https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/5335730c4ad3e/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Fri, 28 Mar 2014 14:03:08 +0200 Останнім часом деякі іноземні політики, в тому числі і з країн Європи, дозволяють собі, м'яко кажучи, втручатися у внутрішні справи нашої країни. З їхнього боку нерідко звучать рекомендації, кого нам обирати, кого на які посади призначати. Маю підстави зазначити, що це неприпустимо загалом, тим більше в тій системі цінностей, які існують в демократичному світі. Політикам чужих країн взагалі неприпустимо вдаватися до якихось порівнянь людей, яких вони не знають достеменно. У даному випадку я маю на увазі спробу порівняти Юлію Тимошенко і Віктора Януковича з боку голови німецького Бундестагу пана Норберта Ламмерта за її різкі заяви проти Путіна. Було б шляхетно, аби пан Ламмерт вибачився за ці слова перед Юлією Тимошенко. Наскільки я пам'ятаю, за всі 24 роки Незалежності нашої держави ніхто з офіційних політиків України не дозволяв собі порівнювати когось із німецьких лідерів з діючими, або історичними персонами. Особисто я як перший Президент України, який підписував усі засадничі документи незалежної України, вважаю, що такі порівняння і вислови будь-яких посадових осіб країн Європи і світу заважають будувати європейську Україну. Зараз у нас розпочалася передвиборча президентська кампанія і буде викидатися дуже багато бруду на кандидатів у президенти. Рекомендую іноземним політикам бути дуже уважними та обережними, а то можна осоромитись, бо часто йдеться про коментування змонтованих приватних телефонних розмов у той час, коли частина України вже окупована Росією і російські війська стоять у повній бойовій готовності на східному та південному кордоні нашої країни. У той же час я висловлюю вдячність Німеччині і країнам Європейського Союзу за підтримку України у скрутний для нас час. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/5335730c4ad3e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/52fb82f687dce/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Wed, 12 Feb 2014 15:19:34 +0200 ДЕЯКІ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ (Думки Першого Президента України Л.М. Кравчука) Глибока політична криза в Україні не вщухає. Навпаки, вона набуває більш гострих форм. Розширюється і спектр вимог, які висуваються опозицією та представниками громадянського суспільства. Звідси висновок – як влада, так і опозиція не змогли забезпечити мирне та результативне врегулювання кризи. Хоч є підстава констатувати, що певні позитивні кроки в цьому напрямку зроблені. Суспільні настрої поступово, інколи дуже боляче, переходять в практичну площину. На порядку денному зараз питання конституційної реформи і формування нового уряду, підготовка нового виборчого законодавства та інші. Вирішення проблеми конституційної реформи опозицією пов'язується з поверненням до парламентсько-президентської форми правління. Доречі, за роки незалежності українці уже тричі змінювали форму правління державою: з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську і навпаки. І робилося без глибокого аналізу, поверхово-формально, без врахування корінних національних інтересів народу. І не завжди дотримувалися конституційного порядку. Змінювали форму правління, а суб'єкти управління залишались практично ті ж самі. Більше того, влада мало турбувалася про створення такого організаційно-правового середовища, яке забезпечило б сувору відповідальність за недотримання Конституціі, невиконання законів. А тому соціально-економічна, політична та правово-демократична ситуація в Україні не покращується, кризи періодично повторюються, набуваючи інколи загрозливих для збереження державності форм. Як, наприклад, нинішня криза. Значить, маємо, врешті решт зробити якісь висновки, навчитися діяти професійно і відповідально, відмовитись від ілюзій і перестати годувати народ обіцянками, обдурювати його черговими новаціями. Сьогодні однією з них є вимога опозиції повернути текст конституції 2004 року. Переконаний, що такий крок кардинально не вирішить головного – створення такої системи влади, яка забезпечить розв'язання назрілих проблем, дасть відповідь на нові виклики. По-перше, текст Конституції 2004 року має дуже серйозні вади. В ній відсутні гарантії прав та свободи людини, не виписані норми реформування судової влади, прокуратури, місцевого самоврядування. Саме прогалини в цих сферах і стали нині однією з основних причин масових протестів людей. По-друге, текст Конституції 2004 року приймався в період президентських виборів і провідні політичні сили підлаштовували його до своїх корпоративних інтересів, а не до інтересів народу. Хто хоче переконатись, хай почитає протоколи засідань Верховної ради того часу. По-третє, текст Конституції 2004 змінювався під серйозним тиском політичних гравців президентської гонки, що призвело до порушення Регламенту проходження змін до Конституції у Верховній Раді. На це справедливо вказав Конституційний суд України. З