https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5dfcc58fecfb5/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Fri, 20 Dec 2019 13:58:55 +0200 Історія, котра трапилася з нами нещодавно, нагнала на мене жаху чи не найбільше за останні роки. Точніше, навіть не сама історія того скандалу, реакція чи причини, а власне усвідомлення того, що ми починаємо жити в іншому світі, котрий є новим для нас, і ми ще поняття не маємо, як давати собі в ньому раду. І я насправді навіть троха радий, що це трапилося, бо тепер ми змушені усвідомити це та спробувати розібратись. Коротко хочу поділитися про це та про те, що саме ми з цього винесли. Мабуть, ви чули, що ми маємо вже дві школи та поставили собі за ціль відкрити їх сто в Україні. Основна мета – зробити свій внесок і вплинути на освіту загалом. Так, це бізнес. Проте з великим соціальним впливом, і наразі ми туди лише інвестуємо. Насправді досить великі гроші. І ще більше – часу, людей, ідей та натхнення. Це – наш податок і спільний внесок у майбутнє країни, де ми хочемо жити. Так от. У вересні взяли ми одну вчительку на роботу. За рекомендаціями. Всі казали: дуууже хороший мовник. Справді, мовник був непоганий. Проте за певний час ми помітили, що у своїй роботі вона переходить межу в спілкуванні з учнями. Шарпає, і в принципі її поведінку часто можна розцінити як занадто агресивну. Очевидно, за процедурою ми спробували зробити зауваження та пильнували. Бо всяке буває, та й дітки в класі теж активні:) Проте, на жаль, це стало систематичним. Після того, як вона в пориві агресії сказала дітям поламати годівничку, яку зробила дівчинка на дизайні, ми прийняли рішення про негайне звільнення. М'яко кажучи, через професійні якості. Жіночка не розгубилась і відразу сіла писати повідомлення у фейсбук. Мовник таки ж непоганий. Про те, що в самому центрі міста Львова її звільнили за те, що вона активно навчала та пропагувала українську мову та виправляла дітей, котрі розмовляли суржиком. І що, власне, нібито через те її звільнили, що в класі є діти "данєцкіх", котрі пролобіювали це звільнення. Бо ж вони платять гроші. І далі приправила це все політичним трактатом з фразеологізмами, які найбільше зачепили б патріотично тривожних галичан, та може, навіть і киян пострашили б. Про те, як русскій мір гуляє коридорами школи, що гроші не пахнуть, данєцкі захоплюють! Та й, в принципі, сам Путін вже неодноразово їй погрожував, як ще раз когось виправить. Словом, просто набір слів, який у кожному мешканцю Львова пробуджує бажання вийти до Шевченка і стати на захист своїх цінностей. Я здивувався, проте не сприйняв цього серйозно. Розуміючи, що вчителька пішла ва банк – і таки справді має проблеми із психікою та адекватністю. Бо ж ніби кого-кого, а вже нас звинувачувати в "русском мірє" – то справді смішно. Ми написали свою позицію, де пояснили ситуацію, причини та попередили інші заклади освіти, аби були обережними – бо мовник таки справді сильний і місцями небезпечний. З логіки нормальної людини, це й мав би бути кінець історії. Будь-яке професійне медіа перед тим, як писати про це, довідалось би позицію школи, та й забули б про це на старті. Бо історія не варта й малого пива. Але так було б колись. І не сталося тепер. На додаток до цього. Одне чудо, яке, як виявилося, ще й на біду працює в нашій обласній адміністрації, (що найкумедніше – по інвестиціях), поширило миттєво цю історію в незліченні групи, котрі відстоюють права української мови. З точно таким самим формулюванням: звільнили зі школи через українську мову. У Львові їм то не пройде – терміново треба відстоювати вчительку! Не віддамо її в лапи данєцкіх. Ще й з вимогою: нехай школа тут нам усім пояснить, чого вони це допустили. То так, як вийти на площу і прокричати, що в священника дружина курва – і най він тепер сюди прийде і всім нам то пояснить. Очевидно, що з таким формулюванням це захтів перепостити кожен, хто був у всіх тих групах. На нашу позицію уже не надто хто звертав увагу – вимагали фактів. Вочевидь, ми не виставляли жодних відео чи документів, бо школа – це все ж територія приватності, дітей та їхніх сімей. Але то нікого не цікавило: тисячі перепостів підняли неймовірну хвилю обурення та хейтерства. Банальної людської злості, яка