проект під назвою "Вчися перемагати". Прочитати про нього можна ось тут: http://www.noc-ukr.org/ua/news/2010/04/07/4113.html http://www.grani-t.com.ua/ukr/news/538/ Після цього я зайшов в пару книгарень. Раніше, в радянські часи, які завжди сварять (і часто є за що!), у книжкових магазинах були стенди спортивних книг. Зараз і спорту майже немає, та й українських книжок не більше 30%... Тому наш спільний з видавництвом і моїм Фондом проект – справді уникальний: якісні українські книжки, та ще й перші в історії країни художні книги про спорт. Тепер дуже важливо донести ці книжки до читача напряму – в буквальному сенсі з рук в руки. І ми зробимо це – хоча б для того, щоб залишитися в пам'яті якомога більшої кількості юних читачів. Щоб посіяти (продовжуючи "аграрні" аналогії) у їхніх головах ідею: спорт – це не лише здоров'я (про здоров'я, на жаль, у цьому віці думають мало), а ще і цікавий та насичений подіями шлях до успіху, до життєвої сили і до впевненості у собі... https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4bc763a4c0f95/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4ba7d4f5d11c5/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Останні тижні виявилися насиченими для нашого спорту. Події різнопланові, але дуже цікаві, з прицілом на майбутнє. Призначено нове керівництво Міністерства спорту. У відомстві вже ідуть важливі зміни, про які, думаю, громадськість незабаром почує. Я маю підстави сподіватися, що між міністерством та Національним олімпійським комітетом буде тепер більше взаєморозуміння – тоді робота піде ефективніше. А ще було багато справ, пов'язаних із Кубком Дерюгіної, а також з підготовкою до церемонії "Герої спортивного року". У п'ятницю Академія спорту голосуванням визначила переможців, а ви дізнаєтеся їх імена 7 квітня. Для мене особисто, для Національного олімпійського комітету ця церемонія має дуже важливе значення. Чому? Mon, 22 Mar 2010 21:37:09 +0200 А от чому. Я наполягаю на тому, що наші медіа занадто мало уваги приділяють спорту. Останні сторінки газет і журналів, кінець новинної стрічки на веб-сайтах... Я вже не кажу про телебачення – на більшості каналів спортивні новини або взагалі закрили, або посунули на нічний час. Нас привчають до того, що спорт – це залишковий продукт, "немодний", не рейтинговий. Ми вже почали до цього звикати, думаємо, що так живе весь світ. Але це – хибна думка. Ви ніколи не заходили, наприклад, на сайт BBC? Зайдіть, зверніть увагу, на якому місці там спортивна частина – і ви зрозумієте, що я маю на увазі... Тому "Герої" – це наша спроба привернути увагу до спорту, показати країні справжніх героїв. Людей, які досягають успіху не балаканиною і політиканством, не яскраво "зробленою" зовнішністю і порожньою головою, а дуже важкою багаторічною щоденною роботою, нервами, потом і кров'ю. Саме тому за кордоном Україну знають по спортсменах, наших атлетів там цінують значно більше, ніж політиків. І дуже хочеться, щоб і на батьківщині їх цінували. Можливо, тоді у нашому суспільстві будуть інші цінності, і ми будемо витрачати менше грошей на лікування, і більше – на походи у спортивні клуби та на стадіони, на купівлю не ліків, а велосипедів та лиж... До речі, говорячи про увагу до спорту, хотілося б подякувати Савіку Шустеру за п'ятничний ефір. У студії зібралися 120 видатних українських спортсменів-олімпійців. Це дуже правильно – зібрати і показати глядачам спортсменів, які приносили славу країні. І не просто показати, а вислухати їх. У нас було багато різних думок, але всі сходилися в одному – треба привчити суспільство, що спорт має бути способом життя. І привчати має почати держава, бо здоров'я нації – це сфера відповідальності передусім державних органів. Мені зігріло серце голосування аудиторії наприкінці програми – люди нас розуміють і підтримують, значить, можна починати великі справи. І наостанок – щоб не закінчувати пост занадто серйозно – враження про Доху і зимовий чемпіонат світу. Сам чемпіонат був справді яскравим. Світовий рекорд у потрійному стрибку, 6-01 у чоловічій жердині, національний рекорд Наталі Добринської – це результати запам'яталися. Але ще більше враження в черговий