цих та інших підстав повернення до Конституції України в редакції 8 грудня 2004 року є неприпустимим і юридично і практично. А якщо до всього цього додати спосіб в який пропонується таке повернення, то Україна може стати піонером на шляху утвердження нелегітимних форм впровадження конституційного ладу. Це означає, що ми знову, в котрий раз, наступимо на граблі, наб'ємо дуже велику гулю і не лише на лобі. Пора уже закінчувати початкову школу і переходити у старший клас, де вивчають вищу математику. Важливим кроком на цьому шляху має стати підготовка нового, вдосконаленого тексту парламентсько-президентської Конституції. Головне, щоб новий текст готувався всебічно, і охоплював всі розділи Основного Закону, а не лише розділи про владу. Слід чітко переосмислити параграфи, які визначають права і свободи людини, верховенство права, демократичні основи суспільства. Потрібно по-новому, виходячи з європейського досвіду, підготувати зміни до розділів правосуддя, прокуратури, місцевого самоврядування. Є потреба уточнити статус та порядок формування Конституційного суду. Наголошую, тут потрібний комплексний підхід, в основі якого знаходяться корінні, стратегічні інтереси народу, а не інтереси партій та вождів. Новий текст конституції має бути зрозумілим народові, захищати його і відкривати можливість жити достойно, без брутального тиску на честь і гідність людини. У нас уже багато чого в цьому плані напрацьовано. Йдеться, перш за все, про закон N2222, законопроект N4180, про підготовлену Конституційною Асамблеєю Концепцію змін до Конституції України. Бажано провести серйозну інвентаризацію всіх законопроектів, які розроблялися свого часу народними депутатами України. Переконаний: ми одержимо багатий масив матеріалів, які можна буде використати при підготовці справді нового, сучасного парламентсько-президентського тексту Конституції, який буде покладено в основу реформування всіх сфер суспільного життя, переформатування (на основі закону) влади, визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики. А зараз слід, не гаючи часу, на пусті декларації та заклики, іміджеві інтереси політиків, приступити до ретельної підготовки Антикризового плану дій влади, опозиції та представників громадянського суспільства. Не придумувати якихось Конституційних Актів, Конституційних Угод, Законів, бо їх прийняття неминуче викличе втручання в Конституційне поле. І тут виникатимуть проблеми, яких не можна буде пересилити політичною доцільністю, навіть вимогами Майдану. Адже йдеться про Конституційний порядок в державі, про визначені законом повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування. Йдеться в решті решт про авторитет України в світі, про її майбутнє. Хто ми є і чого прийшли на цей світ. Антикризовий план, його підготовка і прийняття – це добра воля сторін, їх відповідальність перед народом. Ніхто не буде заперечувати, посилаючись на основний закон, внести в план будь-які політичні, соціально-економічні питання, гострі, невирішені теми сьогодення. Він безпосередньо не пов'язаний з необхідністю конституційних змін, з голосуванням конституційною більшістю. Це робочий документ, який засвідчить про здатність влади, опозиції, лідерів Майдану адекватно реагувати на загрозливу політичну кризу в Україні. Думаю, що такий план можна було б підготувати за декілька днів і винести його на парламентське слухання. Після слухання план затверджується законом, бажано консенсусним голосуванням в парламенті. На цьому засіданні присутній Президент України. Йде пряма трансляція засідання. Такий крок міг би забезпечити широку гласність антикризових заходів, участь в їх підготовці фахівців, політиків, громадських діячів. Власне, це могло б сколихнути суспільство, викликало б у людей потребу перейти від протестів до практичних дій щодо подолання кризи. Є одне суттєве застереження. Враховуючи те, що довіри між владою, опозицією та інститутами громадського суспільства немає, потрібно між суб'єктами перемовин заключити свого роду джентльменську угоду, в якій передбачити, що: а) сторони беруть на себе зобов'язання не застосовувати силові методи при розв'язанні політичної кризи, заявляють, що шлях ультиматумів, силових варіантів, незаконного позбавлення чиновників їх повноважень, місць роботи, безчинство на вулицях, насилля над людьми є неприпустимим і є серйозною загрозою для демократії, а тому такі дії є неприйнятними як для влади, так і для опозиції, громадянського суспільства, і будуть каратися відповідно із законом; б) сторони дотримуються ухвалених спільних рішень і не змінюють їх в залежності від амбітних інтересів; в) Президент України бере на себе зобов'язання спільно з усіма фракціями Верховної Ради сформувати новий технічний, чи коаліційний Уряд і надати йому можливість працювати без ротації до прийняття змін до конституції і переформатування всієї систем влади. Слід терміново шукати й інші шляхи подолання кризи. Але головне приступити до роботи. Час розмов і декларацій закінчився. Настав час діяти, бо йдеться про збереження держави, про життя кожного з нас. Щиро, з повагою Л.