https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/538f2ee48f1ce/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Wed, 04 Jun 2014 17:36:20 +0300 Літо, гуляю з собакою, слухаю "Радіо Ера FM" – єдине повноцінне всеукраїнське розмовне радіо. Сьогодні в день в ефірі була знакова ситуація. Радіослухач, зателефонувавши на ефірний телефон, закликав "Радіо Ера" припинити ретранслювати російське іномовлення – "Голос России". Ведуча явно ображеним голосом відповіла, що не вона, а її начальство вирішує ці питання, але сама вона погоджується з оцінкою слухача. На цьому тема була закрита. Думаю, їй за це нічого не буде. Ведучій у демократичній країні зі свободою слова дозволено не погоджуватись із начальством. А начальству – не зважати ні на думку ведучої, ні на ситуацію в країні та не припиняти спільні проекти з російським пропагандистським радіо. Всім усе можна. Власник "Радіо Ера", Андрій Деркач, був регіоналом, але не захотів бути похованим у братській могилі ПР і тепер є позафракційним. За нової влади він, найімовірніше, спробує пройти до Верховної Ради, купивши який-небудь мажоритарний округ. Або, якщо мажоритарки не буде, купить місце у прохідній частині якого-небудь списку. Або, в будь-якому разі, буде крутитись навколо атомних станцій, бо його бізнес – це імпорт ядерного палива з Росії. Він має вибір. Якби Україна була країною/державою/нацією, що хоче жити, в пана Деркача був би інший вибір. Або його радіо негайно припиняє ретранслювати на всю Україну пропаганду агресора й окупанта, або він опиниться за ґратами. Ну, наприклад, за державну зраду та сприяння терористичним організаціям. Стаття знайдеться. Члени Нацради з питань телебачення і радіомовлення, яка зараз не має кворуму й не може приймати рішення, закликали "Еру" припинити ретрансляцію "Голоса России" – радіостанції, головною функцією якої є пропаганда та захист інтересів Кремля за межами Російської Федерації. Заклик був проігнорований. У такі моменти я, маючи погляди загалом ліберальні, починаю розуміти адептів "сильної руки". Сильна рука могла б, навіть переступивши рамки закону, зупинити нашу країну, одержиму постмодерністсько-шизофренічою невизначеністю, на шляху до самогубства, різновидом якого є плекання голосів Росії на власній території. https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/538f2ee48f1ce/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/533d29497aee9/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Thu, 03 Apr 2014 12:26:33 +0300 Створення банківського телеканалу БТБ – одна з найнахабніших афер попередньої влади. Тогочасний керівник Нацбанку Сергій Арбузов на бюджетні гроші створив сучасний телеканал, покликаний "висвітлювати діяльність і формувати імідж" установи. Можна уявити, – вірніше, треба розслідувати, – скільки грошей було при цьому відмито. Роздержавлення ЗМІ та ліквідація самого поняття державної медіавласності було вимогою експертного середовища, на яку завжди радо погоджувалась нинішня влада, поки була опозицією. Вдумайтесь: влада бере гроші у вас, платників податків, щоб за ці гроші розповідати вам байки про те, яка вона хороша та ефективна. У багатих західних державах нічого подібного немає: там державні органи влади разом з усіма іншими ньюзмейкерами змагаються за увагу ЗМІ та отримують її тоді, коли мають справді важливу інформацію. Зате в бідній Україні, уряд якої пообіцяв економити та попросив народ затягнути паски, в Національного банку знайшлися гроші на телевізійне самохвальство. "...нове керівництво Нацбанку обґрунтувало необхідність подальшого існування та фінансування "Банківського телебачення" висвітленням діяльності НБУ. Єдине, у відповіді зазначено, що було впроваджено "ряд заходів щодо економії, оптимізації та скорочення витрат", – повідомляє Микола Томенко. У жодній цивілізованій країні Центробанк не має власного телеканалу. Навіщо він? Арбузовська забаганка вже зжерла півтораста мільйонів гривень бюджетних грошей. Окрім бюджетного фінансування, цей канал ще й займає місце в цифровому мультиплексі, за яке сплачує ахметовсько-фірташівському "Зеонбуду" кільканадцять мільйонів гривень на рік (точніші цифри тут). При цьому аудиторія каналу зникомо мала, тож жодного "роз'яснення дій Нацбанку" чи "підвищення фінансової грамотності населення", якими обґрунтовувалась доцільність існування БТБ, не відбувається. Фактично БТБ нічим не відрізняється від золотих батонів і колекційних автомобілів Януковича. Це безглуздий