нарешті знайшла магніт, куди вихлюпнутися. Найбільш здивовані були батьки, чиї дітки є у школі вже не один рік. І куди діти й надалі хочуть ходити. Ми відписували ті всі відповіді – в десять рук, бо звикли працювати відкрито та публічно. Ця історія фактично паралізувала менеджмент школи на певний період. Щохвилини хтось писав чи дзвонив з вимогою пояснити: як це ми посміли?! І це справді тисячі людей. Ми випустили ще декілька повідомлень з уточненнями – та великими заголовками, що це ФЕЙК, і почали готувати заяву до суду. Після чого вчителька відразу взялася чи не щогодини зі всіх сторін виправляти та причесувати свій пост. І помалу та вся історія почала переходити у фізичний світ. До нас приходили різні об'єднання атошників, правий сектор та ще багато інших справжніх і не дуже, які йшли майже з вилами та колесами – і уявіть, яке було їхнє розчарування, коли вони потрапляли в нашу школу. Очевидно, що в класі тої вчительки не було жодного з переселенців, і данєцкіх теж. Усі відвідувачі виходили й одразу писали повідомлення: "Не поширюйте фейк". Нам почали масово приходити погрози працівникам і на адресу школи. Хвиля ненависті просто зашкалювала по всій Україні. Усі знайомі, друзі та знайомі друзів дзвонили та писали, не вірячи в історію. І все це – лише через один пост звільненої вчительки та промо чиновника, який своїми діями зробив більше комерційної шкоди, аніж коли-небудь бачив інвестицій. Але найголовніше – інше. Такого раніше не трапилося б – бо медіа були професійними, і просто перевіряли б брехню і котрим довіряли б люди. А тепер кожен сам собі медіа. Захтів – поширив, сподобався заголовок – перепостив. Соцмережі дозволили в такий спосіб реалізовуватися кожному. Дивіться, яку історію я поширив – бачите, який я патріот! Дивіться, яку картинку чи фразу я опублікував – гляньте, який я дотепний та розумний! Тут є все: і самореалізація, і амбіції, і соціальна позиція, і навіть патріотизм. Усе, що можна поширити і лайкнути, робить нас ліпшими. І не важливо, чи це правда. Важливо, аби хтось лайкнув! А як легко – прокоментувати! Це тобі не оксфордські дебати. І не треба в чомусь розбиратися, написав будь-що – тут усі рівні. Основне – що ніхто не бачить і в очі не треба дивитися. І насправді – це наша нова реальність, яка набирає обертів неймовірними темпами. Перші наслідки, в які ніхто не вірив і не розумів, – Трамп, брекзіт і наш новий президент. Основне – розслабитись і не виходити з мережі. І ця реальність жахлива – бо тебе можуть спалити на ранок і ти навіть не встигнеш довідатися, за що. Просто хтось запостив твоє фото з розчавленим песиком чи рускім прапором на фоні. У силу того, що цього року – рекордна кількість користувачів соцмереж, це стає глобальним надважливим питанням безпеки. І тепер найголовніше: наші діти теж проводять там усе більше й більше часу. І вони там абсолютно беззахисні. Бо ніхто й ніколи не вчив їх, як тим користуватися і до чого це може призвести. Для мене ця історія є неймовірною мотивацією зробити так, щоб діти в нашій та інших школах розуміли: єдина їхня зброя – це критичне мислення та здоровий глузд. На будь-яке повідомлення треба поставити собі запитання: Чому? Хто це написав? Знайти першоджерела. Зрештою, перевірити в медіа, яким довіряєш. Тепер це – як помити руки чи подивитися на світло на пішохідному переході. На будь-який білборд про покращення життя, чи безкоштовний транспорт, чи обід – треба відкинути емоції та почати мислити. Будь-яка неправда чи фейк створені, щоб маніпулювати нами. А контрольовані люди – це втрата свободи та мрія диктатора. Тому, як би пафосно то не звучало – лише пошук істини та постійне критичне мислення зроблять наших дітей по-справжньому вільними. А серця – небайдужими:) І цього треба вчити – бо свобода, як пам'ятаємо, таки виборюється. Тому ми зробили свої висновки – і тепер у нашій школі будуть уроки, присвячені фейкам і їх небезпекам. Ми будемо пояснювати дітям, що буває, коли хтось думає замість них. І я дуже закликаю всі інші школи звернути на це увагу та включити це у свої навчальні програми, щоб готувати дітей до реального життя. І, можливо, завдяки одному "хорошому" мовнику й одному горе-чиновнику ми уникнемо багатьох помилок у майбутньому. Усе задля чогось