М. Кравчук 12.02.14 https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/52fb82f687dce/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4f2668704f05e/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Mon, 30 Jan 2012 10:52:48 +0200 Шановні панове! За 24 січня ц.р. в інтернет-репортажі "Маєтки Азарова, Литвина, Ющенка..." йдеться про те, що резиденції посадових осіб в Конча-Заспі, інших місцях "з'їдають" 50 млн.грн. бюджетних коштів. Погоджуюсь з принциповою позицією видання, що витрачати бюджетні кошти на утримання керівників держави, чиновників (нинішніх і колишніх) неприпустима розкіш для бідної держави. Я про це не раз говорив в інтерв'ю багатьом виданням, в т.ч. і "Українській правді". Залишаюся такої думки і сьогодні. Однак, не можу пояснити, чому ваше видання (неодноразово) інформує читачів, що серед мешканців державних резиденцій в Конча-Заспі значиться і моє прізвище. Ще раз кажу вам, що я не користуюсь державною резиденцією, а живу в тій же Конча-Заспі, але у власному будинку. Прошу Вас не наполягати на цій помилці, бо така позиція знижує довіру до вашого слова. Щиро Леонід Кравчук https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4f2668704f05e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4e3fb55d24fbf/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Рішення Печерського суду м.Києва викликало велику реакцію як української, так і світової демократичної громадськості. Політичний ефір буквально заповнений заявами, оцінками, застереженнями та зверненнями до української влади з цього приводу. Суть їх зводиться до того, що Україна не дотримується принципів верховенства права, прав людини, нехтує нормами демократичного правосуддя. Mon, 08 Aug 2011 13:07:25 +0300 Справді, в цьому рішенні Печерського суду перетнулися фундаментальні для демократичного суспільства речі – демократія, закон, права і свободи людини. Суд – хотів він цього чи ні – поставив під сумнів демократичні заяви влади. У багатьох людей дуже гостро постало питання, а чи не переходимо ми ту межу, за якою стирчать вуха вседозволеності замість закону, свавілля замість дотримання демократичних процедур. Адже відомо, що рішення про арешт громадянина є найбільш болючим і делікатним в демократичному суспільстві. Значить воно має бути всебічно мотивоване юридично, враховуючи гуманістичні принципи загалом і християнської моралі зокрема. Відомо, що підозрювану людину беруть під варту, коли вона: а) перешкоджає слідству; б) не з'являється на виклики прокуратури; в) порушує підписку про невиїзд; г) суд має інформацію про наміри людини сховатись від правосуддя. Таких фактів суд не оприлюднював. Суддя послався на порушення підсудною усталених правил поведінки в суді. Погоджуюсь, що кожний громадянин повинен дотримуватись демократичних процедур, поважаючи їх. Це обов'язкова умова демократичного процесу загалом, в т.ч. і в суді. Але порушення цих правил не може бути підставою для арешту людини. Це по-перше. І по-друге, грати не можуть затулити рота Ю.Тимошенко. До фізичних дій вона не вдається. В даному випадку є єдино можливий вихід. Суд приймає рішення про виготовлення для Ю.Тимошенко спеціальної маски, яка закрила би їй рота із силовим застосуванням. Суд, керуючись законодавством, не може бути упередженим і повинен створювати рівні умови і для звинувачення, і для захисту. Тоді його будуть поважати, будуть йому довіряти. Висновок: Печерський суд прийняв необґрунтоване, неадекватне ситуації, невиправдане політично рішення щодо арешту Ю.В.Тимошенко, чим наніс значної шкоди Україні. Бо йдеться не лише про Ю.Тимошенко, а про загально правовий, загально демократичний контекст. В історії України уже таке було. І ми знаємо наслідки. Ще до цього часу оплакуємо мільйонні жертви. Це невтішні прогнози. Нажаль, реалії також не менш невтішні. Заради забезпечення демократії ми повинні зупинити правову вседозволеність, бо вона, як свідчить історія, пожирає не лише ворогів, але і власних дітей. Такими діями українське правосуддя значно ускладнює нам дорогу до Європи, породжує зневіру в заяви української влади про наш демократичний курс. Почитайте відгуки в засобах масової інформації. Стає все складніше доводити, що судовий процес над Ю.Тимошенко не має політичного підтексту. Рішення Печерського суду, як і весь судовий процес над Ю.Тимошенко, загрожує політичній стабільності в Україні, що сьогодні влада справедливо ставить собі в заслугу. Дуже красномовною в цьому контексті є заява Російського МЗС. Цитую: "Всі газові угоди 2009 року укладались в суворій відповідності з національним законодавством двох країн і міжнародними правилами і на їх підписи були отримані необхідні вказівки Президентів Росії та України". Із тексту російської заяви можна зробити наступні висновки: Перший – газові угоди 2009 року підписувались у суворій відповідності до національного законодавства України та Росії. Другий – вони відповідають міжнародним правилам. Третій – санкцію на їх підписання дали президенти Росії (Медведєв) та України (Ющенко). Можна також припустити, що Печерський суд краще знає суть питання, ніж Російське МЗС. Тоді чому звинувачують одну Тимошенко. А де ж Ющенко, який безпосередньо займався газовими проблемами з Росією починаючи з 2004 року. На ці та інші запитання потрібно дати відповіді. А цього не може зробити Печерський суд. І Л.