предмет розкоші, який потребує постійних вливань бюджетних грошей і не може бути використаний з користю для суспільства у своєму теперішньому вигляді. Єдиний варіант, за якого він може бути корисним – коли його рухоме майно буде передане майбутньому громадському телерадіомовнику, який, якщо нова влада виконає свою обіцянку, буде створений на базі державних телерадіоорганізацій. І, в усякому разі, марнування наших із вами грошей на цю недешеву забавку-дурничку повинне бути припинене негайно. P,S, Невдовзі після публікації цього поста Вікторія Сюмар написала, що Степан Кубів згоден передати майно БТБ для українського іномовлення. Вважаю це рішення вдалим. https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/533d29497aee9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/533533cbd8ea7/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Fri, 28 Mar 2014 09:33:15 +0200 У наступні кілька днів, з огляду на 40 днів, звідусюди буде чути словосполучення "Небесна сотня". "Небесна сотня" – це штамп, яким наша свідомість швиденько відгородилася від того, що сталося. Це словосполучення дуже легко вимовити, не маючи на увазі нічого. Чим і займається всяка шушваль із колишніми регіоналами включно. "Небесною сотнею" називають понад сто учасників протестного руху, загиблих у період між 22 січня та 20 лютого 2014 року в Києві та інших містах, або ж померлих пізніше від отриманих у цей час поранень. У "Небесної сотні" є чималенький резерв – 165 (на цей день) зниклих безвісти, а також багато поранених, які залишаються у важкому стані. У кожного з "Небесної сотні" – окрім декількох, що померли не від травм, а від серцевого нападу, анафілактичного шоку або отруєння газом, – був конкретний вбивця. Ці вбивці – співробітники МВС, СБУ та найняті бандити-тітушки. Жоден із цих убивць не діяв законно. Навіть у діях беркуту 30 листопада, коли жертв (принаймні, офіційно) не було, експерти знайшли численні порушення статуту, законів і Конституції. Що вже казати про бойові набої та гранати, прицільну стрільбу в голову, відрізання голів. У відкритих джерелах, матеріалах ЗМІ, соцмережах є тисячі свідчень того, що силовики, м'яко кажучи, виходили за межі своїх повноважень. Про тітушок, організованих і керованих силовиками та народними депутатами від Партії регіонів, мовчу взагалі. За 40 днів жодного з підозрюваних у цих убивствах не затримано (принаймні, повідомлень про це не було). Найімовірніше, більшість убивць далі працює в лавах правоохоронних органів, отримуючи зарплату з бюджету та соціальні гарантії. Щодо львівських беркутівців ми маємо підтвердження – нікого навіть не допитали. І, так, я не довіряю Турчинову, Авакову і Махницькому і не вірю, що вони справді мають намір знайти і покарати якщо не всіх, то якомога більше конкретних убивць цих конкретних людей. Був би радий помилятися, але. Серед убитих немає жодного сина, брата, родича чи друга хоча б когось із народних депутатів, урядовців та партійних лідерів, окрім одного товариша одного свободівського нардепа. В них немає особистих мотивів когось шукати й карати. Набагато легше оголосити всім неофіційну амністію і списати жертв гуртом на "снайпера – третю силу", а замовниками оголосити недосяжну вже підмосковну діаспору. І кожного політика, який каже "наш обов'язок перед Небесною сотнею...", мені хочеться перебити словами "...заляпати гризло і йти шукати вбивць". https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/533533cbd8ea7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/531f5c82ed2f9/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Tue, 11 Mar 2014 19:57:06 +0200 Дев'ять років тому Віктор Ющенко, намовлений друзями-державниками, зробив величезну помилку – не виконав свою обіцянку перетворити державне телебачення та радіомовлення на громадське. Помилка ця коштувала Україні дорого як у сенсі переносному (ми втратили нагоду оздоровити інформаційний простір, створивши підконтрольні суспільству медіа європейського зразка), так і в прямому – на утримання громіздкої застарілої системи державних ЗМІ щороку марнуються сотні мільйонів бюджетних гривень. Цього року, наприклад, лише Національна телекомпанія України (УТ-1) планує зжерти півмільярда. Державні медіа – щось на зразок допотопної пукавки, яка, хоч у якої влади в руках опиниться, неодмінно рано чи пізно почне стріляти в політичних опонентів. А потім і в головного ворога влади – суспільство. Так було за президента Кучми, за президента