стається. Основне – правильно то використовувати. Юрко Назарук, Холдинг Емоцій "!FEST" https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5dfcc58fecfb5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5672ab32bb3e9/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Thu, 17 Dec 2015 13:31:46 +0200 Бізнес в окупованому Донецьку українською мовою, на українському ПП, без рублів та оплати терористам, проте без швидких перспектив. Львівська майстерня шоколаду закриває свою кав'ярню в Донецьку. Існування Майстерні шоколаду в період російської окупації в Донецьку – це готовий сюжет для доброго голлівудського фільму. Всі ці роки ми відмовлялись від офіційних коментарів, говорили загальні фрази і лиш друзям розповідали, що ж там насправді відбувалось. Ми змушені були так себе поводити, бо життя наших працівників було під ризиком і це незрівнянно із будь-якими медійними бонусами. Ми працювали, бо все ж мали надію, що ситуація зміниться і треба ще трохи протриматись – місяць, півроку... проте зараз розуміємо, що все це надовго і більше чекати немає сенсу. Та й у зв'язку із останніми подіями, з так званими місцевими медіа та мерами – ризик занадто великий. Тому ми прийняли рішення тимчасово закрити Львівську майстерню шоколаду в Донецьку. Коротко про те, що нас завжди питали. - МИ працювали до цього часу на українському ПП та сплачували податки в Україні, ми не перереєстровували підприємство за вимогою терористів; - Майстерня виконувала усі вимоги франшизи: музичний плейлист, спілкування українською мовою – все було так, як воно є у Львові; - В майстерні не було цінників в рублях, до останніх днів ми розраховували гостей лише українською гривнею (попри те, що всі решта франчайзингові формати в Донецьку вже давно працюють в рублях); - Ми не платили податків та хабарів місцевим окупаційним владам; - Ми свідомі того, що певна "лояльність" до нас використовувалась окупаційною владою як ознака їхньої нібито демократичності; - Ми доправляли шоколад зі Львова до Дніпропетровська, звідки наш партнер забирав продукцію та віддавав перевізникам, які, в свою чергу, перевозили до Донецька. Тонни зіпсованої продукції, постійні ризики, надходження маленькими частинами – це реалії "бізнесових" буднів. Ми нікого не здивуємо, якщо скажемо про те, що сьогодні окуповані області – це чорна діра, яка живе за рахунок контрабанди та відсутності кордону. І що хабарі на українських блокпостах насправді є навіть в декілька разів більшими аніж на блокпостах окупантів. Ми не маємо до цього відношення, проте вважаємо за потрібне про це сказати сьогодні. Ми не мали досвіду війни. Ми ніколи не потрапляли під окупацію. Нам не раз було страшно. Коли лунали вибухи та обстріли ми разом із гостями сходили в підвал та чекали. Ми тамували подих, коли мами із маленькими дітьми виганяли з закладу людей зі зброєю. Два роки як в клітці з тигром, ні відвернутися, ні поспати, цінуєш кожен день і надієшся. Але ми і сьогодні переконані, що вчинили правильно. І вже зараз ми можемо сказати – останній простір України в окупованому Донецьку перестав існувати. Ці два роки назавжди залишаться в наших серцях та українській історії, як приклад безпрецедентного існування бізнесу, який побудований на цінностях. Ми безмежно дякуємо всій команді Майстерні Шоколаду в Донецьку! Віримо, що цей проект оживе з новою силою, коли відновиться українська влада та робитимемо все, щоб забезпечити роботою всіх, хто виявить бажання в інших наших проектах в Україні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5672ab32bb3e9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/539ee75dd56ca/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Mon, 16 Jun 2014 15:47:25 +0300 мене вже реально дістає ця історія з політичним продуктом під назвою ГАЗ! реально забравши #Крим, який коштує Україні понад 100 млрд доларів США, розпочавши війну на Сході України, де гинуть наші українці – нам ще втискують свій газпромівський газ з шантажем! Та відкоючіть цей вентиль і забудьте за російський ГАЗ!!! Є європейський ринок – де можна купувати альтернативно, збільшуйте власний видобуток, запроваджуйте державні програми по переведенню споживачів з газу на альтернативні джерела енергії та електроенергію!!! Зрештою в України