Кучма, і В.Ющенко, і В.Янукович заявляли, що перед законом всі мають бути рівні. Ні Кучма, ні Ющенко цих основоположних норм правової держави не виконали. Хочеться вірити, що це зробить В.Янукович. Як людина, що повірила в майбутнє України через демократію і верховенство права і підписала Біловезьку Угоду, завдяки чому Україна стала незалежною державою. Як Президент України, який доклав зусиль, щоб ці високі цінності утверджувались в новітній Україні, пішовши заради цього на дострокові президентські вибори в 1994 році. Як Перший Президент України, як політик, який і сьогодні робить відповідні кроки, щоб зберегти демократичний європейський курс держави, побороти корупцію, підтримує владу, Президента України в їх позитивних кроках на шляху реформ, розбудови сучасної України, я не можу, не маю права лише спостерігати, як Україна сповзає з правового демократичного шляху. Мене не може не хвилювати майбутнє українського суспільства. Мені боляче про це говорити, але ситуація вимагає, бо істина дорожче. Після офіційних оцінок владою того, що сталося в Печерському суді, її реальних кроків до демократії, я зроблю остаточні висновки, в т.ч. і щодо своєї особистої участі в політичних процесах, своєї позиції. А зараз закликаю всіх, хто любить Україну, хто вірить в Україну, хто хоче щастя українському народові напередодні 20-річчя нашої незалежності самим повірити в те, що ми справді хочемо свободи і демократії і зробимо все необхідне, щоб нам повірив світ. Звичайно, все це однозначно залежить від реальних дій влади, всіх її гілок. Майбутнє України в руках її народу. З повагою, Л.Кравчук https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4e3fb55d24fbf/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4ca483fdee97f/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Вперше в історії Ялтинської європейської стратегії (YES) на саміт не запросили лідера найбільшої опозиційної партії країни. Thu, 30 Sep 2010 15:35:09 +0300 Організатори саміту вирішили, що представляти точку зору опозиції має право тільки Арсеній Яценюк. Дивно, чому таке рішення прийняв організатор Ялтинського саміту Віктор Пінчук. Також виникає запитання: як цього разу знані демократи з правління пояснять такий вибір учасників? Як відомо, Правління YES очолює колишній Президент Польщі Александр Кваснєвський, а до його складу входять, зокрема, депутат Європейського Парламенту Марек Сивець та колишній Генсек Ради Євросоюзу Хав'єр Солана. Ми ж знаємо, що у всіх попередніх самітах лідери української опозиції мали можливість виступити перед світовою політичною та експертною елітою. І ще запитання: чому на Ялтинський саміт запрошується тільки Л.Д.Кучма? Чи можна це тлумачити таким чином, якщо якийсь саміт організує багатий зять В.А.Ющенка, то лише він буде запрошений? Тоді в мене не має жодної перспективи потрапити на подібне зібрання. І чи не є реальною правдою те, що російська демократія по відношенню до України зупиняється на хуторі Михайлівський, а європейська – на станції Чоп? 7-й щорічний саміт YES у Ялті починає свою роботу у п'ятницю, 1 жовтня. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4ca483fdee97f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4c403336c3b20/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Оприлюднення рішення Стокгольмського суду щодо повернення державою більше 5 млрд.дол. США компанії "РосУкрЕнерго" ставить перед українською владою серйозний вибір: вона має своїми діями офіційно підтвердити або спростовувати висловлені Юлею Тимошенко звинувачення на її адресу у мегакорупції. Fri, 16 Jul 2010 13:23:50 +0300 Із тексту рішення Стокгольмського суду однозначно випливає, що представники "Нафтогазу" грали проти України і підігравали "РосУкрЕнерго". Якщо це відбувалося без відома держави і за її спиною, то всі дійові особи цього процесу з ініціативи Президента мають бути покараними: починаючи від кадрових рішень та закінчуючи кримінальною відповідальністю. Такими рішучими діями Президент України зможе захистити державу, корінні інтереси народу і відвернути від себе будь-які підозри, які, до речі, уже блукають Україною. Цілком очевидно, що Президент України не може брати на себе відповідальність за дії тих, хто зраджує інтереси України заради особистого збагачення. Але його обов'язок сказати народові, що насправді відбулось поза Стокгольмом і в самому суді, хто зрадив українські інтереси, назвати імена винних та їх відповідальність, в тому числі кримінальну. Далі не можна миритися з думкою, що українська влада, її окремі представники, чіпляючись за юридичні формули, фактично грають на користь "РосУкрЕнерго", тобто виступають проти власного народу. Таку владу ніхто поважати не буде. Пора схаменутися. З повагою Л. Кравчук https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4c403336c3b20/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4c1f5cddc5810/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Шановний Вікторе Федоровичу! Звернутися до Вас з цим листом мене змусили події, що розгортаються в цивілізованих країнах в зв'язку з жорстоким ставленням до тварин в Україні. Mon, 21 Jun 2010 15:36:45 +0300 Рух на захист безпритульних тварин в Україні все ширшає. До нього приєднуються все нові захисні організації з різних країн, в яких вони висловлюють глибоку стурбованість жорстокими методами нищення безпритульних тварин в Україні. Так ми готуємось комфортно зустріти гостей на Євро-2012. Та гості бачать цю проблему по іншому. До України надходить багато звернень від міжнародних організацій, відомих гуманістів з проханням врегулювати цю проблему і не прикриватись позицією УЄФА. Директор УЄФА Мартін Каллен офіційно заявив, що УЄФА не підтримує жорстоких методів нищення тварин і повідомив про це Уряд України. Захисники тварин в Україні і зокрема Товариство "SOS", яке очолює відома гуманістка пані Тамара Тарнавська зібрало документальні свідчення, як спалюють живими собак і котів в спеціальному пересувному пристрої, винайденому в м.Лисичанську. Цю адську машину уже охрестили собачим "освенцімом", бо жорстокість людей дійсно перейшла всі межі. Я, пане президенте, подивився ці документальні свідчення. Навіть у людини, яка багато чого бачила в житті, виступають сльози. Так не повинно бути, якщо ми люди і хоч якимось боком торкаємось гуманізму. Спалювати живими не наважувались навіть останні нелюди в історії цивілізації – фашисти в крематоріях. Тварини також відчувають страждання від болю. А чому не відчувають моральних страждань люди. Суспільство не повинно миритися з такими ганебними явищами. Є у нас і закон "Про захист тварин від жорстокого поводження" та чиновники і не думають його виконувати. А норми цього закону повністю збігаються із рекомендаціями міжнародних організацій. Є і вищий Закон. Нагадаю, що Папа Римський відніс собак до живих істот, в яких є душа. Тому людей, які так жорстоко поводяться з собаками, маємо підстави називати душегубами. Прошу Вас, Вікторе Федоровичу, вжити заходів, щоб закрити ганьбу ХХІ століття – пересувні крематорії для бродячих тварин, примусити представників влади в-решті-решт виконувати закони і нести відповідальність за нехтування їх нормами. В світі не повинна утверджуватись думка, що в Україні варварська влада. У нас є досвід вирішення проблем безпритульних тварин за європейськими стандартами – стерилізація тварин та створення притулків для них. Його слід впроваджувати і захистити наших менших братів. Я знаю Ваше особисте і Вашої родини ставлення до тварин. Воно викликає повагу. Розумію, що не можна в наказному порядку примусити чиновників любити собак чи котів. Але закони вони мусять виконувати. Закликаю всіх, не бути байдужими до жорсткості та приєднатись до руху на захист безпритульних тварин. З повагою Л.Кравчук https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4c1f5cddc5810/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4bbb554072894/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Шановний Вікторе Федоровичу! Незабаром Україна буде відзначати 20-річчя своєї незалежності. Час достатній, щоб робити узагальнення, підводити підсумки. 2010 рік – рік приходу до української влади Вас і Вашої команди. І тому сьогоднішній і завтрашній день України доцільно розглядати в органічному взаємозв'язку з двадцятилітньою історією держави, визначати Вашу участь у розв'язанні політичних, економічних і духовних проблем суспільства на новому етапі життя. Tue, 06 Apr 2010 18:37:36 +0300 Загальний висновок полягає в тому, що Україна відбулася, є державою. Та проблем більше, ніж досягнень. Слід визнати, що українська влада за ці роки не забезпечила сподівань свого народу на краще життя. Україна сьогодні на політичному роздоріжжі, в надзвичайно складному політичному, соціально-економічному і духовному стані. Вона є однією з найбідніших країн Європи з корумпованою владою. З невизначеним зовнішньополітичним курсом. Розділена за багатьма ознаками: історичними, політичними, світоглядними. У нас ще несформована нація, відсутня справжня українська еліта. Що стосується політичної еліти, то за роки незалежності в умовах дикого капіталізму, брутальної політичної боротьби за владу вона деградувала, здрібніла, інтереси українського народу визначає крізь посадові крісла і гроші. Між народом, його інтересами та політичною елітою, що розбагатіла за короткий час і за допомогою влади, виник майновий та моральний вододіл, який розширюється. Сьогодні Україною править олігархічно-аморальна еліта. В цій надзвичайно складній ситуації люди дивляться на Вас і думають, яку ж позицію займете Ви, яку політику будете проводити? Бо всі ми, президенти, Уряди, місцеві органи влади несемо за таку ситуацію відповідальність. Правда, дехто іншої думки. В усьому, мовляв, винна Ю.