Ющенка, за прем'єра Тимошенко, за президента Януковича. Державні медіа брехали й замовчували факти, відбілюючи владу та змішуючи з багном її опонентів. Не сумніваюся, що "державники" прийдуть і до прем'єра Яценюка й місцеблюстителя Турчинова. Знаю, що вони скажуть: у такий доленосний момент, коли проти України ведеться інформаційна війна, держава не повинна залишатися без медіаресурсу. Це повна бздура. Пора усвідомити, що у сучасному світі інформаційний війни виграють не ті, хто володіє медіаресурсом, а ті, хто вміє формулювати та поширювати свої меседжі. Сила у правді й умінні її говорити. Ані монструозний "Інтер" із найбільшою в країні аудиторією, що брехав про Майдан три місяці, ані куплений за дикі гроші UMH не врятували Януковича від краху. Державна інформаційна політика – це не тоді, коли влада та її вірні олігархи підминають під себе весь медіапростір. Це коли держава виконує своє власне медійне законодавство, не дозволяє іншим його порушувати, працює прозоро, висловлює свою позицію чітко і ясно, реагує на провокації недругів швидко і адекватно. Не канали треба за мільярди купувати, а брати на роботу спеціалістів із сучасних комунікацій. Державний медіаресурс злочинно неефективний. У Національній телекомпанії України близько півтори тисячі співробітників, а в усіх державних ЗМІ країни – певно, не менше десяти тисяч. Перший національний покриває 99% території України, його можна впіймати навіть на консервну банку в найглухішому Поліссі. Як на такі технічні можливості його аудиторія зникомо мізерна – 1-2%. Коли, налякавшись змін у державі, гендиректор НТКУ Пантелеймонов (ставленик групи Фірташа) пустив в ефір hromadske.tv, рейтинги каналу вмить зросли у три-чотири рази. "Громадське" з річним бюджетом у 8 мільйонів гривень (НТКУ, нагадаю – 500 млн) роблять три десятки людей, переважно волонтери. Отже, кожен день існування НТКУ, НРКУ та обласних державних телерадіокомпаній – це марнування мільйонів гривень. На частотах, які вони займають, може мовити щось якісніше, корисніше, цікавіше й у десять або й сто разів дешевше. Державний медіаресурс патологічно підлабузницький. 22 лютого я слухав новини на Національному радіо ("брехунці"). Це був день, коли народ відкрив для себе Межигір'я, Янукович утік до Харкова, а Верховна Рада міняла Конституцію. А новини державного радіо розповідали про те, що в.о. міністра Богатирьова відвідала поранених у лікарні, а в.о. міністра Королевська вчасно виплатила бюджетникам зарплати. Згідно з результатами моніторингу "Телекритики", протягом революції у новинах Першого національного було найбільше маніпуляцій, брехні та замовчування. Отже, відповідальність за дезінформоване та налякане суспільство, озвірілих силовиків, зворохоблений Схід і Південь лежить і на медіатітушках із НТКУ, які "просто робили свою роботу". Звісно, всі вони вмить перефарбувалися. Тепер новини Першого національного, які брехали про екстремістів і туберкульоз на Майдані, які вихваляли мудрість Януковича й лякали терактами Правого сектору на атомних електростанціях, розпластались у позі "чого накажете?" вже перед новою владою. Що ж, плазувати не заборонено, але, будь ласка, не коштом платників податків. Судячи з того, що призначене режимом Януковича керівництво НТКУ вже укладає угоди з Савіком Шустером до кінця року, перефарбовані розраховують паразитувати на наших грошах довго і щасливо. Про "користь", яку Шустер приносить державі, можна судити хоча б із присутності в ефірі його програми лідера кримських сепаратистів Аксьонова. Усе це – медіа минулого, готові, аби їх лише не скинули з корабля сучасності, прислужувати будь-якій владі за копійки та пенсію держслужбовця. Це неможливо реформувати, це в крові. Шановні урядовці-камікадзе! Пора вичистити авгієві стайні. Процес ліквідації НТКУ, НРКУ та ОДТРК з подальшим створенням на їхній базі громадських мовників повинен розпочатись негайно. Владі слід зробити над собою зусилля, відігнати геть усіх порадників, які хочуть накласти лапу на телерадіоколгосп, і виконати свою давню обіцянку. Законопроект Андрія Шевченка про систему суспільного телебачення і радіомовлення валяється у Верховній Раді в очікуванні "політичної волі" вже четвертий рік. Зараз найкращий момент узяти політичну волю в кулак і ухвалити цей закон. Яким саме має бути громадське телебачення і радіомовлення? Проекти є в медійних громадських організацій, галузевих асоціацій, медіаекспертів. Зараз медійна громадськість, рух "Стоп