є транзитна труба, яка дає відповідь на шантаж цим ж вентилем! Я персонально прийняв рішення в нашій сім'ї газом не користуватися взагалі! І інвестував гроші в сонячні колектори, теплові насоси, електро- та твердопаливні котли! Я забув, що є такий продукт як ГАЗ! І це можна зробити державною програмою з метою скорочення споживання газу! І ми забудемо за цей кошмар під назвою російський газ! Треба просто ХОТІТИ і ставити собі таку ЦІЛЬ! а далі БЕРИ Й РОБИ!!! 16-07-2014 A.K.Lion https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/539ee75dd56ca/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/53930ee432957/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Sat, 07 Jun 2014 16:08:52 +0300 Вельмишановний Петре Олексійовичу. Користуючись нагодою, вітаємо Вас із обранням на найвищу, але й найвідповідальнішу посаду в нашій Державі. Нехай Господь благословляє Ваші діла і помисли та дає силу і натхнення на служіння народові та Істині. Усвідомлюючи, що відбудова та розбудова України є нашою спільною справою, звертаємось до Вас із пропозицією розглянути можливість призначення на посаду Голови Львівської обласної державної адміністрації Ярослава Рущишина. Вважаємо його кандидатуру найбільш відповідною і сприйнятною із усіх тих, які сьогодні обговорюють в політикумі. Просимо Вас прислухатися до цієї думки і врахувати її при прийнятті рішення про призначення керівника ОДА у Львівській області. Ярослав Рущишин знаний і шанований на Львівщині громадянин і політик. Впродовж останніх 25 років Ярослав тією чи іншою мірою був причетний до багатьох державотворчих і громадотворчих процесів у нашій державі, місті і в краю. Ми впевнені у його здатності сформувати нову і ефективну команду управлінців. У свою чергу ми готові долучитися та допомогти Ярославу сформувати таку нову команду. Просимо Вас дослухатися до бажання людей бачити нові обличчя на важливих державних посадах. З великою надією на Ваше розуміння та підтримку, Мирослав Маринович о. Богдан Прах Тарас Возняк Ярослав Грицак Олесь Пограничний Звенислава Калинець-Мамчур Ігор Марков Ігор Герич Орест Друль Роман Федишин Андрій Худо Юрко Назарук Борис Потятиник Віта Сусак Антін Борковський Мар'яна Савка Микола Шейко Михайло Москаль Тетяна Москаль Євген Равський Андрій Юраш https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/53930ee432957/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/53185e5fa0c41/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Thu, 06 Mar 2014 12:39:11 +0200 https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/53185e5fa0c41/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5114d26ee7140/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Fri, 08 Feb 2013 11:24:46 +0200 Колись, в 2008 році група ентузіастів поставила собі ціль – створити бізнес-школу, яка б слугувала платформою для росту особистостей та бізнесу. І от від первинної мрії до сьогодні ми досягнули першої 5-річки Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS)! І на мій погляд нам це вдалося!:) Коротко про те, що зроблено за 5 рокiв. "Львівська бізнес-школа, з одного боку, є частиною Українського католицького університету і розділяє цінності цієї особливої академічної спільноти, – розповідає керівник LvBS Софія Опацька. – З іншого боку, на зразок західних шкіл, ми інтегровані у бізнес-середовище і відповідаємо на потреби та очікування бізнесу. Саме така комбінація робить нас успішними і дозволяє працювати на перетині. У Школі ми намагаємося обговорювати багато аспектів, які необхідно розвивати сучасному бізнесу: питання відповідальності, цілісності, довготерміновості розвитку". Для цього, за словами Софії Опацької, підприємцям та керівникам треба зосереджуватись не лише на тому, як оптимізувати певні процеси і зробити їх більш ефективними (хоча це дуже важливо), а й думати про те, як нарощувати складові бізнесу, щоб компанія розвивалася ефективно у довгій перспективі: "Тому важливо впроваджувати інновації, які виникають на перетині – там, де не завжди комфортно, де зустрічаються різні люди (за освітою, національністю, традицією), але через поєднання, виникає можливість творити нову цінність". Власне як творити на перетинах і впроваджувати ціннісні інновації, зокрема, навчають