В.Тимошенко. Це примітивне пояснення, позиція ображених і невдоволених, невпевнених в собі лідерів. Народ цьому ніколи не повірить, бо знає, що це політичні ігри, які ведуться в Україні роками і всіма лідерами та політичними партіями. Суть проблеми, на мою думку, в іншому. Змінюється влада, до управління Україною приходять нові люди, а філософія будівництва держави, шляхи і методи вирішення політичних і соціально-економічних проблем залишаються незмінними. Образ тієї України, яку ми маємо зараз, сформував Л.Д.Кучма. При ньому утвердився олігархічний капітал та кланова влада. Суспільство розділилось на багатих і бідних. Влада обросла підлабузниками. В.А.Ющенко лише ускладнив все, що міг, засипавши попелом від владної боротьби українську національну ідею і той політичний курс, який формував п'ять років. Тобто, Ваші далекі та близькі попередники залишили Вам досить складну спадщину. Здавалося б все ясно і зрозуміло. Потрібно впроваджувати нові підходи, шукати нові шляхи управління країною. І це, як правило, президент робить на початку своєї каденції. Та, проаналізувавши перші кроки Вашої діяльності, маю всі підстави сказати, що кардинально нічого не змінюється. Те, що Ви робите зараз я не так давно уже бачив, окрім, правда, організованості та дисципліни всередині команди. Що дало можливість швидко створити більшість, не дуже переймаючись вимогами Конституції, сформувати уряд партійців-однодумців із незначним прошарком посадовців, які одержали крісла за надану регіоналам допомогу. Затверджена за такою ж схемою влада на місцях. Можна діяти, приймати потрібні демократичні закони, бюджет, виконувати обіцяне під час президентських виборів. Замість цього знову обіцянки проведення реформ, виконання соціальних стандартів. Та коаліція вдалася до іншого сценарію: спираючись на машину голосування, лідери більшості вважають за можливе застосовувати замість закону права закон сили. Вони відмовляються перерозподіляти парламентські комітети відповідно до регламенту, виконувати інші вимоги законів, загрожують антизаконними кроками. Тобто, коаліція, прикриваючись складнощами життя, стає на протизаконний шлях діяльності. Лідери коаліції вважають, що закон, якщо дуже хочеться, можна замінити політичною доцільністю. На прикладах формування коаліції у Верховній Радій, розподілу парламентських комітетів між коаліцією і опозицією можна зробити висновок, що початок діяльності нової влади є загрозливим для розвитку демократії. Звичайно, при такій кількості парламентських "штиків" за буд-яке рішення при бажанні можна проголосувати і зробити його при рабській психології суддів конституційно легітимним. Щоб стати вільними, ми повинні бути рабами законів, – писав ще Ціцерон. Не рабами вождів, а законів. Ми уже бачили, як Конституційний Суд в 2003 році вирішив, що президент Л.Д.Кучма був президентом не два терміни, а лише один. Так було потрібно президентові. Хіба від складу Конституційного Суду залежить зміст прийнятих рішень? Чого ж тоді вдруге розглядається питання щодо конституційності коаліції. Адже в 2008 році Конституційний Суд дав однозначну відповідь на це питання. Шановний Вікторе Федоровичу! Вам є над чим подумати, що аналізувати. І чуже, і своє. Та особливу увагу президент України повинен приділяти, на мою думку, таким ключовим питанням. Найперше, це постійно тримати в центрі уваги, як в країні виконується Конституція і закони. Потрібно враховувати, що у Вашій команді є чимало людей, які хочуть, щоб Україна і надалі йшла по шляху беззаконня, вседозволеності та корупції. Замість того, щоб на демократичних засадах управляти країною, вони вчаться пояснювати, чому необхідно відступати від Конституції та законів. У них розвивається смак вирішувати через коліно складні державні проблеми, не рахуватися з ситуацією, нехтувати законні вимоги, в т.ч. і опозиції. Нічого спільного з демократією це не має. Що ж далі? Йти вперед протоптаною, але хибною дорогою, чи ставати на шлях дотримання закону. Зараз, на початку каденції у Вас ще є згуртована і слухняна команда, є надія і віра людей, які стомилися від політичної колотнечі. Можна розпочинати зміни. Президент має необхідні повноваження, щоб зорієнтувати команду в бік добра і відповідальності і повести Україну по шляху демократії та реформ. Так окремі члени Вашої команди захоплені своїми посадами, активно оприлюднюють свої погляди, плани, наміри, нерідко забуваючи, що мають виконувати Вашу програму, бо перед історією відповідальність несете Ви. Про них і зараз мало хто знає, а через досить короткий час забудуть зовсім. Тому не можна допустити, щоб і надалі утверджувались і розвивались правовий нігілізм, нехтування нормами законів. Народ повинен захищати закон як захисні мури своєї фортеці, – говорили древні мислителі. Якщо ж послухати представників парламентської більшості, то коаліція не має наміру дотримуватись Конституції та Регламенту, бо для цього, кажуть, немає часу, потрібно долати кризу піднімати економіку і т.