цензурі!" та інші журналістські і громадські організації проводять у Facebook голосування за кандидатуру керівника-ліквідатора НТКУ, яку запропонують Кабінету Міністрів. Закликаю владу нарешті поставити крапку в безславній історії рудиментарних державних ЗМІ України та дозволити суспільству, що дорослішає й перестає бути пострадянським, творити медіа, на які воно заслуговує. https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/531f5c82ed2f9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/530a4cd72ff8c/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Sun, 23 Feb 2014 20:32:39 +0200 Щойно на ґанку Печерської РДА відбувся імпровізований мітинг во славу Олександра Мазурчака, який, виявляється, голова цієї самої РДА. Я підійшов глянути, що відбувається, коли слово якраз узяв такий собі Ярослав Діденко, оголосив, що пан Мазурчак вийшов із Партії регіонів і тепер хороший і попросив привітати цей крок оплесками. Після овації півсотні мешканців Печерська я мусив утрутитися. Далі наводжу наш діалог по пам'яті. Я: – А навіщо було вступати до Партії регіонів? Мазурчак: – Я можу пояснити. Я поясню. Я: – Ну, поясніть. Мазурчак: – Я працював заступником голови КМДА три роки і ні в яких партіях не був. Потім, коли мені три місяці тому запропонували стати головою РДА, мені сказали, що кандидатів спочатку затверджує рада Партії регіонів. Тому я мусив вступити. Але мені запропонували стати головою районної організації, і я відмовився. Я: – І? Мазурчак: – Партія себе дискредитувала, віддавши злочинні накази, і я з неї вийшов. Я: – Ви були членом Батьківщини. Були обрані від Батьківщини, а потім пішли до Партії регіонів. Мазурчак: – Ні, я не був обраний від Батьківщини, я був мером Кам'янця три рази. Я: – Ви не були в Батьківщині? Мазурчак: – Був. Я: – І? Мазурчак: – Коли до влади прийшла Партія регіонів, я запитав у Юлії Тимошенко, який план, чи буде створено опозиційний уряд. Я не отримав відповіді і вирішив вийти з партії, щоб залишитися заступником міністра житлово-комунального господарства, бо це мій профіль. Я: – Вийшли з Батьківщини і вступили до Партії регіонів? Мазурчак: – Ні. Я: – Ви не були в Партії регіонів? Мазурчак: – Був. Але я вийшов. Я: – А до якої ви партії вступите тепер? Мазурчак: – Ні до якої. Я: – Чому? Мазурчак: – Не хочу. Я: – А коли тітушки заповнили Печерський район, тут був головний тітушатник, що ви зробили, щоб зробити життя мешканців Печерська безпечним? Мазурчак: – А що я міг зробити? Я: – Захистити район від тітушок. Мазурчак: – Як? * * * Далі я розмову вирішив не продовжувати. Шановні мешканці Печерського району, це для вас:) https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/530a4cd72ff8c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/52d29b23b3906/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Sun, 12 Jan 2014 14:39:47 +0200 Уявіть: підходить до вас Янукович і каже: "Слышь, дай пару гривен, на титушек не хватает". Або: "Подкинь десятку, я тут хочу биомассы прикупить, чтоб за меня в 2015-м голосовали". Чи: "Гони стольник, надо с судьей расплатиться, который пацанов с Майдана посадил". Не дали б? Ось і я так само. Бізнесмени-регіонали, олігархи, члени Сім'ї – спонсори майбутньої президентської кампанії Януковича. Це на їхні гроші підкуплять членів виборчих комісій, це їхні гроші розноситимуть у конвертах несвідомим виборцям, це вони наймуть бандюків, щоб захищати фальсифікації. Так, частину грошей Янукович украде з бюджету, але без допомоги своїх однопартійців він не обійдеться. Я маю за це платити? Ні, дякую. Дедалі більше громадян України відмовляється від купівлі товарів і послуг компаній, що належать членам і депутатам Партії регіонів. До львівської спільноти "Економічний бойкот Партії регіонів" у Facebook долучились уже близько двох тисяч людей. Пікети та просвітницькі акції на підтримку бойкоту відбуваються в Закарпатті, Черкасах, Києві, Харкові, Донецьку та багатьох інших містах. Нас уже десятки і сотні тисяч, а будуть мільйони. Хотіли дій? Ось дія, доступна кожній краплинці в океані. Не годувати регіоналів, поширювати інформацію про їхні торгівельні марки – це те, що може робити кожен. Для цього не треба кудись їхати, десь стояти і мерзнути, це не вимагає ані часу, ні сил – просто відмовитись від купівлі певних товарів і послуг, натомість обираючи інші. Незамінних серед них немає. Ось перелік найпоширеніших. Ви можете скласти свій – для вашої області, міста, району. Суть бойкоту – у