у Львівській бізнес-школі. А пріоритетність розвитку бізнес-освіти LvBS, спрямованої на виховання відповідальних підприємців, визнали на міжнародному рівні у виданні "Financial Times". "Взаємодію та збалансованість двох ключових складових Школи – бізнесу та освіти – забезпечує діяльність Наглядової та Дорадчої рад, до яких належать як відомі люди, що працюють у сфері міжнародної бізнес-освіти, так і безпосередньо представники бізнесу", – вважає керівник LvBS. Від часу заснування Школа пропонує для власників та керівників бізнесу Key EcecutiveMBA, а також програми управлінського розвитку. У 2012 стартувала унікальна для України професійна програма магістерського рівня з інновацій та підприємництва (MS inInnovations and Entrepreneurshіp). Зараз Школа активно працює з кластером ІТ та бізнес-послуг над запуском вже у вересні цього року єдиної в Україні професійної програми магістерського рівня MS in Information Technology Management. Для нас стало приємною несподіванкою бачити попит молодих людей на якісні магістерські програми, навіть, якщо вони вже мають диплом магістра. "Освіта – це постійний інтелектуальний пошук. Тому ми не зупиняємося на досягнутому. Як результат, у 2009 при Школі почала діяти Спільнота LvBS. Через зустрічі та майстер-класи з відомими діячами культури, політики, Церкви, бізнесу твориться сприятливе середовище для спілкування та обміну досвідом. Також LvBS стала єдиною в Україні школою, яка організовує щорічні національні конференції Intro, щоб обговорити актуальні проблеми бізнесу", – підсумовує Софія Опацька. Сьогодні в Колегіумі УКУ відбудеться дискусія "Університет ХХІ ст.: cередовище для розвитку інноваторів", а увечері у LvBS розпочнеться конференція. Участь у конференції візьмуть ректор УКУ владика Борис (Ґудзяк) та народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Петро Порошенко. Отже, в день першої п'ятирічки будуть особливі інтелектуальні позитивні емоції;) 2013.02.08 A.K.Lion https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5114d26ee7140/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5113bd742d0ae/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Thu, 07 Feb 2013 15:43:00 +0200 Не місо-суп, не бульйон, не окрошка і, не дай Боже, щі – а саме український борщ заслужив собі повагу, шанобливе ім´я і почесне місце в парадигмі національних цінностей українців. Український борщ – не просто буденна страва, це символ родинності, елемент ритуалу єднання, основа кулінарної традиції, яка сильніша за будь-які новітні експерименти і заморські запозичення. Борщ – це найперша і найточніша асоціація, пов´язана з Україною, і головне – позитивна. Ця асоціація смачно пахне і обіцяє тепло, затишок, ситість, а відтак умиротворення. Це символ української гостинності, а несвідомий вибір щоденної страви на користь борщу для кожного українця – прояв приватного патріотизму. Заберіть в українців борщ – і нарешті викличете праведний гнів і, ймовірно, справжній народний бунт, якого досі не спровокувала системна боротьба влади проти української культури і загалом української ідентичності. Борщ – це страва з національним характером. Простота і прямолінійність борщу – в його звичних для кожного українця інгредієнтах. Емоційність (до сліз) – у цибулі та запашному часнику. Гостре почуття гумору та самоіронічність – у пекучому перцеві. Український борщ має кілька десятків смачних варіацій, залежно від регіону, в якому його готують, – а при цьому він все одно завжди і скрізь залишається борщем! Хіба це не метафора пошуку цінностей, які би, попри всю палітру ментальних особливостей українців із різних куточків країни, залишалися спільними для всієї нації? Як поживає український борщ? – спитаєте. – З ним усе добре! От якби такі ж міцні позиції у нашій свідомості, в системі пріоритетів нашого суспільства займала українська освіта, українська культура, українське книговидання – нам не було би на що нарікати. В Україні існує справжній культ борщу. Тож давайте творити культову модель розвитку української культури за принципом борщу: своє, автентичне, смачне, корисне, багатоваріантне, а відтак цікаве для цілого світу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/5113bd742d0ae/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/510ba6123a399/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Fri, 