п. Це і є дуже небезпечна філософія вседозволеності, згортання демократії. Ще одна небезпечна тенденція утверджується в управлінні державою, коли державні чиновники визначають чи є обов'язковими до виконання норми Конституції. Ну скажімо, віце-прем'єр п.Семиноженко і міністр п.Табачник самі прийняли рішення, що українська державна мова є не обов'язковою, а добровільною і тепер державні іспити та тести можна буде складати будь-якою мовою. Хочу нагадати, що в цивілізованому світі застосування державної мови є обов'язковим, і тільки держава, а не чиновник має повноваження на застосування інших норм. Політичне зловживання цією темою, загравання з громадянами під виглядом порушення їх прав неприпустимо. Якщо і надалі буде таке "вільне" ставлення до Конституції України, то ми можемо дуже швидко опинитися в умовах вільного політичного переслідування. Як перший президент України, один із авторів чинної Конституції я хочу знати, хто дав директиву застосовувати силу до студентів Київського національного університету, нехтуючи ст.34 Конституції України, хто поніс за такі дії відповідальність? Потрібно, щоб Ви, пане президенте, сказали українському народові, чи діє нинішня Конституція і хто є її гарантом. Не можна під приводом наведення порядку в державі (а це дійсно необхідно) порушувати Основний Закон України, утверджувати в суспільстві вседозволеність і беззаконня. Це небезпечний шлях. На ньому дуже легко і швидко можна спалити волю і демократію. Друга проблема охоплює світоглядні питання, торкається людського фактору. Кожна держава стоїть на міцному політико-ідеологічному, духовному фундаменті. А весь державний апарат суворо дотримується законів, норм і принципів, закладених в цьому фундаменті. Глава держави забезпечує, щоб було саме так. Це аксіома кожної демократичної держави. Тому такі країни розвиваються, а люди живуть пристойно. Ваші ж чиновники нас переконують, що можна мати будь-які світоглядні погляди, навіть антинародні і обіймати високі державні посади. Прикро, що правляча коаліція бере таку філософію чиновників на озброєння і захищає їх позицію. Хоч народ думає інакше і чекає Вашого слова. Ви не можете не бачити, що розкол України – це реальність і роблять його люди, перш за все посадовці, політичні сили, які не хочуть розуміти делікатностей та складностей стосунків між народом і владою. Якщо в кадровій політиці не має чистоти, якщо склад команди сформований не за світоглядними, професійними ознаками, а за меркантильними принципами, коли посади стають платою за послуги, то чекати від такої команди чітких і передбачуваних дій дуже важко. На мою думку, внутрішні переконання і службові повноваження державного чиновника, його політичні та професійні знання – це єдине ціле. Переконання – це не "метка", яку можна здерти, як з носової хустинки. Переконання – це людина. За склад і дії команди персональну відповідальність несете Ви. До речі, Ви самі про це заявили. Всі ми різні і за освітою, і за культурою. Вчилися у різних університетах, проходили кожен свою життєву школу. Та у кожному із нас, як писав О.С.Пушкін повинен бути "доступен чести клич". Без цього "ученость" з точки зору людяності не має ніякої суспільної ваги. Не можу в цьому зв'язку не торкнутися ще одного питання, а саме підлабузництва, яке почало набирати обертів. Петро І писав: якщо хтось тобі лиже підошви, причави його ногою, перш, ніж він почне кусатись. Варто подумати над цими мудрими словами. Підстави є. Дуже важливе президентське завдання – формування зовнішнього політичного курсу держави. Чи має сьогодні Україна визначений і схвалений суспільством політичний курс? Ні, не має. Ми, в залежності від влади, йдемо то на Захід, то на Схід, то в СНД, то в Євросоюз. Так і зараз. На словах ми рухаємось до Європи. Але якось цікаво – через Росію, через ЄЕП, Митний Союз і т.п. Загальновідомо, що це не можливо. Може це така своєрідна багатовекторність, може це і є зміст того моста, яким ми повинні стати між Росією та Європою? Від нездійсненних фантазій в зовнішній політиці слід переходити до сучасних реалій, визначити реальну участь України в системі європейської безпеки, прийняти врешті-решт основи внутрішньої та зовнішньої політики держави, як передбачено Конституцією. Бо все, що ми робили до цього не можна назвати серйозною зовнішньою політикою, яка відповідає корінним інтересам українського народу. Зрозуміло, що всі проблеми держави і ті, що порушив я, потрібно вирішувати в органічному взаємозв'язку з перетвореннями в економіці, в судово-правовій системі, з реформами в усіх сегментах життя. Та це проблеми в основному уряду. Повірте, пане президенте, моєму досвіду: час плине швидко і, якщо Ви не скористаєтесь позитивними стартовими можливостями, то він почне працювати проти Вас. А тоді здійснювати щось радикальне і глибоке буде дуже складно. Шановний Вікторе Федоровичу! Пишу про наболіле, як людина, що закладала основи незалежності, демократії прав і свобод громадян. Пишу, керуючись китайською мудрістю: "Той, хто правильно вказує на мої помилки – мій вчитель, той, хто правильно підмічає мої правильні дії – мій друг, той, хто підлабузник – мій ворог". Зичу Вам, Вікторе Федоровичу, всіляких гараздів! З повагою Л.