відповідальності кожної людини за свої дії та їхні наслідки. Із думки про те, куди йдуть гроші, які я витрачаю, виростає відповідальність за мій голос, за довкілля, за країну. Це також Майдан – перемога свідомості та активності над постсовковою байдужістю та інертністю. Коли перестаєш годувати регіоналів, на душі стає легше. Що ж до самих депутатів, урядовців і олігархів, то вони мають змогу реабілітуватися: - вийти з Партії регіонів - вийти з фракції Партії регіонів - припинити фінансувати Партію регіонів і режим Януковича Дехто вже це зробив, інші вагаються. Допоможімо їм зробити правильний вибір! Долучайтесь! Більше про бойкот: Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/BoycotteInUkraine Сайт: http://boykotpr.com.ua Логотипи на одній афіші: http://goo.gl/0jCaUe Листівки (можна друкувати й поширювати): http://boykotpr.com.ua/agitki https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/52d29b23b3906/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/52a03eda6b8b7/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Thu, 05 Dec 2013 09:52:42 +0200 Я працюю викладачем, але це моя перша лекція за останні два тижні:) Звертаюсь до своїх студентів і до всієї молоді, що стала рушієм і душею цього протесту. #Євромайдан як такий скінчився в ніч із 29 на 30 листопада – жорстокий напад на мирний табір мітингувальників, які "заважали йолці", перетворив його на хвилю всенародного обурення свавіллям влади. Але я хотів би повернутись до першого тижня, коли майдан був ЄВРОмайданом. Світлим, усміхненим, цілеспрямованим, без політичних прапорів і з однією наскрізною ідеєю. Євроідея є єдиним конструктивом, який об'єднав українців незалежно від мови, походження, регіону, соціального статусу й навіть політичних поглядів, поділивши країну не на Схід і Захід, а на небайдужих і байдужих. Європейська інтеграція – це не лише підписання угоди про асоціацію та черепашаче просування до омріяного членства в ЄС. Це потужний процес перетворень усередині нашого суспільства й нас самих, який змінить усе. Цей процес уже розпочався. Зникнення Януковича, Азарова, Захарченка та інших корумпованих боягузів, які у страху за свій добробут віддають накази калічити мирних людей, буде побічним ефектом великої зміни системи. Її радикального оздоровлення, цілковитого перетворення за зразком демократичних західних держав. І зробити це можете тільки ви. Вуличний протест не може тривати вічно, й рано чи пізно політики домовляться про ціну його згортання. Яка буде ціна – відставка того чи іншого цапа-відбувайла, обіцянка дострокових виборів чи ще щось, – залежить від завзяття тих, хто сьогодні виходить на вулиці Києва. Але це не кінець боротьби. У ці дні на Євромайдані народився мільйон активних громадян. Це молоді люди, які раніше не цікавились політикою й не ходили на вибори. Люди, озброєні сучасними технологіями комунікації, яких влада не розуміє й боїться. Люди, готові поборотися за те, не жити в янучарському мордорі. Залишайтесь такими, коли ви підете з майданів. Будь ласка, не байдужійте. Ви не маєте права розчаровуватись. Ви мусите передчасно подорослішати й бути відповідальними за надію, яку дали цій країні. Мільйон виборців, згуртованих ідеєю євроінтеграції, вирішить долю виборів 2015 року. Нашу підтримку матимуть лише ті кандидати, які спустять свої партійні прапори, як зробили це на Євромайдані, й виконають наші вимоги. Головне – не розпорошуватись, не піддаватись на хитрощі політиків, не йти за професійними брехунами й не дозволяти їм вас використати. Слухайте тільки тих, кому ви довіряєте особисто. Залишайтеся спільнотою й формуйте мережі однодумців – не лише в соцмережах, але й у реалі. Шукайте людей без політичних амбіцій, але зі знаннями та баченням майбутнього, й давайте їм право модерувати, але не владу – це шанс, що вони не зіпсуються. Український католицький університет, у якому я маю честь і щастя працювати – і який першим із львівських вишів підтримав Євромайдан, – має прекрасне гасло: ВІЗЬМИ І ЗРОБИ. Не чекайте, поки хтось запропонує вам план дій, поки хтось вас очолить і кудись поведе. В кожному місті й селі є або можуть бути започатковані громадянські ініціативи, спрямовані на втілення євроідеї – від прибирання дитячих майданчиків до боротьби з хабарництвом, від соціального волонтерства до незалежних медіаресурсів. Візьміть і зробіть. Дякую вам за шанс іще раз відчути вітер змін. Я не сподівався на це після 2004-го. Побачимось у кращій Україні. Пароль – "Євромайдан":) https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/52a03eda6b8b7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/517c00bf7d9c1/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Sat, 27 Apr 2013 19:45:51 +0300 Я не є безстороннім – у конфлікті на ТВі мої симпатії на боці тієї частини колективу, яка страйкує. Не без серйозних застережень, які я висловлював не раз протягом останніх років, закликаючи співробітників каналу бути розважливішими, а глядачів – не творити собі кумирів. Багато що на цьому каналі було негаразд, і люди, які йшли туди працювали, могли передбачити наслідки. Однак мені хотілося б бачити український медіаринок цивілізованим. Натомість, захоплення офісу бритоголовими, заміна гендиректора без попередження, маніпуляції з офшорками та довіреностями, а також інші сумнівні дії нових-старих власників-загарбників ТВі – це те, що віддаляє нас від цивілізації. У публічній полеміці – маленькій інформаційній війні, що розгорталась у фейсбуку, на "Українській правді", "Телекритиці" та ще кількох сайтах, – аргументи панів Княжицького, Шевченка і компанії відзначились дивовижним цинізмом. Від "неукраїнськості" ведучого Павла Шеремета до звинувачень на адресу Кагаловського, якого ще кілька місяців тому так вихваляли. Особливо показовим прикладом хуцпи є використання прізвищ людей, яких про це навіть не попередили, – Марії Бурмаки, Вахтанга Кіпіані, Анни Безулик, – як заспокійливої "заманухи", що має виправдати зміну менеджменту і власника (даруйте, "інвестора") в очах спільноти. Продукт, поверненням якого намагались задобрити розбурханих і спантеличених глядачів ТВі – абсолютно не комерційний. Власне, єдиним умовно комерційним продуктом в ефірі цього каналу була еротика та телемагазини, що їх люди Княжицького обізвали "брудними" й пообіцяли прибрати (хоча раніше полум'яно обстоювали їхню необхідність як джерела доходів). А в першому повідомленні про зміну менеджменту йшлося про перетворення на "справжній прообраз суспільного мовлення" – отже, канал мав стати зовсім неприбутковим, позаяк громадське мовлення не передбачає отримання прибутку. Суспільно-політичне телебачення в Україні, за рідкісними винятками, бізнесом не є. Так само ТВі – канал, якому навіть за умови збереження "віджатих" Хорошковським ефірних частот не світила частка аудиторії, більша за статистичну похибку, – не створювався як бізнес. Тобто, звісно, його створення було бізнесом для Миколи Княжицького, як і його попередні проекти (наприклад, "Медіадім", звідки Микола Леонідович вдало катапультувався під приводом конфлікту з власником, залишивши співробітників медіагрупи без зарплатні). Але це не був медіабізнес у прямому сенсі слова. Можливо, в формальному бізнес-плані і йшлося про якісь майбутні прибутки, однак реальною метою існування цієї оази дисидентської журналістики в Україні часів Януковича був вплив. І ця мета була досягнута. Не даремно конфлікт на ТВі став топ-темою, що протягом тижня заважала працювати українським користувачам фейсбука, і зовсім мало зачепив безінтернетні маси. Й не дарма головні учасники конфлікту, попри свою заклопотаність, не забували практично в режимі реального часу писати й постити лінки на свої заяви в фейсбук. Реальною цільовою аудиторією ТВі є журналісти (люди, що мають власну аудиторію та ретранслюють їй отримані з каналу меседжі та факти), громадянські діячі, політики та лідери громадської думки опозиційного спрямування, активні й політично стурбовані громадяни. Це відносно невелика (зникома, як на масштаби комерційного телебачення), але дуже цінна купка людей. ТВі став їхнім громадським телебаченням, залишаючись приватною власністю невідомих офшорів. Довіру аудиторії, – а це головний капітал для медіа, – засвідчила чимала сума, зібрана каналом для того, щоб відкупитись від податкової. Ступінь цієї довіри стає очевидним із численних дописів на фейсбуку, в яких люди наголошують: їм однаково, хто володіє каналом і чи чесним шляхом була здобута ця власність, головне, щоб в ефірі були Бурмака, Кіпіані, Усов, Княжицький, Седлецька та інші журналісти й ведучі, яким вони звикли вірити. Я дуже сумніваюсь у тому, що за захопленням ТВі стоїть Банкова ("Сім'я"), але впевнений, що вплив на цей "золотий відсоток" є величезною цінністю для будь-яких політичних сил і груп. Адже це можливість реально впливати на ситуацію у разі масових антиурядових виступів. У критичний момент ТВі може виявитись важливішим і дієвішим