01 Feb 2013 12:25:06 +0200 Вже досить тривалий час Юрій Луценко перебуває в ув'язненні. За цей час суттєво погіршився стан його здоров'я. Всі ми винні у тому, що за двадцять два роки української незалежності стан пенітенціарної системи не піднявся до гідного людини рівня і тисячі людей кожного дня втрачають там здоров'я і навіть життя. За час ув'язнення в'язниця перетворила Юрія Луценка у важко хвору людину. Може статися непоправне. Ми по різному можемо оцінювати справедливість вироку, який він отримав. Однак бачимо, що рівень протистояння у нашому суспільстві підійшов до небезпечної межі. За нею – соціальні вибухи, суспільні ексцеси чи громадянська війна у розколотій країні. Навіть у нашому щоденному житті ми все частіше зустрічаємось із злістю, ненавистю, нетерпимістю до людей, тварин, довкілля. Всі основні політичні сили, як провладні, так і опозиційні, доклалися до цього. Ми переконані, що прийшов час зупинитися. У нас немає іншої країни. Немає іншого народу. Тому ми рано чи пізно будемо змушені шукати порозуміння. Хоча б у чомусь. На жаль ми не переконані, що діючі політики готові зробити такий простий крок як прояв милості до страждущого. Причому, як бачимо, це стосується обох сторін протистояння. За політичною грою вони не бачать просто хворої людини. Ми бачимо, що його політичні соратники не готові попросити про амністію, а не вимагати її. Ми бачимо, що і владні політичні сили не готові піднятися до висоти милосердя. Ми розуміємо, що й сам Юрій Луценко не проситиме про амністію. Кожна людина має право на гордість. У шалі сьогодення та марноти всі неначе забули вічну істину – від тюрми та суми не зарікайся. Далі байдуже спостерігати за тим, як ми всі разом – своєю гординею, своїм нерозумом та недалекоглядністю – вбиваємо цього чоловіка і ганебно і злочинно. Комусь потрібна жертва, хтось мститься, комусь потрібен наступний прапор, хтось не може розміняти свої принципи на милосердя, а хтось спостерігаючи за цією драмою, гадає, що це тільки політичний театр – що це тільки на екрані телевізора. Тому, ми звертаємось до Вас – Громадяни України, підтримати це клопотання про амністію для Юрія Луценко. Об'єднати і змінити нас на краще можуть тільки спільні справи. Людське життя і є такою справою. Ми впевнені, що якщо прохання про амністію для Юрія Луценка підтримають Громадяни України – він буде вільний. Пане Президенте України. Ви особисто і відповідальні особи держави неодноразово говорили про європейський вибір України. Вибір означає в тому числі і прийняття європейських цінностей. Однією з них є гуманізм. Так само як обов'язком християнина є милосердя. Обов'язком, який кожен з нас має сповнювати. Можливо Юрій Луценко по-іншому бачить те, як має розвиватися Україна, але, як людина, він гідний милосердя. Ми звертаємось до Вас, проявіть гуманізм, підніміться над дріб'язковою політичною боротьбою, ініціюйте і підпишіть амністію хворій людині – Юрію Луценкові. Можливо, це буде перший крок до єднання нашого і так вимученого довгим шляхом до Свободи народу. З повагою: Анатолій Романюк – професор кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка; Тарас Возняк – головний редактор Незалежного культурологічного журналу "Ї", виконавчий директор Українського центру міжнародного ПЕН-клубу; Андрій Худо Список відкритий для вільних та небайдужих людей! Бажаючих підписатися просимо надсилати свою згоду на е-мейл ji.magazine1989@gmail.com https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/510ba6123a399/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/50cb3b172e81f/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Fri, 14 Dec 2012 15:43:35 +0200 Ми створюємо комфорт та затишок в роботі людей, які в нашому суспільстві, на жаль, сприймаються не завжди адекватно та коректно. Це – маленькі люди, і ми радіємо їхнім досягненням. Ці люди терплять неймовірне приниження у соціумі. Дивує те, що їх офіційно визнано інвалідами, а вони щороку мусять приходити до лікаря і доводити, що не виросли. Цей проект ми назвали "маленькі люди". Питання того, що кожна людина повинна мати рівні права є закономірним та логічним. Щоправда Україна ще слабо правова держава, щоб ці моменти регулювати. 