М.Кравчук https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/4bbb554072894/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/46c2e77ae3e05/ ukrpravda@gmail.com (Леонід Кравчук) Час, політичний аналіз української дійсності переконав, що в основі дострокових парламентських виборів лежать суто політичні причини. Парламент себе скомпрометував, допустив ряд помилок щодо формування, а точніше збільшення чисельного складу парламентської більшості, чим скористався Президент України, щоб створити гостру парламентську кризу, вихід з якої став можливим лише через дострокові вибори народних депутатів України. Wed, 15 Aug 2007 14:46:02 +0300 Слід визнати, що в даній політичній ситуації парламентська коаліція діяла неефективно. При чіткій і продуманій позиції коаліція могла б: - забезпечити діяльність Конституційного Суду, який не міг прийняти іншого рішення, крім визнання неконституційними Указів Президента України; - організувати масштабний політичний тиск на Президента В.Ющенка з метою проведення дострокових виборів Верховної Ради і Президента одночасно; - створити широкий громадянський фронт щодо захисту конституційного ладу в Україні. Через млявість, розбіжності в поглядах політичних гравців коаліція виявилась погано організованою без ясних і зрозумілих для виборців цілей та шляхів їх досягнення. Президент України і підтримана ним опозиція перемогли, що, безумовно, відіб'ється і на результатах виборів. Зараз В.А.Ющенко бере активну участь у передвиборчій кампанії, ефективно використовує засоби масової інформації, почуває себе політично комфортно попри будь-яку критику про порушення ним законодавства. Власне серйозної і продуманої критики Президента України не існує. Це знову таки плач Ярославни. Президент і його прихильники цілеспрямовано експлуатують настрої електорату, не гербуючи популізмом. Нажаль, такий підхід позитивно сприймається значною частиною виборців. А щодо серйозних соціально-економічних програм, то лише Партія регіонів запропонувала стратегічну програму розвитку України. Виглядає вона досить переконливо. БЮТ підготував програму під назвою Український прорив, яка виноситься на всеукраїнське обговорення. Про цю програму можна буде говорити пізніше. Блок НУ-НС комплексної соціально-економічної програми, з усього видно, не підготував. Слід наголосити, що окрім БЮТ ні Партія регіонів, ні НУ-НС навіть не окреслили духовних, науково-освітніх проблем українського суспільства. А без цього говорити про майбутнє України просто не можливо. Адже живемо і будемо жити не хлібом єдиним. Без всебічного аналізу духовних, морально-етичних проблем не можна відповісти на найголовніше, що потрібно Україні, як має розвиватись українська нація, яке місце вона посяде в сучасному глобалізованому світі. Тепер про заклики щодо об'єднання різних політичних сил заради України, корінних інтересів українського народу. Зрозуміло, що таке завдання є сьогодні актуальним і його необхідно вирішувати. Та крім закликів слід виробити підходи, схеми, механізми його втілення в життя. Без цього заклики залишаються пустими формулами, в які люди не вірять. Тим більше, що їх уже не раз обдурювали обіцянками. Свого часу не змогли створити широкої коаліції, успішно поховали універсал національної єдності і т.п. Мій досвід політичної діяльності, вивчення історії боротьби партій за владу засвідчує, що використовувати для політичної боротьби християнські цінності неможливо, точніше помилково. Ніхто не повірить, що один із учасників політичної боротьби пропонує рукопотискання, навіть якщо опонент відповідає кулаком або підставляє праву щоку, якщо його б'ють по лівій. Це виглядає непереконливо, навіть гротесково. Не можна серйозно сприймати і заклики до об'єднання тих політичних сил, які озвучують нерідко навіть протилежні позиції з питань зовнішньої політики, гуманітарних проблем національного розвитку. Без чітко визначеної принципової платформи об'єднання, оприлюднення відповідних домовленостей такі пропозиції сприймаються як виборчі ілюзії, або як своєрідний піар. Тим більше, коли опоненти відверто глузують з подібних пропозицій. В даному разі такі дії принижують політичну силу, ставлять її в досить складну ситуацію. До історії питання: більшість відомих політиків світу неодноразово наголошувала, що самою вірною політикою є принципова політика. Мені, принаймні, невідомі випадки, щоб історія в довготривалому вимірі спростувала цей висновок. А історію слід не лише вивчати, а й використовувати в практичній діяльності. Власне попереду ще багато проблем, успіхів і розчарувань. Та помилки слід виправляти швидко і на майбутнє радитись не лише з політтехнологами. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kravchuk/46c2e77ae3e05/