за будь-який "Інтер". Тож, якщо ТВі може з такою легкістю – внаслідок непрозорих маніпуляцій в офшорах, підкріплених убивчим аргументом "яка різниця, якому олігарху належати", – переходити з рук у руки, він стає бомбою, підкладеною під умовну опозиційно-ліберальну спільноту. Тому, хоч як прикро бачити кризу та передчувати занепад феномену ТВі, який приносив багато користі, можливо, буде краще, якщо ця бомба буде деактивована раніше, ніж пізніше. І маленький прогноз. Останнім часом на ринку точаться розмови про запуск декількох проектів інтернет-телебачення, яке мало б бути – як і "реформований" новими-старими власниками ТВі – "майже громадським". Один із цих проектів належав Миколі Княжицькому (про це також пише Сергій Лещенко), інший мав намір фінансувати Валерій Хорошковський. Один збирались робити на західні ґранти, ініціаторами ще двох є відомі тележурналісти, а хто стоїть за ними – загадка. Коли довіра добірного товариства до ТВі буде втрачена остаточно, – а до цього йде, – думаю, ми станемо свідками запеклої боротьби (квазі) опозиційних інтернет-телеканалів за "золотий відсоток". https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/517c00bf7d9c1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/50bc518b2e431/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Mon, 03 Dec 2012 08:15:23 +0200 Герой України – це звучить гордо. Поки не дізнаєшся, що це звання носять, наприклад, Володимир Литвин і Валентин Ландік. А також Олексій Вадатурський, керівник фірми "Нібулон" і один із найбільших замовників джинси – прихованої реклами, замаскованої під новини, – на українському телебаченні. Вручена днями вітчизняна галузева телепремія "Телетріумф" викликає такі самі відчуття. Серед людей, яким присуджено звання найкращих, є ті, за кого хочеться щиро радіти, хто справді заслужив визнання. Але присутність поруч із ними індивідів, чиї досягнення лежать у площині виконання політичних замовлень та вилизування рук, що годують, ставить цю радість під великий сумнів. Назва премії починає звучати вже не так гордо. "Заслужили", – подумалось, коли було нагороджено програму "Свобода слова" на ICTV, яка справді у відчутно кращий бік відрізняється від відверто найманських "Великої політики з Євгенієм Кисельовим" на "Інтері" та "Шустер live" на Першому національному. Одначе цей момент справедливості скоригував телеканал "Україна", який транслював церемонію вручення премії – вирізав із телеверсії коротку промову ведучого "Свободи слова" Андрія Куликова: "Тут на сцені є люди, пофарбовані в синє, червоне і зелене. Кудись зник помаранчевий колір, немає малинового. Для нас усіх це має бути пересторогою, ми не повинні допускати, щоб у нас зникали кольори. Ми не повинні допустити, щоби з нашого телебачення зникали мови, ми не повинні допустити, щоби з нашої спільноти зникали колеги. У нашій програмі працюють люди різних кольорів, я маю на увазі, люди різних політичних переконань, і може тому вона виходить такою, як вона є". Пояснивши згодом, що ці кілька речень не вписались у темпоритм трансляції. Справді, "Україні", чиє соціальне шоу "Говорить Україна" говорило чомусь російською мовою, справедливі слова про те, що мови зникають із телебачення, припасти до серця не могли. Білорус Сергій Дорофеєв, що через несвободу ЗМІ на Батьківщині переїхав до Києва й робить якісні "Портрети" на 5 каналі, мав би відчути присмак лукашенківщині в тому, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, в якій переважають ставленики власника найбільшої в країні групи "Інтер", і журі, в якому також чимало наближених до цієї групи, відвалюють двадцять дві з сорока дев'яти нагород номінантам від цієї самої групи. Чи велика радість – бути найкращим інтерв'юером для тих самих людей, для яких найкращими новинами є "Подробности" телеканалу "Інтер"? (Більшість читачів, напевно, телевізор не дивиться, тому нагадаю, що "Подробности" – це новини про те, що Азаров зустрівся з Януковичем, а Янукович з Азаровим). Люди, які бачили бридкий мультсеріал від "Кварталу 95", де Сильна Рука Януковича роздає всім стусани, милий Азаров симпатично калічить мову, а Мустафу Найєма зображено у принизливому образі песика, повинні були б замислитись, дивлячись, як студія Зеленського забирає нагороди в дев'яти номінаціях. Бути серед лайна і не змішуватись із ним – якість корисна, але в більшості випадків ілюзорна. Коли однаковими статуетками нагороджують людей, які справді працюють за професійними