раз справив Катар і сама столиця, Доха. Країна з населенням у 250 тисяч мешканців, але там мешкають більше мільйона іноземців – найманих працівників, обслуговуючого персоналу. Хмарочоси серед пустелі, найсучасніші споруди та інфраструктура. Звісно, країна багато паливним ресурсом, але ж справа не в грошах. Катар відкритий до технологій та модернізації. Особливо це стосується спортивних об'єктів. Кілька років тому у Катарі проходили Азійські ігри – і ті арени, що залишилися, цілком могли б приймати Олімпіаду. Доха і претендувала на Ігри 2016го року, але є одна важлива причина, чому шансів у Катару мало. В серпні-вересні, коли традиційно проводять Ігри, тут температура – за +50. Для людей недостатньо адаптованих до подіюних умов виступати в таких умовах навіть для здоров'я небезпечно. А змістити олімпіаду на кінець осені, коли хоч трохи прохолодніше – це дуже незручно для спортсменів, ламається весь графік підготовки. Така от іронія долі – проти клімату нічим не зарадиш... https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4ba7d4f5d11c5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b9e23f81a054/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) За цей тиждень сталося три яскравих події, про які хотілося б поділитися своїми враженнями. Перша – церемонія нагородження Академії Laureus, членом якої я маю честь бути. Друга – зимовий чемпіонат світу з легкої атлетики. Третя подія – старт Паралімпіади, якій і присвячую цей пост. Адже п'ять наших медалей у перший день змагань просто не могли залишити байдужими нікого. Mon, 15 Mar 2010 13:11:36 +0200 Офіційно, як президент Національного Олімпійського комітету, і особисто хочу привітати українських спортсменів-інвалідів. П'ять нагород за один лише день змагань на біатлонній трасі у Вістлері – це супер, це справді видатний результат! Але справа навіть не в нагородах. Я хочу привітати УСІХ українців, які виходили на старт, незалежно від того, яке вони посіли місце – перше, як Лена Юрковська чи Віталій Лук'яненко, четверте чи останнє. Точніше, навіть не привітати, а подякувати. Подякувати усім паралімпійцям, які наважуються вийти з дому та подолати усі перепони – фізичні і моральні – що ставить перед ними суспільство, які дістаються на тренування, змагання, і, попри біль та колосальний дискомфорт, виборюють собі місце під сонцем. Дякую вам за те, що ви підтримуєте у мені віру в феноменальну силу людини. Знаю, що після паралімпійських Ігор багато хто в черговий раз почне порівнювати виступи інвалідів та здорових – і порівняння це буде не на користь олімпійської збірної. Забігаючи наперед, дам відповідь на ці закиди. Порівнювати олімпійський та паралімпійський спорт – некоректно. Це два хоч і споріднені, але абсолютно різні явища – з різним рівнем результатів і рівнем конкуренції. В багатьох навіть дуже спортивних державах інваліди почувають себе повноцінними членами суспільства, вони вчаться, працюють, нормально пересуваються по місту і спілкуються на рівних зі своїми здоровими друзями. Паралімпійський спорт там часто не спосіб заробити гроші, а просто хоббі. У нашій країні, на жаль, людина з фізичними вадами може забезпечити собі нормальне існування тільки через спорт. І це – соромно! Тому що ми повинні створити НАБАГАТО більше засобів для самореалізації людям, які не спроможні ходити, бачити і чути так, як інші. Наші чиновники дуже люблять і цінують тільки медалі, а потрібно цінувати і поважати людей – створювати для "візочників" пандуси біля лікарень, шкіл та університетів, магазинів і установ, ліфти на станціях метро, у вокзалах, аеропортах, підйомники в підземних переходах та з'їзди на тротуарах. Те, що за останні десять років Україна побудувала "з нуля" дві бази для підготовки паралімпійців, і те, що ми побили всі рекорди за кількістю нагород на Паралімпіадах – це просто чудово! А от те, що для олімпійців за роки незалежності ЖОДНОЇ бази, ні зимової, ні літньої, не побудовано, те, що ми розігнали половину ДЮСШ і втратили відсотків 70 тренерів, те, що на всю країну лише два легкоатлетичних стадіони і один велотрек, в якому дах протікає – це показник ставлення держави і до великого спорту, і до здоров'я кожного окремо взятого громадянина. На жаль, кількість медалей, здобутих мужніми спорстменами-інвалідами, не призвела до подолання бар'єрності українського суспільства. А от байдужість держави до дитячого спорту, та й до спорту найвищих досягнень, призвела до того, що, наприклад, за останні роки рівень дитячого алкоголізму в Україні став найвищим у Європі... ...