2009 року команда засновників Холдингу емоцій "!ФЕСТ" звернула увагу на те, що суспільство відкидає деяких людей. Проте те, що люди маленькі зростом абсолютно не означає, що у них маленькі права. Почалось все з того, що до нас на роботу у "Гасову лямпу" прийшла "маленька людина". Ліда Ярошевич (30 років, 128 см) чудово справлялась з обов'язками офіціанта. Ми довго думали як допомогти цим людям. І придумали новий проект під назвою "Дім легенд". Ми розшукували їх через знайомих. Але не так-то й легко було вмовити цих людей піти працювати. Вони й досі ставляться до усього з пересторогою. Але, думаю, нам вдасться зробити так, аби вони почувалися комфортно. Ми навіть заборонили фотографувати у закладі, адже "маленькі люди" спершу дуже соромились. У 2011 році ми запустили новий ресторан "Дім легенд", придумали історію про сім'ю сажотруса, яка живе у домі і охороняє легенди. Це було надзвичайно важко, адже виникало чимало труднощів. "Маленьким людям" потрібно було зламати стереотипи в собі, повірити і зрозуміти, що вони такі ж як усі, технічні труднощі – ресторан складається з семи поверхів – психологічні труднощі, людський фактор, адже не всі відвідувачі адекватно сприймали обслуговування "маленькими". Майже рік пішов на те, щоб просто "вбити" в голову людям те, що вони такі як всі. На сьогодні в компанії працює 8 "маленьких людей". У 2012 одна з них навіть стала "Кращим офіціантом" і нагороджена грамотою міського голови Львова. Ми змогли зламати стереотипи у головах працівників та відвідувачів. Ця історія людей перемогла в Національному конкурсі бізнес-кейсів з корпоративної соціальної відповідальності в номінації "Права людини". 14-12-2012 A.K. Lion & Co https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/50cb3b172e81f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/50c20739d05f9/ ukrpravda@gmail.com (Криївка) Fri, 07 Dec 2012 16:11:53 +0200 Компанія Холдинг емоцій "!Фест" вочевидь із здивуванням сприйняла атаки обласного посадовця Валерія Потюка на нашу компанію. Не запропонувавши медіа жодного факту та використовуючи службове становище Валерій Потюк зробив декілька публічних заяв, задля того аби перешкодити діяльності нашої компанії та почав чинити тиск на перевіряючі та правоохоронні органи з вимогою нашого закриття. Декілька днів ми намагались з'ясувати причини таких дій, усвідомлюючи їх небезпеку в сучасних умовах ведення бізнесу в Україні. Сьогодні ми можемо констатувати, що на мові підприємців – перешкоджання діяльності підприємства з метою створення проблем чи захоплення називається рейдерством. Це чи не єдина ціль, котру переслідує пан Потюк. Окремо слід відзначити, що ця особа має відношення до ресторану, який розміщений у Пороховій Вежі, можливо він сприймає нас як конкурентів. Вимоги цього чоловіка закрити усі або окремі наші ресторації отримали негативні та адекватні оцінки з боку Міського голови Львова та Обласної влади, про що свідчать відповідні заяви. Ми тішимось, що у Львові як ніде в Україні, в разі недемократичних та злочинних дій ми здатні об'єднатись та виступити єдиним фронтом, щоб захистити свої інтереси та інтереси міста. Холдинг емоцій "!ФЕСТ" – компанія, що займається ресторанами та позитивними емоціями, тому наша відповідь на ці події – швидке відкриття нашого наступного проекту. Сьогодні ми отримали особливу мотивацію для цього. А паном Потюком нехай надалі займаються правоохоронні органи, підстави для цього були їм передані юристами компанії. Проте як громадяни ми доб'ємося того аби дисциплінарні дії щодо пана Потюка були застосовані у вигляді його звільнення з посади в органах виконавчої влади. Подальше перебування Валерія Потюка на будь-якій посаді вважаємо аморальним та неможливим для громадянського суспільства, яке щойно зароджується в Україні. Особливо хочемо подякувати усім нашим друзям в Україні та за кордоном, завдяки Вашій активній позиції та небайдужості ми не залишились одні та маєм обов'язок перемогти. Обіцяємо, що надалі тішитимемо новими проекти та робитимемо місто та країну кращими. Боротьба триває... 2012.12.06 Прес-служба Христина Шабат (Тузяк) 050 431 55 84 Khrystyna.tuziak@kryjivka.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/50c20739d05f9/