стандартами, викладаються на повну й говорять правду, і тих, хто ще кілька тижнів тому з солодкавою усмішкою розповідав країні про грандіозні рейтинги Наталії Королевської або всесвітню важливість кандидата-мажоритарника Якова Безбаха, постає питання критеріїв оцінки. Якщо брехати на замовлення – за гроші чи з рабської відданості інвестору, – є нормою для сучасної української системи медійних і суспільних координат, тоді справа честі, совісті і професійності – бути поза цією системою. Звісно, "своє робить", не зважаючи на інших і відповідаючи лише за якість власної ділянки роботи, хоч би які неподобства відбувались навколо, – теж варіант. Та в кінцевому підсумку, залишившись у полоні ілюзії, що ми "робимо телебачення", можна опинитись у коробці від холодильника, ведучи мовлення для псів, голубів і алкоголіків у міському парку. https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/50bc518b2e431/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/4eb3a19eec815/ ukrpravda@gmail.com (Отар Довженко) Fri, 04 Nov 2011 09:26:06 +0200 Вчора Верховна Рада скасувала обов'язкові квоти українського продукту в телевізійному та радіомовному ефірі. Янукович, звичайно, ще може заветувати це рішення, але на Януковича сподіватись – себе не поважати, тому вважаймо, що рішення прийняте. У гіршому випадку це означає, що, якщо з якоїсь дірки в теле- і радіоефірі дотепер не стирчала Йолка чи Ксюша Собчак, то незабаром стирчатиме. Виняток зроблять для таких "українських" митців, як Вєрка Сердючка і, звісно ж, Михайло Поплавський. І тому подібної квазіукраїнської фофудьї. У кращому – все те саме, за винятком слова "незабаром": зміни в цьому напрямку відбуватимуться поступово. Але неминуче, позаяк купувати за безцінь і крутити російські шансони та голубі вогники дешевше, ніж виробляти своє. А люди, які приймають рішення на телебаченні і радіо, переважно належать до тієї ж, що й наша влада, мовно-культурної спільноти, тому переконані, що аудиторії "русского, русского хочется". Бо, власне, вони себе від "русского" не відокремлюють. Значення цієї події не варто перебільшувати, адже й до того ті, кому "хотілося русского", спокійно ігнорували закон, користуючись тим, що в регуляторних органах (як і в органах влади) сидять представники тієї-таки мовно-культурної спільноти. Коротше, сталося те, що мало статись із приходом до влади Януковича, Азарова і компанії. Сподіватись від цієї влади чогось іншого годі. Вимагати від неї іншого ставлення до української мови і культури – можна, але варто бути готовими до того, що ці вимоги будуть безрезультатними. Якщо вони не будуть підкріплені відповідною динамікою попиту. Намагатись убити Аллу Пугачову в ефірі марно. Треба вбивати її в собі. Дбайте про гігієну особистого аудіовізуального простору. Допомагайте в цьому ближнім (і не дуже). Діліться українським, купуйте його там, де це можливо, вимагайте там, де його не продають, підтримуйте і поширюйте. Вимикайте нафіг те, що вам нав'язують, не погоджуйтесь на це. А якщо ваша душа відчайдушно прагне "русского" – краще споживати безпосередньо з російських джерел, оминаючи українських посередників. Колись, якщо до влади все-таки прийдуть нормальні люди, їм (нам) доведеться добре подумати над тим, як вирішити цю проблему. Вже очевидно, що українська і російська (російськомовна) частини нашого суспільства не можуть споживати одне і те саме – їм потрібні окремі телеканали, радіостанції, видання. Принцип "вільної конкуренції мов" призводить до того, що вже навіть задрипаний Перший національний – і той тяжіє до "рыночного языка" і оголошує конкурс шансону. Не кажучи вже про комерційні телеканали і радіостанції. Очевидно, здорова модель передбачатиме існування фіксованої кількості повністю російськомовних і повністю україномовних теле- і радіоканалів. Але поки що варто позбутись ілюзій щодо так званої "держави" і "влади". Ці люди здатні впроваджувати цензуру під виглядом "захисту суспільної моралі", але не мають жодних приводів і підстав уболівати за українське. Формальний статус "державної мови", закріплений в ігнорованій і переписуваній ними конституції, нічого не значить. Вони чхати хотіли на нього так само, як і на конституцію. Має значення лише те, що особисто ви говорите цією мовою, думаєте нею, читаєте, слухаєте і хочете, щоб вона була, і щоб вона займала належне місце, зокрема й в аудіовізуальному просторі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/dovzhenko/4eb3a19eec815/