Хай там як, Паралімпійські ігри тривають, починаються змагання у лижників – і я ні на мить не сумніваюсь, що ці медалі не останні. Спортсменам – фарту, сил і терпіння! Ще одну тему, анонсовані на початку, хочу перенести на наступний пост. Незабаром українські легкоатлети повернуться додому з чемпіонату світу – думаю, їм буде про що подумати і що сказати. А насамкінець – про Laureus. Це найпрестижніша спортивна премія світу, яка після опитування багатьох фахівців, спорстменів, журналістів роздає нагороди найкращим із найкращих. Цього року я найбільше радів за Наваль Ель Мутавакель. Вона – олімпійська чемпіонка з бігу на 400 м з бар'єрами 1984 року, а зараз – голова оціночної комісії Ігор 2016 в Ріо. Вона отримала нагороду за свій внесок в олімпійський рух та розвиток жіночого спорту. Ця фантастична жінка називає мене своїм братом, і для мене це велика честь. Вона яскрава, комунікабельна, дуже ефективна як функціонер і як менеджер. Вона – нейморвірна патріотка своєї країни (Наваль – мароканка), і з нею ніколи не буває нудно. Як не порадіти за названу сестричку! В цьому посиланні – нарізка найяскравіших моментів церемонії Laureus. Найближчим часом на моїх сторінках у Facebook та Twitter ви зможете знайти ще кілька відеофрагментів цього шоу. яке називають "спортивним Оскаром" http://www.youtube.com/watch?v=JrOQzfuOTz0 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b9e23f81a054/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7e1d38172dc/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Вітаю всіх! У мене – новина особистого характеру. Тут, в Канаді, я дізнався про свого предка. В родині моєї мами завжди говорили, що один з наших родичів був дуже відомою людиною, видатним діячем української культури та політиком початку ХХ століття. Але говорили про це пошепки – оскільки у Радянському Союзі цей період нашої історії вважався табу. Після війни до моїх родичів – а дівоче прізвище моєї бабусі було Огієнко навіть приходили люди з відповідних органів і розпитували, чи не підтримують зв*язок з емігрантом. Зв*язку не було – тоді так було безпечніше вижити. Fri, 19 Feb 2010 06:10:16 +0200 Через те, що зв*язок розірвався, ми знали про нього дуже мало. Але приїхавши до Канади, я вирішив співставити факти і спогади моєї тітки із реальними фактами, і з*ясувати, чи це той самий Огієнко. Поспілкувався з людьми зі діаспори, почитав місцеву літературу, і виявилося – так! Іван Івнович Огієнко доводився рідним дядьком моїй бабусі по мамі, тобто рідним братом мого прадіда. Для тих, хто не знає: Іван Огієнко – один з наших найвідоміших культурних діячів ХХ століття. В радянські часи його ім*я замовчувалося, хоча тепер Україна має право пишатися цією людиною енциклопедичних знань і дуже відданою своїй справі. Народився він, як і казала моя тітка, 15 січня 1882 року за новим стилем у Брусилові (зараз це Житомирська область, а тоді була Київська губернія). Був професором на кафедрі історії української культури Київського університету, міністром освіти та віросповідань в урядах Української народної республіки. В листопаді 1919 р. Симон Петлюра, емігруючи, призначив його головноуповноваженим уряду УНР. Потім Іван Іванович і сам емігрував. Між двома війнами мешкав у Польщі, де видавав культурницькі журнали та книги. Переклав українською мовою Біблію, Слово о полку Ігоревім, упорядкував кілька перших в нашій історії підручників з історії української мови та культури. Він знав кілька мов, в тому числі давніх, і був прихильником автономії української церкви. Після смерті дружини постригся у церковний сан. Після Другої світової війни перебрався спершу до Швейцарії, а потім до Канади. Під іменем митрополита Іларіона став головою Греко-Православної Церкви Канади. Як я зрозумів, для українців Канади він був справжнім духовним лідером, видатним ученим і патріотом до останніх днів свого життя. Помер у Вінніпезі на 91 році життя. Тьотя Валя, яка першою розповіла мені про Огієнка, часто каже: "Мабуть, недарма у тебе в житті все складається саме так". Думаю. що найближчим часом я з*їжджу у Вінніпег на могилу Івана Івановича. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7e1d38172dc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7ab8f8d33f5/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Вітаю! Тепаер Ви маєте можливість слідкувати за перебігом подій на Олімпіаді на Twitter (http://twitter.com/sergey_bubka) та Facebook (http://www.facebook.com). До зустрічі в мережі інтернет. Tue, 16 Feb 2010 16:25:44 +0200 https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7ab8f8d33f5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7a0f0aebb77/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Бубка) Вітаю усіх! Нарешті Олімпіада почалася. У наступні два тижні всі найяскравіші події відбуватимуться на спортивних аренах, в олімпійському селищі, на церемоніях нагородження. Новин буде багато, і відсотків 80 телефонних розмов тепер починатимуться словами "Ну, як там наші?!". Tue, 16 Feb 2010 04:20:42 +0200 В суботу я був на біатлоні. Результати жіночого спринту ви, мабуть, знаєте. Як на мене, результати дуже достойні. Три наших в чільній тридцятці, усі дівчата показали хорошу швидкість. Але біатлон є біатлон... Після гонки я заходив до команди. Я бачив сльози і розпач. Дуже прикро заробити три кола штрафу на останній стрільбі при такій функціональній готовності. Але паніки не треба – це точно. Я поділився з дівчатами власним досвідом – перед наступною гонкою згадати старт, на якому вони виступили дуже добре. Згадати той настрій, той психологічний стан – і все це повторити зараз. І тоді все буде добре, адже готові усі чудово. Принаймні, я у це вірю. Наступного дня переживань було ще більше. Якщо порахувати чисту математику, навіть з одним колом штрафу Андрій Дериземля міг бути третім. Але знов-таки: у кого підніметься рука сказати, що п*ятий результат на Олімпіаді – це низький результат. Потрібно трохи фарту – і знову-таки спокою. Крмі спорту, на Іграх у мене ще є представницькі функції. Наприклад, вчора була моя черга представляти комісію атлетів в Олімпійському селищі – ми це називаємо "чергування". У приміщенні їдальні – найпопулярнішому місці селища – у комісії є спеціальний куток. На кожній Олімпіаді відбуваються довибори двох членів у комісію атлетів МОК замість тих, чий термін закінчився. Наше завдання – агітаторське: залучити якомога більше спортсменів до участі у виборах, розповісти про права та можливості, які їм надає комісія атлетів. Як правило, таке чергування – це передусім спілкування, автограф- та фотосесії. Але цього разу я багато часу провів у штабі нашої збірної – обговорювали організацію прийому в Українському домі. Він відбудеться в обід понеділка. Можливо, комусь здається, що такі заходи – чиста формальність, але насправді це не так. Контакти, які зав*язуютья на подібних раутах, враження, які складаються від організації прийому, атмосфери на ньому, потім дуже допомагають. Яка важлива у наші часи річ імідж, думаю, нікому нагадувати не треба. Після селища маршрут був такий – спочатку на фігурне катання, на коротку програму у пар, де виступали наші Костенко-Талан і Волосожар-Морозов. Після чого – серія презентацій. Спершу запросили на свій прийом болгари – моя давня знайома Стефка Костадінова, рекордсменка світу зі стрибків у висоту, зараз Президент болгарського НОК. Потім давало презентацію місто Лозанна, де розташована резиденція МОК. А за ними – американська збірна (туди приїхав президент МОК Жак Рогге, а також наш Валерій Борзов). А закінчився день у Російському домі – організатори Сочі-2014 розгорнули дуже серйозну промо-кампанію. Це величезний позитив для світового спорту, коли люди настільки горять бажанням прийняти Олімпійські ігри. Не втомлююся повторювати: краще воювати і перемагати на спортивних аренах, ніж у політичних баталіях і тим більше у справжніх військових діях. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7a0f0aebb77/